Ницик Андрій

Бог з машини

Неділя, 10 лютого 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 2242
Підписатися на комментарі по RSS

Сонце більше нагадувало бліде марево, прибите іржавим гвіздком до небесної тверді, аніж сліпучу полум’яну кулю. І тільки ледь помітні його обриси нагадували про те, що воно десь поруч, а не пішло геть.

Холодно. Тепер тут завжди так. Куди не йди, а всюди одне й те саме: безмежні сніжні простори, розфарбовані у безліч відтінків сірого, але ніколи в біле. Природа змінила кольори: яскравість зробилася густою тьмяністю, різнобарвність – гнітючою монотонністю, а краса – безсилою потворністю. Та насправді то не природа переінакшилась, а світ. Він змінив душу, промінявши чистоту на бруд. Він пройшов крізь вогняне пекло і опинився в чистилищі, де догнивав, доживаючи останні свої роки. А разом з ним догнивало людство, бо саме воно – його душа, його сенс, його сутність.

Сумно. Журба завжди приходить з відплатою. Проте не всі це визнають, адже важко зізнатися собі, що кожна дія, крок, бажання планомірно вели саме до такого фіналу. Тож краще продовжувати ненавидіти ворогів, оплакувати загиблих друзів, жадати помсти, доводячи трагедію до абсурду, до фарсу, щоб зумисне загубити справжні висновки, які в майбутньому вже нікому не будуть потрібні, а в теперішньому лише краятимуть серце.

Двоє солдатів брели похмурою неозорою пусткою. Морозний вітер знавісніло дув їм в обличчя, змушуючи сильніше втискати голову в плечі. Сніг під ногами час від часу підступно осідав, аби проковтнути свою довгоочікувану здобич. Проте люті йому вистачало тільки на те, щоб жертва провалилася по коліна. Тож потім вона мовчки вибиралася і йшла собі далі.

Далі…

Відгук на «Імперію». Андрій Ницик

Понеділок, 22 жовтня 2012 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1198
Підписатися на комментарі по RSS

Андрій НицикКоли нарешті зібрався писати відгук, виявилось що все вже було написано до мене. Тож залишилося тільки погодитись і подякувати всім за добру компанію та добру критику. Було приємно з вами співпрацювати! До речі, особисто для себе зрозумів, що читач на твір дивиться зовсім іншими очима ніж автор. Ну, я якби це й так знав, але одна справа знати теоретично, а інша – почути та побачити в реальності.

Ще одне, сподіваюсь на мене ніхто не образиться, бо склав невеличку мініатюрку на основі всіх розібраних творів на майстер-класі.

Насолоджуйтесь!

Далі…

Подорож

Вівторок, 2 жовтня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2297
Підписатися на комментарі по RSS

Ллє дощ. Небесні сльози пеленою затягнули вулицю за вікном. Надворі, ніби привиди, стоять невиразні пожовтілі дерева, а під ними розстилається суцільний листяний килим. Часом повз вікно пробігають самотні перехожі: безформні силуети, розмиті тіні, що з’являються і зникають за волею світла.

Ллє дощ. По склу течуть небесні сльози, а по щоках матері – звичайні людські. Вона сидить на кухні й чекає. Жінка не знає куди себе подіти, куди подіти свої неслухняні очі, які чимдуж рвуться до сусідньої кімнати. В матері трясуться руки, калатає серце. В горлі застряг клубок. Час тягнеться вічністю.

- Мамо!

Жінка здригнулася. В очах її потемніло. Серце мало не зупинилося. Вона так і завмерла на місці, не зважуючись ворухнути й мізинчиком. В голові віддає луною барабанний бій пульсуючої крові. Чути лише шепіт медиків. Примарилось...

Несподівано відкрилися двері сусідньої кімнати. Мати рвучко вибігла з кухні. На виході з вітальні її зустрічає лікар з сумними очима. Він хитає головою й каже, що дочку терміново необхідно забрати до шпиталю.

Далі…

Махове колесо

Субота, 10 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 2514
Підписатися на комментарі по RSS

Виконавці

Якби кімната була чашкою, то можна було б сміливо сказати, що вона по самі вінця наповнена тютюновим димом. Таку концентрацію ядучого курива не те що не кожна людина витримає, ба більше, навіть найстійкіші безславно втікатимуть або безсило втрачатимуть свідомість. Але це не про них. Для них – це стандартна процедура перед виходом. Вони так заспокоюють нерви та налаштовуються на гармонію.

- Слухайте хлопці, а ви ніколи не думали, чому ми такі успішні? – запитав Вайлд Скрім.

- Нє. – ліниво відповів Бас-Майстер.

- А я ось завжди про це думаю і ніяк не можу знайти відповідь. – замріяно промовив Мед Хендс. – Але, здається, чим більше мізкую – тим менше розумію.

- Отож-бо й воно, ти ще далі так продовжуй і взагалі розучишся думати. – підсумував Бум-Бум. – Наша справа творити, а не мізкувати!

Мед Хендс ображено відвернувся від гурту.

- Ну й дурний ти, Бум-Буме. Точнісінько як оті твої барабани! Тільки й вмієш що гепати, а все одно куди: чи по шкірі чи в душу! – вступився за товариша Вайлд Скрім.

Барабанщик насупився. Перше, що він хотів зробили – нагрубіянити вокалісту у відповідь, але все ж почекав, обдумав свою поведінку і вирішив: отримав по заслузі. Потрібно було вибачитися, поки був час, бо ж вразливий соло-гітарист може так знітиться, що, не дай Боже, ще десь зіб’ється в своїх знаменитих музичних партіях.

- Ем Ха, пробач мене будь ласка, я не хотів тебе образити. – Бум-Бум по-дружньому поклав свою кремезну руку на плече Мед Хендсу. – Чесно. Ти ж мене знаєш. Я ж просто по натурі своїй такий неотесаний та грубий.

Уразливий гітарист повернувся до колеги.

Далі…