В пошуках нового дому

В пошуках нового дому

Понеділок, 16 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2042
Підписатися на комментарі по RSS

Ми знищили свою планету, свій Дім. Протягом століть ми забруднювали атмосферу, скидали відходи в наші океани, руйнували планетарну поверхню, безмежно користувались її ресурсами, при цьому подумки промовляли: "Наша планета сильна, вона відновиться". І щоразу, як ставалось чергове стихійне або техногенне лихо, ми кидали всі свої сили для того, щоб здолати цю напасть, але нічого не робили, щоб її попередити. З часом наше повітря настільки забруднилось, що на поверхні не можна було знаходитись без дихальної маски. Поступово зник озоновий шар і ми переселились під землю, щоб врятуватися від згубного ультрафіолету. Зникла вся рослинність і тваринний світ. Наше життя стало повністю синтетичним: ми їли синтетичну їжу, дихали регенерованим повітрям, пили рециркульовану воду. Дехто з нас почав замислюватись над тим, що ми зробили з нашим Домом. Але знаходились індивіди, які навіть за таких умов продовжували нещадно експлуатувати надра нашої хворої планети, все глибше вгризаючись в її кору в пошуках цінних мінералів і заробляючи на цьому великі статки. Та їхнє багатство їм не допомогло. Через деякий час кора нашої планети стала настільки нестабільною, що почались часті землетруси. Все більше підземних міст зникало під завалами. Здавалося, що планета хоче випхати нас із свого лона під нищівні промені нашої зорі. І от залишки нашої цивілізації почали будувати міжзоряні кораблі, щоб покинути планету і почати шукати собі новий дім. Так я опинився в космосі.

Мене звати Нал’ар. Наша раса, що називається Рааді, ось уже протягом понад сотні Великих кіл мандрує просторами Всесвіту у пошуках планети, що стане нам домом. Я – розвідник. Моє завдання – обстежувати потенційно придатні для життя планети. Коли ми пролітаємо повз чергову зоряну систему, материнський корабель направляє мене туди на розвідку.  Бути розвідником то велика честь, адже я перший ступлю на планету, що стане нашим домом.

А поки що наш дім – це зореліт, що мчить крізь безмежний Всесвіт. Звичайно він добре пристосований до життя. Тут є подоби міст, що складаються з великої кількості житлових чарунок, безліч симуляторів гір, річок, лісів, які дають можливість позбутися неприємного відчуття того, що ми знаходимось у негостинному космосі. Є навіть зоопарк тварин, що ми відновили з тих залишків генетичного матеріалу, який вдалося врятувати. Та все рівно кожен з нас відчуває безмежний смуток за Домом. Навіть ті, хто народився на кораблі також відчувають його, адже цей біль у нас в генах, у нашому єстві. Наша раса є довгожителями. Ми можемо жити до тисячі Великих кіл і я ще пам’ятаю ті дні, коли міг вільно прогулюватись поверхнею нашої планети, вдихаючи її п’янке повітря, насолоджуватись її зеленавим небом, спостерігати за тим, як довкола мене вирує життя. Та згадки про те з часом стають все безбарвнішими і тьмянішими. І здається, що скоро я взагалі забуду свою планету, свій Дім… Я люблю корабель, на якому я живу, на якому мій народ прямує до своєї мрії і мені здається, що він має душу, але ця душа механічна. А так хочеться мати Дім з живою душею! Душею, що стане частинкою тебе.  

Усвідомлення того, що ти  живеш в штучному світі, гнітить розум. Не знаю як інші дають собі з цим раду, а я з головою поринаю в роботу. От і сьогодні, як завжди, я годинами сиджу перед монітором сканера в очікуванні сигналу, який повідомить, що поряд знаходиться зоряна система з планетами, потенційно придатними до життя. За весь цикл нашої мандрівки я побував у багатьох системах і бачив сотні планет. Кожна з них мала свою неповторну чарівність. Одні планети були льодовими брилами, чия поверхня виблискує мерехтливими іскрами у променях вранішньої зорі, інші – лавовими кулями з тріщинами, що зміїлись вогняними блискавицями по поверхні. Навіть мертві обпалені зорями кам’яні планети вражали своєю урочистою похмурістю. Та жодної планети, придатної для нашого життя, я не знайшов.

Аж ось знову пролунав сигнал, що повідомив про наявність поруч зоряної системи. Наш зореліт приготувався до виходу з гіперпростору, а я, немов на крилах, буквально полетів до ангару, де стояв мій човен-розвідник. Все це дійство стало на стільки рутинним, що на мене ніхто не звертав уваги. Для більшості це була чергова розвідка, яка ймовірніше закінчиться нічим. Але я відчував ейфорію, тому що зараз я побачу нові світи. І нехай вони будуть не придатними для життя, але усвідомлення того, що ти єдиний хто їх коли-небудь побачить,  надає снаги здійснювати свою місію.

Я вбіг в ангар, де стояв мій човник-розвідник. Механіки вже поралися біля нього, готуючи до польоту. То був шедевр міжзоряних технологій. Його плавні вигини нагадували обриси звіра, що приготувався до стрибка, а сіра матова поверхня була на дотик теплою і шорсткою, як шкіра живої істоти. Цей човен був частиною мене. Ім’я йому було  К’йоорл, що значить Стрімкий.

Я підійшов до човника і поклав руку на його поверхню. Мені здалося ніби я відчув серцебиття. Корабель одразу відреагував на мій дотик і з його днища висунувся підйомник, за допомогою якого я опинився всередині. Еластичне крісло одразу налаштувалося під форму мого тіла, а з підголівника висунулись два сенсори і приєднались до моїх скронь. "Здрастуй, Нал’аре". – почув я у себе в голові. Я посміхнувся і подумки відповів: "Привіт, К’йоорле. Завантажуй координати системи". На прозорому екрані одразу замиготіли навігаційні карти. Весь човник ожив і я відчув ритмічне дрібне дрижання, ніби моєму космольоту не терпілося вирватися з лона материнського корабля і помчати в безмежний простір на пошуки нових світів. "Ми отримали дозвіл на виліт". – почув я в голові. Перед носом човника почала розкриватись вихідна діафрагма і я побачив далекі зорі, що мерехтіли на фоні безмежного чорного космосу.

Як метеор ми вилетіли з черева корабля, зробили крутий віраж і попрямували до зоряної системи, що виднілася в мареві космічного пилу. Наближаючись до своєї цілі я зчитував інформацію про систему. Це була планетарна система, що складалась із трьох планет, які обертались навколо зірки блакитний гігант. Друга планета, за розрахунками, могла бути придатною для життя. Фактично блакитний гігант не дуже підходяща для життя зірка. Вона дуже яскрава і має порівняно короткий термін існування, але мій народ вже стільки знаходиться в космосі, що для початку нам буде достатньо і тих кількох мільйонів Великих кіл, що відміряє нам ця зоря.

Я поступово наближався до системи. Мій човник почав сканувати простір і отримувати більш детальну інформацію про планети. Всі вони знаходились на доволі великій відстані від свого світила. Перша планета була найбільшою і не мала атмосфери. Фактично вона була мертвим оплавленим каменем, на якому ніколи не зародиться життя. Третя планета була найменшою. Вона мала розріджену атмосферу і пустельну поверхню. Здалеку ця планета скидалась на дрібного жовтого світляка, що кружляє довкола велетенської блакитної свічки. Найбільший інтерес для нас представляла друга планета. Вона мала щільну атмосферу, покриту хмарами. Мені потрібно було вияснити, чи придатна атмосфера цієї планети для дихання і чи є на її поверхні вода.

"Попереду якась дивна аномалія". – застеріг мене К’йоорл. Я поглянув на монітор зовнішнього огляду. Між моїм космольотом і системою, до якої я прямував, з’явилось якесь викривлення. Здавалося, ніби я дивлюсь на систему крізь опуклу лінзу. Блакитний гігант став схожим на викривлений еліпс, а планети змістились в одну сторону і порозпливались, ніби чорнильні плями у воді. "Ця аномалія стрімко наближається до нас". – знову повідомив човник. Я подумки скомандував маневр ухиляння, та було вже запізно. Нас поглинула темрява. Всі прилади миттю згасли. Човник на мої запити не реагував. Я опинився невідомо де в несправному космольоті. По шкірі побігли мурашки. Мій мозок почав гарячково працювати. "Що це було? Надмала чорна діра? Але мене повинно було б давно розірвати! А можливо так і сталось, тому що в мене таке відчуття, ніби я перетворився на чисту свідомість, що знаходиться в чорній порожнечі. Я не відчуваю свого тіла, не відчуваю свого корабля, я просто існую". Раптом в очі вдарило яскраве світло. Прийшовши до тями я помітив, що знову сиджу в своєму човнику, прилади розмірено працюють і ми летимо крізь простір до поставленої цілі.

"Що сталося?" – спитав я у К’йоорла. "В якому розумінні, що сталося?" – здається мій човник мене не зрозумів. "Ми ж потрапили в аномалію" – уточнив я. "В яку аномалію? – перепитав К’йоорл. – Ми просто летимо до системи". Я був спантеличений. Можливо все, що я відчув мені привиділось? Я подивився на оглядовий монітор. Ми наближались до зоряної системи, але система була не тою до якої ми прямували! Ця мала шість планет, що обертались навколо жовтогарячого карлика. "Покажи навігаційні карти". – звернувся я до К’йоорла. Поглянувши на них я ще більше заплутався. Там була зображена система з трьома планетами і блакитним гігантом по центру.  "Проведи сканування системи до якої ми наближаємось, - скомандував я, - і порівняй з даними навігаційних карт". За кілька секунд я почув відповідь: "Я не розумію що сталося. Мабуть в моїй програмі стався збій". В голосі К’йоорла я відчув збентеженість. "Гаразд, - сказав я, - тільки без паніки. Проаналізуй систему, до якої ми наближаємось і спробуй зв’язатись із материнським кораблем".  Та від самої думки, що ми загубились в космосі у мене пересохло в горлі і завмерло серце. За мить К’йоорл відповів: "Материнський корабель не відповідає на позивні. В системі друга планета придатна до життя". "Що ж сталося? – крутилося в мене в голові. – Та аномалія перемістила нас в просторі?" Та раптом я схаменувся. "К’йоорле, ти сказав, що друга планета придатна до життя?" "Так". – відповів човник. "Друга планета придатна до життя. – обмірковував я. – Навколо жовтогарячого карлика обертається шість планет". І раптом мене осяяло. Моя рідна планета оберталась навколо жовтогарячого карлика в системі, що складалась із шести планет, і вона була другою від зірки. Невже я повернувся додому? "К’йорле, - звернувся я до човника, - проаналізуй, чи немає на другій планеті підвищеної вулканічної чи сейсмічної активності?" За хвилину я почув у відповідь: "Ні, Нал’аре, планета стабільна". "Тоді прямуємо до неї". І ми помчали крізь холодний космос до планети, що вигравала зеленаво-синіми кольорами на фоні чорного безмежжя. 

Коли ми сіли на поверхню планети я вже знав, що вона є близнюком моєї рідної планети, до того, як ми її знищили. У неї був той самий склад повітря, ті самі континенти і океани, і хоча рослинності було значно більше, та я відчував, що це була моя планета, мій втрачений дім. Я вибрався з човника. Ми знаходились на галявині лісу, що неприступною стіною височів переді мною, а над лісом розстилалось таке знайоме зеленаве небо, що мене охопило відчуття ностальгії. Як таке може бути? Я нічого не розумів. В нерішучості я попрямував було в сторону лісу, аж раптом з-під пологу дерев почувся тріск і на галявину вискочила істота, якої я ніколи не бачив. Точніше бачив, але на малюнках і у вигляді опудал в музеях. То був к’арнаакс, тварюка з кошмарів предків моєї раси. Він втупився у мене своїми жовтими очиськами і приготувався до нападу. Я гарячково намагався витягти нейропаралізатор із кобури і розумів, що вистрілити мені не вдасться. В душі все похололо. Та раптом з-під пологу лісу вилетіли два списи і вдарили к’арнааакса в бік. Списи були кинуті з такою силою, що тварина впала і забилася в передсмертних конвульсіях. З полегшенням я подивився в сторону, звідки вилетіли списи. З-за дерев на галявину вийшли двоногі істоти. Моєму здивуванню і збентеженню не було меж. То були представники раси Рааді! Моєї раси! Вони були одягнені в химерний одяг і тримали в руках списи, але це були Рааді! І раптом мене осяяло. Та аномалія перемістила мене не тільки в просторі, а й в часі. Я потрапив на свою планету на кілька десятків тисяч Великих кіл назад, ще коли раса Рааді вела первісний спосіб життя. І тут я зрозумів. Це є другим шансом для нашої раси зберегти свою планету. Я стану навчати своїх предків бережного ставлення до оточення, природи, свого дому. Я зроблю так, що це стане їхнім єством, щоб навіть у далекому майбутньому у жодного представника Рааді не виникло спокуси бездумно користуватись ресурсами планети. На душі в мене стало спокійно – це мій Дім!!! Я повернувся додому і я стану його невід’ємною частиною!

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>