42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше. Випуск 14: Володимир Кузнєцов

Сьогоднішній наш гість - яскравий представник темної хвилі сучасної української фантастики, який попри усі випробування, пов'язанні із життям у прифронтовому місті, продовжує створювати книжки, які не схожі ні на що інше.

 Дякую! На жаль, моє нагородження співпало з масштабними пожежами на Луганщині, тому якось особливо святкувати цей факт мені здалося неприйнятним. Утім, нині ситуація наче стабілізувалася, і тепер громада та небайдужі люди з інших регіонів України намагаються подолати страшні наслідки цієї катастрофи. Не тільки допомогти постраждалим у пожежі людям, але й відновити ліси, яким було завдано неймовірної шкоди. Тому, напевне, якось святкувати винагороду я буду дещо згодом)

 Щодо фестивального досвіду, то в мене довгий час він був пов’язаний з рольовим рухом України (ну і музикою, звісно, але то дещо інша тема). Тільки з 2017-го за великим рахунком я більш-менш активно долучився до саме літературних заходів – то був ЛіТерраКон-2017, до речі, і я щиро вдячний за запрошення на нього, бо саме звідти я почав знайомитися з українською фантастичною спільнотою. Взагалі, масові тематичні заходи – це завжди круто. Це нагода наживо поспілкуватися з великою кількістю людей, опинитися у вирі подій та проєктів, до чогось долучитися, когось долучити до своїх задумів. Для мене кожна така подія – це очікуване свято, якийсь момент єднання і причетності. Без конвентів, напевне, важко відчувати себе справжнім письменником.

 Як на мене, впливає не премія, а розголос щодо неї. От уявіть: вам запропонували отримати найпрестижнішу премію у літературному світі, але за умови, що жодне ЗМІ чи профільна спільнота про неї не дізнається. Це, звісно, гіпертрофований приклад, але за суттю – показовий. Літературна премія – це лише інфопривід. І, на жаль, в українських реаліях, не дуже цікавий ЗМІ та медіа. І я зараз не про якусь конкретну премію, а взагалі – на подібні нагородження ЗМІ звертають вкрай мало уваги. Причина доволі очевидна – досить невелика частка людей взагалі читає книжки, і навіть ті, хто читають, не рідко віддають перевагу піратським електронкам російською мовою.

 Інший спосіб «монетизації» літературної премії – це використання її у маркетингу при просуванні книги. Але тут ми маємо просту логіку – видавництва не мають великих маркетингових бюджетів, і зазвичай ті бюджети мають «загальну» спрямованість, не фокусуючись на окремих виданнях.

 А підґрунтям обом проблемам є, звісно, ємність українського книжкового ринку. Як не крути, в піраміді Маслоу, придбання книжок стоїть на досить високому ярусі – тому книжки купують саме люди, які люблять книжку, як артефакт. Для повсякденних розваг є значно дешевші та простіші сегменти: від соцмереж та підписок на стримінгові сервіси, до піратського контенту. У змаганні платне проти безкоштовного для масового споживача завжди переможе останнє.

 Саме тому і маємо обмежений вплив премії: ті, хто дізнається про нагороду, у 8 з 10 випадках вже знатимуть про книгу та її автора – бо такі читачі, зазвичай дотичні до спільноти, де вже існує сформоване сприйняття щодо номінантів.

Насправді, увесь цей песимізм не заважає мені щиро радіти і пишатися отриманою нагородою. І, знов-таки, хоча жодна нагорода (скоріш за все) не перетворить мене на супер-зірку, впевнений, що дещо вийти за межі звичайного кола читачів вона дозволить. Наприклад, де-інде в сферах геть не пов’язаних із літературою, мене вже так-таки впізнають і питаються за мої книжки. За що я вдячний людям, які вирішили, що саме моя книга варта уваги.

Ні, звісно ні))) наразі готується до виходу нова пісня – «Абісаль», і вона жодним чином не стосується книг та літератури. Але слідом за нею виходитиме «Туга та безумство», яка включатиме декламацію вірша Г. Ф. Лавкрафта і текстом, що за настроєм продовжуватиме цей вірш.

 Від себе не втечеш, як то кажуть. Письменництво і література були одними з наріжних каменів моєї особистості ще зі шкільних років – було б принаймні не щиро до самого себе намагатися ігнорувати їх, так?

 Але музика – це все одно інша сфера. Це сфера емоцій радше ніж сенсів. Доволі довго (з 2006 по 2016, власне) я робив повністю інструментальну музику і майже не ставав до мікрофона. Це принципово інший спосіб втілення власних почуттів та досвіду, інше світосприйняття, якщо можна так сказати. Досить часто музика створюється на рівні рефлексів радше ніж свідомим складанням – ти не знаєш, що в тебе вийде, аж поки воно не виходить. Можна довгими годинами імпровізувати, утворюючи безкінечне багатогранне музичне полотно, в якому ти намагаєшся відчути своїх партнерів і вплести себе у спільну течію. Якщо проводити аналогії, то письменництво – то розмова, а музика – це секс. Дещо куди більш тілесне, таке, що контактує зі слухачем на глибшому за свідомість рівні – тоді як література саме до свідомості звертається.