Антиутопія — жанр, що віддзеркалює страхи суспільства та застерігає від можливих небезпек майбутнього. Українські автори активно звертаються до цієї літературної форми, створюючи унікальні твори, які осмислюють тоталітаризм, екологічні катастрофи, соціальну несправедливість та інші загрози. Такі книги не лише захоплюють читача тривожними сюжетами, а й спонукають до роздумів про свободу, людську гідність і моральний вибір.
Світова література вже подарувала нам чимало культових антиутопій, які стали своєрідними дороговказами для письменників. Романи на кшталт «1984» Джорджа Орвелла, «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері чи «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі давно вкорінилися в культурному просторі. Вони не лише описали тоталітарні режими, контроль над думками чи знецінення людської особистості, а й заклали основи жанру, до яких постійно звертаються автори з усього світу.
У цій добірці зібрано яскраві прикладів українських антиутопій, які варто прочитати кожному, хто цікавиться літературою на межі фантастики та суспільної критики. Від класичних творів до сучасних інтерпретацій – ці книжки пропонують несподівані погляди на майбутнє та викликають важливі запитання про сьогодення.
Володимир Винниченко «Сонячна машина» (1928)
Твір Володимира Винниченка можна назвати першим українським науково-фантастичним романом, що містить потужні антиутопічні мотиви. Опублікована у 1928 році, книга відзначається масштабністю задуму та гострою соціальною критикою. У центрі сюжету – відкриття геніального винахідника, який створює «сонячну машину» – пристрій, що може забезпечити людство необмеженою енергією. Здавалося б, це мало б покласти край бідності, нерівності та війнам, однак насправді суспільство стикається з низкою небезпечних наслідків.
Винниченко описує, як революційне відкриття змінює економічні та соціальні структури: традиційні виробництва занепадають, а це провокує хаос і нестабільність. Поступово владу захоплюють сили, що прагнуть контролювати новий енергетичний ресурс, і замість очікуваного процвітання світ опиняється на межі нової диктатури. Автор показує, що технічний прогрес без морального розвитку може обернутися катастрофою.
Роман «Сонячна машина» не лише порушує питання відповідальності за наукові відкриття, а й глибоко досліджує природу влади, суспільної ієрархії та свободи. Винниченко створює тривожну картину майбутнього, де спроба встановити ідеальний порядок веде до нових форм пригнічення. Завдяки своїй актуальності та глибокому філософському підтексту твір і сьогодні залишається важливим прикладом української антиутопії.
P.S. Цікаво, що сам Винниченко хотів номінувати цей роман на Нобелівську премію з літератури. Також у першому виданні роману була присвята автора – «Моїй соняшній Україні. В. В.», яку центзорували у наступних виданнях, а у 1989 році присвяту реабілітовали та повернули.
Ярослав Мельник «Далекий простір» (2008)
«Далекий простір» Ярослава Мельника – це одна з найглибших і найвражаючих антиутопій сучасної літератури. На перший погляд, роман ніби йде знайомим шляхом великих попередників – Орвелла й Гакслі, – але дуже швидко стає очевидним: Мельник пропонує зовсім іншу оптику. Світ його книги – суспільство незрячих, яке тримається на комфорті й рівності через однаковість. Проте коли головний герой, Габр, починає бачити, це не веде до звичного бунту й трагедії: Мельник заглиблюється в складну природу змін, показуючи, що боротьба проти системи не завжди має чітке розмежування на добро і зло.
Через долю Габра автор розкриває важливі філософські теми: обмеженість людського сприйняття, ціну свободи, відносність щастя й істини. Суспільство, де всі однаково «сліпі», є втіленням зручної, але небезпечної одноманітності, де іншість – це вже злочин. Мельник нагадує, що справжня свобода часто вимагає самотності та відмови від комфорту більшості. При цьому роман уникає однозначностей: боротьба не обов'язково веде до перемоги, влада не завжди виглядає монструозно, а бажання окремої людини рідко враховується великими системами.
«Далекий простір» наповнений не лише гострим соціальним підтекстом, а й глибоким психологізмом. У романі немає ілюзій: щастя і свобода — це особистий вибір і внутрішній стан, а не те, що можна нав'язати чи вибороти революцією. Мельник створює складний, багатошаровий світ, у якому немає простих відповідей, а питання залишаються з читачем надовго після останньої сторінки. Це книга, яку хочеться перечитувати, занурюючись у роздуми про себе, суспільство і природу людської істини.
P.S. Українською мовою роман Мельника вийшов у 2013 році та здобув премію Книга ВВС-2013». Проте вперше був опублікований у Литві під назвою «Tolima erdvė». Книга видана у багатьох країнах Європи та включена в програму 11 класу середніх шкіл України як українська сучасна література для читання на вибір
Тарас Антипович «Хронос» (2010)
Роман Антиповича змальовує майбутнє, де час стає не лише виміром, а й інструментом тотального контролю. У цьому світі технології дозволяють маніпулювати часом, контролюючи його перебіг і змінюючи реальність. Суспільство, яке виникає внаслідок таких інновацій, є надзвичайно складним і неприязним, де людські долі визначаються не лише вибором, але й величезною силою часу, що нав’язується зовнішньою системою.
Антипович створює похмурий світ, де особисті свободи скомпрометовані технологічним прогресом. У цьому світі контроль за часом перетворюється на інструмент, за допомогою якого держава чи інші могутні сили маніпулюють не лише подіями, а й людськими свідомістю та існуванням. Люди, позбавлені можливості контролювати своє майбутнє, живуть під постійним тиском часу, який визначає їхнє життя від народження до смерті.
«Хронос» є важливим застереженням про те, як технологічні досягнення можуть стати загрозою для людської гідності та свободи. Як у багатьох антиутопіях, де технології використовуються для маніпуляції та контролю, цей роман попереджає про небезпеку втрати особистої свободи під впливом прогресу, що перетворюється на тиранію. Автор ставить запитання про межі втручання в людське життя і наголошує на необхідності збереження моральних орієнтирів навіть у світі, де панує абсолютний контроль часу.
Трилогія «Час»
«Час смертохристів. Міражі 2077 року» (2011), «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року» (2012), «Час Тирана. Прозріння 2084 року» (2014)
«Час» Юрія Щербака – це епічна трилогія, яка змальовує майбутнє людства, що опинилося на межі глобального катаклізму через зловісну комбінацію технологічного розвитку, політичних інтриг та екологічних катастроф. Події відбуваються в світі, де технології досягли величезного прогресу, однак разом із ними прийшли нові загрози. Влада над енергетичними ресурсами, маніпуляції з природними процесами та глобальні політичні суперечності ведуть до жахливих наслідків.
У цій трилогії Щербак описує світ, де люди, здавалося б, досягли всіх можливих наукових висот, але водночас зруйнували екологію планети, а держави стали лише інструментами у боротьбі за контроль над залишками природних ресурсів. Внаслідок цього з’являється новий тип тоталітарного режиму, що за допомогою технологій та медіа здійснює жорсткий контроль над населенням, маніпулюючи його свідомістю. Це світанок нової ери, де людство стикається з надзвичайними труднощами, спостерігаючи за знищенням власного середовища проживання.
Щербак не лише описує технічні катастрофи та політичні інтриги, але й глибоко досліджує моральні питання, пов’язані з людською відповідальністю за майбутнє. Трилогія є потужним застереженням від бездумного використання технологій і нехтування етичними нормами, що можуть призвести до краху цивілізації. Вона змушує задуматися про межі людського втручання в природу та політичні системи, закликаючи зберігати баланс між прогресом і мораллю.
Ярослав Мельник «Маша, або Постфашизм» (2013)
Ще один роман Ярослава Мельника — пронизлива антиутопія, що переносить читача у тоталітарний світ далекого четвертого тисячоліття. У цьому суспільстві панує нова форма расової дискримінації: людей поділено на «надлюдей» і «сторів» — істот із людською подобою, яких офіційна ідеологія вважає тваринами. Держава встановлює жорсткий контроль над свідомістю громадян, використовуючи пропаганду, терор і викривлену мораль для утвердження своєї влади.
Головний герой, журналіст режимного видання «Голос Рейху», несподівано для себе закохується у Машу — стору, що розбиває його уявлення про істинну природу людини та нелюдяність системи. Закохавшись, він кидає виклик існуючому порядку і вирушає у боротьбу за права пригноблених. Ця боротьба супроводжується втечею, небезпекою і безкіневим випробуванням ідеалів, що підкреслює глибину трагедії в суспільстві, де співчуття та рівність стали злочинами.
Роман Мельника змальовує світ, де постфашистська ідеологія доведена до абсолюту, а поняття «людяності» викривлене до невпізнаваності. «Маша, або Постфашизм» порушує болісні теми свободи, дискримінації, влади та права на гідність, закликаючи читача замислитися над тим, наскільки крихкою може бути цивілізація перед обличчям ідеологічного шаленства. Це глибока притча про боротьбу за людське обличчя у світі, що відмовився від людяності.
P.S. За словами Ярослава Мельника, роман «Маша, або Постфашизм» він спершу написав українською, а потім переписав литовською. Тому книга знову вперше вийшла у Литві під назвою – «Maša, arba Postfašizmas». Після анексії Криму 2014 року автор запропонував українським видавцям цю книгу.
Олег Шинкаренко «Кагарлик» (2014)
У романі «Кагарлик» змальовану похмуру картину тоталітарного суспільства, де безжальний контроль, корупція та порушення прав людини стали звичним явищем. Події книги розгортаються у вигаданому містечку Кагарлик, яке виявляється під тотальним контролем, де державна машина не лише маніпулює людьми, але й перетворює їх на бездушних автоматів, що виконують накази без будь-якої особистої волі чи сумління.
Шинкаренко створює світ, в якому жорстка ієрархія, глибока соціальна несправедливість та диктатура перетворюють простих людей на жертв системи. У Кагарлику правила та норми диктуються такою кількістю табу та заборон, що будь-яке порушення порядку веде до безжальних покарань. Тут постійно відчувається страх за власну свободу і життя, а будь-які прояви індивідуальності або спроби змінити ситуацію зустрічають рішучу протидію.
Роман «Кагарлик» є глибокою критикою системи, яка знищує особистість та перетворює людей на безлика маси. Автор показує, як у світі без моралі, де кожен крок контролюється, зникає надія на зміну. Як і в класичних антиутопіях, Шинкаренко застерігає від небезпеки тоталітарних режимів, які можуть знищити не лише зовнішні інститути, а й саму суть людської гідності. Цей роман нагадує, як важливо зберігати власну гідність і свободу навіть у найбільш важких умовах.
P.S. Роман розпочався 12 грудня 2012 року як Facebook-проєкт: автор щодня публікував рівно 100 слів із уявної реальності майбутнього.
Артем Чапай «Червона зона» (2015)
Книга письменника та військового, Артема Чапая занурює читача в постапокаліптичний світ, де суспільство перебуває під загрозою відновлення диктатури, а соціальні та політичні системи існують на межі колапсу. Роман змальовує реальність, у якій «Червона зона» — це зона відчуження, де процвітають корупція, насильство та тотальний контроль. У цій зоні опиняються люди, що намагаються вижити в умовах жорсткого розподілу ресурсів і обмеженого доступу до свободи та інформації.
Водночас, роман Чапая не просто описує фізичний розпад держави, а також показує глибоку моральну деградацію, яку переживає суспільство, позбавлене основних прав і свобод. Головні персонажі змушені боротися не лише з зовнішніми загрозами, але й з внутрішніми моральними дилемами. Чапай майстерно описує, як тотальний контроль, маніпуляція людьми через медіа та економічну нестабільність призводять до створення атмосфери постійного страху й безнадії.
«Червона зона» — це антиутопія, що досліджує теми влади, людської гідності та боротьби за свободу в умовах диктатури. Вона показує, як під тиском зовнішніх і внутрішніх загроз суспільство може змінюватися до невпізнаваності, перетворюючися на механізм, що більше не може функціонувати без тотального контролю. Роман спонукає до роздумів про важливість збереження демократичних цінностей і попереджає про небезпеку маніпуляцій, що можуть призвести до повної ізоляції індивіда від реального світу.
P.S. Хоча в романі можна знайти паралелі з подіями Майдану, він був написаний ще до їхнього початку, а самі протести стали причиною затримки його видання.
Тарас Антипович «Помирана» (2016)
І ще одна історія від Тараса Антиповича.
«Помирана» — це похмура антиутопія про суспільство напівлюдей-напівмашин, що живуть у занепалому місті на межі виживання. Їхнє життя обертається навколо міфів про майбутнє процвітання завдяки так званій «чорнусі» — міфічній речовині, яка мала б врятувати їх від злиднів. Головний герой Нельсон, який має залізну щелепу, шукає спосіб вдихнути нове життя у свій світ, попри деградацію, страх і зневіру довкола.
Роман розгортається на тлі атмосфери ізоляції, ворожості до зовнішнього світу й постійної загрози нападів з-за колючого дроту. Попри спроби головних героїв змінити становище, їхні надії розбиваються об жорстоку реальність: створена ними «чорнуха» виявляється смертельною отрутою, а самі вони — заручниками хибних ідеалів і страху перед інакшим. Нельсон намагається вирватися з цього замкненого простору, але його спроба донести правду обертається трагедією.
Антипович змальовує світ, де люди втратили здатність мислити самостійно й покладаються на вигадані ідеї, аби виправдати власну приреченість. «Помирана» не прив’язана до конкретної країни чи часу, проте алегорично перегукується з реаліями невизнаних утворень та тоталітарних режимів. Роман пронизаний гіркою іронією, безнадією й водночас вірою в те, що навіть у найтемніші часи залишається можливість для вибору — хоч і з надзвичайною ціною.
P.S. Назва роману є авторським неологізмом і, за словами Тараса Антиповича, означає «країну смертельних чудес». Одне з можливих тлумачень також пов’язане зі словом «помирати».
Леонід Данільчик «Крах блакитної імперії» (2024)
«Крах блакитної імперії» Леоніда Данільчіка – це потужна антиутопія, що змальовує похмуру, але вкрай реалістичну картину боротьби за виживання і свободу у світі, де імперії неминуче гинуть. На тлі альтернативної історії постає Спільнонародна Євразійська Федерація – монструозна тоталітарна держава, яка прагне задушити молоду незалежну Батьківщину. Роман досліджує, якою ціною здобувається свобода і як легко, борючись із тиранією, самому втратити людську подобу.
Через долі трьох хлопців – Богдана, Льови і Валентина – які дорослішають у часи занепаду й революцій, автор показує, що визволення – це завжди кривавий і виснажливий шлях, позбавлений ілюзій. Підліткова дружба, юнацькі мрії і прагнення змінюються жорстокою реальністю війни, полону, тоталітарного гніту. Та попри зневіру й втрати, герої зберігають у собі жагу свободи і віру в крах імперії, навіть тоді, коли все навколо тоне у безнадії.
Мова роману пряма, часом різка і безжальна, що лише підсилює відчуття справжності й гіркої правди життя у світі занепаду. «Крах блакитної імперії» вражає не лише майстерною атмосферою посттоталітарного мороку, а й глибиною психологізму: це історія про злам поколінь, про ціну ідеалів і про те, як у боротьбі проти імперії не втратити саму ідею свободи.
Данільчик пропонує читачеві не казку про перемогу, а чесну розповідь про боротьбу без гарантії щасливого кінця – боротьбу, яка триває і у наші дні.
Анна Софіна «Семптем» (2025)
«Семптем» Анни Софіної – це динамічна й емоційно насичена підліткова антиутопія, дія якої розгортається у футуристичному семирівневому місті. Тут усе визначає рівень: чим вище живеш – тим краще твоє життя, однак піднятися нагору майже неможливо. Іріса, звичайна дівчина з нижнього рівня, отримує унікальний шанс змінити свою долю, ставши доглядальницею дитини в родині впливових винахідників. Та дуже швидко з’ясовується: за фасадом розкоші приховані інтриги, небезпеки й суворі правила.
Ідилія руйнується, коли на місто насувається смертельна хвороба, а на додачу починається напад загадкових загарбників. Перед обличчям катастрофи Іріса змушена дорослішати, приймати важкі рішення та боротися не лише за власне виживання, а й за все, що вона любить. У цьому світі доводиться стрімко навчатися розрізняти друзів і ворогів, шукати істинні цінності й боротися за право на майбутнє.
За словами авторки, роман був натхненний атмосферою давнього кімерійського поселення Дикий Сад у рідному Миколаєві. Книга занурює читача у світ суворих випробувань, де кожен вибір може змінити хід подій. Живі, виразно змальовані персонажі, неочікувані сюжетні повороти та постійне відчуття тривоги тримають у напрузі до останньої сторінки, спонукаючи замислитися над сутністю справедливості, силою людського духу і тим, як наші рішення визначають нашу долю.
