42 фантасти

Підписатися на цю рубрику по RSS

42
 

 Проєкт «42 фантасти» продовжує подорожі Україною. Цього разу ми прямуємо до Івано-Франківська, серця Галичини та міста «Станіславського феномену». Наш сьогоднішній співрозмовник – Володимир Єшкілєв. І сформулювати для нього питання було дуже непросто.

 Володимир Єшкілєв – письменник, есеїст, кінодраматург. Народився та мешкає 42в Івано-Франківську. Історик за освітою. Автор багатьох романів. Один з ідеологів «Станіславського феномену», засновник фестивалю фантастики «Карпатська Мантикора», був керівником альманаху фантастики «Мантикора» Порахувати кількість його премій та нагород нам не вдалося smile

 

 На вашу думку, чи не обмежує та спрощує фантастику зайва серйозність. Можливо, її завжди варто сприймати із певною іронічністю?

 

 Як на мене, фантастика не є ані літературним жанром ані галузевим «апендиксом». Тому «рамочні» судження про зайву серйозність або іронічність цілої фантастики, як мінімум, недоречні. Фантастика надзвичайно різноманітна. Це суверенний літературний континент. Він має неозорий текстовий корпус, широкий спектр оповідальних форматів, стильових прийомів та жанрових напрямів.

42

 А ще Континент Фантастики має свої канонічні тексти, класику, літературну периферію, кейс проблематики. Певним напрямам та практикам фантастики пасують ігровий настрій, «легкість», іронічність і стьоб, а іншим, навпаки – серйозність, опрацювання теми за найвищими літературними стандартами. Все залежить від тих креативних завдань, що їх ставить перед собою письменник. Й лише від них.

 Є безліч дискурсивних «перехресть», на яких тексти Континенту Фантастики переплітається з мейнстрімовою або артхаузною оповідальністю. Є «дорослі» соціальні проблеми, які знаходять собі місце у фантастичних творах. Тексти фантастів лягають в основу кіносценаріїв, формують поле світової культури.

 Будь-яка спроба означити фантастику як «низький жанр», або ж окреслити їй нішу («розважальна література», «міські казки», «література одного прочитання») є відголоском уявлень столітньої давності. Проте у нас гуманітарна сфера травмована «совком» й далі блукає між трьох сосен. З підручника у підручник наші академічні бонзи переписують «літературознавчі» формули, придумані за доби колгоспного реалізму.

Далі…

42
 

 «42 фантасти» продовжують свій шлях до ваших сердець. І сьогодні розмова із авторкою, кожному новому успіху якої ми особливо радіємо, бо були часи, коли і вона брала участь у конкурсах «Зоряної фортеці», а уважні читачі «Лазаруса» навіть можуть знайти згадку про це. Наша співрозмовниця - неймовірна Світлана Тараторіна.


 Світлана Тараторіна - письменниця та журналістка. Народилася у Криму, 42переїхала до Києва у 17 років. Має дві вищі освіти, одна з них юридична. Володарка премій «ЛітАкцент року» (2018), The CHRYSALIS AWARDS – за найкращий дебют (2019), спеціальної відзнаки директорки Українського інституту книги О. Коваль на BookForum Best Book у Львові (2019). Дебютний роман Світлани увійшов до довгого списку Книги року ВВС–2019. Переможниця декількох конкурсів оповідань, у тому числі від літературного об’єднання «Зоряна фортеця».

 

 На твою думки, чи є тема, яка не до снаги фантастам? Нещодавно ти запитувала на своїй фб-сторінці, чи є фантастичні твори на тему Геноциду, тож куди привели ці розмірковування: у фантастів є свій власний «Аушвіц, про який не можна писати вірші»?
 

 42На мою думку, фантастика – ідеальний жанр. З одного боку у нас досі панує стереотип, що це легкий жанр, який дозволяє відволіктися, а з іншого - фантастика давно переросла ці штани. Жанр змінився, межі розсунулися. Тепер автор-фантаст може підступно змусити читача замислюватися над темами і проблемами, з якими раніше ці книжки не асоціювали. Під обкладинкою геройського фентезі чи кіберпанку підсунути роздуми про війну, інформаційну свободу, сучасну політику, осмислення історії, - те, що раніше було на території «високої полиці».

 Якщо говорити про те, як було раніше і як стало, то про голокост та жахи війни метафорично писав ще Лем. Сапковський, описуючи своїх ельфів, теж іронізував на теми расових утисків. Десь на межі стояла альтернативна історія. «Людина у високому замку» Філіпа Діка, «1984» Орвела, «451 за Фарангейтом» виросли з реакції на справжню історію, але зараз ми радше сприймаємо ці книжки, як політичні висловлювання, провіденційні застереження, ніж, як власне фантастику.

 Сучасні фантасти стали говорити конкретніше. Наприклад, Яцек Дукай не боїться критично оцінювати національну боротьбу поляків.

 Далі…

42

 

 Продовжуємо спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше». Той випадок, коли дуже важко сформулювати питання, бо маєш відчуття, що твій співрозмовник вже знає відповідь. Сьогодні наш гість людина, що любить чіткість, послідовність та простоту, як у професії, та і в літературі – Максим Гах.
 


 
Максим Гах - письменник, архітектор за фахом. Живе і працює у Львові. 42Автор роману "П'ятий парк" (2016), збірки оповідань "Прогулюючись пустелею" (2019), а також окремих оповідань та есе, що увійшли до різноманітних збірок та антологій.

 

 Чи вважаєш ти свою прозу фантастикою?

 

42  Чесно кажучи, я рідко про це замислююся... Зрештою, все залежить від того, що називати фантастикою, тому що, як відомо, існують різні визначення. Ті, хто, наприклад, вважають її синонімом science fiction (або навіть hard science fiction), переконані, що вона повинна базуватися на відомих наукових фактах і загальноприйнятих теоріях, певним чином екстраполюючи їх на область невідомого. Мені більше подобається англомовний термін speculative fiction, який значно ширший і включає в себе фентезі, містику, жахи і тд.; фактично будь-що, що не є літературним реалізмом.
  Але, якщо вже бути до кінця відвертим, особисто я не дуже вірю в існування згаданого реалізму як такого. Справа в тому, що засадничо художня проза є вигадкою, і яким би правдоподібним не здавалися персонажі чи світ твору, все це лише словесна симуляція, не тотожна реальності. З цієї точки зору вся художня література є фантастикою.
 Далі…

42
 
Похмурий день не стане на заваді людям, які люблять читати, і нашому проєкту також. Наступний випуск «42 фантастів» про перші письменницькі досвіди, те, як воно - ходити на каву письменницькою тусовкою та нові підходи по промоції читання. Наш фантаст тижня - Андрій Новік.

 
Андрій Новік - 42український письменник. Інженер-будівельник за освітою. Мешкає у Львові. Пише у жанрах трилер, детектив, наукова фантастика. Автор романів "Аномалія" та "Останній спадок".

 

 Розкажи, за що ти любиш фантастику, та про своїх улюблених сучасних фантастів.
 

 Колись давно, коли був підлітком і тільки починав читати, обожнював фантастику за її широкі можливості, вигадливість та казковість наразі неможливого. Якщо хотілося втекти від буденності, тієї сірої реальності, то фантастичні романи одразу з’являлися під рукою. Пам’ятаю, що починав, мабуть-таки, із Едгара Берроуза. Марсіанський та Венеріанський цикли легко відірвали мене від Землі та кинули, мов шмаття, у вир пригод. Кожен хоч раз мріяв утекти від свого оточення та стати героєм десь на іншій планеті, або в іншій реальності, так? Думки про це мимоволі стають нашими мотиваціями рухатися далі у заданому напрямку, не загинаючись. Якщо коротко, то це хороші історії, які вимушені дивувати читача та розвивати його фантазію. Далі…

42

 Минулого тижня ми розмовляли із автором, що живе на самому Сході нашої країни, а цього тижня подорожуємо на західний кордон. Волинь - чарівний край, відомий не тільки завдяки Данилу Галицькому. Лучанка, з якою ми сьогодні говоримо, не уявляє свого життя десь в іншому місці, і пише про цю любов у своїх книжках.

 


 Ореста Осійчук - письменниця, юристка за фахом. Живе і 42працює у Луцьку.Лауреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова-2013» в номінації «Прозові твори для дітей, має відзнаки літературного порталу «БараБука» за найкращий дебют (2015) та Європейського конвенту наукової фантастики «Єврокон» за найкращий дебют (2016). Працює у жанрі фентезі та пише короткі гумористичні оповідання.

 Що може запропонувати дітям та підліткам фантастика, що б було неможливо реалізувати в реалістичній праці?

 

42 Перше, що спадає на думку — це свобода. Спочатку свобода автора, який дає в руки читачу безпрецедентний інструментарій. Уяву не стримують жодні рамки. А коли все-таки наштовхуємося на певні обмеження, є шанс їх обійти. Зрештою, можна вигадати нові правила, факти, закони, та що там — цілі світи! Тому реалістичні праці часто програють у боротьбі за любов дитячого читача. Та й не лише дитячого. Не важливо наскільки ти дорослий, інколи хочеться втекти з реального світу, можливо, у ще жахливіший, на фоні якого твої проблеми видаватимуться не такими вже й проблемами. Буває, банально прагнеш відчути себе супергероєм, нехай навіть на декілька годин, чи стрімголов пірнути у вир карколомних пригод.

Далі…