Ал

Дата реєстрації: 2010-09-02 14:07:05

Нік: Ал

Коментарів: 20

Комментарии

• Відкриваємо «Незнані береги»!
  2015-06-08 00:06:20
  

  Знову тема антуражна замість ідейної. Менше з тим, буває і гірше :)

• Блукач
  2015-03-17 17:31:50
  

  О, а я ще одне питання знаю: як правильно жираф чи жирафа? :)

• Блукач
  2015-03-17 15:28:40
  

  Ворон то чоловік ворони. Окремого виду "бик" теж не існує, наскільки я знаю.

  Просто російською ворон - то трохи більша чорна птаха, яка англійською Raven а українською крук. Звідси і плутанина.

  Тому ще можна посперечатися, чия мова насправді "сира";-)

• Блукач
  2015-03-16 12:15:02
  

  Важко сказати тут щось осмислене, тому що з одного боку багато хороших зачинів, з іншого, вони майже затерті штампами. Ангел, який відкидає крила, щоб стати людиною заради дівчини був "класикою" ще за античності. Та це не означає, що на цю тему неможливо сказати нічого нового. Важко, але реально.

  Аналогічно і з протистоянням науки і... до речі чого? Природності? Невігластва? Духовності? Тут не до кінця зрозуміло.

  Словом, замість того, щоб піхати в один твір усе, про що авто думав за минулий місяць, можна було взяти один факт і танцювати його до чогось суттєвого. Це як з туристами - чим досвідченіший мандрівник, тим менше речей у його рюкзаку. Але кожна безумовно потрібна.

  Стиль ще трохи кульгає, час від часу проскакують канцелярити і просто невірні звороти, але це лікується. Треба просто багато писати і багато читати.

  Загалом хороший старт і хороший зачин, продовжуйте думати і продовжуйте писати. Все інше додасться.

• Маршрут
  2015-03-15 18:31:51
  

  Дякую за підтримку!

• Маршрут
  2015-03-14 21:42:03
  

  Це типу натяк? Жартую :)

  Найбільше мені сподобалося те, що в мене, по суті, або десятки, або нулі. Це хороший знак загалом, хоч і поганий для самосудних конкурсів.

  Всім дякую за гру, бажаю переможцям знайти собі завдання поскладніше, ніж знову і знову вигравати в мережевих забавах.

  Всім іншим бажаю навчитися писати так, як переможці, але трохи краще.

  До зустрічі наступного разу. Щасти!

• Він склав йому компанію
  2014-01-15 16:54:54
  

  Зачепили тему болючу для всіх, от всі і відреагували.

  Чому критик має право на висловлення своїх думок, та ще й у вигляді статті, а люди в коментарях, котрі займаються власне тим же, відразу абізяни?

• Він склав йому компанію
  2014-01-15 16:33:47
  

  Звиняйте, одна справа, коли критик розповідає про твір, а інша, коли на прикладі одного недолугого, на його думку, оповідання намагається викривати проблеми сучасної молоді.

• Він склав йому компанію
  2014-01-15 10:57:45
  

  Як на мене, критик просто вирішив пожалітися на те, що живе біля ДВРЗ, а оповідання так, під руку потрапило.

  До речі "не дивіться кіно - читайте" маркер, за яким можна визначати псевдоінтелектуалів і снобів. Розумна людина буде вибирати джерела інформації на власний розсуд, не дотримуючись якихось заборон і обмежень. Навіть Дом-2 в умілих руках може стати невичерпним джерелом інформації. Хоча б про емоційне життя люмпенів.

  З.І. Очевидна алюзія на Київську Русь в імені критика, отже він слов'янофіл, отже українофоб, отже замаскований російський шпигун, отже його слова не можна брати до уваги.

• Сповнений спраги
  2013-10-19 00:02:26
  

  Зауваги по суті залишу до майстер-класу, поки що по тексту:

  Двері прохідної, мов дамбові шлюзи порослого занедбаного ставка, знехотя випускали потік другої зміни.

  1. Між підметом і присудком – не більше трьох слів, це закон.

  2. Фонетика – зубодробильна. Правило читання вголос ніхто не відміняв.

  3. Порослого – занедбаного – майже повтор, один епітет явно зайвий.

  Вечір був не по-жовтневому спекотним.

  «Не» не ловиться. Око чіпляється за «по-жовтневому спекотний». Доводиться перечитувати ще раз.

  На скельцях моїх окулярів […] Я дістав хустинку, спробував їх протерти.

  Між цими словами – сім слів, два іменника, метафора з маслом і веселкою. Поки дійшли до протирання, вже давно забули, хто саме той "їх".

  прикинув гроші

  розмовна, скорочена форма, як і «пивко» дуже дивно виглядає на фоні розлогих порівнянь і поетичних зворотів.

  Нацмулитися, вицідив, лівиця, Пальці

  Продакт-плейсмент літери «ц».

  Я простяг йому жменьку дріб’язку. […] Здачу очікувано не віддав

  Згадується задачка про покупця, котрий відрахував двадцять гривень. Яка здача з дріб’язку?

  - Ало […] Відчепись, га?

  Діалог виключно для читача. Варто визначитися, коли співрозмовники бачилися востаннє.

  побрів на кухню. Чкурнув з-під ніг

  читач очікує продовження дії першого підмета, раптова інверсія збиває з ритму.

  І так далі. Що характерно, написано грамотно, відчувається стиль, але поки що, на жаль, графоманія перемагає здоровий глузд. Основне правило розчищення такого роду проблем - читати оповідання по діагоналі, побіжно стрибаючи абзацами. Де око перечепиться - там і проблема.

  Рекомендації до ознайомлення: серія футурами про глистів у мозку Фрая. Там теж про "бути крутим, чи бути самим собою". Але жвавіше.

• Професор повинен померти
  2013-10-14 10:00:16
  

  Дякую всім за підтримку.

  А що за оповідання про Ешера?

• «Ворушіться!»
  2013-10-10 12:47:56
  

  ідея неоригінальна

  В одному з випусків журналу "Наука і суспільство" я бачив фельєтон про автора шахової задачі, котрий довго і нудно перелопачує усі задачники, підручники, шахові журнали і газети в пошуках задачі, ідентичної своїй. Витративши на це півжиття, він зрештою публікує своє творіння і одразу отримує гнівний лист зі звинуваченнями у плагіаті.

  Автор листа - зелений чоловічок з Альфи Центавра.

  Я згадую цей фельєтон кожного разу, коли хтось когось звинувачує у неоригінальності ідеї. Як не вигадуй, та за теорією великих чисел, твоя ідея все одно десь вже та й використовувалася. Тому розслабтеся і не майтеся дурнею. Справді.

• Тераріум
  2013-10-09 21:15:12
  

  Скажу вже кілька слів, раз вліз в обговорення. Якщо характеризувати це оповідання одним словом, то я б запропонував для цього «контраст».

  Справді, з одного боку – підняті цікаві питання, вибудуваний цікавий світ, хоч і схожий трохи на «новий світ» Хакслі, де всіх незгодних теж відправляли на острови.

  Але з іншого – ніяких відповідей на поставлені питання, статична констатація фактів.

  З одного боку – цікавий розвиток подій, з іншого – повна відсутність розв'язки. З таких подій оповідання починати треба, а не закінчувати!

  З одного боку приємний стиль, хороша ритміка, з іншого – потворні «по сходам» і «по домівкам» ніби навмисне залишені невичищеними.

  Настрій оповідання чимось нагадує «Постороннього» Камю, а чимось новели Меріме. У цьому ракурсі органічно дивиться і відсутність сюжету і нечітка розв'язка, але кілька сцен явно вибиваються з такого паттерну, псуючи картину надмірною емоційністю.

  Відчуваю себе відвідувачем ресторану, де шеф-кухар подав дуже пікантну, але трохи недоварену страву. З одного боку – дуже смачно. З іншого – сирі шматки стають у горлі.

  Не можна так знущатися над читачами, це занадто жорстоко!

• Тераріум
  2013-10-09 13:43:19
  

  Тобто ви вважаєте, що твердження "виглядаєш хворим" - двозначне? Ок, хай так.

  http://risovach.ru/upload/2013/01/mem/negr_9944213_orig_.png

• Тераріум
  2013-10-09 13:32:19
  

  ВИГЛЯДАТИ 3, аю, аєш, недок. Мати певний зовнішній вигляд. Виглядала вона [Одарка] старою бабусею, а їй усього було літ за тридцять... (Панас Мирний, І, 1954, 50); Хатинка виглядала досить привітно (Микола Трублаїні, II, 1955, 202); Прапороносець — стрункий, жилавий, років під тридцять — був по-військовому підтягнутий, виглядав молодецьки (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 51).

  Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 374.

  Засвойте вже нарешті просту істину, що деякі слова існують в обох мовах і це не значить, що таке слово - русизм. Як не значить, що російські аналоги - українізми.

  Видимо, стакан, краска, ітд. Клеймлення таких слів титулом "русизм" не більш, ніж штучне збіднення мови.

• Старші брати
  2013-10-04 22:39:28
  

  Все сказане нижче вважати особистою думкою і до душі не брати. Не тому, що я невпевнений у собі, просто твердої НФ ніколи не любив, і, здається, вже ніколи не полюблю. Хоча, Аргонавти Всесвіту з дитинства згадуються приємним проведенням часу. Може, то я просто змінився і почав цікавитися іншими речами…

  Мене завжди займала дискусія про першочергові цілі і завдання наукової фантастики. Адепти першого підходу стверджували, що на першому місці повинна стояти наука. Мовляв, фантастика має йти попереду, щоб коли вчені винайдуть щось незрозуміле, для цього вже була своя назва.

  Прихильники другого варіанту, я в тому числі, впевнені, що фантастика в першу чергу повинна бути літературою. Себто набором історій про людей, на яких планетах вони б не жили і в які просторово-часові аномалії не потрапляли.

  Саме тому мені не дуже припала до снаги перша половина оповідання і технічно-біологічні деталі другої, хоч мушу погодитися з тим, що оперує науковими припущеннями автор вміло і з досвідом. Причепитися і справді нема до чого. Та сподобалося мені зовсім інше.

  Набагато цікавіше особисто мені було читати про соціальні взаємодії двох груп. Сама ідея «порятунку» однією групою істот іншою займає ключове місце в людській історії. Більшість воєн починалося для «захисту своїх» і більшість тоталітарних режимів завжди пропагували піклування і любов до своїх підлеглих.

  З одного боку, люди і справді займають в новій системі не найкраще місце. З іншого, вони щасливі від знання про підтримку їх старшими братами. З одного боку Каірни загарбники і заслуговують на винищення, з іншого прості люди (представники виду, чи як там) ні в чому не винні, вони просто живуть на цій планеті разом з іншими і, може, справді люблять своїх незграбних сусідів.

  Поставлена проблема занадто складна, щоб прийняти рішення сходу, але я, напевне, все ж на стороні команди. Суспільство, побудоване на обмані, приречене з самого початку і недалекий той час, коли війна між двома расами почнеться в повну силу. Якщо існує спосіб відвернути цю біду хай навіть таким жорстоким способом – це краще, ніж прирікати на смерть людей. Але це, повторюся, виключно моя думка.

  Пророкую оповіданню перемогу у конкурсі. Незважаючи на стилістичні огріхи і місцями рвану ритміку («засіли за теорію, й з’ясувалося» вимовіть це вголос!), твір на голову вищий від своїх супротивників, а, враховуючи тутешню любов до твердої НФ, всі зірки говорять «Так!».

  Порада: Хотілося б кращої промальовки характерів персонажів. Вони, чесно кажучи, зараз трохи дерев’яні.

  Рекомендації до ознайомлення: Бредбері. Бетономішалка. Так цю проблему можна вирішити без надмірної науковості. Але я, втретє повторююся, тут не авторитет.

  Незважаючи на стиль журналу "Наука і суспільства" за сімдесят третій рік, ви все одно в моєму топі на першому місці. Успіхів!

• Господиня Лисої гори
  2013-10-04 21:55:55
  

  Я зараз буду говорити банальні речі. Мені дуже не хочеться, але так, як роль капітана очевидності на себе ніхто брати не хоче, доведеться кидатися на амбразуру вашому покірному слузі.

  Оповідання – не більш ніж абияке обрамлення еротичної сцени з сатаною. Початок і кінець написані виключно для галочки. Поведінка героїв абсолютно невмотивована, заяви автора голослівні. Дівчина готова вийти заміж виключно через хороші меблі, а нестерпними шпичаками, котрими доймають її після заміжжя, виявляється заборона курити в ліжку. Який жах! Іроди справжні, та й усе.

  Враховуючи вправність володіння словом авторки, я можу пояснити це тільки відсутністю цікавості до попередніх і наступних подій. Вся увага і всі зусилля були витрачені на опис еротичної сцени, це відчувається дуже сильно.

  Не рятує навіть львівський колорит, котрого була спроба нагнати використовуючи діалектизми, але тут антураж грає радше проти сюжету, ніж на нього. Відволікаючись на незрозумілі слова, увага, яка і так розмита від занудної оповіді, втрачається остаточно.

  Я думаю проблема у тому, що оповідання – конкурсне. Передбачаючи злісні коментарі про необхідність сюжету, композиції, зав'язки і розв'язки, довелося дописувати розділи, яких дописувати зовсім не хотілося. От і дарма, скажу я. Усю передмову спокійно можна було б втиснути у один-два абзаци, обмежившись кількома деталями, котрі передали б всю суть. Аналогічно варто було б скоротити закінчення.

  Про саму еротичну сцену я говорити не буду. Взагалі не буду. Враховуючи мою стать, я не маю змоги оцінити емоційну складову, можу лише зауважити, що речення побудовані правильно, оповідь плавна, а ритміка не кульгає. Єдине, чого не можу зрозуміти, що ж таке це міжпашшя. Якщо є між-, то об'єктів, очевидно, повинно бути як мінімум два. Далі моя уява пасує, чи то пак я сам її стримую. На всяк випадок.

  Порада: не пишіть того, що вам не подобається. Улюблені абзаци і «обов'язкова програма» відрізняються настільки категорично, що здається, що читаєш два різні оповідання.

  Рекомендації до ознайомлення: фільм Дев'яті Врата з молодим Джонні. Там описувана вами сцена теж присутня, хоча і трохи з іншими акцентами.

  Успіхів!

• Марсіянський шериф
  2013-10-04 11:20:39
  

  Що ж, детектив. Звучить непогано. Принаймні не філософська притча і не любовна історія.

  Детективи мені подобаються тим, що в них не можна звалити все на стилістичне забарвлення і на декорації. Повинна бути інтрига, бо без неї всі зусилля перетворяться на пшик.

  Це оповідання інтригу містить. Десь посерединці стає і справді цікаво, що ж там таке вбиває тих поселенців? Місцевий? Колоніст? Робот? Незрозуміло тільки, навіщо стільки розповідей про зашморг і вбитих дружину з дітьми (хід не надто оригінальний, але менше з тим, у нас же детектив). Шериф замість того, щоб розслідувати ностальгує, лікується, намагається втрапити капелюхом на вішак, словом займається відвертим марнуванням часу, коли вбивця десь поруч.

  Момент з лікарем проливає перший промінчик світла на загадку. Щось, значить, пов’язане з кров’ю. Плюс до того два абзаци тому монстряка ледь не хряпнула самого шерифа. Чому не хряпнула? Бо був один? Треба подумати. Які ще деталі кине автор зацікавленому читачеві? Які ще елементи відкриються з наступним промінчиком світла?

  На жаль, далі починається щось страшне. Замість повільного відкривання і занурення, читачеві пропонується холодний душ. Відволікшись від основної справи, шериф кидається рятувати жертву від маньяка. А як же монстр? – не розуміє читач і напруга, що її так гарно нагнітав автор з самого початку, втрачається майже повністю. Далі відбувається дія, якісь незрозумілі діалоги, детектив перетікає в бойовичок, ллється кров і зверху апогеєм розчарування падає рояль. Образно, звісно.

  Оповідання – занадто коротка форма, щоб намагатися втиснути туди дві інтриги. Увага розпорошується, читач втрачає думку і розслабляється. Йому вже не цікаво, хто вбивав поселенців, його більше цікавить, якого біса відбувається цей карнавал. Марсіанин з машини, який приходить в кінці і розповідає щось про свої релігійні переконання виглядає насмішкою. Де ти раніше був, марсіанине? Чому я, читач, дізнаюся про тебе тільки зараз. Я ж не мав жодного шансу зрозуміти, що відбувається, метався між невірними здогадками, а ти лежав за портьєрою, прихований автором до кращих часів.

  Словом те, що починалося як хороший детектив (хоча і не без стилістичних огріхів), переросло зрештою у якусь подобу дешевого психотрилера. Плюс домівка, приплетена в кінці виключно для відповідності темі. Ось і все, що тут можна сказати.

  Порада: Спробуйте написати цей твір з точки зору вашого марсіянина. Час від часу можна хапати уламки думок людей, щоб було приблизно зрозуміло, що відбувається насправді. Було б цікаво почитати.

  Рекомендації до ознайомлення: Вербер, Ми Боги. Там теж детектив у дивному середовищі з надміром деталей. Але, я думаю, ознайомитися буде корисно.

  Успіхів!

• Тримайте кактус!
  2013-10-04 11:17:18
  

  Гумор, гумор, гумор. Задача проста на перший погляд, але надміру складна, як до того взятися серйозно. Адже жоден з дослідників так і не сформулював чіткої теорії, з чого сміються люди. Звісно ж, почуття гумору – річ суб’єктивна, але єдиною рисою, спільною для всіх гумористичних творів є дія, котра відбувається неправильно. Починаючи від клоуна, що вдягнув штани задом наперед і закінчуючи Елізою Дулітл, що у вищому світі сипле діалектизмами – всі гумористичні герої повинні робити щось не те, щось не так і щось не туди, інакше сміятися ні з чого.

  Тут невірно поводиться батько головної героїні. Він з одного боку геній, але з іншого – ексцентричний дивак, помішаний на своїх винаходах і, до того ж, здається безробітний і висить на шиї у дружини. Літаючі будильники, ходячі кактуси, кіт, що ховається у ванній від чергових вибухів, все це може бути в біса смішним, але водночас і доста печальним.

  Трагікомедія від власне комедії відрізняється одним – розв’язкою. Якщо в кінці все добре і клоун усміхнено кланяється глядачам – це комедія. Якщо він помирає і з його трупа за звичкою сміються сусідські діти – це трагікомедія з усіма наслідками.

  Проблема з ідентифікацією цього оповідання в тому, що кінцівки у ньому немає, як такої. Головний герой не обіймає дружину з дитиною, показуючи їм свій новий винахід, ракету, якою вони полетять у відпустку на Марс, але і кактус не вбиває дружину сусіда, тож замість поліції приїжджають санітари і забирають дивака у божевільню. Дружина з дитиною безмежно задоволені, розуміючи втім, що радість їхня триватиме недовго.

  Між комедією та трагедією один крок, тонка стилізація, вивірені до дрібниць фрази і події. Це задача, яку взагалі складно реалізувати з наскоку. Автору цього твору, на жаль не вдалося вибудувати ні першого, ні другого. На жаль, бо матеріалу однозначно вистачить. Божевільний дослідник у класичних творах розглядається, як позитивний герой, написати про страждання його оточення було б оригінально і цікаво. Інша справа, що робити це варто було б по-іншому.

  Плюс до всього кульгає стиль і ритміка. Почитайте оповідання вголос. Фрази, на котрих запинаєтеся, однозначно варто переписати.

  Порада: уявіть себе на місці кожного з героїв твору. Напишіть оповідь від імені кожного з них. Дайте відповідь на кілька питань, на кшталт: батько сам розуміє, що став сім’ї обузою? Як до цього ставиться мати? Які проблеми були в минулому і чому жителі божевільні досі там? На жодне з таких питань у вашому творі відповіді не знайти. А дарма.

  Рекомендації до ознайомлення: Мері Шеллі, Франкенштейн. Класики забагато не буває.

• Утік він від тебе, Фросю, втік
  2013-10-04 11:15:06
  

  Стилізації під старовину вже тим погані, що від них тхне нафталіном. Потрібно мати неабияку причину, щоб писати в такому стилі, а особливо про події сучасності. Сільський колорит вже давно таким способом не передати, нема вже того села, про яке класики писали, виродилося. Замість білих мазанок – сірі цегляні коробки, будовані на гроші колгоспу гостями з далекосхідних республік. Дерев’яні церкви давно вже згоріли, а Фросями дівчаток не називають вже майже століття.

  Усі ці утопленики, кажани, цигани давно вже покояться на поличках музеїв, куди раз на рік заганяють школярів, що, не відриваючись від екранів телефонів сонно бродять затхлими коридорами. Але це так, ліричний відступ.

  Якщо починалося все більш-менш нормально, незважаючи навіть на стилістичні огріхи, то починаючи від плечистого чоловіка почався карнавал. Кажани, мерці, перевертні і утопленики водять хороводи на старому цвинтарі, вчитель історії літає ночами, потім під кінець у дію вступає незрозуміла гадалка і надзвичайно дієві вузли, якими головна героїня рятує свого благовірного.

  На фоні цього розгортається стандартний голівудський поєдинок між ослабленим від власної доброти Героєм та всемогутнім Злодієм, де Герой перемагає виключно через допомогу Дами. Безглузді діалоги лиш додають цьому фарсові фантасмагоричності. До чого тут циган питання навіть не виникає. Просто, поруч проходив, на велосипеді хотів покататися. Покатався – та й кинув. Цигани всі так роблять.

  Словом, це той рідкісний випадок, коли і сюжет якийсь є і стилізація ніби не зіпсована і персонажі більш-менш живі, але разом виходить щось абсолютно неоковирне. Можливо, якби оповідання було хоч крапельку більше вичитано і око не спотикалося б на кожному другому реченні, картина виглядала б і краще.

  Порада: хотів написати, кидайте ви ту сільську романтику, але ви ж все одно не кинете. Тому пораджу хоча б діалоги на краплю наблизити до реальних, читати відразу стане простіше.

  Рекомендації до ознайомлення: Умберто Еко Ім’я Рози. Як робити правильні стилізації, щоб вони не виглядали штучними і надуманими. Не про українське село, але теж варте уваги.