Олена Красносельська – письменниця-фантастка, поетка та мисткиня, лауреатка Національної премії з фантастики (2013). Живе та працює у Запоріжжі, описує це місто у своїх романах. Інженер за фахом, активно займається проблемами промислового виробництва.
Свою професію я обирала свідомо, закінчила Запорізький Машинобудівний інститут (зараз НУ Запорізька Політехніка), маю освіту інженера. Працюю в інжиніринговій компанії, маю справу з роботизацією зварювальних процесів у промисловості. Завжди бачу красу у рухах машин та складних механізмів, у самих процесах, наприклад, працюючи з чистою енергією зварювальної дуги, або коли робот друкує деталь, яка, ти знаєш, буде частиною авіадвигуна чи ракети. Деталь полетить, разом із нею і я торкаюся простору.
Це чиста правда – цікавість технікою, гвинтокрилами та літаками, жага польоту. Мабуть, про це треба сказати, бо тема часу і простору провідна в усіх моїх творах. Мені було 4 роки, коли батько загинув у авіакатастрофі – гвинтокрил впав, усі загинули. Так я вперше поглянула в небо і поставила собі питання – чому. Чому це відбулося і як можна було б врятувати життя при падінні. Пройшло багато часу, я розібралася з конструкцією гвинтокрилів, з причинами тієї і багатьох інших аварій повітряних човнів, побачила якою ціною мали робити конструктивні доопрацювання і зрозуміла – уся історія розвитку авіації, космонавтики – це історія проб і помилок людства, що мріє літати. Ціною людського життя ми маємо зараз крила. Тисячі разів я рятувала в уявних снах той гвинтокрил – знаходила безліч фантастичних способів як утримати його у повітрі, давала людям силові крила, і мрію про вільній політ людини у майбутньому. Наукова фантастика – жанр саме для таких мрій.
Слідкую за мистецьким життям України і світу. Сама трохи малюю, граю на фортепіано. Захоплююсь ленд-артом, мистецтвом довкілля – подобається перебувати у просторі прикордоння, коли виникає відчуття єдності з Всесвітом. Хіба ми знаємо напевно, де закінчуються контури людського тіла? Ми можемо простиратися у космос так далеко, що і у снах не побачимо. Роботи Фрейда про цю магію природи, взаємопроникнення зовнішнього і внутрішнього світів здаються реальними явищами. Уявіть, що тіло не має чіткої границі і простягається у найбільшу високість нашими теплом-подихом-зором-думками. Знання пустелі внутрішнього світу мовчить всередині нас, слова вириваються на волю, знаходять форму і стають матеріальними, встановлюючи рівновагу між світами. Нам затісно на цій планеті. Може, людина лише викривлений багатовимірний простір, що приймає сигнал і відображає в собі контури інших живих структур? Розуміння музикальних основ дає мені можливість вловити всі тонкі взаємозв’язки фізичних і духовних ліній людини, розташованої у просторі і часі, відчути себе часткою чогось більш великого.Хочу віднайти справжнє звучання тексту на рівні музичних структур, для цього багато експериментую, відшукуючи якісь свої акценти і образи для польоту друкованих слів. По хиткому містку, перекинутому між образами і реальністю, намагаюсь йти.
Нова промислова революція 4.0 вже прийшла і вирує в світі, і наша країна зараз на межі зриву від нестерпного напруження: всі чекають, коли вона накриє нас, не до кінця розуміючи, як, тому у просторі витає страх щось зробити вільно і з розмахом. Наша IT-галузь – локомотив для усього світу, тільки не для нашого виробництва. Ми маємо потужні технологічні розробки в авіакосмічній галузі. Ми маємо родючу землю. Ми маємо мізки, і ми працьовиті. Але ми мовчимо, поки таланти нашого народу використовують інші. Тут і зараз страх – основа всього: форми, кольору, звуку, слова. Нас ніби обернули щільним пакувальним папером, крізь який ми сприймаємо світ.
Але ми всі є тими, що ми робимо, які ідеї, цінності закладаємо в наші справи. Чого прагнемо. Так само і будь-яка технологія набуває сили життя та розвитку на майбутнє, якщо має вагоме ціннісне наповнення. Вважаю, у світі технологій ідея ціннісного наповнення має стати чи не найголовнішим для їх майбутніх розробників.
Зараз ми відстаємо. Наше відставання буде рости, якщо ми не об’єднаємося заради спільної мети. У минулому році на Промисловому форумі в Києві я брала участь у міжнародній конференції «Industry 4.0». Під час обговорення Національної стратегії розвитку, подумала про те, що наукова фантастика за багатополярністю та багатогранністю схожа з національною стратегією розвитку. Ми маємо бачити нашу країну не тільки через 5-10 років, а і через 30-50-100 років. Спочатку народжується блискуча ідея, велика мрія, а потім з’являються засоби і шляхи для її реалізації.
Наукова фантастика, мистецтво загалом – найкращий спосіб донести нове. Посіяти зерно. Тому написання нф-твору для мене – інжиніринг у створенні платформи для взаємодії всіх з усіма: держави, виробництва, бізнесу, науки, освіти, культури, книга може і має піднімати національний дух, її читають, книга може об’єднати дуже різні категорії гравців технологій, галузей і політик, є точкою розуміння і початком взаємодії і руху. Треба говорити голосно і багато про розвиток, про інновації, про цифрову економіку, про «розумні» технології. Потрібен національний дух. Чітке стратегічне бачення. Мета. Чого ми хочемо. Куди рухаємось. Тоді з’являться рішення.
