Олексій Гедеонов – письменник, живе і працює у Києві.
Соціолог за фахом, цікавиться історією та мистецтвом. Автор романів «Случайному гостю» і «Дні яблук», що оповідають про химерні й дивні Львів та Київ, якими вони були наприкінці 1980-х.
Не вважаю, що українському фентезі щось не вдається. Напевно, воно діє повільно, наче вовча ягода. Чи тис. І вирвалося воно вже давно.
Аби заокруглити початок наративу, виокремлю із загального питання декілька, щоб розкидати всі крапки, а також ї.
По-перше, а чи існує якесь власне «українське фентезі»? Що це? Хто трендсеттер? Яка базова концепція?
Боюся, що всі відповіді на це зведуться, так чи інакше, до мовчання, повчання або несміливого кашлю.
Наявна проблема полягає в тому, що переважна більшість митців не має звички вчитися. Осмислювати інформацію, генерувати ідеї та сенси тощо. Це спонукає копіювати. Почасти всліпу. Нащо ж вигадувати, коли є Гоголь (сам по собі дуже талановитий копіїст)? І є шикарнєйші фільми, де студенти пішли до лісу! А там їх вполювала рептилія або відьма топлєсс. І якщо написати слово «Карпати», то звісно, що ніхто не здогадається про Блер. Це шлях митця-воїна, але чомусь то все не робе. Адже короткозорість разом з епігонством погані порадники.
Отже, маємо відсутність гіпертексту, невміння й небажання деміургів працювати з джерелами або просто шукати підходи до них. Невігластво, нецікавість, загумінковість та лінь спричиняють походження неякісного продукту, який, у свою чергу, жодного стосунку до фентезі не має.
Проте нема на що жалітися! За довгі роки манівців, виріс та розквітнув любимий та плеканий багатьма жанр рагулєнтезі! Йой, най буде. Це за гріхи.
По-друге: «прості діти не поймуть» – нічні жахи видавців. Охопити авдиторію! Більшу! Ще більшу! Сорок два томи продовжень! Нащо? Настав час якості, кількість – то інста або тікток. Для заучених ютуб.
По-третє: за яким саме кордоном?
Якщо за океаном, то туди саме воно і вирвалося, наше фентезі – і квилить чайкою, волає пеліканом. Саме там є Kossak Bulba, там є Vij. Водночас, абсолютною таїною лишається Gogol’ як такий, цим треба скористатися чимшвидше. Але, як нема рук, то нема й яблук.
Якщо за Диким Полем, у Заліссі – то там все те саме: вирвалося, квилить, скаче дикій звір – Гоголь, моголь і Булгаголь. Й «прімкнувшій к нім Вій», окремо. Бо там є відьма, майже топлєсс. За два кроки вже Лиса Гора.
По-четверте, аби заокруглити тезу, повернемося до по-перше лицем.
Велика Хвора вже була, найсамобутніше, найвірніше своє вона написала інтерпретувавши фольклор, але після півжиття важкого літературного шляху. І на нім, безупинного спостереження та навчання.
Та й взагалі, щоб не плакати сміялась.
Коцюбинський теж був… І Тіні, які він написав, написані художньо. Хоч і обернені до фольклору.
Нинішні ж епігони пишуть малохудожньо. Бо бекграунд Коцюбинського, окрім всього – гімназія, тобто латина і таке ін. Тепер так не шиють.
Але надія є.
Це вже почалося Друге Питання.
Як такого розриву нема. Хіба що подряпинка.
Запит дійсно є, повторюся, він майже унікальний.
А пропозиція… Тут існує дві обставини майже непереборної дії: це брак коштів та брак освіти. Якщо з першим злом деяким видавництвам подекуди вдалося дати раду, то другий чинник множить все на нолік.
Тобто: на шалений запит під виглядом пропозиції суне добре оснащений і розмальований шлак. Дуже погано написаний та вичитаний. Бо багатьом авторам нема чого сказати. Вони не те, що осмислюють чи переосмислюють, а переспівують давно відпрацьовані тренди. По тому рефлексують. Про це вже було вище.
Видавництва… Їм важко нині. Хоча і раніше було не солодко. Брак професіоналів дається взнаки. Є в мене певний досвід спілкування з фахівцями та фахівчинями видавничих прерій, що героїчно долають перешкоди, але Болівар вже втомлений і чи на довго вистачить -- хтозна. На жаль, наступна генерація за деревами не бачать не те що лісу, навіть пня. Але вперто шукає якогось сферичного простого читача, для якого треба писати ЗРОЗУМІЛО.
Що саме писати, не вказано. Що має зрозуміти простак, теж не ясно.
Бо казали казать, а шо казать – не казали. І фітнесбраслет в цьому питанні непомічний. Біда.
Адже більшості з не сферичних, а потенційних «простих читачів», нема часу читать, вони з діда-прадіда не люблять псувати очі книжкою. Тому постять про рептилоїдів.
Звісно є виключення.
Платиновий сегмент, тобто менша частина потенційної читацької аудиторії, яка власне формує запити, налаштована нині на «своє, власне». Це золотий час літератури у будь-якій країні світу. І фентезі, зокрема Але маємо свій шлях – бетонку до гноярки, і не треба умнічать. Тому «своє і власне» – це кожен раз бідося Гоголь або обтрушена від сенсів і гіпертекстів Мавка. Далі з поганих боліт встають характерник, мольфар і саркастична відьма. Ще Старі Боги Аратти.
Бо, крім Тіней, Пісні й видумок Плачинди, ніхто нічого не читав. А нащо...
Звісно є виключення. Їхні імена знані, а тексти відомі.
Отже! Автори, добрі автори, я знаю – ви є! Пишіть! Грамотно пишіть! Живою українською! Не піддавайтеся спрощенню, «прості діти» все одно не зрозуміють. Не намагайтеся догодити споживачу. Видавцю. Критику. Це шлях до прірви рагулентезі з конями.
Ваш Читач знайде ваш Текст, завжди. А далі буде...
Осмислюйте міф, саме час, адже поза Гоголем є життя. Давайте нове осмислення вічним сенсам, але пам’ятайте: Вєлєсова книга і ПВЛ – фентезі, а не джерело.
Застосовуйте описи, діалоги та підтекст, який вже є…
Пам’ятайте: краще Бард, ніж Митець.
Бо може статися навіть, що колись-то ваш доробок надрукують і навіть заплатять за інтелектуальну працю. Нащадкам. Хоча воно стільки не стоїть.
