інтерв'ю

42

 Минулого тижня ми розмовляли із автором, що живе на самому Сході нашої країни, а цього тижня подорожуємо на західний кордон. Волинь - чарівний край, відомий не тільки завдяки Данилу Галицькому. Лучанка, з якою ми сьогодні говоримо, не уявляє свого життя десь в іншому місці, і пише про цю любов у своїх книжках.

 


 Ореста Осійчук - письменниця, юристка за фахом. Живе і 42працює у Луцьку.Лауреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова-2013» в номінації «Прозові твори для дітей, має відзнаки літературного порталу «БараБука» за найкращий дебют (2015) та Європейського конвенту наукової фантастики «Єврокон» за найкращий дебют (2016). Працює у жанрі фентезі та пише короткі гумористичні оповідання.

 Що може запропонувати дітям та підліткам фантастика, що б було неможливо реалізувати в реалістичній праці?

 

42 Перше, що спадає на думку — це свобода. Спочатку свобода автора, який дає в руки читачу безпрецедентний інструментарій. Уяву не стримують жодні рамки. А коли все-таки наштовхуємося на певні обмеження, є шанс їх обійти. Зрештою, можна вигадати нові правила, факти, закони, та що там — цілі світи! Тому реалістичні праці часто програють у боротьбі за любов дитячого читача. Та й не лише дитячого. Не важливо наскільки ти дорослий, інколи хочеться втекти з реального світу, можливо, у ще жахливіший, на фоні якого твої проблеми видаватимуться не такими вже й проблемами. Буває, банально прагнеш відчути себе супергероєм, нехай навіть на декілька годин, чи стрімголов пірнути у вир карколомних пригод.

Далі…

42
Сьогоднішній наш гість - яскравий представник темної хвилі сучасної української фантастики, який попри усі випробування, пов'язанні із життям у прифронтовому місті, продовжує створювати книжки, які не схожі ні на що інше.

42Володимир Кузнєцов - письменник з Сєвєродонецька, що працює на стику горору, наукової фантастики і темної прози. Крім того, працює геймдизайнером, веде блог про настільні ігри, чимало знає про комікси, грає у музичному гурті «Discordant System» та займається одноборствами.


 

 Ще раз вітаємо із нагородою «Кризаліс» від Європейського співтовариства наукової фантастики! Шкода, що цього року Єврокон проходив онлайн і ти не зміг забрати твою нагороду. І це одразу підштовхує нас до першого запитання: яка твоя історія конвентного та фестивального фантастичного життя?

 

 Дякую! 42На жаль, моє нагородження співпало з масштабними пожежами на Луганщині, тому якось особливо святкувати цей факт мені здалося неприйнятним. Утім, нині ситуація наче стабілізувалася, і тепер громада та небайдужі люди з інших регіонів України намагаються подолати страшні наслідки цієї катастрофи. Не тільки допомогти постраждалим у пожежі людям, але й відновити ліси, яким було завдано неймовірної шкоди. Тому, напевне, якось святкувати винагороду я буду дещо згодом)

Далі…

42

 

 13 – число незвичайне. І так вже склалося, що у цьому випуску у нас буде людина, яка щоденно зазирає у прірву рукописів, і бачить там безодню. А коли стоїш на сторожі, то погляд на літературний світ неодмінно змінюється та жорсткішає. Сьогодні з нами Олексій Гедеонов.

 


 Олексій Гедеонов – письменник, живе і працює у Києві.42

 Соціолог за фахом, цікавиться історією та мистецтвом. Автор романів «Случайному гостю» і «Дні яблук», що оповідають про химерні й дивні Львів та Київ, якими вони були наприкінці 1980-х.


 Перше питання буде найважче: чому українському фентезі поки не вдається вирватися за межі нашої країни та зацікавити когось за кордоном? Ми недостатньо екзотичні, занадто несхожі на інших, чи справа у невмінні працювати на західний ринок?
 

 Не вважаю, що українському фентезі щось не вдається. Напевно, воно діє повільно, наче вовча ягода. Чи тис. І вирвалося воно вже давно.

 Аби заокруглити початок наративу, виокремлю із загального питання декілька, щоб розкидати всі крапки, а також ї.

 По-перше, а чи існує якесь власне «українське фентезі»? Що це? Хто трендсеттер? Яка базова концепція?

Далі…

42

 

 Сьогодні у проєкту особливий випуск. Наш гість був одним з тих, хто підтримував "Зоряну фортецю" на самому початку її шляху, допомогав багатьом фортечанам ії їхніми першими публікаціями та добре відомий вім, хто цікавиться історією фантруху в Україні. А ще він демонструє трохи призабуте мистецтво вичерпної та грунтовної відповіді на питання, що особливо помітно після кілької попередніх лаконічних випусків smile.


lytovchenko

 Тимур Литовченко - письменник, журналіст, інженер-металург за освітою. Автор більше 20 книжок та безлічі оповідань. Лауреат спеціальної відзнаки Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова": "Золотий письменник України-2016", лауреат премії імені Пантелеймона Куліша, лауреат величезної кількості премій. Один із засновників першого україномовного фантастичного журналу УФО, що виходив друком у 2007-2012 роках.


 

 Свого часу ви були одним із засновників та редактором журналу "Український фантастичний оглядач" (УФО), який ставив собі за мету формування і розвиток української фантастики нового тисячоліття, що стане конкурентоспроможною на світовому рівні. На вашу думку, це сталося?
 

lytovchenko
 — Насамперед зазначу, що в Концепції «Десять пунктів про «УФО», оприлюдненій в №2’2007 часопису, «формування і розвиток української фантастики нового тисячоліття, що стане конкурентоспроможною на світовому рівні», названо третьою важливою метою. Отже, їй передують ще дві не менш важливі цілі (цитую):

 (1) «Найголовнішою метою «УФО» є об’єднання молодих творчих сил в Україні, що допоможе письменникам усіх поколінь не лише усвідомити свою відповідальність і власне значення для розвитку української фантастики, але і створить здорове конкурентне поле, де кожен автор буде особистістю»;

 (2) «…другою важливою метою часопису визначили боротьбу із постмодернізмом, окресливши той напрям, що прийде йому на зміну (зокрема в літературі) як контрапост».

 І тільки після гуртування довкола часопису молодих творчих сил та плекання контрапосту, як нового творчого методу, що йде на зміну постмодерну, йшлося про творення нової української фантастики ІІІ тисячоліття… Без досягнення перших двох цілей досягнення третьої навряд чи можливо, отож доцільно подивитися на цю тріаду в комплексі. Але якщо вас цікавить лише третя мета… Ну що ж, давайте розглянемо її хоча б коротко!..

42

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Сьогодні ми дізнаємося трохи більше про людину, яка весь час змінюється та шукає сенс у всьому, що робить, але поговоримо лише про фантастику. Наш герой - Олександр Завара. І він дуже лаконічний smile


zavara

 Олександр Завара – письменник, музикант, філософ, митець. Працював журналістом, оператором ефіру і ді-джеєм, сценаристом і ведучим авторської радіопрограми. Постійний член журі конкурсів короткої прози. Веде власний авторський проєкт. У 2016 році отримав премію видавництва «Смолоскип» за роман «Песиголовець».


 

 Містична проза і досі є тим, з чим ти зараз працюєш? Чи все змінюється, і це також?

 

 Однозначної відповіді немає, і так, і ні. Не можу сказати, що містика перестала мене цікавити. Навпаки, цікавість значною мірою зросла. Різниця між колишнім і нинішнім полягає у тому, що тепер я стараюся усвідомлювати її глибину і не прив’язуватися до вузького і надто поверхневого судження про неї. Адже що таке містика? Це природа, людина, її місце, світ, його закони і механізми, відповідно до яких живе і діє кожен з нас, свідомо чи не свідомо. Тому можна сказати, що я досі в темі, але не можна сказати, що продовжую торувати стежки стандартних напівголлівудських сюжетів. Все значно розмаїтіше і цікавіше.

Далі…