Авторе, так пробрали й притиснули мене, як читача,що й совість не дозволяє саме оповідання покритикувати. Як вляжуться емоції, може повернуся до вашого твору.
Сільська фантастика про хвору дівчинку-сироту. По ідеї читачі мають ридати весь час. І таки так - чіпляє.
Розгорнутий коментар давати не буду, даруйте, за розбір, якого потребує цей твір мене розіпнуть. А коментувати треба - багато ляпів і сюжетно-немотивованих вчинків.
А в цілому - не сподобалось. Мені взагалі не подобається, коли з мене "тиснуть сльозу".
Реалії життя описані добре і дуже-дуже реалістично. Це - заслуга однозначно. Місцями видається, що бралось "з натури". Тобто питання недостатньої достовірності - не стоїть, все достовірно. Місцями є незрозуміла мотивованість поступків, можливо тому, що для автора це очивидно, для мене - ні. Тут допоможуть бета-рідери, які тицьнуть пальцем: ось тут не врубився" - "ось тут незрозуміло".
Ризикну дати ще пораду - фантастичний елемент винести якимось чином на початок, "загачити" читача.
Поганого.
Невже все так безпросвітньо? Якщо я захочу дізнатись "як все погано", то куплю телевізор і дивитимусь новини.
Погоджуюся з Чернідаром. Хороше оповідання, але надто нав'язливо тисне на жалість. Виходить сльозочавилка. Щодо достовірності... Не знаю. Сам живу в селі, але такого безпросвітку ніколи не бачив і не чув. Голодні діти в латаних свитинах у наш час секонд-хенду? Мені віриться заледве. Як і в те, що всі дорослі навколо падлюки, які лише й пильнують, як би бідних дітей обманути та обібрати.
Капітошка, Чернідаре, Зіркоходе, дякую за відгуки.
Місцями видається, що бралось "з натури".
ДЕякі моменти дійсно взяті з натури. Нажаль
Місцями є незрозуміла мотивованість поступків,
На цьому моменті, якщо можете, розгорнутіше, бо проблема мотивації - таки нагальна.
Невже все так безпросвітньо?
Нажаль Не ту країну назвали Гондурасом
Сам живу в селі, але такого безпросвітку ніколи не бачив і не чув.
Ну, тут звісно трохи надумано, але села різні бувають. Є таки дійсно з таким безпросвітком.
Голодні діти в латаних свитинах у наш час секонд-хенду?
Навряд чи в селі є секонд-хенди. А в район діти виїхати не можуть - ніхто їх не повезе, бо нікому цей головний біль на фіг не треба (напевне, цей момент в тексті недотягнуто). А поїхати рейсовим автобусом дівчинка боїться (приміром), адже в райцентрі ніколи не була.
які лише й пильнують, як би бідних дітей обманути та обібрати.
Не всі, але більшість. Та ж таки кухарка перед вибором - чи то собі відірвати шмат нормальної ковбаси, чи то діток накормити. Своя сорочка виходить ближче до тіла. (і, скажу чесно, цей епізод таки з натури. Власне він і надихнув).
За русизми окрема дяка. Вичитуєш-вичитуєш, а вони лізуть в текст і хоч ти стріляй
Сам живу в селі, але такого безпросвітку ніколи не бачив і не чув. Голодні діти в латаних свитинах у наш час секонд-хенду?
то вже не кажучи про те, що люди одне одному віддають одяг чи помагають харчами - сусіди і все таке - дітей голодними би не залишили + в селі часто купа народу одне одному родичі і, окрім поганого дядька, інші люди живуть
Бідних дітей пожаліли, а тепер перейдемо до твору.
Звичайно, простіше почистити, але то ж грамів п’ятдесят картоплі — на смітник.
Вже з другого речення починається міф - не про зз рік пишете. Хто ті грами картоплі у селі рахує?
Я теж живу у селі. І запевняю вас, авторе, навіть у родинах п"яниць картоплі достатньо. У кожному господарстві понад тону за рік згодовують худобі й свиням.
У оповіданні згадується, що батьки дітей загинули випадково. А це означає, що у них мало б бути вдосталь тієї картоплі, щонайменше один кабаньчик й корова, продавши яку дітям вистачило б надовго грошей ( у нашому селі корова коштує понад десять тисяч гривень) Те саме стосується .одягу. Батьки загинули нещодавно, бо дітям тільки но призначають опікуна. Отож вони ще не встигли зносити того, що їм купили батьки.
ніхто їх не повезе, бо нікому цей головний біль на фіг не треба
У кожному селі є соціальний працівник, який займається такими й іншими проблемами.
села різні бувають. Є таки дійсно з таким безпросвітком.
У безпросвітних селах індивідуальні господарства дуже великі. Люди не мають роботи, тому утримують по кілька свиней і корів, щоб поставити дітей на ноги. Знову ж родина у дітей була нормальна. Куди те все раптово поділося?
Словом, авторе, у сучасному селі ви не були.
Отож, не зовсім трохи надумано, а дуже сильно перебільшено.
Але талант до написання гострих соціальних творів у вас чималий.
Якщо брати сучасність, то, дійсно, наче б і не співпадає з реальним станом справ. Усе вищепомічене і мені впало в око, бо навіть у дуже неперспективних селах зараз селяни прагнуть розкоші і живуть, дякуючи своєму горбатінню на гектарах землі і з сімома коровами в хліві, подекуди краще від міських мешканців.
Але особисто моє сприйняття оповідання намалювало реалію десь 90-х, коли ще про секонди і не чули, зате телефонний звязок був, як у оповіданні. Когоспи розвалювались і хазяїнів з інд.господарством тоді теж не було. Безпросвітня депресія.
Ну це таке...
Щодо ідеї оповідання. Тут більше життя, ніж вигадки, але написано доладно. Між сном і реальністю - тонка грань, чи не так?
У кожному селі є соціальний працівник, який займається такими й іншими проблемами.
Має займатися і займається - це зовсім різні речі.
Словом, авторе, у сучасному селі ви не були.
Капітошко, автор би провів вам екскурсію по деяким селам. Якщо ви живете в більш-менш нормальному селі - не значить, що всі села такі. Чи то ви хочете сказати - в селі живуть гарно? То чому ж тоді стоїть проблема вимирання села? Ви порівняйте показники виробництв сільськогосподарської продукції хай навіть 85-го року і зараз. Падіння не на один порядок. То це село ви називаєте таким, що гарно живе? А автор би сказав натричверті дохле... Але то таке, оповідання не стосується.
Йдемо далі. Час в оповіданні не означений. Це може бути і сьогодення, і 1996 рік (ага, саме тоді гривню ввели, раніше не могло бути). Незрозуміло, чому всі відразу віднесли події до сьогодення
Ще одне: коли автор побачить якусь криву хату в надзвичайних новинах і безпросвітність теж - знатиме, що в нас того нема, бо бути не може, адже в селі так не живуть.
І ще одне. Навіщо звертати увагу на заявлену проблему - простіше сказати - такого не може бути, відвернутися і забути. В нього (себто читача) все добре, чо його перейматися чужими проблемами
З.І. "Про собачку" - тут не метод вичавлення сльози з читача, а сюжетотворчий хід - без цього Оленка б не відкрила в собі дану здібність. Шкода, що будь яка емоція в читача ототожнюється з "собачкою".
Шкода, що будь яка емоція в читача ототожнюється з "собачкою".
Я не вважаю, що емоції у творах - погано. Їх вималювати нелегко. І не всім дається.
Незрозуміло, чому всі відразу віднесли події до сьогодення
Нехай навіть всі помилилися, але ж такого голодомору, щоб по селах картоплю рахували я не знаю.
Розумію вас, якщо вас засмутили коментарі, бо видно, що в творі ви виклались. Якщо оповідання викликало хвилю обговорення - його помітили. Набагато гірше, коли після прочитаного хочеш щось сказати авторові, але не знаєш що, бо не викликав твір абсолютно ніяких емоцій. Або почуваєшся бовдурем, бо не можеш збагнути про, що йдеться.
Хочу розчарувати попередніх коментаторів, але в наш час існують села, які буквально зникають... молоді дуже мало, або ж це "дачники". Тому ситуація, коли сусіди не допомагають, можлива. А ще реальніше - дітей віддали б до інтернату і продали б будинок (якщо родичі погані) чи нормально виховали (якщо все більш-менш нормально). НМСД.
Емоційно і цікаво читається, щоправда – жалісливе дуже, не люблю я таке (бо весь час хочеться, щоб відбувся тріумф справедливості і комусь-таки – тут навіть і не одному – надавали як слід).
Виходячи, діти хором кричали: «Дякуємо!», а Пилипівна лише задоволено кивала, час від часу відкушуючи від гігантського бутерброда з добрячим шматом ковбаси, товщиною в палець.
Вот если бы у меня был мандарин, я бы с тобой поделился.
Да, жаль, что у тебя нет мандарина.
Автор, я был уверен сначала, что вы описываете военное или послевоенное время. Тут поддерживаю Капитошку.
Заставлять переживать читателя надо, но тут совсем слепоглухонемая хромая собачка получилась.
Майже 100% твору - патентований сльозогінний засіб і, на додаток, аби тільки посмачити - щось нібито від фантастичного елементу, що знову ж таки, "працює" виключно на пітримання сльозогінного ефекту. Типовий сюжет, підглянутий у казках і адаптований до сучасного, на особистий погляд автора, сільського сьогодення. Ще це оповідання можна визначити, як твір про тупу сільську вдачу, коли мати, володіючи таким надприроднім даром, залишила по собі з власної волі руїну у власній родині, а її дочка-спадкоємиця цього ж дару, майже розтринькала його, бо, судячи з усього, буде продовжувати це робити, аж поки не повторить долю матері. Ось такий виходить хепі-енд, але сліз вичавити можна ще досхочу, бо заради двох менших братів вона це зробить, анітрохи не вагаючись. Достатньо лише подумки продовжити ще трошки цей твір у часі-просторі.
Оповідання гарне. Породжує емоції, а це добре. Ну, маю на увазі не ті емоції, які з'являються у читача про автора чи про його твір , а ті, які в оповідання закладав сам автор. Погано, коли щось прочитавши, нічого не залишається потому (і все одно чи сум, чи радість).
А тепер про достовірність. Чесно кажучи, я схильний підтримати тих, кому не дуже вже вірить в такі жахливі умови. Тут хочу звернути увагу на наявність в селі:
- школи. А якщо в селі є школа, то село не таке вже й безпросвітне!
- магазину, яким можна вештатися.
- позашляховика сільського голови. Раз у нього був позашляховик, то по-перше було що красти, а по-друге було де це крадене витрачати. Якби ні, то Пасічний вже був би десь далеко
Ще одне, ціни в магазині більше нагадують ціни зараз, аніж 1996-го...
Також згоден з Селеною: дітей в дійсності відправили б в інтернат, а хату б продали.
від п.Бурлаки "Також згоден з Селеною: дітей в дійсності відправили б в інтернат, а хату б продали." Та можна зробити все, що завгодно, але ми, якщо Ви не конче зрозуміли, обговорюємо фантастику у цьому творі, а не як вийти ГГ з ситуації, що склалася, бо це до фантастики не має навіть опосередкованого стосунку.
Велика подяка за ваші коментарі, спробую дещо прояснити.
А ще реальніше - дітей віддали б до інтернату і продали б будинок
Селено, ви праві, і швидше за все так би й було. Але так вже сталось, що дороги перетворилися в багнюку і за дітьми ніхто не приїжджав, а вирішувати проблему треба було, ото й придумав голова зробити те все абияк, щоб відписатися. Чисто номінально - він тримався на шляху найменшого опору.
но тут совсем слепоглухонемая хромая собачка получилась
Пане Мишиусе, як вже було сказано, такі гострі обставини стали сюжетотворчим елементом - без того Оленка не відкрила б у собі ті здібності, які відкрила. Тому давайте поплачемо над сліпо- і глухо-, але все ж поговоримо не про емоції.
її дочка-спадкоємиця цього ж дару, майже розтринькала його, бо, судячи з усього, буде продовжувати це робити, аж поки не повторить долю матері. Ось такий виходить хепі-енд, але сліз вичавити можна ще досхочу, бо заради двох менших братів вона це зробить, анітрохи не вагаючись. Достатньо лише подумки продовжити ще трошки цей твір у часі-просторі.
samnasam, автор бажав би, щоб усі читачі зробили подумки те, що зробили ви. Проте, фінал там не настільки однозначний і безрадісний - знову ж таки, це є в тексті - коли Оленка розмовляє із братами, котрі теж, подібно до неї, мають бажання відмовитися від навчання, вона починає дивитися на власні вчинки, як на неправильні і не найкращі приклади для наслідування, а ще - коли вона розмовляє із матір'ю, і та радить їй вирішувати людські проблеми по-людськи. Думаю, що це і виступає зерном для змін героїні, котрі, проте, за задумом автора, мають залишилися за кадром. Якщо ж це не надто добре прочиталося - тут вина автора, треба буде підкреслити цей момент.
Окремо дякую за те, що зауважили фантелемент: вперше вийшло так, що соціальна складова настільки затінила, власне, фантастику. Прикро.
Зазвичай ми проводимо три конкурси на рік. Правила кожного нового конкурсу можуть містити певні технічні відмінності. Ми дуже просимо всіх учасників уважно з ними ознайомитися.
Що робити? Куди бігти? Куди надсилати файл, в якому форматі? Які строки голосування? Що отримує переможець? Чому така тема?
Щиро дякуємо всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Про нас
Проєкт «Зоряна Фортеця» існує з 2008 року. Ми прагнемо формувати творче літературне середовище, що сприятиме появі нових імен та ідей в українській фантастиці. Зміцнюємо зв'язки між авторами, які працюють у жанрі фантастики, та читачами, підтримуємо прагнення молодих авторів вчитатися та розвивати свої літературні навички. Проводимо конкурси та різноманітні культурні й освітні події.
Коментарів: 19 RSS
1Капітошка11-02-2013 21:01
Авторе, так пробрали й притиснули мене, як читача,що й совість не дозволяє саме оповідання покритикувати. Як вляжуться емоції, може повернуся до вашого твору.
2Chernidar12-02-2013 17:01
Сільська фантастика про хвору дівчинку-сироту. По ідеї читачі мають ридати весь час. І таки так - чіпляє.
Розгорнутий коментар давати не буду, даруйте, за розбір, якого потребує цей твір мене розіпнуть. А коментувати треба - багато ляпів і сюжетно-немотивованих вчинків.
А в цілому - не сподобалось. Мені взагалі не подобається, коли з мене "тиснуть сльозу".
3Chernidar12-02-2013 17:37
Повернувся, вирішив, що маю що додати.
Хорошого.
Реалії життя описані добре і дуже-дуже реалістично. Це - заслуга однозначно. Місцями видається, що бралось "з натури". Тобто питання недостатньої достовірності - не стоїть, все достовірно. Місцями є незрозуміла мотивованість поступків, можливо тому, що для автора це очивидно, для мене - ні. Тут допоможуть бета-рідери, які тицьнуть пальцем: ось тут не врубився" - "ось тут незрозуміло".
Ризикну дати ще пораду - фантастичний елемент винести якимось чином на початок, "загачити" читача.
Поганого.
Невже все так безпросвітньо? Якщо я захочу дізнатись "як все погано", то куплю телевізор і дивитимусь новини.
Успіхів.
4Зіркохід12-02-2013 20:45
Погоджуюся з Чернідаром. Хороше оповідання, але надто нав'язливо тисне на жалість. Виходить сльозочавилка. Щодо достовірності... Не знаю. Сам живу в селі, але такого безпросвітку ніколи не бачив і не чув. Голодні діти в латаних свитинах у наш час секонд-хенду? Мені віриться заледве. Як і в те, що всі дорослі навколо падлюки, які лише й пильнують, як би бідних дітей обманути та обібрати.
з-під лоба – спідлоба
табуретку – стільчик
листала – гортала
Пилипці – Пилипкові
5Автор13-02-2013 08:16
Капітошка, Чернідаре, Зіркоходе, дякую за відгуки.
ДЕякі моменти дійсно взяті з натури. НажальЗа русизми окрема дяка. Вичитуєш-вичитуєш, а вони лізуть в текст і хоч ти стріляй
6engineer13-02-2013 11:26
то вже не кажучи про те, що люди одне одному віддають одяг чи помагають харчами - сусіди і все таке - дітей голодними би не залишили + в селі часто купа народу одне одному родичі і, окрім поганого дядька, інші люди живуть
7Капітошка13-02-2013 13:17
Бідних дітей пожаліли, а тепер перейдемо до твору.
Вже з другого речення починається міф - не про зз рік пишете. Хто ті грами картоплі у селі рахує?
Я теж живу у селі. І запевняю вас, авторе, навіть у родинах п"яниць картоплі достатньо. У кожному господарстві понад тону за рік згодовують худобі й свиням.
У оповіданні згадується, що батьки дітей загинули випадково. А це означає, що у них мало б бути вдосталь тієї картоплі, щонайменше один кабаньчик й корова, продавши яку дітям вистачило б надовго грошей ( у нашому селі корова коштує понад десять тисяч гривень) Те саме стосується .одягу. Батьки загинули нещодавно, бо дітям тільки но призначають опікуна. Отож вони ще не встигли зносити того, що їм купили батьки.
У кожному селі є соціальний працівник, який займається такими й іншими проблемами.
У безпросвітних селах індивідуальні господарства дуже великі. Люди не мають роботи, тому утримують по кілька свиней і корів, щоб поставити дітей на ноги. Знову ж родина у дітей була нормальна. Куди те все раптово поділося?
Словом, авторе, у сучасному селі ви не були.
Отож, не зовсім трохи надумано, а дуже сильно перебільшено.
Але талант до написання гострих соціальних творів у вас чималий.
8Ловчиня птахів13-02-2013 13:46
Якщо брати сучасність, то, дійсно, наче б і не співпадає з реальним станом справ. Усе вищепомічене і мені впало в око, бо навіть у дуже неперспективних селах зараз селяни прагнуть розкоші і живуть, дякуючи своєму горбатінню на гектарах землі і з сімома коровами в хліві, подекуди краще від міських мешканців.
Але особисто моє сприйняття оповідання намалювало реалію десь 90-х, коли ще про секонди і не чули, зате телефонний звязок був, як у оповіданні. Когоспи розвалювались і хазяїнів з інд.господарством тоді теж не було. Безпросвітня депресія.
Ну це таке...
Щодо ідеї оповідання. Тут більше життя, ніж вигадки, але написано доладно. Між сном і реальністю - тонка грань, чи не так?
9Шибальба13-02-2013 14:14
Терпіти не могла в школі всю класику Української літератури, саме через оце ТУПЕ безпросвіття. І зараз, стійка відраза.
10Автор13-02-2013 17:05
Йдемо далі. Час в оповіданні не означений. Це може бути і сьогодення, і 1996 рік (ага, саме тоді гривню ввели, раніше не могло бути). Незрозуміло, чому всі відразу віднесли події до сьогодення
Ще одне: коли автор побачить якусь криву хату в надзвичайних новинах і безпросвітність теж - знатиме, що в нас того нема, бо бути не може, адже в селі так не живуть.
І ще одне. Навіщо звертати увагу на заявлену проблему - простіше сказати - такого не може бути, відвернутися і забути. В нього (себто читача) все добре, чо його перейматися чужими проблемами
З.І. "Про собачку" - тут не метод вичавлення сльози з читача, а сюжетотворчий хід - без цього Оленка б не відкрила в собі дану здібність. Шкода, що будь яка емоція в читача ототожнюється з "собачкою".
11Капітошка13-02-2013 20:21
Я не вважаю, що емоції у творах - погано. Їх вималювати нелегко. І не всім дається.
Нехай навіть всі помилилися, але ж такого голодомору, щоб по селах картоплю рахували я не знаю.
Розумію вас, якщо вас засмутили коментарі, бо видно, що в творі ви виклались. Якщо оповідання викликало хвилю обговорення - його помітили. Набагато гірше, коли після прочитаного хочеш щось сказати авторові, але не знаєш що, бо не викликав твір абсолютно ніяких емоцій. Або почуваєшся бовдурем, бо не можеш збагнути про, що йдеться.
А написано гарно.
Успіхів вам!
12Альтаїрченко14-02-2013 02:38
Це чудове оповідання. Як на мене - найкраще на конкурсі. Справді бере за душу.
І це справді література.
Єдине що, може останній діалог з мамою трохи "скомканий" - ніби треба було швидко закінчити. Але це дрібниці.
13Селена15-02-2013 01:32
Хочу розчарувати попередніх коментаторів, але в наш час існують села, які буквально зникають... молоді дуже мало, або ж це "дачники". Тому ситуація, коли сусіди не допомагають, можлива. А ще реальніше - дітей віддали б до інтернату і продали б будинок (якщо родичі погані) чи нормально виховали (якщо все більш-менш нормально). НМСД.
14Лін19-02-2013 12:29
Емоційно і цікаво читається, щоправда – жалісливе дуже, не люблю я таке (бо весь час хочеться, щоб відбувся тріумф справедливості і комусь-таки – тут навіть і не одному – надавали як слід).
Написане гарно.
Відчувається вплив української класики ;)
15Пан Мишиус19-02-2013 14:03
Ироды, сковороды, белиберды, есть еще варианты?
Вот если бы у меня был мандарин, я бы с тобой поделился.
Да, жаль, что у тебя нет мандарина.
Автор, я был уверен сначала, что вы описываете военное или послевоенное время. Тут поддерживаю Капитошку.
Заставлять переживать читателя надо, но тут совсем слепоглухонемая хромая собачка получилась.
16samnasam20-02-2013 19:33
А ось і я - Б-52!
Майже 100% твору - патентований сльозогінний засіб і, на додаток, аби тільки посмачити - щось нібито від фантастичного елементу, що знову ж таки, "працює" виключно на пітримання сльозогінного ефекту. Типовий сюжет, підглянутий у казках і адаптований до сучасного, на особистий погляд автора, сільського сьогодення. Ще це оповідання можна визначити, як твір про тупу сільську вдачу, коли мати, володіючи таким надприроднім даром, залишила по собі з власної волі руїну у власній родині, а її дочка-спадкоємиця цього ж дару, майже розтринькала його, бо, судячи з усього, буде продовжувати це робити, аж поки не повторить долю матері. Ось такий виходить хепі-енд, але сліз вичавити можна ще досхочу, бо заради двох менших братів вона це зробить, анітрохи не вагаючись. Достатньо лише подумки продовжити ще трошки цей твір у часі-просторі.
17Бурлака22-02-2013 12:22
Авторе,
Оповідання гарне. Породжує емоції, а це добре. Ну, маю на увазі не ті емоції, які з'являються у читача про автора чи про його твір
, а ті, які в оповідання закладав сам автор. Погано, коли щось прочитавши, нічого не залишається потому (і все одно чи сум, чи радість).
А тепер про достовірність. Чесно кажучи, я схильний підтримати тих, кому не дуже вже вірить в такі жахливі умови. Тут хочу звернути увагу на наявність в селі:
- школи. А якщо в селі є школа, то село не таке вже й безпросвітне!
- магазину, яким можна вештатися.
- позашляховика сільського голови. Раз у нього був позашляховик, то по-перше було що красти, а по-друге було де це крадене витрачати. Якби ні, то Пасічний вже був би десь далеко
Ще одне, ціни в магазині більше нагадують ціни зараз, аніж 1996-го...
Також згоден з Селеною: дітей в дійсності відправили б в інтернат, а хату б продали.
Проте все одно, оповідання сподобалось.
Удачі!
18samnasam22-02-2013 14:11
від п.Бурлаки "Також згоден з Селеною: дітей в дійсності відправили б в інтернат, а хату б продали." Та можна зробити все, що завгодно, але ми, якщо Ви не конче зрозуміли, обговорюємо фантастику у цьому творі, а не як вийти ГГ з ситуації, що склалася, бо це до фантастики не має навіть опосередкованого стосунку.
19Автор22-02-2013 14:40
Велика подяка за ваші коментарі, спробую дещо прояснити.
Селено, ви праві, і швидше за все так би й було. Але так вже сталось, що дороги перетворилися в багнюку і за дітьми ніхто не приїжджав, а вирішувати проблему треба було, ото й придумав голова зробити те все абияк, щоб відписатися. Чисто номінально - він тримався на шляху найменшого опору. Пане Мишиусе, як вже було сказано, такі гострі обставини стали сюжетотворчим елементом - без того Оленка не відкрила б у собі ті здібності, які відкрила. Тому давайте поплачемо над сліпо- і глухо-, але все ж поговоримо не про емоції. samnasam, автор бажав би, щоб усі читачі зробили подумки те, що зробили ви. Проте, фінал там не настільки однозначний і безрадісний - знову ж таки, це є в тексті - коли Оленка розмовляє із братами, котрі теж, подібно до неї, мають бажання відмовитися від навчання, вона починає дивитися на власні вчинки, як на неправильні і не найкращі приклади для наслідування, а ще - коли вона розмовляє із матір'ю, і та радить їй вирішувати людські проблеми по-людськи. Думаю, що це і виступає зерном для змін героїні, котрі, проте, за задумом автора, мають залишилися за кадром. Якщо ж це не надто добре прочиталося - тут вина автора, треба буде підкреслити цей момент.Окремо дякую за те, що зауважили фантелемент: вперше вийшло так, що соціальна складова настільки затінила, власне, фантастику. Прикро.