Забиті стрімким домкратом

Забиті стрімким домкратом

Олександр Громов

Взагалі, я давно вже зауважив, що інженери пишуть фантастику

переважно про медицину, а медичні працівники – про майбутнє Сибіру.

Борис Штерн

І. «Ви в якому полку служили?»

Але ж правий Борис Гедалійович! Не хочуть наші фантасти «тупцювати» у своїх професійних сферах. Ну не бажають, і край! Цураються! Жодними «плюшками» не вмовити.

Чому?

Термінологічне уточнення: під професією фантаста я маю на увазі ту професію, яку він отримав до того як стати фантастом, і представником якої найчастіше він є до цього часу, тобто професію базову: лікар, інженер, геолог, журналіст, вчений-природник тощо. Про нечисленних випускників Літературного інституту мова зараз не йде (Та й що це за професія така, хай господь милує, - письменник. Незручно навіть якось).

Коротко кажучи, закінчила певна людина певний виш і забажала раптом дивного – почала писати фантастику. Іноді, навіть, успішно. Ось тут би й застосувати йому знання, отримані в «альма матер»,  занурити читача в новий, незвичайний для нього світ дивних теорій, інтригуючи термінів, хитрої машинерії і нестандартних людських взаємин. (Пишучі представники рідкісних та екзотичних професій – два кроки вперед!) Хіба не цікаво буде читати? Й усім користь: автору – тому що менше потрібно вигадувати, читачеві – розширення світогляду в одному флаконі з задоволенням від читання. Що не так?

В добряче вже підзабутій літературі соцреалізму все було саме так. Частіше, писали про те, що добре знають. Колишній токар занудо, але правильно описував, як учорашні ПТУшники здають екзамен на розряд. Зустрічались, звичайно, «вершки» від незнання, хоча б карбюратор у дизель-моторі танку КВ (О.М. Толстой, «Російський характер»), але небагато. А зараз?

Ролі змінилися, ось що зараз сталося. Соцреалізм вимер, приєднався до викопних трилобітів, та й взагалі мейнстрім помітно знітився, а фантастика у крамницях та на розкладках займає інколи до третини торгівельних площин. І ось тут проникливий читач починає підозрювати: те, що йому пропонують, може виявитися досить цікавим чтивом, і навіть з непоганою літературною якістю (а іноді відмінною!), але щодо користі для самоосвіти – вибачайте. Самі лише ляпи і незнання матеріалу.

Не біда, якщо фантасти порушують в своїх творах елементарні фізичні принципи. Згадаймо незабутнього І.І. Варшавського: «Однозначно обов’язковим є спростування Першого і Другого початків термодинаміки. (Про існування Третього початку автор може і не знати.)» Так і є: сумно та нудно роками плестися від зірки до зірки хоч на анамезоні, хоч на ка-гама-плазмоїні. Давно пройдений етап. Давайте-но просвердлимо космос багатьма нуль-каналами, вийдемо у над-, під- чи гіперпростір, домчимо тихенько куди потрібно та як жахнемо гаубичними анігіляторами по жукооким ворогам! Енергія, час, простір – не проблема. Знайдемо у потрібній кількості, за необхідністю, і не цікавий нам будь-який «ем це квадрат».

Тому й фантастика, панове! Врешті решт, якщо ми будемо слідувати азам науки, то неодмінно скотимося у поганий наукпоп. Де зараз читачі фантастики, що потребують в першу чергу наукового лікнепу? Зустрінете таких – покажіть. Я не зустрічав. Часи Жуля Верна та Обручева закінчилися назавжди.

А фантастика, тим не менш, вижила і навіть розквітла, сконцентрувавшись на характерах, пригодах, ситуаціях і таке інше. Фантастика, вона ж, як і вся література, не про теорії та залізяки – вона про людей. З однією лише відмінністю: фантаст має розворушити уяву читача, описуючи неймовірне. Не розворушив – не впорався зі своїм завданням. Поганий, отже, фантаст. Хоча письменник, можливо, й хороший.

За відсутності потреби в описі принципів дії усілякої машинерії, фантаст наразі працює широкими мазками. Ось це – космоскаф, зрозуміло? Ні, я можу, звісно, докладно описати, де всередині проходить кожен паливопровід, можу докладно перерахувати бортові системи і разом з цим вказати, які саме пакети хвиль випромінює протиметеоритний локатор – тільки чи це комусь потрібно? Ми домовились: ось ця штука – космоскаф. Як це вигляд нетоварний? Дуже навіть товарний! Що? Ні, нарізати не буду, черга чекає. Беріть шматком і слідкуйте за дією.

Добре, с роллю науки-техніки у фантастиці, наче, розібралися. Підпорядкована ця роль. Реквізит. Повторюю те, що казав вже багато разів: фантастика – це брехня, яка НЕ прикидається правдою. Фантаст, фактично, ілюзіоніст, який на відміну від «катали», каже публіці: «Пані та панове, зараз за ваш кошт я дуритиму вам голови». І публіка, що характерно, аніскілечки не заперечує – якщо, звичайно, це гарний ілюзіоніст. Відмінність лише в тому, що Девіду Копперфільду допомагають невидимі мотузочки, а фантасту – наука-техніка. У кожного свій набір інструментів. Його може навіть і не бути зовсім, якщо мова йде про ненаукову (наприклад, казкову) фантастику. Тут просто вправність рук.

Але якщо реквізит існує, то логічно буде тримати його в порядку, чи не так? Розпатлана мотузка чи помилка освітлювача покажуть глядачеві, що Копперфільд  аж ніяк не левітує. Грубий ляп, якого припустився фантаст і який помітив читач, зазвичай не сприяє отриманню повного задоволення від книги.

І ось тут з усією силою проявляється закономірність, що відображена в епіграфі. Спеціаліст – припустимо, біолог – дуже добре знає «чого не можна» в біології та має могутнє внутрішнє гальмо. Як тут вже розвернутися, коли навкруги такі тісні рамки –того ніяк не можна, це ні в якому разі не проходить… Ні, про біологію він, скоріш за все, писати не стане, а полізе в ту царину знань, де він не експерт, а дилетант. І там вже виступить на повну силу, легко спростує не лише початки термодинаміки, але й закон Архімеда, якщо знадобиться. Це ж фантастика! Вона про те, чого немає, то які претензії, панове?..

І справді. Спробуємо зайти з іншого боку. Гіпотези то є гіпотези, але все ж таки основна гілка фантастики будується на реалістичному базисі. Можна створювати будь-які світи, міняти закони природи, привносити магію – будь ласка! Не треба лише помилятися в загальновідомих фактах.

Анатомічне відкриття: в нозі знайдено променеву кістку. Історичне відкриття: Тунгуський метеорит впав, виявляється, в 1906, а не в 1908 році. Фізичне відкриття: радіовуглецевий метод успішно «працює» на «дистанціях» в 50-300 млн. років. Хімічне відкриття: кисень належить до тієї самої групи, що й фтор. Астрономічне відкриття: Іо – супутник Сатурна, а не Юпітера.  Хочу спитати: панове фантасти, ви в школі, взагалі, навчались?

Для тих, хто ще не упізнав: «панове» в цьому випадку – це О. Громов,  Б.Штерн, П. Амнуель, М. Крайтон, С. Лук’яненко. Як бачите, автор сам, пам’ятаючи притчу про колоду у власному оці, уподібнився самосічній унтер-офіцерській удові. С іншого боку, і компанія підібралась непогана! Якщо копнути ширше, то… ой, краще не треба. Тобто не відразу. Поступово.  Підготувалися, глибокий вдих… Почали?

II. «Повний перелік, будь ласка!»

Покласифікуємо трохи? Чесно кажучи, захоплює. Було б це нудно, біологія ще довго чекала б на свого Ліннея. Отже, ляпи, що зустрічаються у фантастиці, можна розділити на такі таксони-різновиди:

1.     Немотивована поведінка персонажів. Лише прагнення до повноти картини змушує мене врахувати цей тип ляпів, що характерний, в основному, для починаючих письменників та старих графоманів. Якщо, наприклад, з героєм за сюжетом відбувається якесь каліцтво, а він у відповідь посміхається та жартує, читач має право підозрювати, що його невміло морочать. Мотивуйте! Зробіть таку ласку.

2.     Внутрішньо суперечливий світ. Не пам’ятаю, хто сказав, але сказано правильно: «Якщо описується світ, в якому люди ходять на головах, то на маківці вони повинні мати мозолі». Із превеликим жалем констатую: горезвісні мозолі не завжди присутні навіть у творах фантастів-профі. Іноді суперечливість світу навмисна, саме на ній автор веде гру, і завершується усе тим, що головний герой пізнає справжню суть, - частіше автор просто не помічає те, до чого прискіпливий читач неодмінно причепиться. В гарному романі Ольги Єлісеєвої «Сокіл на зап’ястку», серед опису непростого життя амазонок-меотянок, є помітний епізод: під час судового двобою раптом прилітає грифон, сідає на трибуну, з цікавістю спостерігає за махачем на арені, і жодна (!) із глядачок цьому аніскілечки не дивується. Ну, зрозуміло, у них там свідомість геть міфологізована, і, взагалі, в ті часи грифони косяками літали. Як горобці! Теж мені новина! Але з тексту, однак, цього зовсім не видно.

Додам ложку меду в діжку дьогтю: такий тип ляпу не найгірший. Читач, у більшості своїй, може його пробачити, якщо драйв, шарм, думка, характери та всі інші складові борщу-роману покладено до каструлі у відповідній кількості та зварено зі смаком.

3.     Внутрішні суперечності тексту. Це вже більш серйозно. Якщо безрукий старий раптом махнув рукою – це ляп. Якщо персонаж раптом і без жодних пояснень змінює ім’я, зовнішність, звички, службову посаду – це ляп. Якщо так саме змінюються деталі світу, що описується, – це ляп.

Серед відомих фантастів рекордсменом з неуважності, на мою думку, є Крайтон. В свій час, перечитуючи «Парк Юрського періоду», я помітив у ньому щонайменш десяток ляпів цього типу, і навряд їх можна пояснити лише «глюками» перекладу. Літак «Гольфстрим-3», перетворився на «Грумман», живі лаборанти, трансформувалися наприкінці роману в автоматичні пристрої для перевертання динозаврових яєць, беззубе дитинча велоцераптора, що оголює ЗУБИ, дрібні капосні прокомпсогнатуси, що легко змінюють кількість своїх пальців з трьох до п’яти і навпаки тощо.

4.     Ляпи наукові. Мало хто з фантастів їх не припускався. Напевно, це найбільш розповсюджений тип ляпу. Такий ляп можна і вибачити – див. висловлювання Варшавського. Погано коли науковий ляп не працює на сюжет, а просто висить у тексті, як зайва колона, яка нічого не підтримуючи просто стовбичить перед очима. Але і в цьому випадку переважна більшість читачів ляпа не помітить. Все ж для викриття брехливого автора завжди потрібні вузькоспеціальні знання.

Приклади? Будь ласка! Для того що зайвий раз не чіпати колег, на цей раз візьму приклади з такого собі О.Громова. Чи багато читачів вказали йому після виходу повісті «Обчислювач» на той факт, що велике тай ще й пов’язане з океаном водоймище (окраїнне море) в жодному випадку не може бути  заболоченим.  Знайшовся лише один. Чи багато зауважили, що якщо навіть на планеті з киснево-аргоновою (позбавленою азоту) атмосферою з оповідання «Поступливі» і могло якимось дивом зародитися життя, то вживати це життя у якості їжі землянам вкрай не рекомендується? Знов таки, лише один. Але ж автора не замкнено в ізольовану камеру – він спілкується з фенами і просто читачами, а іноді навіть проглядає відгуки про свої книги в інтернет-форумах.

Висновки робіть самі.

5.     І, нарешті, ляпи фактичні. Про них вже йшлося раніше. Частиною вони перетинаються з науковими, але їх ареал значно ширший. Ерудиція фантастів не безмежна, а потрібний довідник не завжди є під рукою. Крім того, існують розхожі омани. Ви вважаєте, що космічну станцію у вигляді «бублика», що обертається, запропонував Циолковський? В жодному разі: Нордунг, а пізніше фон Браун; Циолковский пропонував циліндр, що обертається. Навіть якщо фантасту відомі ці тонкощі, йому все одно забезпечена дилема: підтримати оману чи говорити усю правду, готуючись у звинуваченні в неіснуючому - уявному ляпі?

Добре коли у автора є можливість аргументовано довести свою позицію безпосередньо у тексті. А якщо предмет згадується мимохідь, так що навіть короткий відступ недоречний?

Зрозуміло, що суддя – читач. Сперечатися з цим так само не має сенсу, як і сперечатися із суддею. Ось і залишається сподіватися, що суддя не виявиться Ляпкіним-Тяпкіним…

Хоча, розглянутий варіант – не найгірший. Значно частіше письменник просто помиляється, а інколи – страшно казати – не приділяє уваги фактичним помилкам. Буває таке, б’ються за право на ляп. Давно вже набрид гелікоптер Ка-50 з батальйоном десантників на борту.

Зневажливе відношення до факту панує в фантастиці. Факт в опалі. Що це: боротьба за розлогу журавлину? За підвищення надоїв вівса? За вільний політ стрімких домкратів?

ІІІ. «Акела промахнувся!»

Зізнаюсь, я теж читач. Так вже вийшло. І насмілюся припустити, що моя реакція при знаходженні чужого ляпа в гарній (а погані й читати не потрібно) книзі точнісінько відповідає реакції більшості читачів. Зловтіха – ось ця реакція. Виявляється, в чомусь я розумніший за автора! В усякому разі, ерудованіший у такій і сякій царині. Почуття дрібне, недостойне, але доводиться його визнавати, коли вже пішли на відверту бесіду. І почуття сильнішає з відомістю «винуватого» автора. Щоправда, користь також помітна: чужий ляп змушує уважніше вдивлятися у власні тексти. І звучить рефреном фраза Жванецького: «Тут особливо ретельніше треба, хлопці»…

Результат? Напевне, він є. І все ж я більш ніж впевнений, що якийсь ляп чи ляпчик все ж проскочить. Чому? Згідно із законом великих чисел. І хтось зрадіє: «А Акела той… Влучив пальцем у небо».

Окрема пісня – ляпи астрономічні. Якщо вже багато хто з фантастів і до сьогодні продовжує з успіхом закидати своїх героїв у космічну далечінь, то всім їм не завадило б уточнити реквізит можливих галактичних сцен. Інакше… сміх і гріх.

Навіть якщо твір витриманий у суто земних реаліях, це ще не рятує від астрономічних ляпів. Приклад: герої спостерігають сонячне затемнення, а напередодні вони гуляли за повного Місяця. Скажіть, таке буває?

Чи треба казати, що горезвісна «залізна зірка» з «Туманності Андромеди» Івана Анатолійовича Єфремова в описаному вигляді існувати аж ніяк не може – астрофізика не дозволяє. Ну, тут ще припустимо: у 50-ті роки зберігалась певна незрозумілість з кінцевими стадіями зоряної еволюції. Якось припустиме існування суперечливої зірки Оокр. Але як бути із планетою Торманс, що обертається «лежачі на боці», до того ж ще й так, що одна півкуля завжди виявляється «ведучою», а інша – «веденою»?! Рятуйте, допоможіть!!! Світ перекосився – відмінено принцип гіроскопа. Нажаль, Іване Анатолійовичу, нажаль…

Чекаю на заперечення: Єфремов не був астрономом, а був видатним палеонтологом! Хто ж сперечається? І все ж… ну, ви зрозуміли, що я знову посилатимусь на епіграф, ще й слова Жванецького додам…

Негідно нападати на письменника-титана, який почав новий етап у вітчизняній науковій фантастиці, до того ж покійного – вірогідно, скажете ви. А тепер і зовсім «в молоко»: коли я почну нападати ви відразу зрозумієте. Не кусати авторитети я хочу, а показати головне: при усіх невідповідностях «Туманність Андромеди» і «Година Бугая» - величні твори! Залізної зірки не буває, але ми в неї віримо. Тому що Майстер зробив так, щоб ми в неї повірили.

Від цієї пічки вже можна танцювати, чи не так?

IV. «Не винувата я, він сам прийшов»

Дозвольте спитати, а чи віримо ми, наприклад, в гіперболоїд? Особливо в те, що зображено на книжковому малюнку під виглядом «закону гіперболічних дзеркал»? Шкільна фізика забороняє вірити в цю нісенітницю. Замінимо гіперболоїд на параболоїд – що отримаємо? Знову заборону, тільки вже з боку фізики вишу, другого приблизно семестру. Ось який, виявляється, О.М. Толстой гуманітарій забитий – фізики не знав! Ура, спіймали класика!

Знав він фізику, в тому й справа. Але свідомо обрав «гіперболоїд» як більш значне слово. Вам не здається, що у назві «Параболоїд інженера Гаріна» щось явне не те? Безглузде воно якесь, та й бліде…

О! Тепер ми дістались до найбільш специфічних авторських ляпів – свідомих! Так, живе в літературних нетрях і такий звір. І непогано живе, і в Червону книгу не хоче заноситися. Тому що потрібен. Скільки цікавих творів ми б втратили, коли б оголосили на нього необмежене полювання – страшно уявити!

У класифікацію, що наведена вище, свідомий ляп аж ніяк не вписується – він зовсім «з іншої опери». Скоріше, навіть, це не ляп, а літературний прийом і в цю статтю потрапив лише для комплекту. Прийом досить ризикований: а як письменнику не вдасться захопити читача так, щоб він і не думав про спеціальний ляп? Тоді біда. Тоді король – голий. Тоді невдалий прийом вже й не прийом зовсім, а грубий ляп.

Так, але хто сказав, що на письменника мають сипатися лише лаври, а не шишки? Воно й було б непогано, але дива на світі не існують.

Інших ляпів – з класифікації – ніхто з пишучих не шукає. Вони приходять самі, а знаходяться, не зважаючи на старання «бета-тестерів», частенько вже у віддрукованій книжці. І хапається нещасний автор за голову: «Де ж були мої очі?!»

Або не хапається. Що значно гірше. Мовляв, якось там воно буде.

Якось… Та не як хотілося. Нажаль.

Кілька ляпів в посередньому творі – вже привід відмовитися від читання. А як не у посередньому?

Один-два дрібних камінці в смачному плові можна й не помітити. Але хтось обов’язково зламає собі зуб. Теж за законом великих чисел.

Саме час зробити невеликий відступ, переглянути томик Штерна і продовжити фразу, що винесена в епіграф: «Історичну ж фантастику пишуть усі, кому не ліньки». Чи це так?

Схоже це зауваження трохи застаріло: в останні роки лави вітчизняних фантастів поповнились кількома професійними істориками, котрим, по-перше, не ліньки,а по-друге, вони знають про що пишуть. Нехай навіть деякі їх твори можна назвати фантастикою лише з натяжкою, проте історичних ляпів – нуль, як і має бути. Лише політ фантазії у припустимих, чітко визначених рамках та й не зовсім стандартні погляди у рамках суперечностей між різними науковими школами…

Тож, повертаємося до того з чого почали: фантастам слід «гратися» перш за все у своїх професійних царинах, там де ризик ляпа найменший?

Чи це так? Але, окрім згаданої вже астрономії, фантаст повинен мати хоча б поверхневі знання з багатьох природничих наук, не кажучи вже про психологію, техніку, культуру, про ту саму історію тощо. Волосся дибки!

Пригладьте волосся, панове. «Розумний полюбляє навчатися», так казав Окуджава і, здається, не лише він. Навчатися усьому. По-перше, володіти матеріалом. По-друге, і це важливіше, писати так, щоб читач не помітив ляпів, які все одно вилізуть, нехай і в мінімальній кількості, а якщо і помітив, то легко вибачив їх авторові за отримане при читанні задоволення. Адже написати твір без недоліків взагалі – задача нерозв’язна. Не будемо ставити таку задачу.  Краще поставимо іншу, легшу, проте більш реальну: намагатися писати так, щоб у читача не виникало бажання критикувати.

Навіть, не зважаючи на ляпи. Котрих все ж таки треба уникати, але тут розмова явно йде на друге коло. Тому – dixi.

Скачати статтю можна за посиланням http://starfort.in.ua/uploads/domkrat.rtf

Оригінал статті http://rusf.ru/gromov/books/book42.htm

Sergiy Torenko