Експеримент

Експеримент

П’ятниця, 27 лютого 2015 г.
Проглядів: 1287
Підписатися на комментарі по RSS

Нова секретарка була приваблива. Дуже приваблива. Навіть занадто.

 

Директор, підвівши важкий погляд від купи документів на цю дівчину, так і не зміг повернутися знову до справ. З легкістю кішки вона граційно пройшла по кабінету і поставила на таці каву, якої він не замовляв і взагалі не міг терпіти. Не зводячи очей з дівчини, він залпом випив гіркуватий напій і, не в змозі вимовити ні слова, лише автоматично відзначав, як вона полила квіти у кабінеті, забрала якісь папери зі столу і, ледь всміхаючись йому, вийшла до себе.

«Яка молода, яка гарна і яка ... жіноча!» Від неї йшла неймовірна хвиля такої сексуальності та юної чарівності, що аж дух перехоплювало. Хвилин зо двадцять він сидів застовпілий, і перед очима стояла вона. Тільки-но чоловік спромігся повернутися до роботи — і знову на порозі дівчина. — Він же її не кликав. Як сама наважилася? — Хотів нагримати, та знову вкляк. Секретарка злегка всміхнулася і щось проказала до нього. Здалося, у повітрі розлилася ніжна музика. Не відразу до нього дійшов зміст ЇЇ слів: усі вже зібрались на нараду і чекають на нього.

Це його і врятувало. На нараді директор нарешті прийшов до тями. І хоча справи йшли досить добре, влаштував такий розгін підлеглим, що аж самому полегшало. Робітники розходилися, гадаючи, яка дурна муха його вкусила.

 

Наступного ранку, коли секретарка зайшла до кабінету, вона видалася йому вже не такою юною. — Скільки ж їй років? Треба подивитися її анкету, — промайнула думка.

Сьогодні її чарівність була якась м’якіша, тепліша, і йому раптом захотілося пригорнутися до неї, як у дитинстві пригортався до мами. А ще Вікторія виявилася такою розумницею! Вона підказала йому дуже влучну ідею, над якою він сам думав кілька тижнів. — Такої цінної робітниці в мене ще не було! Молода, вродлива, і водночас якась досвідчена, мудра не за роками. — Він навіть став ревнувати її до інших чоловіків, перехоплюючи погляди співробітників, які захоплено витріщалися на Вікторію.

 

Цілий тиждень секретарка ніби гралася з директором, як кішка з мишею. А він відчував себе закоханим юнаком. Коли Віка була поряд, йому хотілося співати, танцювати, виробляти усякі дурниці — що аж ніяк не личило директорові. Його охоплювала така хвиля пристрасті, що навіть серце нило. Проте дівчина тримала його на відстані і немов зупиняла своєю чемністю та стриманістю. Чоловік відчував присутність красуні навіть тоді, коли її не було поряд. Його дружина й діти занепокоєно споглядали за ним, але нічого не розуміли: він ніби знаходився в іншому вимірі.

 

А через тиждень вона зникла. І разом з нею зникла чималенька сума грошей. Папери з переказом на певний рахунок були підписані директором власноручно.

Та не зникнення грошей підкосило директора. Йому не вистачало її. Без неї він задихався, як риба, витягнута з води. З важким інфарктом чоловік потрапив у лікарню...

 

 

 

... Вона знову хотіла вмерти. Вперше це трапилося через нещасне кохання. Він, амбіційний випускник медичного, збирався стати психіатром. Розумний був, допитливий. Він багато читав і, користуючись набутими знаннями та порадами різних психологів, крок за кроком закохував у себе юне наївне дівчисько і спостерігав за нею, як за піддослідною мишею. Їй ледве стукнуло сімнадцять. Він — на вісім років старший. Вона вчилася, разом з однолітками бігала по гуртках, готувалася до іспитів — і зовсім не зважала на хлопців, старших за себе. Це був її перший досвід дорослого кохання. У ній тільки-но почала пробуджуватися чуттєвість. Заради нього вона перервала зв’язки зі своїми найкращими друзями. Заради нього вона була здатна на все... А він — він оженився на доньці професора, на прощання бовкнувши об’єкту свого недовершеного експерименту: «Якась ти нецікава ... нежіноча, чи що...»

 

Душа не витримала такої зневаги і такого болю — тріснула. І дівчина вирішила наковтатися пігулок. Вигребла усі докупи, які були в домі, та й пішла води взяти. Аж раптом — мати у двері. Благає, падає на коліночки: «Доню, не губи душу свою. Ти ще молода, матимеш своє щастя!»

 

Та не вгадала. Після цього не було у дівчини ні любові, ні сім’ї. Так, були чоловіки, зрідка, на короткий час — нічого й згадати, якийсь сором тільки залишився. Бо без кохання такі стосунки — то негоже ... Вирішила, що не буде в неї сім’ї, що присвятить життя кар’єрі. Цілими днями вимотувалася, працюючи у бухгалтерському жіночому колективі, звалюючи на себе все більше і більше роботи, щоб не було часу і думати про щось інше.

 

Мати бідкалася: «Час іде, знайди собі когось для сім’ї. Або хоч дитинку народи. Я допоможу виростити її, поки жива. Бо як помру — з ким тоді залишишся?» — «Мамо, ти мені пропонуєш нагуляти дитину? Байстрюк буде рости. Люди осудять». — «Донечко, тобі вже тридцять п’ять. Далі пізно буде. А люди... Та у кожного своє життя. Про себе піклуйся».

 

І справді — задумалася, налаштувалася, вже подумки навіть колисала цю дитину. Та якось, повертаючись увечері з роботи, вирішила скоротити шлях — і пішла дворами. Раптом з-за рогу — чорна постать у плащі. Хотіла обійти — простягнув руки, обдав запахом перегару. «Красунечко, будь моєю!» — «Тільки не це, тільки не так!» — пручалася, кричала. — «Замовч, шлюхо!» — повалив на землю. Не давалася, виривалася. З люттю став бити ногами лежачу. Тільки й лишилося у свідомості, що чорні тонкі вусики та очі, сповнені люті.

Увезли на «швидкій». Сильна кровотеча. Ледве врятували. Мати аж почорніла, труситься вся. Брат привіз якісь плоди з далекого Алтаю: «Забув назву, якась чудернацька, десь записав її. Кажуть, допомагає швидко одужати. Тільки обережно, сестричко, по одному приймай, бо дуже отруйні».

 

Лежала — очі у стелю. Сили покинули. «Чому доля така? У чому я винна? Ніхто ніколи мене не любив — тільки використовували. Нікому не була коханою. І навіть матір’ю не стану. Не пригорну малятко до грудей, — і сльозами захлинулася. — Краще вже вмерти, ніж отак мучитися». Зі столика потягла алтайські плоди — та й до рота — частина розсипалася на підлогу. Запила лежачи водою: «Дуже отруйні, і цього вистачить»...

 

... Нічого. Ніяких змін. Тільки трохи нудить і в животі закрутило. Натиснула кнопку, щоб викликати санітарку. Прийшов санітар, молодий, шкіриться: «Судно?» — «Та ні, доведіть до туалету», — не хотілося при ньому. Обіперлася на нього, дійшла. Стоїть, не відходить, цигарку витягає. — «Чого Ви? Відійдіть, прошу»,— засоромилася. — «А раптом ти впадеш? Я постою», — на «ти» з нею, і усмішка така іронічна, нахабна. І вусики... чорні, тонкі. Вусики! В очах потемніло. Посунула на нього — позадкував, на обличчі переляк, цигарка з рота випала: «Ти чого?» Звідки й сила взялася, надзвичайна сила — схопила за худі довгі ноги — білим птахом майнув через вікно...

 

Знайшли несвідому і безсилу біля палати. Санітар — у реанімації. Медсестри перешіптуються. Ніби не з нею все коїться ... Прийшов слідчий, допитав. Допитав — сильно сказано. Бо вона нічого не пам’ятала. І він махнув рукою: «Та до чого тут ця безсила? Мабуть, кликала санітара, а він напідпитку заснув на підвіконні та й звалився». І більше її не чіпали.

 

Приїхав брат — відпросилася додому. «Ще дуже слабка, та хай, під вашу відповідальність», — махнув рукою лікар. Турбот під зав’язку, та й місця вільні потрібні.

 

 

Вдома одужала на диво швидко. Дивилася на себе у дзеркало — ніби інша жінка, молодша, очі горять вогнем, рум’янець на щоках. І — сила, велика сила всередині. Здається, гори може зрушити! Вийшла до супермаркету — і ніби якийсь троль під'юджував — пересварилася у черзі з усіма жіночками. Кричала, мов навіжена! Ніколи в житті так не підвищувала голосу! І дивно: охоронець, замість того, щоб втихомирити її, так зачаровано дивився на неї, ще й до самісіньких дверей доніс її пакунки. Здається, і далі пішов би, та адміністраторка зупинила його вже на сходах. Озирнулася — і досі стоїть з розкритим ротом та й дивиться їй услід... Розреготалася. Стало так легко, ніби важкий тягар з плечей скинула.

За кілька днів сидіння вдома поряд з рідними, купаючись у хвилях їхньої щирої турботи і любові, Віка відпочила і розслабилася. Але, на диво, не було того піднесення і тих сил, на які вона сподівалася. Підійшла до дзеркала — і аж скрикнула: за короткий час ніби років десять їй прибавилося! Обмацувала обличчя — і страхалася свого віддзеркалювання. Зморшки, згаслий погляд, пониклі плечі. «Що ж це зі мною коїться? Моє обличчя стає то молодим, то раптом старішає. То неймовірна сила з’являється, то зовсім зникає. Кажуть, від сильного стресу людина може різко постарішати. А я помолодшала. Мабуть, на фоні стресу отруйні ягоди подіяли по-іншому і запустився різкий процес омолодження (я думала, таке тільки у рекламі буває!) Але тепер, коли все добре і можна радіти життю, навпаки, сили уходять!.А що, як знову влаштувати організму стрес?»

І стала експериментувати: бігала по місту, штовхалася, сварилася з усіма, навіть бійки зчиняла — і відчувала, що ... знову оживає! Ніби гарячу молоду кров заливали у її судини! Вона молодішала, гарнішала на очах. Випромінювала таку енергію, що чоловіки оберталися на неї, навіть деякі навмисне намагалися просто доторкнутися до неї. І в цей час вона відчувала себе такою жаданою, такою могутньою! Роковою жінкою!

 

 

 

«Вирішила вести щоденник. Не знаю, чи я одна така унікальна, та, може, комусь згодиться мій досвід.

Я можу використовувати силу стресу.

Стрес — ось секрет молодості! Принаймні, для мене. Мрії збуваються: я знов молода, приваблива, енергії через край — попереду стільки можливостей, і тепер я не впущу свій шанс бути щасливою! Головне, весь час бути у стані стресу!»

 

«Давно мріяла стрибнути з парашутом. Тепер я зробила це! Такий екстрим! Переборола свій страх! Через кілька днів хочу ще повторити, але тепер я вже гарно роздивлюсь довкола, коли буду летіти!..»

 

«Тільки-но приїхала з табору альпіністів. Море вражень! Моє перше сходження на вершину. Ночівля на льоду. Пісні біля багаття. Досі сміюся, як одна тендітна дівчина (тобто я) витягувала з гірської тріщини здоровенних мужиків і якими очима вони потім на мене дивилися — ніби Архангела Мисаїла побачили!

Жаль, нема з ким поділитися враженнями: подружки перестали спілкуватися, бо заздрять моїй молодості та успіху у їхніх чоловіків. Та невелика втрата, тільки й діставали: «Ну зізнайся, чим ти мажеш обличчя!»

 

«Вчора була бійка між п’яними мужиками (терпіти не можу п’яниць!) Один навіть ножа витягнув. Не змогла пройти мимо. Розкидала їх на декілька метрів! А коли ці невдахи оговталися і хотіли на мене кинутись, спрацювала моя привабливість — бачили б ви, як вони кумедно вклонялися мені і намагалися поцілувати руку, відштовхуючи одне одного!

А взагалі, треба бути обережнішою. Зараз мені цікаво жити, і я не хочу загинути просто так.»

 

«... Якась іронія долі: стільки гарних чоловіків хочуть зі мною зустрічатися, але тільки-но я починаю проявляти до когось прихильність, зі мною таке коїться! Стає важко дихати, трусить, як у лихоманці, тіло викручує, сили покидають і обличчя враз старішає. Невже мій організм вирішив таким дивним чином захищати мене від можливих невдалих стосунків з чоловіками?»

 

«Виходить, спокійні люблячі відносини мене швидко зруйнують. Не буду закохуватись! Буду просто використовувати чоловіків у своїх цілях.»

 

«Знову якийсь спад, якась ломка. Настрій весь час змінюється. Як наркоману — стресу не вистачає, чи що? Я вже перепробувала різні види екстриму, майже не відпочиваю, але не допомагає. Треба терміново шукати вихід.»

 

«Я зрозуміла: мені допоможе ненависть! Це почуття — добрячий стрес для людини! Вперше мій організм виявив надзвичайні здібності, коли я сильно розізлилася на того санітара! Злість повинна бути у кожній моїй клітиночці! Колись давно я загнала ненависть до однієї людини у найдальші закутки моєї свідомості, тому що сама згадка про того чоловіка, який спочатку розбудив мої почуття, а потім вбив і віру в себе, і любов до життя, спричиняла тяжкі страждання. Через нього я відчувала себе нікчемою і боялася кохати. Хтозна, скільки там мені залишилося,— я розумію, що в будь-який момент я можу померти. Та тепер я знаю мету свого життя: я закохаю його у себе і заставлю страшно страждати. Я знищу його, знищу тим, чого він тоді так прагнув — своєю теперішньою жіночістю.»

 

«Хто там сказав, що любов врятує світ? Ха-ха! В мене — інший рецепт! Не любов врятує світ, а ненависть! Якщо людина навчиться використовувати енергію ненависті, вона може залишатися вічно молодою!»

 

«... Щойно вияснила, що він живе у столиці, має свій медичний центр (що ж, пане професоре, готуйтеся тепер Ви стати піддослідною мишею!) Одружений. Кажуть, дуже любить свою жінку (тим цікавіша буде історія!)

Я повинна бути бездоганною. Потрібні гроші, з ними легше відкриваються усі двері. Як їх здобути, я вже придумала. Досвід бухгалтера мені саме знадобиться...» — Очі горіли. З глибини дзеркала на неї дивилася двадцятирічна дівчина...

 

 

 

… Вікторія вийшла з машини. Хочеться нарешті вдихнути свіжого повітря. Ці світські вечірки, де всі чоловіки тільки й вилися навколо неї, виконуючи найменші її забаганки. Ці ненависні погляди жіночок, від яких вона ставала ще гарнішою. Їй вже все набридло, а він досі не з’являвся. Казали, що після нещодавньої загибелі дружини та дочки в автомобільній аварії став відлюдьком, закрився у своєму величезному будинку (для кого все тепер?) і зганяє злість на всіх, хто під руку попадеться.

— Ну що ж, спробуємо інший варіант, — прошепотіла, — і рум’янець збудження освітив бездоганне жіноче обличчя...

 

 

 

Професор сидів у напівтемряві. Зарослий, неохайний. Нічого не хотілося. Хіба що вмерти. Але й на це потрібні сили. А їх не було. Цілковита внутрішня спустошеність.

Дзвоник у двері. — Мабуть, чергову домробітницю прислали. Треба взагалі відмовитися від них. Та хай вже прибереться, раз прийшла. — Почовгав до дверей, відчинив. Не дивлячись, махнув рукою на двері комори: «Усе там».

 

Вона відразу його пізнала, і серце мало не вирвалося з грудей ... Такий занедбаний, такий нещасний. І такий ... рідний. Свою ненависть вона готувала для іншого: загорділого, зневажливого. А цього хотілося міцно обійняти, розцілувати і втішити, як дитину. Клубок підступив до горла. — «Невже ти його досі любиш? Дурепа! Це ж той, хто зламав тобі життя! Він повинен померти!» — піднімалася хвиля рятівної ненависті. — «Вибору немає: або ти, або він!»— кричало всередині. Вона несамовито боролася з суперечливими почуттями, які охопили її.

Якась дивна сила змусила професора обернутися. Мимоволі підняв очі з долу. Щось знайоме промайнуло в юному обличчі тієї, що прийшла.

Нова домробітниця була приваблива. Дуже приваблива. Навіть занадто...

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>