Відгук на «Імперію». Андрій Ницик

Коли нарешті зібрався писати відгук, виявилось що все вже було написано до мене. Тож залишилося тільки погодитись і подякувати всім за добру компанію та добру критику. Було приємно з вами співпрацювати! До речі, особисто для себе зрозумів, що читач на твір дивиться зовсім іншими очима ніж автор. Ну, я якби це й так знав, але одна справа знати теоретично, а інша – почути та побачити в реальності.

Ще одне, сподіваюсь на мене ніхто не образиться, бо склав невеличку мініатюрку на основі всіх розібраних творів на майстер-класі.

Насолоджуйтесь!

***

Край дороги, навпроти палаючої ратуші, сиділо троє: старий сивий дід, недолугий мрійник Протектор та триметровий розумний напівкальмар напівгорилоподібний примат. Протектор уважно спостерігав за вогняною гієною, яка потроху пожирала столітню будівлю, а разом з нею чужинський космічний корабель дальньої міжпланетної розвідки, що ще п’ятсот сімдесят дев’ять хвилин тому сяяв своїми захисними щитами на чолі велетенської армади винищувального військового флоту мирної та демократичної інопланетної раси Лагш.

- Слухай, почваро чужоземна, – звернувся дід до триметрового розумного напівкальмара напівгорилоподібного примата, – і нащо тобі треба було потикати свого довгого носа до нас в Імперію?

Чудовисько мовчало, сумно перебираючи рухливими мацаками кучеряву шерсть по всьому тілу. Очі монстра були сповнені журбою, бо провалив він місію, доручену Верховними Ієрархом Володарем Всіх Світів – його батьком.

- От сидів би краще в себе на планеті: дудлив би пиво і дивився б космічний футбол. А то знайшовся тут мені – галактичний завойовник.

- Я не завойовник. – жалібно завило страховище. – Я жінка.

Дід від переляку аж відскочив убік, перехрестився, плюнув через ліве плече, знову перехрестився.

- Почваро чужоземна, а чи ти бува не з тих збоченців, хто перевдягається в жінок, а потім, коли справа доходить до найцікавішого…

- Звірина. Звірина. Впіймай її ти за хвоста. – з доброго дива фальцетом заспівав Протектор. – Входить в дім, виходить з дому, несучи в мішку корову.

У чудовиська від несподіванки всі мацаки стали дибки, а балухи округлилися до розмірів ілюмінаторів у його космічному кораблі дальньої міжпланетної розвідки, що ще п’ятсот вісімдесят дві хвилин тому сяяв своїми захисними щитами на чолі велетенської армади винищувального військового флоту мирної та демократичної інопланетної раси Лагш.

- Нобору, а ти впіймав Звірину за хвоста? – поцікавився хворий на голову сусід.

- Я не Нобору, я Каріна, точніше Карім, який був Каріною, поки не змінив стать. – з деякою пересторогою відповів розумний напівкальмар.

- Нобору, а ти якось змінився…

- Я не…

- Знаю, ти тиждень не голився! – весело вигукнув Протектор. – Правильно мислиш, молодець. Ось зараз прийде Звірина, ти покажеш їй свою огидну мармизу, вона злякається, розвернеться тікати… І тут я її!

З цими словами навіжений вхопив нещасного Каріма за мацаки та з усієї сили рвонув на себе, що ті аж хруснули.

- Звірина. Звірина. Впіймай її ти за хвоста!

- А! Мої органи! Мої майбутні діти! Відпусти!

- Ага! Я так і знав, що ти один з тих збоченців! – тріумфуюче вигукнув дід, тицяючи в косміта пальцем.

- Бачу, весело тут вам. – звідусіль пролунав громоподібний голос.

Вмить всі затихли.

- А мені не весело. Я захворів. І чим далі – тим гірше. Я занедужав на байдужість…

- А ти ще хто такий? – старий першим вийшов зі ступору. – Завойовник, чи може знову якийсь хтивий негідник?

На останньому словосполученні дід кивнув в бік інопланетної почвари.

- Я не хтивий негідник, я – жінка. – ображено процідила та, одночасно відбиваючись від Протектора, який після короткої паузи знову заходився смикати за мацаки.

- Ти ж сказав, що змінивши стать, став чоловік. – мовив голос.

- Але в душі я все одно жінка!

- Та біс з ним, з цим трансвеститом. Краще сам назвися!

- Я – один за всіх.

- Хто? – синхронно спитала трійця.

- Я – ваша сутність. Я живу за вас усіх. Раніше, я хвилювався за кожного, а тепер мене сковує байдужість. О, горе вам, люди, і тобі горе, розумний напівкальмаре напівгорилоподібний примате Каріме з роду мирної та демократичної інопланетної раси Лагш, що заполонила всесвіт своїми велетенськими армадами винищувального військового флоту. Коли мені дійсно стане до всього байдуже, то загинете ви, бо не зможу я вами жити. Немає в світі нічого гіршого за цю страшну хворобу, бо вона нищить підвалини цивілізації, чи то вашої, люди, чи то будь-якої іншої. І не врятують вас ні університети, ні комп’ютерні системи, ні крісла з замками, що відкриваються силою думки. О, горе і вам, і нам, і всім!

- Ось тебе послухав. – проспівав Протектор, не перестаючи тягати космітові відростки-органи. – І вирішив, що порівняно з тобою я абсолютно адекватна нормальна людина.

Дід зарозуміло посміхнувся, а потім зі знанням справи сказав:

- Я таких хитрунів за милю чую. Не раз уже в корчмі зустрічав та на гулянках. Це вони як пити – п’ють один за всіх, а як на ранок прибирати – так кожен сам за себе. Бреше зміюка, втирається в довіру, аби потім нахабно десь надути.

- Вам все одно до того, що ви невільні у виборі своєму? Що свободи не існує? – здивувався голос.

- По барабану. – весело вигукнув Протектор. – Я хворий на голову падлюка: роблю, що хочу. Ось зараз візьму й відірву Нобору його бороду і причеплю її собі на шию. Буде в мене намисто.

Карім від жаху завив сиреною.

Раптом ратуша з розбитим зорельотом кудись зникла, а замість неї матеріалізувався палац. Велетенська споруда височіла на добрячих три десятки метрів над землею, мала безліч веж та міцні кам’яні стіни.

Вхідні ворота з тріском відчинилися. З надр проходу вийшов розлючений чоловік зодягнений в імператорські шати. В руках він ніс невеличкий ножик та різьблену дерев’яну ляльку. Дійшовши до гурта, незнайомець на силу лагідно й чемно промовив:

- Чи не були б ви, панове, такі люб’язні трошки тихіше розмовляти, бо ваш гамір заважає мені працювати.

- Гаразд. – відповів один за всіх «один за всіх».

Тільки от він забув про травму, яку отримав кілька років тому дід від спілкування з сільським учителем. Вони тоді про щось гарячково сперечалися. І в результаті інтелектуального двобою виграв саме вчитель, довівши усьому селу, що його супротивник дурень та ідіот. Після цієї історії старий почав недолюблювати інтелігентів і мстився їм як міг.

Дідові здалося, що ошатно вдягнений чоловік – інтелігент…

- А не пішов би ти, книголюбе, до себе в стругальну далі стругати свого Буратіну?

- Та як ти смієш, смерде, так звертатися до свого імператора? – просичав незнайомець.

- А мені по барабану. Я хворий на голову падлюка: роблю, що хочу! – процитував старий Протектора.

- Ну, начувайся!

Імператор хотів був вперіщити по обличчю нахаду, одначе руки були зайняті. Тож він розвернувся та побіг назад в палац.

- Дарма ти його так. Він же образився. – жалісливо промовив голос, що лунав звідусіль.

- Щось я дивлюсь: ти занадто небайдужий, як на байдужого! А він сам винен, що такий розумний. Ото тепер втямили, чому люди кажуть: горе від ума?

З відчиненої брами вибіг ображений чолов’яга, штовхаючи перед собою візочок. Доїхавши до кривдника, вивалив вантаж на землю та зі злостивою посмішкою натиснув на ньому якусь кнопку.

Біля палацу народився красивий термоядерний грибочок.