Нижник Віра

«А-А-А!»(с) (Відгук Віри Нижник)

Четвер, 17 травня 2012 г.
Рубрика: Майстер-клас
Мітки:
Проглядів: 1149
Підписатися на комментарі по RSS

Отже, усім доброго дня. Мене звати Віра і я автор «Хороших дітей». Це була моя друга участь у майстер-класі, тож до «Розвінчання Культу Особи Переможця» була готова. І я не зовсім згодна з Володимиром Венгловським, що моїм «…Дітям» дісталось разом з «Вогником…» найбільше. Як раз навпаки. Але за все поступово:

1. «Вогник її механічної душі». Вогнику дісталось, проте Олена сприйняла всі знущання мужньо. І головного героя Хауса, і навіть Епоху Великих Механізмів, якими не пошпиняли лиш ті, хто твору не читав. Але за просто так призового місця не дають, тож зійшлись на думці, що оповідання тре редагувати, але однозначно потенціал в нього неабиякий.

2. «Ще трохи часу». Ось кому, здається, перепало більше за «Вогника». Лінію ферумітів Майстром було розпилено на частини. Атоми в каблучці також. Але це не заважає особисто мені вболівати за цей твір і його авторів. Бо оповідання хороше. І крапка!

3. «Альфа». Як пожартував Арєнєв: «Тут є цілі не покреслені абзаци». Для всіх інших мала втіха, але радує, що хоч в когось ті не покреслені абзаци є.

4. «Шоу». Не було серед нас авторів, які б так гармоніювали зі своїми творами, як Юрій і його «Шоу». Для мене був відкриттям його скромний галстучок зі скелетиками. В тих скелетиках уся концепція твору. Викрутки, морфій і взірцеві брати. Мені так здалося.

5. «Тест Тьюрінга». На одиницю тексту зауважень було найбільше, ніж до усіх інших. Пропонувалося і переставити місцями текстові блоки, і змінити/ скоротити/ розширити/ діалоги. І ще багато чого казалося. Але Росткович дядько прикольний. Мені здається, йому все по цимбалах.

6. «Хороші діти» Зараз, після розбору польотів Арєнєвим, складно подумати, що твір зайняв призове місце. Тут і логіка шкутильгає, і матчастина за нею на одну ногу припадає… Не твір, а кривенька качечка. Але, зрештою, катастрофічно невиправного нічого нема. Знайти герою ліжко замість стола, і все буде гуд.

Підсумок такий  – працювати над собою шляхом стрибання вище голови. Що й будемо робити. Всім успіхів!

Хороші діти

Неділя, 11 березня 2012 г.
Мітки:
Проглядів: 3143
Підписатися на комментарі по RSS

Вжик-вжик. Маленька блискуча штуковина котиться вперед-назад по запиленій підлозі. За нею спостерігає блимаюче око веб камери.

«Отак він їздить!» - ділиться радістю Конструктор.

«Так тримати!» «З чого корпус?» «Це воно в тебе на батарейках хіба? Де дістав?» - у відповідь сиплються  коментарі. «Тільки вперед-назад?» - це хтось випадковий продивився гордий запис «Отакий Танк я зробив!» і вирішив виказати ліниве розчарування.

Конструктор докладно все пояснює. Корпус і колеса із сусіднього звалища. Це дуже цікаве місце, могильник армії роботів посеред міста. Власне, сам Танк –плечовий суглоб людиноподібного бота. Батарейки – минуле епоха, його винахід їздить на імпульсному акумуляторі.

Шпильки скептиків Конструктор ігнорує, бо власноруч зібрана машинка варта п’яти десятків адронних колайдерів, а інші технічні досягнення людства для винахідника - пляма туману в об’єктиві Габбла.

Далі…

Резервація

Четвер, 24 лютого 2011 г.
Мітки:
Проглядів: 2671
Підписатися на комментарі по RSS

Колись тут був завод. Величезна холодна коробка, яку я пам’ятаю ще цілою, з дахом та таємничими провалами вікон. Батьки раніше тут працювали. Коли зупинили виробництво, люди потроху почали розбирати стіни і дотепер винесли геть чисто усе. Ні скла, ні крівлі, ні каменю, з велета лишилось пустище.

Тільки підвал зберігся, його під дискотеку обладнали. Зала здорова, загубитись можна. Жора казав, час від часу знаходять чиєсь залежане тіло – заповз синяк в закуток і вмер непомітно. Колись Жорик хазяїну бідкався, щоб той коридори дозволив забити, аби ушлепи всякі здихати не лізли. Корякін не дозволив. Бо так в його гендель більше народу вміщається. А що мруть підступно де хочуть – не проблема, всі його «клієнти» рано чи пізно повиздихають від тої бурди, що він тут продає. Й вірогідніше в самому Притоні, не відповзаючи далеко.

Жорік так і лишився най нещасливішою в Місті людиною. Бо така його робота, за порядком в Підвалі слідкувати, поки всі танцюють.

Десь о другій я вибралася з цього смердячого пекла назовні. Ненавиджу Жорікове питво, від нього ноги не тримають і голова дурніє. Але тверезій витримати той гамір і товкотнечу неможливо. Сюди й спускаються не задля музики, а щоб напитися. Від бурди робишся щасливим, це лише тут і можливо. Назовні приводу для радощів малувато. Трошки безробіття, крапля безгрошів’я і розслабитись вже не виходить. Підвал ці думки прибирає, бо музика заважає думати, а питво дурманить.

Крім того я тут теж працюю, але на відміну від Жори можу заливатись скільки хочу. Часом буває занадто, доводиться виходити і дихати чистим повітрям.

Вночі холодно. Раніше я б цього не відчула, бо після чотирьох стаканів тіло не розбирається в температурі. Виходить, чотири стакани вже мало для щастя. Можливо, треба повернутись і випити ще один, аби ніч дарма не пропала.

Сіпнула якась зараза в вихідний на роботу прийти. Грошей захотілося за вчора. А Любавцева, який зарплату роздає, десь чорти носили. Падлюка. Ненавиджу його. Зверхній, хтивий, грубий шмаровоз.

Далі…