У видавництві Yakaboo Publishing вийшла збірка фантастичних оповідань Олексія Тимошенка «Майстер ілюзій». Книга продовжує нову українську серію #СередСвоїх. Особливість її полягає в тому, що кожна книга – це результат співпраці українського автора і митця/ілюстратора. На обкладинці збірки представлена картина українського художника початку XX cтоліття Олександра Богомазова, яскравого представника українського авангарду, основний напрям його творчості – кубофутуризм.
Збірка фантастичних оповідань «Майстер ілюзій» відображає деякі мої спроби осмислення природи фантастичного в мистецтві та літературі. Це ще й намагання підвести певний підсумок творчої діяльності, адже шлях до цієї першої збірки був доволі тривалий. Оповідання досить різні, можна навіть сказати, різножанрові. Однак соціальний контекст, розвиток фантастичних ідей на науковому грунті, іронія, гумор – характерні для багатьох творів, вміщених до збірки. «Майстер ілюзій» вміщує окрім гумористичних твори із «твердою» науковою основою, тому «химерності», ірраціональності в них менше, а наукових припущень, опису сучасних технічних засобів – більше. Завдання, в цьому випадку, важливе. Як, скажімо, описати функціонування робокостюма так, щоб і читачу було зрозуміло і, водночас, достовірно? Як спрогнозувати дії мініатюрних, розміром з молекулу, нанороботів, що, за науковими припущеннями, будуть широко використовуватись в медицині? Вочевидь, знання закономірностей прикладної біодинаміки або психології людини (чи робота?), когнітивної сфери тут замало. Та, власне, зовсім не претендую на істинність описаних світів, здається завдання було простим – розповісти про існування та дії героїв у незвичних умовах, незвичних фантастичних ситуаціях.
Деякі оповідання, представлені в збірці, брали участь в конкурсах «Зоряної фортеці», деякі розбирались на майстер-класах, деякі – друкувались в літературних журналах та альманахах. Тобто все було досить рутинно та повсякденно, досвід накопичувався і карбувався.
От, нарешті, прийшов час, коли можна отримати зворотній зв’язок від читачів. Наприклад, від штучного інтелекту, який, схоже, є обізнаним знавцем творчості автора і так висловлюється в чаті:
«У своїх фантастичних оповіданнях Олексій Тимошенко розкриває широкий спектр тем і проблем, серед яких можна виділити: технологічний прогрес та майбутнє суспільства, час і простір, моральні дилеми і етика, соціальна критика, пошук сенсу життя та індивідуальної ідентичності. Це лише деякі з ключових тем, які розкриває автор у своїх фантастичних оповіданнях. Його творчість створена для відображення і дослідження різних аспектів людського життя та суспільства через призму фантастичних уявлень».
Якщо автор дожив до миті, коли може розмовляти зі штучним інтелектом, це означає, що, принаймні одного читача він знайшов!
Хіба це не фантастика?
Моріс Корнеліус Ешер раніше і в думках не міг припустити, що потрапить до Академії Ілюзій. Вже майже рік він навчався у цьому дивовижному закладі, що розташовувався у центрі міста, на березі швидкоплинної ріки. Все почалося з того, що Моріс побачив оголошення про черговий набір до Академії, сміливо та впевнено прийшов на вступний іспит, так само сміливо і впевнено провалив його. А все тому, що той білий кролик аж ніяк не хотів з’являтися із циліндра, а коли вискочив, відчайдушно молотив повітря ногами та мало не вкусив хлопця. Дивний кролик! Моріс його не втримав і кролика ловили всією школою, аж поки магістр Госсенс не накрив його своїм циліндром, пробурмотівши щось схоже на «бачите, нова справа весело розпочалася». Та все ж Морісу дали ще один шанс і він знову прийшов на іспит, таки витягнув білого кролика. Цього разу гість виявився чемним, навіть привітався із присутніми. Ясна річ, після такої знаної події Моріса одразу зарахували до Академії (ще й похвалили). А кролика довелося відпустити.
Цей рік для Моріса став найкращим із усіх, які він бачив за своє недовге життя. Таким гарним, що його родина, батько із мамою, молодший братик Маск та навіть хитромудрий пес Даркусе згадувалися рідко, лише тоді, коли у Моріса знаходився час відпочити від навчання. Морісу подобалися заняття, на яких вони із хлопцями вивчали різні види ілюзій та вчилися мистецтву їх творіння. Також дуже приваблювали заняття із художнього мистецтва. Магістр де Фріз неодноразово наголошував, що мистецтву ілюзій неможливо навчитися сидячи у чотирьох стінах. «Практика, шановні учні, ось що нам потрібно, – посміхався де Фріз, – і не сподівайтеся, що ви багато знаєте!». Практики дійсно було немало; знайомство із основами оптичної ілюзії, із руховою, ілюзією часу, і, нарешті, магічною – це не могло не залишити міцний слід у знаннях Моріса. Іншими словами, хлопцю здавалося, що рік промайнув дуже швидко. Напевно, як швидкий потяг, що кожного дня відправляється у Подорож країною. І летить, наздоганяючи час.
Навчання – це теж своєрідна Подорож.
*
У навчальній Подорожі поряд із учнями крокував наставник Фрос, невисокий кумедний юнак в окулярах. Наставник Фрос мав велетенський шкіряний портфель, у якому носив колоду карт і підручник. Особливо Морісу запам’яталася одна із найперших зустрічей із наставником.
– Шановні учні, починаємо наше заняття. Минулого разу ми говорили про ілюзії сприйняття нерухомих об’єктів, сьогодні на нас чекає знайомство із ілюзією сприймання рухомих об’єктів. Отже, Маркусе, підійди до мене.
Маркус зробив крок уперед.
– Та не бійся! Увага! Дивимося на мене! На мене, не на Маркуса! Хлопці, на його місці міг опинитися кожен із вас. Ясно вам?
Наставник Фрос щиро вважав, що має чудове почуття гумору, однак воно тікало від нього, як той білий кролик. І, чесно кажучи, учні іноді цьому раділи.
– А тепер дивимося вперед, ось туди, – Фрос пальцем показав на дерево, що росло край поля, футів із тисячу від учнів.
– Маркусе, коли я доберуся до середини поля, підніми руку і розкрий долоню. Зроби це так, щоб я став тобі на долоню. І не кліпай очима! Ніби став, чуєш, ніби!
Учні мовчки дивилися, як наставник Фрос віддалявся від них; поступово він зменшувався у розмірах, аж поки не зупинився і не закричав:
– Маркусе, ти що, заснув там!?
Вітер доніс його крик, не втрачаючи ані слова. Хлопці чекали на те, що буде відбуватися далі. Маркус підняв руку, розкрив долоню і підніс її до ніг маленького наставника, що знаходився у далечині. А далі сталося неймовірне – наставник зробив крок на долоню хлопцю, поклав на неї свого портфеля, а сам сів поряд із ним.
– Ну, чого роти розкрили? Йдіть сюди.
Хлопці стали навколо Маркуса, сім учнів, сім здивованих розбишак.
Наставник Фрос сидів на долоні Маркуса, а хлопці споглядали це диво. Вони тоді мало не вперше побачили справжню оптичну ілюзію. У Моріса тоді ще виникала капосна думка, а може хай таким залишиться? Цей Фрос із портфелем. Та диво закінчилося. Наставник піднявся і знову опинився в далечині. Ніби. Учні це «ніби» запам’ятали надовго.
А потім наставник повільно йшов назустріч хлопцям, аж поки не зупинився перед ними.
– Так, які запитання? Запитань немає. Отже, пішли до класу, чорнила, перо та папір – ось наші друзі. Тепер буде теорія.
Зміст
- Майстер ілюзій
- О, великий Джар-та!
- Бюрократозавр
- Дім-на-хмарі
- Сімейне щастя
- Життя та сміття
- Мнеме
- Прикладна біомеханіка
- Унікальна технологія
- Куратор і вічність
- Хоробрий майстер
- Подорож
- Художник
- Так казав Хем
- Золота Квітка
- Гараліозис
- Найважливіший дар
- Круговерть часу
- Післяслово
- Про автора
