Спецпроект «42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше» продовжує подорож Україною. Цього разу ми у Тернополі, який не тільки файне місто, але й батьківщина багатьох відомих письменників, й скоро зможе претендувати на осередок фантастики, завдяки розташуванню тут видавництва «Навчальна книга – Богдан». Сьогодні наш співрозмовник – письменник з Тернополя Андрій Гулкевич
Живе і працює у місті Тернопіль.За фахом юрист, захоплюється музикою. Працює у жанрах фентезі, жахів та пригодницької літератури. Адміністратор української спільноти, що присвячена фентезі та жахам.
До фантастики приходять різними шляхами. Хтось захоплюється пригодами у вигаданих світах, когось зачаровує наука, а як було із вами? Що «прив’язало» до фантастики?
Моє знайомство з літературою розпочалося з казок. Вітчизняних й зарубіжних. Не можу сказати, що був надто захоплений якимись конкретними казками, але пригадується, що дуже подобалися казки про Котигорошка та Кирила Кожум’яку, напевно так з’явився інтерес до певної авантюри. Звичайно неабияку роль відігравала міфологія давньої Греції, з якою також доволі рано познайомився. Творчість Александра Дюма, Жуля Верна та Фенімора Купера була однією з найулюбленіших у підлітковому віці, принаймні до прочитання «Володаря Перснів» та серії про Гаррі Поттера. Досить побіжно прочитав «Хроніки Нарнії», котрі видалися цікавими, але не надто захоплюючими, у порівняння з тим же «Володарем перснів». З Гаррі Поттером узагалі цікава історія, оскільки, коли виходили 
українські видання, то найшвидше їх можна було придбати на Форумі видавців у Львові, де, їх розбирали з блискавичною швидкістю. Напевно жодна з книг у жанрі фантастичної літератури (у найширшому розумінні цього поняття) не користувалася на українському ринку таким попитом. Після ж Форуму доводилося тиждень чи два чекати, поки ці книги доберуться до полиць книгарень, тим більше в Тернополі. Десь під час прочитання серії про Гаррі Поттера мені потрапила до рук книга Урсули ле Ґуїн «Чарівник Земномор’я».
Після Дж.Р.Р. Толкіна якось скептично дивися на цю товстезну книгу (там було зібрано 4 романи – видання «НК-Богдан» 2006р.), однак як прочитав, зрозумів, що се крутезна історія, про яку рідко згадують у нас та не надто читають. Шкода.
Потім у мої руки потрапило російське видання (про українське тоді було годі думати) «Хроніки Амбера» Р. Желязни, після якого в тернопільських книгарнях, при можливості, я скуповував ледь не всі твори цього автора. Далі ж пішло захоплення класичною фантастикою: А.Азімов, Г. Гаррісон, Р. Гайнлайн, К. Сімак і так далі. Вже в університетські роки сподобався Ч. Діккенс, Г. Ф. Лавкрафт, В. Гюго, Т. Манн, Т. Пратчетт та інші, хоча признаюся десь після 3 курсу до п’ятого читав я надто мало, хоча книг накопичував удосталь.
Фантастичний жанр привертав увагу насамперед тим, що він давав можливості помріяти про щось потенційне чи втрачене для людства, що знаходжу доволі захоплюючим і вартим уваги. Водночас, почасти, у тих же творах проглядалася незмінна природа людини чи то пак людського духу.
Ваш перший роман, «Падіння Орла» багато хто порівнював із літературою «плащу та кинджалу». Це справді так, ви черпали звідти натхнення? Чи надихала інша література?
Насправді таке порівняння чую вперше.))) Але воно має підстави для існування, оскільки на початку роману присутня певна таємниця, пов’язана зі змовою, розв’язка якої частково відбувається десь після перших сотню сторінок. Однак, я ніколи не думав в 
такому ключі. «Падіння Орла» первинно задумувався як експеримент, така собі спроба написати твір. На початку я не мав чіткого плану, лише певну основу, яка звалилася мені на голову, коли читав скорочену історію Швейцарії. Перед тим як щось писати, я одразу же намалював карту, аби було самому легше орієнтуватися в світі, який розпочинав творити, і, коли вже було 10-20 перших сторінок, я побачив сюжетну лінію на три книги.
Очевидно, що натхненням були згадані вище автори. Я в кожного щось взяв, а також від грецьких і кельтських міфів. Водночас я намагався створити щось власне з продуманим світом, а також інтригами чи змовами – велика подяка А. Дюма з його Мазаріні та Рішельє))) Також мене вабила ідея персонажа-держави. Тому напевно в «Падінні» багацько описів, легенд краю чи якихось історій. Я вбачаю це в тому, що держава чи якийсь край до певної міри є живими, а дії протагоністів чи інших персонажів визначають долю та буття тієї ж держави чи краю.
Ви модеруєте групу, присвячену фентезі і жаху. Чому саме таке поєднання, і як взагалі з’явилася ця ідея, чому відчули таку потребу?
Фентезі та жахи є одними з найулюбленіших жанрів, тим більше в них же я працюю, принаймні поки що. Коли виникла ідея створити таку спільноту я помітив, що не існує чистою української фентезійної спільноти на просторах фейсбуку. А жахи радше долучилися до фентезі. У певній мірі елементи жахів часто присутні в різних формах у тих же фентезійних романах, тож, як на мене, ці жанри досить споріднені. Навіть взяти славнозвісну серію С. Кінга «Темна вежа» – вона фактично є поєднанням фентезі, реалізму та жахів, ну і ще чогось. Якщо брати суворо лише перший роман серії, то він для мене радше фентезійний. Хоча жанри то лише ярлик чи то етикетка, яка полегшує у сучасні дні шукати літературу, яка потенційно може сподобатися. Повертаючись до питання спільноти, її адміністрування фактично є гобі. Можливо се така спроба заповнити давне адміністрування спільноти «Рок-цитати» ще в ті часи, коли користувався Vkontakte. Між іншим на той час (до 2014) у тій спільноті налічувалося понад 40 тис. учасників і се була, ймовірно, найбільше українська рок-спільнота у мережі Vkontakte.
