Вже можна запускати зворотній відлік до фінального випуску "42 фантастів". Це трохи сумно, бо хочеться ще про стільки розпитати, а вартих уваги авторів значно більше чотирьох. Цього тижня ми вирішили поговорити із письменницею, у якої щойно вийшов дебютний роман. Нехай це буде нашою підтримкою нових імен, які, впевнені, залишать слід в українській фантастиці. Зупинка: Хмельницький, співрозмовниця: Ольга Фира.
Ольга Фира - українська письменниця, перекладачка, художниця. Навчалась і живе в Хмельницькому. Лауреатка спецвідзнаки від Дари Корній та Тали Владмирової "Українське сучасне фентезі"конкурсу "Коронація слова-2019". Друкувалась в альманахах і збірках від "Світу фентезі", "РБЖ-Азимут". Цього року вийшов її дебютний роман "Рибу пливуть вгору", про який ми нещодавно розповідали.
Часто фантастику називають літературою для тих, хто бажає втекти від реальності у вигаданий світ. Але якщо почитати більшість сучасних фантастичних творів, то жити в світах, які там описують, точно не захочеться 
А як ви думаєте, фантастика – це втеча чи щось інше?
Як на мене, будь-яка художня література переносить читача у іншу реальність, яку створює наш розум з першого прочитаного слова. І будь-який світ – більше чи менше – вигаданий, навіть якщо автор описує начебто об’єктивно реальний. Але погоджусь – рівень «вигаданості» у фантастиці дуже високий.
Я б не назвала фантастику втечею, ні. Назвала б інструментом, який дає виняткову можливість розкрити крайні точки спектру того, що здатна відчувати та переживати людина, як і те, на які вчинки це її штовхає. Фантастичні світи дозволяють створювати абсолют, який в решті жанрів мав би неприродний, театралізований вигляд.
А ще, звісно, масштаб. Якщо ціною помилки протагоніста може стати загибель планети або раси, напруження буде дещо більшим, ніж якби ціною була втрата роботи (хоча це не означає, що суб’єктивно переживання персонажа в обох випадках обов’язково повинні разюче відрізнятися). Хочеться дослідити, наприклад, питання людяності? Створюємо антиутопію з максимально нелюдськими умовами існування, і спостерігаємо за тим, як варіюється розуміння самого поняття людяності та її проявів серед різних персонажів.
Що більша небезпека, то захопливіше спостерігати за тим, як персонажі від неї рятуються. Для мене будь-який фантастичний твір – це щось на зразок уявного екстремального туру, який можна безпечно пережити з усіма відповідними емоціями, не встаючи зі зручного крісла. І, звісно, цей жанр дозволяє змінити правила світу, якими ми їх знаємо, та подивитися, що могло б статися. Необмежене рамками реальності припущення «а якби...» дає автору неабияку свободу.
В Україні було декілька різних спроб створити онлайн-майданчики для самостійних публікацій авторами своїх творів та отримання грошей безпосередньо від читачів. Як ви ставитеся до подібних форматів та чи приваблюють вони молодих авторів?
Ступінь привабливості для мене залежить і від того, чи працює ідея, про яку йдеться. А «працездатність» будь-якого проекту, як не прикро, не останньою чергою визначається тим, наскільки вдало інформацію про його існування донесли до широких мас цільової аудиторії.
Подібний онлайн-майданчик дав би шанс не надто популярним у видавництв жанрам або формам літератури. Адже чи можна з цілковитою впевненістю стверджувати, що якщо рукопис не знайшов свого видавництва, то він нікому не потрібен і не знайде свого читача? Не знайде, якщо його не пропонувати. Можливо, неформатні тексти, які зараз понуро лежать на флешках у найзапиленіших закутках шухляд авторів, геть не безнадійні, а просто безперспективні з точки зору ситуації на книжковому ринку, на думку потенційного видавця. А хтось цієї миті вкотре колує книгарнями в пошуках саме такого роману на перетині жанрів або збірки оповідань, які так рідко зустрінеш на полицях магазинів. Тож ідея, коли кожен може обрати собі текст до смаку серед великої онлайн-бази та ще й фінансово підтримати його, мені загалом імпонує.
Колись я брала участь у фанатському проекті, як перекладачка: перекладала субтитри до фан-фільму, знятого на зібрані через Patreon та інші платформи кошти. І скажу, що цей фільм дійшов до глядачів саме тому, що в ньому були зацікавлені безліч людей, і настільки, що охоче платили, аби долучитися до його створення. Тож якби онлайн-майданчик для публікацій гарненько розрекламували, думаю, він став би доволі популярним і серед авторів, і серед читачів.
Опишіть свій ідеальний день.
О, такий день може бути наповнений різними подіями і починатися о будь-якій годині, але впізнати його нескладно за особливими відчуттям: здається, все навколо сприяє тому, щоб ваші плани здійснювалися не просто добре, а краще, ніж можна було бажати. Цей день може бути робочим або вихідним, або застати вас під час поїздки в інше місто. Але куди б ви не пішли, до кого б не звернулися, що б не робили – для вас відчиняються всі двері, одразу та без зусиль, варто лише постукати. Це як їхати на автомобілі, коли всі світлофори зустрічають вас зеленим сигналом, і навіть погода цілковито відповідає вашому настрою. Тож для мене ідеальний день не про події, а про стан та відчуття.
