Один з постійних учасників наших конкурсів Ігор Антонюк цього року підписав договір із видавництвом «Жорж». Збірка оповідань «Монету кидає кожен» пройшла довгий шлях, і вже скоро ми сподіваємося побачити її на полицях крамниць.
Спеціально для читачів «Зоряної фортеці»! Презентуємо вам уривок одного з оповідань (в авторській редакції), що увійшло до книжки. Всього у збірці буде 11 оповідань про наш вибір та його наслідки, про роль випадковостей та удачі. Навіть думка, яка вливає на вибір людини може просто перекреслити все життя і звести до кривавих наслідків.
Ігор Антонюк
Закінчив історичний і педагогічний інститути Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Автор горор та містичних оповідань, книжковий оглядач.
"Інколи, щоб зробити вибір, люди підкидають монетку. Один рух. Кілька секунд. Ледь чутний дзенькіт та міцно затиснута долоня. І життя змінюється назавжди…
Можливо, випадкова зустріч раптом перекреслить усе. Переверне життя догори дриґом й поведе кривавою стежкою. І неважливо, хто виявиться цим поводирем: людина, потойбічна істота чи звичайнісінький вуличний кіт.
Просто підкиньте монету. Це так просто. Правда ж?
Зробіть свій вибір. Саме від нього залежатиме ваше подальше життя".
Я не знаю, скільки у мене залишилося часу.
Ця розповідь може обірватися будь-якої миті. Зависнути на півслові. Загинути на незакінченому реченні. Крапку в цій химерній історії, можливо, доведеться поставити вам. Так, вам — людині, що наважилася зараз читати ці плутані рядки, написані божевільним, який більше ніколи не побачить світанку. Наступний рух стрілки годинника може стати для мене останнім.
Зсуви почалися близько тижня тому.
Можливо, днів десять-дванадцять. Двадцять, не більше. Точку відліку в цій диявольській ситуації годі знайти. Та й навіщо? Ми не фантасти з роману Веллса, що можемо будь-коли вільно повернутися до початку. Завести іржаву Машину Часу та змінити це кляте минуле. Шляху назад немає і ніколи не було. Людський вибір – це поняття доконане та незмінне. Кинуту в горло безодні монету не повернути ніколи.
Нам спочатку не повідомляли про просторові зриви. Часові викривлення. Іонні хиби та раптові смерті. Останні супроводжувалися повним вигорянням людського тіла за один день або зчаста — лише за кілька хвилин. Навіть сьогодні, у добу «Другої революції», частина людей і досі живе у закритих суспільствах, відрізаних від решти інтегрованого світу. Без всемогутньої невидимої павутини та найпримітивнішого зв’язку. Без засобів контролю за народжуваністю та вакцинації від вірусних хвороб. Без права вибору на існування власного «я».
Вони називають це «свободою». Ми ж ставимо на перше місце безпеку своїх громадян. Та тепер я не знаю, хто з нас дурніший. Адже одних контролює тоталітарна держава, а інших – архаїчна релігія. Решта, вони наче називають себе «вільними», насправді кинуті напризволяще. Адже маховик смерті вже не зупинити...
Ми не одразу забили на сполох. Одна-дві смерті – це всього лиш статистика. Чи не так? Природний відбір, погодьтеся. Безглуздо, але від грипу помирає значно більше людей, ніж від авіакатастроф. Самогубства трапляються частіше за смерті на виробництві. Звісно, слід загинути комусь із високопосадовців чи їхніх рідних, щоб подія набрала масштабів цілої країни. Та хіба вони кращі за інших? Біологія не виділяє особливих. Смерть не бере готівки. Насправді блакитна кров теж червоного кольору.
У четвер, одинадцятого вересня, померла дочка прем’єр-міністра.
Вона, як завжди, прокинулася близько сьомої години. Умилася, почистила свої маленькі білосніжні зубки та поснідала. Відвідала ліцей, заплановані заняття та гуртки. Особистий водій забрав її о сімнадцятій. Повіз до ресторану, де на неї чекала її матір із старшим братом. Столик був заброньований на постійній основі для високопоставлених гостей. Із білою скатертиною, живими квітами та вітринними вікнами, що виходили на Хрещатик.
Її батько, чоловік завжди зайнятий, перебував на міжнародній конференції з питань світової енергетики. Про жахливу звістку йому доповіли після виступу науковця з Австралії, який доводив доцільність використання енергії місячних хвиль у значно ширших масштабах. Літак прем’єр-міністра піднявся у повітря о тринадцятій годині за місцевим часом. За годину його мжичкою вітав столичний аеропорт. За двадцять хвилин службове авто зупинилося біля дверей його дому. Обличчя дочки, навіть мертвої, йому так і не вдалося побачити. Її тіло розсипалося на прах...
Ви, звичайно, читали про це у новинах. Це і була точка неповернення.
Часові маніпуляції. От чим займалася наша компанія «Chronos» останні двадцять років. Секретна міжнародна корпорація з мільйонними інвестиціями та таємною лабораторією в місті-привиді. Закрита «територія полину» ідеально підходила для наукових досліджень. Не ми одні влаштували там науково-дослідницький центр. Були й інші, яких більше цікавили генні проєкти, біологічні експерименти та новітні джерела альтернативної енергії. Звісно, не обійшлося й без зброї.
