в Івано-Франківську. Історик за освітою. Автор багатьох романів. Один з ідеологів «Станіславського феномену», засновник фестивалю фантастики «Карпатська Мантикора», був керівником альманаху фантастики «Мантикора» Порахувати кількість його премій та нагород нам не вдалося 
На вашу думку, чи не обмежує та спрощує фантастику зайва серйозність. Можливо, її завжди варто сприймати із певною іронічністю?
Як на мене, фантастика не є ані літературним жанром ані галузевим «апендиксом». Тому «рамочні» судження про зайву серйозність або іронічність цілої фантастики, як мінімум, недоречні. Фантастика надзвичайно різноманітна. Це суверенний літературний континент. Він має неозорий текстовий корпус, широкий спектр оповідальних форматів, стильових прийомів та жанрових напрямів.
А ще Континент Фантастики має свої канонічні тексти, класику, літературну периферію, кейс проблематики. Певним напрямам та практикам фантастики пасують ігровий настрій, «легкість», іронічність і стьоб, а іншим, навпаки – серйозність, опрацювання теми за найвищими літературними стандартами. Все залежить від тих креативних завдань, що їх ставить перед собою письменник. Й лише від них.
Є безліч дискурсивних «перехресть», на яких тексти Континенту Фантастики переплітається з мейнстрімовою або артхаузною оповідальністю. Є «дорослі» соціальні проблеми, які знаходять собі місце у фантастичних творах. Тексти фантастів лягають в основу кіносценаріїв, формують поле світової культури.
Будь-яка спроба означити фантастику як «низький жанр», або ж окреслити їй нішу («розважальна література», «міські казки», «література одного прочитання») є відголоском уявлень столітньої давності. Проте у нас гуманітарна сфера травмована «совком» й далі блукає між трьох сосен. З підручника у підручник наші академічні бонзи переписують «літературознавчі» формули, придумані за доби колгоспного реалізму.
Й ще одне. Пам’ятаючи про вічне тутешнє «прєклонєніє» перед закордонними трендами, можна передбачити, що остаточно ці провінційні стереотипи розвіються лише після того як хтось з американських або британських фантастів отримає Нобелівську премію. Чекати вже недовго.
Літературні містифікації ще можливі в епоху соціальних мереж, чи навколо і так забагато гри та вибудуваних образів?
Літературні містифікації, безперечно, можливі. Й не лише можливі, але й бажані для повноцінного літпроцесу. Соціальні мережі їм не заважають. Навіть допомагають, забезпечуючи широку та «миттєву» аудиторію. В українському сегменті ФБ успішно діє кілька містифікаторів та фейкмейкерів. Може вони й не збирають багато лайків (вічно перелякане «літературне село» рулить), але за ними слідкують тисячі зацікавлених. Їхні приколи обговорюють в тусовках. Літпроцес завжди передбачає наявність таких персонажів, котрим «ігри у середовищі» вдаються краще за писання віршів і прози.
А щодо ігор та «вибудуваних образів», то їх ніколи не буде забагато. Треба ж людині кудись тікати від нашої параноїдальної реальності. Тому ми живемо за доби не просто «вибудуваних образів», а цілих вибудуваних світів.
За вашими відчуттями, за роки незалежності відбулася хоча б часткова децентралізація літературного процесу?
відповідає масштабу сорокамільйонної європейської країни. В першу чергу, це обумовлено вузькою читацькою базою. Українці взагалі мало читають. Ще менше читають українською мовою. Й вже зовсім небагато з громадян України купують книжки, формують домашні або електронні бібліотеки. Відповідно, середні тиражі і гонорари, м’яко кажучи, невеликі. Відсутні «товсті» літературні журнали й, відповідно, ледь жевріє вогнище критики. А ще бракує письменницької профспілки, яка б захищала інтереси літераторів перед видавцями і грантодавцями.З іншого боку, з’являються незалежні групи літераторів. А ті українські видавництва, які реально (підкреслюю: реально) борються за книжковий ринок, не обходять увагою молодих і небездарних. Молодь в тренді.
