Фінал розчарував. Усе звелося до психушки. Та й протягом усього твору не знайшла цікавинки, яка б заохочувала читати далі. Дочитала, тільки тому, що вперта.
Не погоджуюся з попереднім коментарем. Оповідання дуже сильне, одне з найкращих на конкурсі. З ГГ постійно відбуваються психологічні зміни - в одних іпостасях я йому співчував, у інших - зневажав. Але, однозначно, байдужим не був. Єдине, чого трохи не вистачило, усвідомити, яким же ГГ став насправді, бо його думки у фіналі несуть часом протиречивий зміст.
Насправді, фінал відкритий - хто знає, чи подужає ГГ втримати ту "силу" (чи "сутність" - як вам більше подобається), яка в ньому оселилася, чи ні? Але те, що він її усвідомив і відійшов від бажання знищити її навіть ціною власного життя, мало б налаштувати читача на роздуми у потрібному руслі. Як бачу, з Доком певною мірою спрацювало, із Капітошкою - ні. Що дає грунт для міркувань.
Відправила топ. Тепер можу пояснити чому з Капітошкою не спрацювало. Справа не лише у відкритому фіналі. Хоча, зізнаюся, не люблю таких фіналів.
Сірі будні, робочі будні - тло на фоні , яких автор підносить нам оповідь. Було б непогано, якби герой потрапив у якусь надзвичайну ситуацію й зрозумів, що з ним щось не те. Вийшло доволі передбачувано. Ще з першогог абзацу стає зрозумілим куди хилить автор. У героя зір покращується, далі сцена з пивом. А після - несподівано, наче всі ці роки за рогом простояла, виринає колишня дружина Зінка.
Відчувши в собі зміни, які йому не подобаються, герой нічогісінько не робить, аби пеесилити їх, побороти. Натомість вирішує позбутися руки ( бо авторові потрібна ефектна сцена) та ще й у такий дикий спосіб.
Звичайно психологізм присутній. Але головному герою не співчувала, надто він безпорадним й безхребетним вийшов. Пересічний. не завадило б додати йому якоїсь перчинки. Певна річ, головний герой може бути пересічною людиною. Проте у такому разі мусить бути яскравим тло, на якому розгортаються події. А у вас - усе сіре. Мусить бути щось, що приверне читацьку увагу. Мою читацьку увагу оповідка не привернула.
Безумовно, Капітошко, цікавіше кидати героя у вир подій - хай викручується. І суперпупермени - то так свіжо, нешаблонно і непередбачувано, звісно. А з сірих буднів що ж візьмеш?
До речі, на рахунок ефектних сцен... Ви знаєте про таку річ, як синдром цілісності сприйняття тіла? Вважайте, що автор спробував розібратись у проблемі на рівні фантприпущення.
Безумовно, Капітошко, цікавіше кидати героя у вир подій - хай викручується. І суперпупермени - то так свіжо, нешаблонно і непередбачувано, звісно. А з сірих буднів що ж візьмеш?
А хто говорить про супермена. нехай буде матусин синочок.Тільки варто було б додати йому хоч краплинку ненормальності чи хоча б дивакуватості. Хай би за тією дивакуватісттю не одразу розгледів, що з ним щось не так. І тільки після того, як порвав на колишній дружині блузку, почав запитувати себе. Як я міг таке зробити? Чи то я?
Копітошко, а ви вважаєте, що все відбувалося не так?!! лол
А чому, як ви думаєте, він узявся відрізати собі руку? Бо автору вкрай була необхідна ефектна сцена?
Тож напевне, він спочатку тільки підозрював, що з ним щось коїться, а після ситуації із дружиною, яку він мало не побив і не згвалтував, він просто переконався у цьому - і вирішив розібратися із тим по-своєму. Невже це так неочевидно, що про це треба було давати в лоб: "Що ж це зі мною коїться? Як я міг таке зробити? Я - то не я!" Ггг, автор, мабуть, переоцінив читача, якщо йому аж так треба розжовувати
Копітошко, а ви вважаєте, що все відбувалося не так?!! лол А чому, як ви думаєте, він узявся відрізати собі руку? Бо автору вкрай була необхідна ефектна сцена? Тож напевне, він спочатку тільки підозрював, що з ним щось коїться, а після ситуації із дружиною, яку він мало не побив і не згвалтував, він просто переконався у цьому - і вирішив розібратися із тим по-своєму.
Вважаю, що ті здогади зайві, бо разом з героєм про це здогадуються і читачі( вже з першого абзацу). Хай би у перші частині тексту він просто коїв те, що йому не притаманною. Лише після того випадку з дружиною задумався.
А відрізати собі руку взявся лише через потрібність ефектної сцени, бо пиляти собі руку( ножівкою це займе не менше хвилин тридцяти ) навряд чи людина буде, навіть якщо та рука когось вбила.
Такі думки у мене викликав ваш твір, але ви маєте повне право незважати на них і бути переконаним в геніальності вашого оповідання. Ніби висловила усі міркування, тож не гаятиму більше часу свого і вашого.
А відрізати собі руку взявся лише через потрібність ефектної сцени, бо пиляти собі руку( ножівкою це займе не менше хвилин тридцяти ) навряд чи людина буде, навіть якщо та рука когось вбила.
Капітошко, давайте почнемо із того, що йому це взагалі не вдалося б - він раніше б помер від втрати крові або від больового шоку. Але він, тим більше в такому стані, про це не знає! Про це теж треба було сказати в тексті, який ведеться від першої особи?
А взагалі, спробуйте пошукати інформацію про самоампутування частин тіла - серед них були навіть успішні. Та чомусь мені здається, що вас ніщо не здатне переконати.
А головне, у чому? Та й, зрештою, потреби нема
Про геніальність то ви кумедне кажете. Втім, кожен міряє інших власним мірилом
Інших міряєте ви. Я мала лиш необережність прочитати й відкоментувати ваше недоторканне оповідання. Навіщо воно мені було потрібне? Воно навіть не в мої групі. Отож вибачте, що висловила свою думку.
Усім - дяка за увагу. А то якось негарно: я відмовчуюся, а Макс за двох віддувається
Зрештою, що сказати? Оповідка, як на мене, своє завдання у якості фантлітературного тренажера виконала, мк покаже, чи є взагалі сенс доводити її до пуття. Бо я вкрай сумніваюся, що нам вистачило майстерності привернути увагу до того глибинного, на що ми так сподівалися. Не хочеться думати, що це неважливо для інших, бо особисто для мене внутрішнє особисте має значення, навіть (ні - особливо!) в контексті сірого-сірого, буденного-буденного дня.
Зауваги по суті залишу до майстер-класу, поки що по тексту:
Двері прохідної, мов дамбові шлюзи порослого занедбаного ставка, знехотя випускали потік другої зміни.
1. Між підметом і присудком – не більше трьох слів, це закон.
2. Фонетика – зубодробильна. Правило читання вголос ніхто не відміняв.
3. Порослого – занедбаного – майже повтор, один епітет явно зайвий.
Вечір був не по-жовтневому спекотним.
«Не» не ловиться. Око чіпляється за «по-жовтневому спекотний». Доводиться перечитувати ще раз.
На скельцях моїх окулярів […] Я дістав хустинку, спробував їх протерти.
Між цими словами – сім слів, два іменника, метафора з маслом і веселкою. Поки дійшли до протирання, вже давно забули, хто саме той "їх".
прикинув гроші
розмовна, скорочена форма, як і «пивко» дуже дивно виглядає на фоні розлогих порівнянь і поетичних зворотів.
Нацмулитися, вицідив, лівиця, Пальці
Продакт-плейсмент літери «ц».
Я простяг йому жменьку дріб’язку. […] Здачу очікувано не віддав
Згадується задачка про покупця, котрий відрахував двадцять гривень. Яка здача з дріб’язку?
- Ало […] Відчепись, га?
Діалог виключно для читача. Варто визначитися, коли співрозмовники бачилися востаннє.
побрів на кухню. Чкурнув з-під ніг
читач очікує продовження дії першого підмета, раптова інверсія збиває з ритму.
І так далі. Що характерно, написано грамотно, відчувається стиль, але поки що, на жаль, графоманія перемагає здоровий глузд. Основне правило розчищення такого роду проблем - читати оповідання по діагоналі, побіжно стрибаючи абзацами. Де око перечепиться - там і проблема.
Рекомендації до ознайомлення: серія футурами про глистів у мозку Фрая. Там теж про "бути крутим, чи бути самим собою". Але жвавіше.
В принципі, все можна було б лишати до мк, як вже матимемо нагоду зустрітися там — наскільки я зрозуміла, слова Макса адресувалися engineer, бо озвучувалася суб’єктивна думка без пояснення, а саме воно цікавило. Але якщо вже написано, то, звісно, дякуємо
Правило читання вголос ніхто не відміняв.
Звісно, не відміняв. Якщо я при всій своїй картавості і т. ін. змогла це прочитати… хмм… Ну, хай. Буває ж.
Порослого – занедбаного – майже повтор, один епітет явно зайвий
Як затятий рибалка, відчуваю значну різницю між — один прикметник далеко не рівнозначний іншому. Особливо, коли мова йде про дамбу. Треба подумати, чи варто. Але майже повтор — мені подобається. Візьму на озброєння
«Не» не ловиться. Око чіпляється за «по-жовтневому спекотний». Доводиться перечитувати ще раз.
Певно, індивідуальні особливості сприйняття — не виключено. Чи без не? Важно... не важно... не важно... важно... хмм... Ну, хтось же мусить ловитися і на жовтневу спеку, звісно.
...сім слів... Поки дійшли до протирання, вже давно забули, хто саме той "їх".
Безумовно, сім слів — то надто багато. Особливо, коли між «скельця моїх окулярів» і «їх» нема будь-чого придатного, до чого б той «їх» можна було б помилково приписати. Ок.
прикинув гроші розмовна, скорочена форма, як і «пивко» дуже дивно виглядає на фоні розлогих порівнянь і поетичних зворотів
Тобто, допустити наявність в думках ГГ іронічного сприйняття на додачу до метафор і поетичності — ні-ні? хм…
Думаю, туди ж варто додати «це» і «операції», бо картина буде неповною. Заодно подумати, чи може то бути для чогось, бо ж слова, як на мене, мають певне емоційне забарвлення, особливо, перші два. Але хай, безумовно. Продактплейс… хмм… мент. *добре, що не вголос
Яка здача з дріб’язку?
А чи доводилося, Але, купувати пиво біля бочки році десь у 87-89-му минулого століття? Це так, риторичне, можна не відповідати. Просто для розуміння, що дріб’язок(монети) і здача цілком собі уживаються в контексті, а, приміром, 38 коп. ніхто б не округлював до, скажем, 50, бо на різницю можна було купити півбуханця хліба. Або двічі проїхатися автобусом, та ще й на таксофон лишилося б. Або на сірники. А кілька днів потому ГГ, марнотрат, просто собі викидає два червінця фактично на вітер, щоб пофорсить. Він такий, ага.
Діалог виключно для читача. Варто визначитися, коли співрозмовники бачилися востаннє.
Здається, далі вказано, що час від часу зустрічаються. Без конкретики. Тобто, мені не зовсім зрозуміла заувага. Тим паче, що діалог все ж якесь поняття про ГГ і його родича читачу таки дає — як на мене. Правда, то всьо, звісно, особиста імха авторів, читач вправі вважати, як йому до душі
читач очікує продовження дії першого підмета, раптова інверсія збиває з ритму
Шкода розчаровувати читача, особливо, коли далі передбачається не набір дій першого підмета, а перехід на картинку і внутрішні рефлексії зі спогадами, бо вони вартніші уваги, аніж.
Дякую за відгук, Але. Сподіваюся, ми з Максом невдовзі після майстер-класу обов’язково і не відкладаючи внесемо правки, якщо, звісно, вирішимо, що оповідка таки варта чиєїсь уваги, окрім нашого спільного конкурсного кола.
ой…
Не більше трьох слів між підметом і присудком — це закон.
*і повіяло потойбічним холодом (вибачаюсь, не втрималася)
PS: усі недолугі смайлики прошу вважати за спробу розважити і посміятися над собою
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Щиро дякуємо всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творче літературне середовище, що сприятиме появі нових імен та ідей в українській фантастиці. Зміцнюємо зв'язки між авторами, які працюють у жанрі фантастики, та читачами, підтримуємо прагнення молодих авторів вчитатися та розвивати свої літературні навички. Проводимо конкурси та різноманітні культурні й освітні події.
Коментарів: 20 RSS
1Капітошка30-09-2013 22:09
Фінал розчарував. Усе звелося до психушки. Та й протягом усього твору не знайшла цікавинки, яка б заохочувала читати далі. Дочитала, тільки тому, що вперта.
2Док01-10-2013 11:53
Не погоджуюся з попереднім коментарем. Оповідання дуже сильне, одне з найкращих на конкурсі. З ГГ постійно відбуваються психологічні зміни - в одних іпостасях я йому співчував, у інших - зневажав. Але, однозначно, байдужим не був. Єдине, чого трохи не вистачило, усвідомити, яким же ГГ став насправді, бо його думки у фіналі несуть часом протиречивий зміст.
Авторові - натхнення і подальших творчих успіхів!
3Аноним01-10-2013 14:02
Насправді, фінал відкритий - хто знає, чи подужає ГГ втримати ту "силу" (чи "сутність" - як вам більше подобається), яка в ньому оселилася, чи ні? Але те, що він її усвідомив і відійшов від бажання знищити її навіть ціною власного життя, мало б налаштувати читача на роздуми у потрібному руслі. Як бачу, з Доком певною мірою спрацювало, із Капітошкою - ні. Що дає грунт для міркувань.
Дякую за відгуки.
4Капітошка04-10-2013 21:45
Відправила топ. Тепер можу пояснити чому з Капітошкою не спрацювало. Справа не лише у відкритому фіналі. Хоча, зізнаюся, не люблю таких фіналів.
Сірі будні, робочі будні - тло на фоні , яких автор підносить нам оповідь. Було б непогано, якби герой потрапив у якусь надзвичайну ситуацію й зрозумів, що з ним щось не те. Вийшло доволі передбачувано. Ще з першогог абзацу стає зрозумілим куди хилить автор. У героя зір покращується, далі сцена з пивом. А після - несподівано, наче всі ці роки за рогом простояла, виринає колишня дружина Зінка.
Відчувши в собі зміни, які йому не подобаються, герой нічогісінько не робить, аби пеесилити їх, побороти. Натомість вирішує позбутися руки ( бо авторові потрібна ефектна сцена) та ще й у такий дикий спосіб.
Звичайно психологізм присутній. Але головному герою не співчувала, надто він безпорадним й безхребетним вийшов. Пересічний. не завадило б додати йому якоїсь перчинки. Певна річ, головний герой може бути пересічною людиною. Проте у такому разі мусить бути яскравим тло, на якому розгортаються події. А у вас - усе сіре. Мусить бути щось, що приверне читацьку увагу. Мою читацьку увагу оповідка не привернула.
5Аноним04-10-2013 22:43
Безумовно, Капітошко, цікавіше кидати героя у вир подій - хай викручується. І суперпупермени - то так свіжо, нешаблонно і непередбачувано, звісно. А з сірих буднів що ж візьмеш?
До речі, на рахунок ефектних сцен... Ви знаєте про таку річ, як синдром цілісності сприйняття тіла? Вважайте, що автор спробував розібратись у проблемі на рівні фантприпущення.
А втім, те, що я зараз кажу - то вже зайве.
6Капітошка05-10-2013 08:53
А хто говорить про супермена. нехай буде матусин синочок.Тільки варто було б додати йому хоч краплинку ненормальності чи хоча б дивакуватості. Хай би за тією дивакуватісттю не одразу розгледів, що з ним щось не так. І тільки після того, як порвав на колишній дружині блузку, почав запитувати себе. Як я міг таке зробити? Чи то я?
От що я мала на увазі. Щасти вам.
7Аноним05-10-2013 09:17
Копітошко, а ви вважаєте, що все відбувалося не так?!! лол
А чому, як ви думаєте, він узявся відрізати собі руку? Бо автору вкрай була необхідна ефектна сцена?
Тож напевне, він спочатку тільки підозрював, що з ним щось коїться, а після ситуації із дружиною, яку він мало не побив і не згвалтував, він просто переконався у цьому - і вирішив розібратися із тим по-своєму. Невже це так неочевидно, що про це треба було давати в лоб: "Що ж це зі мною коїться? Як я міг таке зробити? Я - то не я!" Ггг, автор, мабуть, переоцінив читача, якщо йому аж так треба розжовувати
8Капітошка05-10-2013 09:39
Вважаю, що ті здогади зайві, бо разом з героєм про це здогадуються і читачі( вже з першого абзацу). Хай би у перші частині тексту він просто коїв те, що йому не притаманною. Лише після того випадку з дружиною задумався.
А відрізати собі руку взявся лише через потрібність ефектної сцени, бо пиляти собі руку( ножівкою це займе не менше хвилин тридцяти ) навряд чи людина буде, навіть якщо та рука когось вбила.
Такі думки у мене викликав ваш твір, але ви маєте повне право незважати на них і бути переконаним в геніальності вашого оповідання. Ніби висловила усі міркування, тож не гаятиму більше часу свого і вашого.
9Аноним05-10-2013 09:58
Капітошко, давайте почнемо із того, що йому це взагалі не вдалося б - він раніше б помер від втрати крові або від больового шоку. Але він, тим більше в такому стані, про це не знає! Про це теж треба було сказати в тексті, який ведеться від першої особи?
А взагалі, спробуйте пошукати інформацію про самоампутування частин тіла - серед них були навіть успішні. Та чомусь мені здається, що вас ніщо не здатне переконати.
А головне, у чому? Та й, зрештою, потреби нема
Про геніальність то ви кумедне кажете. Втім, кожен міряє інших власним мірилом
А час треба берегти, так. Тим паче, свій.
10Капітошка05-10-2013 10:22
Інших міряєте ви. Я мала лиш необережність прочитати й відкоментувати ваше недоторканне оповідання. Навіщо воно мені було потрібне? Воно навіть не в мої групі. Отож вибачте, що висловила свою думку.
11Аноним05-10-2013 10:29
Щось мені підказує, що ви близькі до переходу на особистості. Не раджу. То вже буде геть негарно з вашого боку.
12Капітошка05-10-2013 10:34
А ви модераторам пожалійтеся.
13Аноним05-10-2013 10:37
Ггг, повеселили
Мені навпаки смішно: переходи на особистості починається тоді, коли закінчуються аргументи 
14Док12-10-2013 21:27
Ларисо, Максе, як завжди, ваш дует створив непогану річ. Шкода, що не дісталися фіналу. Успіхів!
15Фантом12-10-2013 21:30
Дякую, Вадиме. Як показує практика - такі речі не для конкурсів. Сєкасу - нема, мордобою - нема, так що прольот був очікуваним
Тобі теж успіхів!
16engineer12-10-2013 22:03
а мені не сподобалося
хоча тіло-дім це незле
17Фантом12-10-2013 23:38
А можна поцікавитися, чому саме не сподобалося? Бажано конструктивно
18Лариса Іллюк15-10-2013 00:28
Усім - дяка за увагу. А то якось негарно: я відмовчуюся, а Макс за двох віддувається
Зрештою, що сказати? Оповідка, як на мене, своє завдання у якості фантлітературного тренажера виконала, мк покаже, чи є взагалі сенс доводити її до пуття. Бо я вкрай сумніваюся, що нам вистачило майстерності привернути увагу до того глибинного, на що ми так сподівалися. Не хочеться думати, що це неважливо для інших, бо особисто для мене внутрішнє особисте має значення, навіть (ні - особливо!) в контексті сірого-сірого, буденного-буденного дня.
19Ал19-10-2013 00:02
Зауваги по суті залишу до майстер-класу, поки що по тексту:
1. Між підметом і присудком – не більше трьох слів, це закон.
2. Фонетика – зубодробильна. Правило читання вголос ніхто не відміняв.
3. Порослого – занедбаного – майже повтор, один епітет явно зайвий.
«Не» не ловиться. Око чіпляється за «по-жовтневому спекотний». Доводиться перечитувати ще раз.
Між цими словами – сім слів, два іменника, метафора з маслом і веселкою. Поки дійшли до протирання, вже давно забули, хто саме той "їх".
розмовна, скорочена форма, як і «пивко» дуже дивно виглядає на фоні розлогих порівнянь і поетичних зворотів.
Продакт-плейсмент літери «ц».
Згадується задачка про покупця, котрий відрахував двадцять гривень. Яка здача з дріб’язку?
Діалог виключно для читача. Варто визначитися, коли співрозмовники бачилися востаннє.
читач очікує продовження дії першого підмета, раптова інверсія збиває з ритму.
І так далі. Що характерно, написано грамотно, відчувається стиль, але поки що, на жаль, графоманія перемагає здоровий глузд. Основне правило розчищення такого роду проблем - читати оповідання по діагоналі, побіжно стрибаючи абзацами. Де око перечепиться - там і проблема.
Рекомендації до ознайомлення: серія футурами про глистів у мозку Фрая. Там теж про "бути крутим, чи бути самим собою". Але жвавіше.
20Лариса Іллюк19-10-2013 04:01
В принципі, все можна було б лишати до мк, як вже матимемо нагоду зустрітися там — наскільки я зрозуміла, слова Макса адресувалися engineer, бо озвучувалася суб’єктивна думка без пояснення, а саме воно цікавило. Але якщо вже написано, то, звісно, дякуємо
Звісно, не відміняв. Якщо я при всій своїй картавості і т. ін. змогла це прочитати… хмм…Думаю, туди ж варто додати «це» і «операції», бо картина буде неповною. Заодно подумати, чи може то бути для чогось, бо ж слова, як на мене, мають певне емоційне забарвлення, особливо, перші два. Але хай, безумовно. Продактплейс… хмм… мент. *добре, що не вголос
А чи доводилося, Але, купувати пиво біля бочки році десь у 87-89-му минулого століття? Це так, риторичне, можна не відповідати. Просто для розуміння, що дріб’язок(монети) і здача цілком собі уживаються в контексті, а, приміром, 38 коп. ніхто б не округлював до, скажем, 50, бо на різницю можна було купити півбуханця хліба. Або двічі проїхатися автобусом, та ще й на таксофон лишилося б. Або на сірники.
А кілька днів потому ГГ, марнотрат, просто собі викидає два червінця фактично на вітер, щоб пофорсить. Він такий, ага. 
Здається, далі вказано, що час від часу зустрічаються. Без конкретики. Тобто, мені не зовсім зрозуміла заувага. Тим паче, що діалог все ж якесь поняття про ГГ і його родича читачу таки дає — як на мене. Правда, то всьо, звісно, особиста імха авторів, читач вправі вважати, як йому до душі
Шкода розчаровувати читача, особливо, коли далі передбачається не набір дій першого підмета, а перехід на картинку і внутрішні рефлексії зі спогадами, бо вони вартніші уваги, аніж.
Дякую за відгук, Але. Сподіваюся, ми з Максом невдовзі після майстер-класу обов’язково і не відкладаючи внесемо правки, якщо, звісно, вирішимо, що оповідка таки варта чиєїсь уваги, окрім нашого спільного конкурсного кола.
ой…
Не більше трьох слів між підметом і присудком — це закон.
*і повіяло потойбічним холодом (вибачаюсь, не втрималася)
PS: усі недолугі смайлики прошу вважати за спробу розважити і посміятися над собою