Світи на долонях

Світи на долонях

Неділя, 18 жовтня 2009 г.
Мітки:
Проглядів: 2905
Підписатися на комментарі по RSS

Присвячується Ірі Дяченко, скорпіону

Кай пересувався від перехрестя до перехрестя - і відкривав двері.

Двері відкривалися, за ними були світи, але це було не те, що потрібно. Строкаті, наповнені світлом кострубатих сонець, ці світи вабили до себе, але Кай ішов далі. Він посміхався спокусам, які пропонували ці світи, він зводив руки, ляскав у долоні - і двері закривалися.

Все знайдене його не влаштовувало. Він шукав свій світ.

- Я ніколи, напевно, його не знайду, - сказав шукач Кай одному зустрічному відкривачеві світів.

- Звичайно, знайдеш, - завірив його той, запрошуючи за двері.

За цими дверима було жовте сонце й зелений ліс. Сам хазяїн - відкривач Рой - був старенний та сумний. Спочатку він не бажав розмовляти з юним шукачем, але потім відтанув й запросив у свій будинок. Відкривач Рой не був злим, навпаки, він був дуже дружелюбний - просто за своє життя він пройшов стільки світів, скільки Каю й не снилося. А свій світ він відкрив лише на старості років, і, певно, дуже комплексував з цього приводу.

Кай легко простив старого. До того ж, світ Роя йому дуже сподобався.

- Тут є магія? - запитав Кай, крокуючи від міжсвітового порталу по стежці поруч із Роєм.

- Магія? - перепитав старий - А як же... Звичайно, є.

У підтвердження своїх слів він зробив пас руками й щось шепнув собі під ніс. Перед гостем заклубився дим і відразу осів на землю. Сонце погладило блакитну сталь меча, порізалося й, образившись, зникло за хмарами.

Кай підняв меч із трави.

- Гарний, - він задоволено посміхнувся. - І що - він справжній?

- Самий справжній, - кивнув Рой. - Можеш забирати собі. Дарую!

- Спасибі... Але навіщо він мені?

- Вбивати, - жорстко сказав старий. - У тебе є одяг, щоб його носити. Є чоботи, щоб ходити в них. Є навіть капелюх від жари й непогоди. Але зброї немає. Тепер буде меч, щоб вбивати тих, кому ти не сподобаєшся.

- Так я ж не вмію битися!

Старий посміхнувся й, клацнувши пальцями, знову продовжив шлях.

- Тепер умієш, - сказав він не повертаючи голови.

Кай спробував змахнути зброєю. Так. Він дійсно відчував уміння, що з'явилося.

Він наздогнав Роя.

- Ти вірно помітив, - сказав Кай. - У мене є капелюх і чоботи. І меч тепер є. Але в мене немає світу, щоб жити.

- Якщо хочеш - залишайся в моєму, - великодушно запропонував старий. - Не пошкодуєш. Адже це непоганий світ. Тут є материки й океани, гарні дівчата й вино, є місце для щастя. Ти зможеш стати ким завгодно.

- В тебе ж не має дітей, - необережно помітив Кай, - і тоді старий Рой побив його. Кай не пручався. Він не знав, яке місце вибрав у цьому світі Рой, але продовжував говорити й говорити, поки старий стрибав навколо й бив своєю ключкою по широких плечах юнака.

Необережність Кая була навмисна. Він серцем відчував, що з Роєм ніхто не заговорить про такі речі. І він цілеспрямовано викликав гнів старого.

Потім старий заплакав, а Кай став чекати, коли той заспокоїться. Через годину вони вийшли до будинку. Кай гостював у Роя тиждень і за цей час зумів звикнути до ролі неіснуючого сина. Потім він пішов далі, а старий залишився чекати на його повернення.

Кай чесно обіцяв повернутися.

Шукач не занадто був задоволений своїм вчинком, але намагався думати, що Рой тепер не такий самотній.

Він пішов зі світу Роя так ніде й не побувавши.

Йшли тижні й місяці і в усіх світах змінювалися пори року. Кай міг кілька разів підряд потрапити в осінь або зиму. Один раз шукач догодив прямо на поле бою. Меч тоді йому дуже допоміг.

Відкриваючи двері, Кай не переставав сподіватися, що за черговим міжсвітовим порталом зустріне краще що може бути - і залишиться там назавжди.

Так юнак відвідав сотню світів - і зустрів дівчину по імені Герда.

- Я ніколи не зустрічав таких, як ти, - чесно сказав Кай.

Герда лукаво посміхнулася, ховаючи руки в кишені шубки, і сказала. - А я зустрічала такого як ти, Кай, - і, побачивши його розпач, додала. - У мріях.

У її крижаному світі жилося зовсім не солодко, але Герда не вміла ходити крізь портали. Тонка фігурка дівчини вабила його своєю беззахисністю. Кай закохався у Герду з першого погляду. І тоді юнак склав свої перші в житті вірші - і пообіцяв взяти дівчину із собою. Він навіть подумав, що, можливо, варто перестати шукати свій світ і оселитися в старика Роя. Але пройшов місяць, проведений з Гердой, і Кай зрозумів - якщо зупиниться зараз, то ніколи не пробачить себе за це.

- Твій світ - там, де твоє серце, - смутно сказала Герда, сидячи біля пічки у своєму маленькому будиночку. - І якщо він - не тут, значить...

Дівчина закрила обличчя долонями а Кай розсміявся й попросив, щоб вона не турбувалася по дрібницях. А потім він сказав, що його кохання міцніше сталі меча - і тому, він повернеться, хоч би там що.

Але от прийшов час прощатися. І Кай, і Герда плакали, стоячи, обійнявшись, біля міжсвітового порталу.

З легким серцем, давши обіцянку повернутися за коханою, коли відшукає свій світ, він знову відправився в дорогу.

І знову шукач залишився незадоволений собою. Але він знав, що їхнє кохання справжнє, а жага нової зустрічі лише зміцнює його. Головне - встигнути повернутися перш, ніж це кохання остаточно згасне в грудях.

Кай, як і колись, відкривав двері, і все-таки ніяк не міг зустріти той світ, що йому був потрібний.

Червоні, жовті й зелені сонця радували його, але не давали нічого більше. Трава й камінь послужливо лягали під ноги, але шукач не почував тепла батьківщини. Він завжди бродив між світами, скільки себе пам'ятав.

Кай звик вважати, що його світ зруйнував злий чарівник Грім, і він єдиний, хто залишився в живих. Кай не тримав зла на чарівника, і зовсім не був упевнений, що все так і було.

Здатність відкривати міжсвітові портали - це відмінна річ, але, пройшовши ще дві сотні світів, Кай почав сумніватися, що світ для нього взагалі існує.

І тоді він зустрів Лота, що став його побратимом.

Вони зустрілися на перехресті світів, під час жахливої бурі. Кай вийшов з порталу й побачив, що на Лота, що виявився лицарем ордена Світанку, насідає декілька воїнів. Не роздумуючи, юнак кинувся в бійку. Втім, до цього часу, Кай перетворився в сильного чоловіка й умів майстерно володіти своєю зброєю й удвох вони не без зусиль, але покінчили з ворогами.

Коли бій скінчився, лицар Світанку зазирнув в його залите кров'ю обличчя й сказав - Я бачу у твоїх очах неприкаяність. – Він підкреслив слово неприкаяність. Ти занадто довго подорожуєш.

Але Кай розсміявся й відповів, що заспокоїться тільки тоді, коли знайде свій світ.

Лот заперечив йому. - Якщо ти так довго шукаєш і все-таки не можеш відшукати, виходить, його просто немає.

- Що ж робити? - спохмурнів шукач.

- Якщо не знайшов ніякого підходящого світу, - відповів лицар - Прийдеться тобі самому створити його.

- У мене є кохана дівчина, - сказав Кай. - І навіть є названий батько. Але немає ні братів, ні сестер. Будь моїм побратимом, Лот.

Лицар розсудив, що так тому й бути.

Лот умів відкривати двері між світами, і тепер вони відправилися в далекий шлях разом. Бо лицарі Світанку створили свій орден для того, щоб захищати слабких і невинних у кожному з світів де встає сонце.

Але не встигли вони відкрити й десяти дверей, як наткнулися на світ без сонця. Тут не було нічого крім випаленої землі й примар. Кай почував себе в цьому світі дуже непевно. І коли шукач зробив перший крок з порталу, він уперше побажав, щоб ця земля виявилася не тією, яку він шукає.

Побажання збулося, але не зовсім так, як розраховував шукач. Цей світ виявився вотчиною Грому - чарівника, що колись зруйнував дім самого Кая.

Крім старого мага тут ніхто не жив, та й сам Грім тут з'являвся рідко. Однак він негайно з'явися, коли довідався, що в його світі з'явилися здатні відкривати міжсвітові портали. 

Товстий і низенький дедуган зустрів побратимів через п'ять днів після того, як вони ввійшли в світ без сонця.

- Тобі тут нема чого робити, лицарю, - сказав чарівник, матеріалізуючись прямо біля підніжжя пагорба, повз якого проходили мандрівники. Він відразу впізнав члена ордена по емблемі на щиті - половина сонця, що піднімається через обрій.

- Мене кличуть Лот, - сказав Лот, - і я дійсно лицар Світанку. - А як кличуть тебе, старий?

Грім розреготався, і від його сміху прогнулося білясте небо, і пагорби пішли глибше в землю.

- Тут не буває світанку! Йди!

- Ти не представився, - помітив Кай. - Це не чемно...

- Мене кличуть Грім, - гордо відповів чарівник. - І я зруйнував більше світів, ніж ви побачите за все своє життя! І я буду руйнувати їх, поки не залишиться один-єдиний світ. Мій!

- Грім! - закричав Кай. - Виходить, це ти знищив мою батьківщину!

І не витрачаючи слів даром Кай кинувся з мечем на мага.

Побратим підтримав його, але, скільки вони не намагалися, скільки не махали мечами, не змогли завдати шкоди Грому - зовсім не спроста той вважався наймогутнішим чарівником поміж усіх світів. 

Зрештою втома дала про себе знати. Лицар і шукач упали на землю біля ніг чарівника, а той незворушно стояв під мерехтливим блакитним куполом і не намагався заподіяти їм шкоди.

- Ви лише воїни, - сказав Грім, - але я розумію вас. - Кожний захотів би помститися за смерть близьких, не те, що за загибель цілого світу, який вважав своєю батьківщиною.

- Я однаково знайду свій світ, - закричав Кай з відчаєм. - Або сам зроблю його!

Тоді Грім спохмурнів і сказав: - Ти вже хочеш стати творцем світів. Але в тебе самого немає ні батька, ні дружини, ні брата. І ти не давав життя - тільки забирав! А цілий світ, це навіть не життя - це... Це світ!

Тоді шукач у неспроможній люті стис руків’я меча й процідив крізь зуби. - Може ти, чарівник, завдяки чиїй злій волі я вийшов на ці дороги, знаєш, що мені робити?

- Ти все знаєш сам, - відповів Грім. - І не тобі нарікати мені відповідальністю. Одне можу сказати - йди назад. Здається, ще поки не пізно.

Осліплений люттю й жалістю до себе, Кай не зрозумів його слів. Але тут втрутився лицар Світанку, який раптом відчув, що в цьому світі без сонця, саме й з'явилася та людина, якій була потрібна його підтримка й захист. І те, що він був його побратимом, не грало ніякої ролі.

- Злий чарівник правий, Кай, - сказав Лот і подивився шукачеві в очі. - Ми його вб'ємо пізніше. А тепер треба йти назад, тому що, якщо ти не повернешся зараз, ти не повернешся ніколи. І тоді ти станеш не краще ніж Грім, що знищує світи й навіть гірше. Адже Грім тільки руйнує світи. А якщо ти не повернешся, ти зруйнуєш той світ, що сам же створив для Роя, і той, що створив для Герди. - Лицар помовчав і додав. - І, швидше за все, той, що створив для мене. А коли ми будемо разом - будь-який світ стане нашим світом.

Кай дослухав Лота до кінця а потім перевів погляд на чарівника. Але того вже не було на місці. Лише легка хмара мерехтіла біля підніжжя пагорба, переливаючись багряними відблисками.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>