почала у 2004 році. Не обмежує себе жанрами, пише публіцистику, пісенну лірику, твори для дітей та підлітків, оповідання, фантастичні романи та повісті. У минулому – учасниця конкурсів «Зоряної фортеці». Авторка антиутопій та наукової фантастики. Лауреатка конкурсів «Коронація слова» у 2011 та 2013 році.
Автори, з підказок видавців і критиків, призвичаїлися до терміну «цільова аудиторія», мовляв, любовні романи читають сентиментальні домогосподарки заради героїв, між якими розгоряється кохання, а тверду наукову фантастику – підкуті в фізиці-хімії хлопці задля, скажімо, епічної візії майбуття в новому світі, проте реальність складніша. Адже хитрі автори в історичні романи вплітають любовні історії, втягуючи читачів за ниточки емоцій у власні тексти, не дозволяючи їм бути лише безсторонніми спостерігачами за іншою епохою. 
Загалом хороша література, байдуже якого підвиду, – це цікаві історії про людину та світ. Істоти з виду homo sapiens – цілком егоцентричні створіння, яким що писати, що читати кортить про себе, улюблених. А, оскільки нас оточує все оце: середовище, світ, Всесвіт, - ми прагнемо розглянути варіанти взаємодії нашої зі світом. На мою думку, що наукова фантастика, що фентезі, що всі інші різновиди літератури насамперед зосереджуються на людях, їхніх стосунках. Але герої текстів живуть не в порожнечі, правда ж? Тому авторові не дано поминути ті місцини і епохи, реальні чи уявні, де все відбувається з його персонажами.
Наразі, допоки людство є тілесним, живе на Землі, розмножується старим перевіреним способом, не досягнуло безсмертя та ще якимось чином не змінилося радикально, нічого іншого, як самоусвідомлюватися через літературу й інші види мистецтва, як концентруватися на собі, на пошуку власного місця в світі, воно й не вигадає.
Кумедно, адже вся література є фантастикою. Навіть те, що називають реалізмом, ніколи не є точним, достеменним зліпком чи світлиною дійсності, є лише в деяких деталях наближенням до реальності.
Але повертаючись до Вашого питання… Справді був період, про який Ви кажете. Серед видавців панувало переконання, що фантастика – це десь там, поза Україною, а у нас її нема, не може бути. І читачів, навіть якби українська фантастика з’явилася, отієї вище згаданої цільової аудиторії, у нас теж катма.
Зламавши антиутопію, поколупавшись у її нутрощах, додавши нетипового і склавши наново в незвичному вигляді так, щоб читачам однієї зі мною крові з мого тексту дісталися катарсис із небанальними ідеями щодо власного призначення. 
Звичайно, антиутопія – то важка артилерія проти недоліків людства, через те світитися щастям під час писання такого не вийде. Та справа в тім, що я, як нормальна егоцентрична представниця свого виду, люблю людство, попри всі наші недоліки, вірю в те, що ми – дітиська Божі, може, й у дитинстві вельми проблемні, зате перспективні. Допитливі, а тому непосидющі, постійно втелющуємося у кризи, конфлікти й усілякі неприємності. Батько, може, десь там усміхається зараз на це, жартуючи, що ми самі є неприємностями і тоді лише гарні, коли спимо. Всі батьки іноді схоже жартують про власних малюків. Мені цікаво, що з нас виросте. Мабуть, Йому теж дуже залежить на тому, аби виростити нас, Він мріє побачити нас дорослими. Тому ми долаємо кризи, конфлікти, поволі виростаємо. Ми ж он уже з дому-Землі почали гасати надвір, тобто в космос.
