Сьогодні гостем «42 фантастів» стане легенда фантастичної літератури для молодших читачів - Володимир Рутківський!
Володимир Рутківський - письменник та поет, що переважно працює у сфері літератури для дітей та молодших підлітків. Автор тетралогії «Джури», роману «Сторожова застава», що нещодавно був екранізований, та кількох повістей, що межують між казкою та фентезі. Лауреат Шевченківської премії 2012 року, премії «Книга року ВВС». Живе в Одесі.
Чи будуть міфологічні персонажі з Ваших казок користуватися ґаджетами та «висіти» у соцмережах?
А в мене вони вже давно ними користуються. Наприклад, Костій Безсмертний з допомогою приладу, якому ще не має наукової назви (скажімо, душолова), зв’язується не лише з колегами по Лисій горі, а й надсилає душі померлих мешканцям самого запекелля. Причому наголос робиться не стільки на технічному прогресі, скільки на тому, що прогрес прогресом, але від цього дурнів не меншає. До того ж в бажанні іти в ногу з часом є одна пастка. Якщо нині гаджет є ознакою крутого сьогодення то для завтрашніх читачів він стане безнадійним анахронізмом, що неодмінно позначиться і на ставленні до самого автора. Тож найдієвіший спосіб – не називати по імені як сам гаджет так і його основні прикмети.
«Сині Води» - один з небагатьох романів, дія якого відбувається між падінням Києва і часами Хмельницького. Чому сталося так, що цей період так скромно представлений у сучасній українській літературі?
Якщо ще скромніше - то ніяк не представлений. Справа в тому, що сам факт цієї битви північний сусіда сприймає як підрив свого великодержавного авторитету. Адже на його переконання, право на існування має лише Куликовська битва. А тут – якась Сипьоводська, та ще й на вісімнадцять років раніше, і на порядок вища за масштабом. Тож робилося усе можливе, аби про неї ніхто не чув і не згадував. Доходило до того, що за «нез’ясовних» обставин час від часу спалахували архіви українського середньовіччя. Останньою, вже на моїй пам’яті, була пожежа 1964 року у відділі україніки Національної публічної бібліотеки.
Чи існує рецепт Володимира Рутківського про баланс неймовірного та наукового (історичного чи технічного) у творах?
Рецепт є, і він дуже простий: навіть найфантастичніша подія повинна мати під собою якесь реальне підґрунтя і подаватися, як щось звичне. Пишаюся тим, що відомий літературознавець і критик Григорій Клочек назвав мене творцем другої реальності. Хоча що воно значить, я й до цього часу не второпав як слід. Але все одно приємно.
