Валерія В. Растет — письменниця, журналістка, запекла читачка.
«Псевдонім використовую, коли занурююся у свої вигадані світи, бо саме так вони мене кличуть.
Насправді письменницею себе ніколи не бачила. Опрацьовувати тексти — це я вміла (як-не-як закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Т. Г. Шевченка), однак волю вигадкам ніколи не давала. Трохи іронічно, але письмо й фентезі зокрема увірвалися в моє життя, коли я понад усе потребувала втечі від реального світу. Воно стало моєю тихою гаванню, де мій розум міг творити, у той час, як все довкола вкривалося тріщинами. Воно ж давало мені хоч якийсь сенс, коли почалася повномасштабна війна.
Свого часу мої персонажі мене порятували. І я неймовірно радію, що їхня історія побачить світ, бо вірю — в потрібний момент вона може зігріти серця інших, підставити їм плече. Безмежно дякую моїм батькам і друзям, які вислуховували мої страхи, переживання й надії. Якби не ви, я могла б здатися, та не здалася. Але кріпіться, попереду ще 6 книжок. Дякую всім, хто давав і дає поради. Завдяки вам розвиваюся я, а разом зі мною й мої тексти».
Нижче ви можете ознайомитися з уривком, що покаже вам деяких персонажів історії й окреслить частину проблем, що панують у місті, де відбуваються події.
***
— Допоки це триватиме? «Неіснуючий загін», це огидне чародійницьке збіговисько, що йде проти своїх же, пачками плодить штучних надприродників, тоді як мої діти сходять із розуму, а НІКС — ті, хто клялися нас захищати й підтримувати порядок — ніби води в рот набрали. Який тоді сенс у такому органі контролю?
Мінливець, батько всіх перевертнів, гнівно барабанив пазурами по дерев’яній стільниці круглого столу із чотирма стільцями довкола. На цю мить лише три з них були зайняті.
— Останнім часом до НІКС ніяк не добитися, — підтримала звинувачення Прабатька молода жінка з тугою чорною косою. — Вони не реагують на звернення нижчих кланів природників, хоча ми маємо реальну проблему з чорним пилком, що дедалі частіше визріває на деяких квітах та однаково впливає на представників усіх рас. Перед тим як остаточно зів’янути, рослини вибухають хмарками темного пилу. Він подразнює слизові оболонки, провокує кашель, спричиняє почервоніння носогубного трикутника, але згодом ефект зникає. Досліди моїх підданих так і не виявили, шкідливий цей пилок чи ні, однак особисто мене сам факт такого збою в нормальному природному циклі дуже турбує. Клаусе, можливо, тобі як Грандмайстру вдасться посмикати за свої ниточки? Ні мене, ні моїх дітей НІКС не чує. Чи краще сказати — не хоче чути.
На такі новини з-під пазурів перевертня мало іскри не полетіли. Пестячи, мов домашнього улюбленця, свою довгу косу, що кількома кільцями лежала в неї на колінах, жінка несхвально поглянула на Мінливця. Дерево — байдуже, мертве чи живе — усе одно таїло в собі душу, і таке постукування, аж до подряпин — наче колупання ножиком живої деревини з метою залишити на ній свої ініціали, як за будь-яких часів любила робити молодь. Для істоти, що плекала природу всього Арахна, подібна поведінка була дуже образливою.
Мінливець перестав постукувати, ледь схиливши голову на знак вибачення. Його пазурі втягнулися, а рука, шукаючи новий об’єкт для заспокоєння, опинилася в сплетеній із трьох кісок бороді: центральна була білою, а бокові — коричневою та жовтуватою, символізуючи стадії розвитку перевертнів.
— Живано, мила моя, хоч я й очолюю найсильніший вікланський Клан на теренах Тріумвірату, це не означає, що маю особливі преференції перед нашою Спілкою. — Позбавлений емоційного забарвлення монотонний голос Грандмайстра залазив під шкіру, ніби слизька змія. — Голову НІКС я не бачив уже кілька десятиліть, а його Права та Ліва рука так само невловимі, як ватра на північно-західних хребтах.
— Це нечувано! Якщо ігнорують моє звернення, тоді нехай хоч допоможуть із розслідуваннями, вони ж їх так обожнюють. Щоб ви розуміли, кількома днями раніше русалки знайшли на березі Лети демона. Уявляєте? Демона! — Корона з молодих пагонів верби, усіяна річковими та морськими перлами, зашелестіла на підтвердження. — Причому не якогось там чорта-лахмітника, а чинового. Він лежав, спустошений до останньої краплі, із численними різаними ранами та дірками від голок. «Неіснуючий загін» навіть роги з нього спиляв! І добре, якщо заради експериментів, а не задля створення зброї, хоч обидві перспективи однаково моторошні. Якщо вони можуть зловити чинового, то що тоді говорити про моїх дітей? Скількох фей уже перетворили на пісок, щоб отримати з них надприродну есенцію? І задля чого? Щоб живити нові експерименти, які будуть відповідальними за подальші вбивства та викрадення? Щоб забезпечити їхнім очільникам удаване безсмертя? Я не розумію цієї логіки. Ми ж усі вийшли з однієї колиски!
Клаус опинився поруч із Живаною, простягаючи їй чорну носову хустинку з подвійною червоною оторочкою. Жінка вдячно всміхнулася й торкнулася кутиків очей, витираючи кришталево чисті сльози перед тим, як ті зірвуться додолу, перетворюючись на перлини вищого ґатунку.
Єдині двері, що вели до круглої зали, пішли брижами, пропускаючи останню дійову особу сьогоднішньої таємної зустрічі. На порозі з’явилася Мати-Відьма панівного Південного ковена.
І все було б добре, якби одне з таких звичайних завдань не пішло не за планом. Стікаючи кровʼю, дівчина натикається на вампіра, який чомусь рятує її від переслідувачів, замість того щоб полишити помирати. Та зрештою порятунок обертається кошмаром — дивні сни починають переслідувати Лисицю. Її отруїли? Причарували? Що з нею не так і чи можна довіряти чоловіку, який пʼє кров живих?
