Гнів з небес

"... І гнівиться Бог на землю грішну. І палить її променями, не жаліючи ні зелень ні твар. Лиш тих, хто уважний до пророка любить і молвить його світлом..."

Цитата на дверях Храму Віків

Акт І - Вознесіння

Звук сирени поширився довкола поселення.

- Пророк кличе! Пророк кличе! – Погукала батьків маленька Аврора.

- Вже йдемо! – відповіла мати, доки тато поспіхом закидав мішки з овочами на воза. Глянувши в небо, жінка прошепотіла,- Дякую Боже, що почекав.

Зібравши вантаж, сімейство поспішило в бік дерев’яних будиночків і височезної металевої вежі, під якою збиралася юрба. Приєднавшись до решти селян, вони почали слухати горбатого стариганя з купою мідних та алюмінієвих дротів у волоссі. Старійшина почав ритуал:

- Пророк кличе і ми слухаємо голос його. Захисти паству свою, Боже, від гніву небес і дай нам притулок у Храмі Віків,- Старигань підійшов до стіни вежі, зняв з себе намисто і провів ним по маленькому чорному дзеркальцю. Металеві двері зі скрипом розійшлися в боки. Вікна відкрилися, впустивши світло у темну, заповнену пилом та павутинням залу,- Йдіть за мною діти небес, щоб узріти пророка і слухати волю Божу!

Паства зайшла до зали храму. Звисаючий зі стелі монітор увімкнувся і показав мапу з жовто-чорним колом. Залунав механічний голос:

- Удар по зоні 21 через 10, 9, 8… - Аврора подивилася у вікно. Посеред поля, де її сім’я збирала овочі, з’явився червоний промінь з неба,- … 7, 6, 5… – Двері зачинилися. Додатковий шар захисного скла затулив вікна. Від верхівки храму поширився прозорий енергетичний купол, який накрив собою рублені сільські хатки,- …4, 3, 2, 1, Удар.

Грім розірвав навколишній спокій. З небес, по лінії червоного променю, спустився стовп рідкого полум’я. Вдаривши у землю, він породив хвилю розпеченої маси, що піднялася вище самого храму. Палаючі дерева виривало з корінням, спантеличені тварини тікали на всі боки, а ті, на кого впали краплини вогню, не могли стерти чи змити його з себе. Густе цунамі лави повільно накрило захисний бар’єр, огорнувши кожен його сантиметр. Здавалося, наче весь світ довкола маленького поселення потонув у багряному морі вогню.

- О Боже наш, Великий! Каємося у гріхах своїх і дякуємо за захист від гніву твого… - хором почали молитву прихожани. Несподівано, їхні голоси перебили удари по важким металевим дверям.

Старійшина швидко порахував присутніх, щоб зрозуміти чи не забули вони когось поза храмом, але ні. Всі селяни вже зайшли досередини.

Зберігаючи мовчання, старигань махнув людям відступити до ліфту, але перш ніж він встиг натиснути кнопку виклику, ворота храму вибило сильним ударом. За ними стояв чужинець зі скривавленим мечем.

Широчезний капелюх, більше схожий на парасольку, та старе довге пальто з високим коміром закривали все тіло, окрім металевих ніг та триокого обличчя. Старійшина з полегшенням видихнув.

- Вітаємо янгола! Ви прийшли допомогти пророку? – усміхаючись мовив старигань.

- Так,- відповів робот, витираючи кров з леза - Хух, ну і багато ж хижих звірів по дорозі сюди. Ледь не спізнився, доки проривався.

- Ой, і не кажіть! Спасу від них нема! Навіть після гніву повертаються вже за пару тижнів. Якби не міцні ворота храму…- Старійшина глянув на діру, що тепер була замість дверей.

- А, точно, ворота! Звиняйте за них, зараз полагоджу,- Робот підняв вибиті плити, поставив їх на місце й почав руками випрямляти деформований метал,- Просто, коли не почув відповіді на стукіт, то подумав ви молитеся, або допомоги потребуєте. От і зайшов швидко та без дозволу. До речі, про дозволи й відкриті двері - мені потрібен доступ на четвертий поверх вежі.

- Але ж пророк тут,- здивувався старійшина,- а його покої на третьому поверсі, навіщо вам четвертий, пане янгол?

- Бог мовив нам з пророком і відкрив істину. Ми знаємо як припинити гнів з небес.

Прихожани пороззявляли роти.

- Це можливо? – пролунало десь з натовпу.

- Так, я вже навіть дістав необхідні деталі з великих руїн й вивчив ритуал,- завершивши лагодити двері, робот зняв зі спини сумку, та показав у ній сувої зі схемами, товсті дроти, гумові інструменти та інші артефакти минулого.

- Це чудові новини! А Бог розповів причину тисячолітнього гніву? – Поцікавився старійшина.

- Сказав, що повідомить особисто, коли прийду до нього. То…?

- Так-так, звісно – перебив старигань, знімаючи з себе намисто і передав його янголу,- тримайте. Якщо від нас щось потрібно…

- Ні, нічого. Можете продовжувати молитву.

Робот від’єднав пластмасову картку від прикраси й повернувши декорацію власнику, попрямував крізь натовп.

- Тату, а що на четвертому поверсі? – запитала маленька Аврора.

- Тихо доню! Нам не можна лізти в святі справи, щоб не накликати ще більшого гніву. Це лише для Бога, пророка та янголів їхніх.

- Але ж, так цікаво…

Почувши розмову, робот озирнувся й глянув прямо у вічі Аврори. Дівчинка заховалася за батькову руку, остерігаючись накликати гнів своєю допитливістю. Металевий гість наблизився й присів до дитини.

- Тобі дуже цікаво, що там? – запитав він, привітно усміхаючись.

- Тато каже, Бог не дозволяє знати, а я слухняна дівчинка,- відповіла Аврора, ховаючи погляд від трьох очей янгола.

- А якщо ми у самого Бога запитаємо? – звернувся робот до батька.

- Як він вирішить, так і буде,- відповів той.

Металевий гість підвівся і простягнув руки до неба.

- Боже наш, що живе на небесах. Чи дозволиш ти пройти маленькій… Ем-м-м… - Робот подивився на дівчинку,- А як тебе звати?

- Аврора.

Знову зосередившись на небесах, «янгол» продовжив молитву.

- Боже, чи дозволиш ти пройти маленькій Аврорі до твого царства? – М’який механічний голос змінився на басистий і грубий,- Я є Бог ваш і мовлю крізь тіло раба цього. Я дозволяю малій Аврорі зайти з янголом.

- Ура! – викрикнула дівчинка і з надією подивилася на тата,- то можна?

- Можна, але будь обережна і в усьому слухайся янгола. Не торкай нічого в святих палатах, доки не дозволять.

- Добре. Я люблю вас тату й мамо,- дівчинка швиденько обійняла батьків і попрямувала за роботом.

- Бережи її,- сказала матір.

- Не хвилюйтеся! Якщо тут з кимось і безпечно, так це зі мною,- відповів робот, знову намагаючись витерти залишки крові з меча.

Пластмасова картка із намиста старійшини розблокувала двері ліфту. Аврора з янголом зайшли досередини та відправилися на найвищий поверх.

- Дядю янгол? – запитала дівчинка.

- Що, Авроро?

- Моє ім’я ви знаєте, а я ваше не чула.

- Ой, який же я не вихований забудько! – зніяковіло засміявся робот,- Мене звати Біп.

- Біп? А чому Біп?

- Скорочено від Біпаїл. Коротенький варіант мені більше подобається, тому я завжди саме його і називаю.

Ліфт зупинився. Коли двері відчинилися, Біп з Авророю побачили приміщення з двома масивними шафами. Купа дротів під’єднувала їх до конструкції у формі арки. В середині арки була прозора скляна кімнатка, що нагадувала лампочку та мала циліндричний стрижень посередині.

- Це ворота в царство Боже?- Запитала Аврора.

- Можна й так сказати,- Робот вказав малій на електричні шафи,- Зараз заміню деякі деталі у тих генераторах й має запрацювати як новеньке.

Біп дістав артефакти з своєї сумки. Замінивши ними пошкоджені елементи, він попрямував до рубильника та перемкнув його. Із генераторів залунало дивне гудіння, яке Аврора ніколи раніше не чула. Десятки різнокольорових індикаторів засвітилися у кімнаті. Стрижень в середині прозорого приміщення наповнився фіолетовим газом.

Робот підійшов до вікна і глянув на лаву. Більша її частина досі була гарячою, але верхівка встигла закам’яніти і потріскатися.

- Судячи з часу, сили і місця удару…- Не закінчивши бурмотіння, Біп зосередився на екрані біля арки і ввів якісь числа,- Авроро, я зараз перевірю правильність розрахунків і чи безпечно там. Почекай трішки тут, я миттю.

- Добре. Тато сказав тебе слухатися, а я чемна дівчинка,- усміхнулася Аврора.

- От і молодець,- Біп усміхнувся у відповідь. Зайшовши до прозорої кімнати він зачинив за собою дверцята й доторкнувся до циліндричного стрижня. Неоновий туман заповнив простір. Коли система увімкнула вентиляцію, робота всередині вже не було.

Зникнення спантеличило Аврору. Її дихання пришвидшилося, а очі почали в паніці шукати знайоме обличчя: «Він пропав! Як? Куди? Так і має бути? А якщо там все ж небезпечно? За мною точно вернуться? Скільки часу минуло? Слухатися янгола й чекати, чи вертатися до батька»?

Неоновий стрижень яскраво блимнув.

- Все гаразд Авроро, давай до мене! – крикнув Біп, знову з’явившись в прозорій кімнатці.

Дівчинка ображено насупилася. Її очі заблищали від сліз, які ось-ось збиралися потекти щоками.

- Не лишай мене так більше! Мама ж тобі казала берегти Аврору!

- Вибач, зараз це було необхідно для твоєї ж безпеки. В майбутньому постараюся весь час бути поруч. Добре?

- Добре – шмигнувши носиком та заспокоївшись відповіла дівчинка. Підійшовши до робота, вона вхопила його металевий палець,- щоб не тікав від мене!

- Гаразд,- Біп усміхнувся й кивнув.

Закривши дверцята кімнатки, Аврора з Біпом доторкнулися до неонового стрижня. Освітлена червоною лавою, панорама за скляними стінами плавно змінилася стерильним сірим приміщенням, у якому панувало світло блідих ламп.

Акт ІІ - У Царстві Божім

Робот відкрив дверцята прозорої кімнатки.

- Це царство Боже? – запитала Аврора.

- Ми там, куди й збиралися, – відповів Біп.

Дівчинка подивилася у віконце в стіні. Серед темряви вона побачила блакитно-коричневу кулю та безліч білих крапочок.

- Ого, який красивий м’ячик. Можна мені його взяти?

- Багато хочеш... – віджартувався Біп.

- Чому? Це ж одна маленька іграшка.

- Ні, це не іграшка. Це дуже важлива кулька. Маленька її частинка вже належить тобі, але ти не можеш просто так взяти її, адже насправді ця куля дуже й дуже велика. Більше ніж все, що ти бачила. Вона лише здається маленькою, бо дуже і дуже далеко.

- То я не візьму її, бо вона далеко?

- Так, дуже далеко і дуже велика.

- Ну, добре,- насупилась Аврора,- Куди нам тепер?

- Ось сюди,- Вимовив Біп, підійшовши до герметичних дверей із надміцного титану.

Замість чорного дзеркальця зі стіни звисали обірвані дроти, а потріскана пластина з кнопкою валялась поруч. Робот перемкнув важіль аварійного відкриття. Нічого не відбулося.

- Сильно ж їх пошкодило,- зацікавився Біп,- можливо, навмисно. У будь-якому разі, такі двері голіруч не вибити.

- Бог не хоче, щоб ми увійшли? – занепокоїлася Аврора.

- Та ні, хоче, просто нам треба їх відкрити особливим ключем.

- Яким?

- Мечем Архангела.

- Вау, хочу побачити! – із захватом стиснувши кулачки сказала дівчинка.

- Вибач, а ось це тобі вже не можна бачити.

- Чому?

- Вогонь того меча такий яскравий, що люди миттю сліпнуть від нього. Заплющ очі, відійди та не дивися, щоб не втратити зір.

- А ти не зникнеш, як тоді?

- Ні, не зникну, обіцяю.

- Добре,- малеча відступила пару кроків, заплющила очі й затулила їх руками.

Помахавши долонею перед дівчинкою, робот впевнився, що мала справді не дивиться й стиснув руків’я свого меча. Боки леза роз’єдналися і між ними з’явився вогонь. Біп почав крутити голівку держака. Від обертів, полум’я ставало то більшим, то меншим, доки не перетворилося на концентровану плазмову дугу.

Мечник спрямував свою зброю на замкнені двері. У місці дотику почали з’являтися блакитно-білі іскри. Із скриплячим шипінням вони летіли у всі боки і, навіть, у напрямку дівчинки, але там їх зупиняв вогнетривкий плащ її янгола-охоронця.

Повіки малечі затремтіли, а ручки почали смикатися. Допитливість змушувала дитину відкрити очі та озирнутися, але Аврора з усіх сил намагалася лишатись слухняною.

Щось важке грюкнуло на землю. Дівчинка аж підстрибнула від переляку і рефлекторно відкрила очі.

- Все, можеш дивитися,- сказав Біп.

- На місці дверей тепер був величезний розпечений отвір.

- Що сталося? – запитала Аврора.

- Нічого. Я відкрив їх своїм ключиком. Трішки шумно вийшло, але не думаю, що ми когось потривожили. Йдемо?

- Любиш ти ламати двері…

- Ех, доводиться, хоч визнаю – звичка погана.

Дослідники рушили крізь новоутворену діру.

***

Шлях привів Аврору і Біпа до велетенського приміщення з десятком нерухомих металевих павуків, підйомних кранів та ящиків.

- Склад! – з усмішкою промовив робот,- Вернемося з дарами.

- Ой,- дівчинка сховалася за руку Біпа. Вказавши на одного з павуків вона запитала,- А хто це такі?

- Давай почитаємо,- Робот підійшов до павука й вказав на металеву табличку з технічним описом,- Ти ж вмієш читати?

- Тільки старійшина та його помічники знають Божу мову.

- Хм, зараз щось придумаємо,- Біп оглянув навколишні ящики й зупинив погляд на одному з них. Під кришкою, він побачив купу м’яких плівок, у які було загорнуто наручні браслети,- А я думав вони тепер лиш акумуляторами цінні…

- А що це? – запитала мала.

- Подарунок. Зараз покажу,- Взявши один браслет, робот надягнув його дівчинці на руку й натиснув зелену кнопку.

- Ой, світлячок,- сказала Аврора, вказавши на зелену лазерну крапочку на стіні.

- Цей світлячок - дух браслету. Звати його - Тлумач. Посвіти ним на текст мітки павучка і слухай.

Аврора зробила як порадив янгол і почула голос: "Роботизована система бою. Об'єкт - павук-солдат Mk III. Слугує замінником силових структур, або їх допомогою на окремих об'єктах. Контролюється напряму ШІ".

- Не допоміг,– тупнувши ніжкою обурилася мала,- він теж спілкується якоюсь святою акабадаєю.

- Добре, почекай. Зараз підкорегую вік носія,- Біп понатискав на екран браслета і продовжив,- спробуй знову посвіти.

Аврора повторила ритуал.

- Це - робот-павучок,- сказав Тлумач,- Не наближайся до нього без старших.

- Добре, не буду,- усміхаючись відповіла манюня.

- От і славно. Зробили дослідження, отримали подаруночок й можемо рухатися далі. Нам у той коридор,- Біп вказав напрям пальцем.

Аврора взяла робота за руку і разом вони попрямували далі.

***

Йдучи коридором мала поцікавилася:

- А можна питаннячко?

- Так, питай.

- Той дух, «Тлумач», сказав не підходити до павучка без страших. А ти старший за мене?

- Ну звісно!- засміявся Біп,- От тобі скільки рочків?

- Дев’ять.

- А мені одинадцять… - трохи потримавши паузу, робот продовжив,- …сотень.

- ОГО! Янголи живуть так довго?

- Та, навіть ще довше! Я знав янгола, якому аж 29 сотень років.

- Нічого собі!

- Так! Він розповів мені багато цікавого.

- Що саме?

- Ну, наприклад, те, що його створили у далекому світі, де народилися батьки усіх людей.

- Але ж мої батьки народилися тут, як і бабусі з дідусями...

- Це правда, однак перші люди народилися дуже далеко. Так далеко, що там вже напевне й не знають про наше існування.

- І той янгол там бував? Нічого собі… А я зможу колись туди потрапити?

- Малоймовірно, але хто знає? Світ непередбачуваний.

***

Діставшись наступної кімнати, робот з малою побачили велетенський монітор і ще двох металевих павуків.

- Дивися, тут пророк!- Показуючи пальцем, гукнула Аврора.

- Ні, це один з його старших братів. Він допоможе нам з ритуалом спокою,- відповів Біп.

- А Бога ми скоро побачимо?

- Ще трохи і ми побачимо того, чий гнів на падає на ваші землі.

Робот підійшов до монітору та натиснув червону кнопку. Екран підсвітився синім світлом і на ньому почали хаотично виникати якісь нерозбірливі білі символи.

- О ні!- сказав Біп.

- Що сталося? – Занепокоїлась Аврора.

- Програма пошкоджена. Він не зможе допомогти нам в проведенні ритуалу.

- Як? То ми дарма сюди йшли? Бог же…

- Не переймайся,- Перебив робот,- Я довго вивчав писання про ці зали і маю запасний план. Просто сподівався, що до нього не дійде.

- Чому, що ж це за план такий?

- Ми вимкнемо гнів напряму,- Робот подивився у бік сусідньої зали. За її скляними дверима майорів калейдоскоп із золотистих, як сонце, променів,- нам туди.

- Знову двері ламатимеш своїм мечем?

- Доведеться… - Біп замахнувся та щосили вдарив руків’ям.

Дрібні осколки битого скла посипалися на землю, випустивши з кімнати гудіння, від якого аж дзвеніло в голові. Аврора спробувала щось сказати, але й сама не почула власних слів. Робот поспіхом наблизився до джерела променів та шуму.

- Дожилися. Що ж це за часи, коли усе лише мечем робиться? У цій машині сховані неймовірні технології, знання, сила, але ні. Безпека людей важливіша. Цікаво, це в мені раціоналіст чи Азімов говорить? – бурмотів Біп, шукаючи дріт живлення. Ухопивши ціль, він перерізав її.

Гудіння почало стихати. Золотисті промені згасли. В кімнаті запанувала тиша.

- Що сталося? – запитала Аврора.

- Все,- спокійно видихнувши сказав Біп,- Більше ніякого гніву. Тепер ця машина знатиме лише спокій.

- То, де Бог? Де той, хто гнівився на нас так довго? – Аврора глянула на машину,- Це, це «Він»? Чи той, хто її увімкнув зараз десь у іншій залі?

Біп поглянув у очі дитини.

- Напевно, прийшов час сказати тобі. Сподіваюся після всього побаченого ти зможеш зрозуміти.

- Зрозуміти що?

- Це не царство Боже і той, кого ви називаєте Богом, насправді ним не є. Це все творіння ваших предків, прикрашене уявою та забуттям.

- Як? То, Бога не існує?

- Я такого не казав. Це місце, як і все в ньому існує. І Бог існує. Але це різні речі. Ви просто не розібралися в них, а тому плутаєте. Такий устрій світу цілком влаштовує твоє поселення, але не допитливий дитячий розум. Навкруги багато таємниць та втрачених знань. В них захована сила предків, але щоб її отримати, необхідно досліджувати, а не обмежуватись тим, що перед носом. Саме тому, я не зміг пройти повз твою допитливість тоді, у вежі. Я взяв тебе з собою, щоб ти сама побачила істину та зрозуміла суть речей.

- Але, якщо це все не Бог, а наші предки, то навіщо вони створили це царство гніву?

- Я не знаю справжню причину люті цієї машини, але гадаю, ми можемо її дізнатися. Звісно, якщо кімната голографічних архівів вціліла.

- То пішли перевіримо. Я хочу дізнатися все! Але, мої ніжки вже дуже втомилися.

Біп усміхнувся, підсадив малечу собі на спину та поніс до архіву.

Акт ІІІ - Привиди минулого

Кімната архіву виявилася пустим квадратом з чорних дзеркал на стелі, підлозі й стінах. На вході до неї був екран, підійшовши до якого Біп почав натискати кнопки.

- Зараз ми зазирнемо у спогади цього місця та побачимо духів твоїх предків,- сказав робот.

- А таке можливо? – здивувалася Аврора.

- Панель контролю та проектори виглядають вцілілими, тому, гадаю, що так. Зараз духи почнуть з’являтися в тій кімнатці.

Система: «Відтворюю запис надзвичайної ситуації №0008. Другий день, неділя 48, 1724 рік від першого міжгалактичного перельоту».

З чорного скла на стінах і підлозі з’явилися ледь помітні промені. У місці їх перетину постали голограми людей.

- Капітане Біпатрис! – Промовив один з духів.

- Що таке? – Відповів інший.

- Сайтан заряджає гармати!

- Що? – крикнув дух капітана. – Що значить «Сайтан заряджає гармати»? Хто наказав?

- Не можу знати, капітане! Його бортовий ШІ видає якусь нісенітницю і не слухається наказів.

- Дідько. Так народ, саме для такого ми і супроводжуємо ці бляшанки. Даю дозвіл на вогонь у відповідь, готуйтеся приймати постріл…

- Капітане! – перебив інший дух.

- Та, що знову?

- Він цілиться не по нам.

- А куди?

- В промислові потужності місії.

- Чорт, це не збій, а диверсія! Відімкнути системи другого та третього пріоритету, всю енергію на гармату. Збити Сайтана перш ніж..

- Пізно,- Вимовив один з членів команди. Всі голограми подивилися в одному напрямку. Дві хвилини вони заціпеніло спостерігали за чимось, не в змозі вимовити й слова.

- Д-доповідайте,- тремтячим голосом наказав капітан.

- Ми втратили зв’язок із центром та всіма планетарними телепортами,- тихо сказав один із підопічних, підпираючи лоба долонями.

- Хтось вижив?

- Сигналу з планети нема,- дух почав щось натискати на екрані. Несподівано, його відчай змінився здивуванням,- Здається є! Записи орбітальної зйомки. Вони показують, що вежі декількох найбільш віддалених сіл встигли зреагувати.

- Добре, хоч якась надія. Коли гармата зарядиться, стріляйте Сайтану в зброю,- наказав капітан.

Система: «Кінець ситуації».

- Про що говорили ці духи, Біп? – запитала Аврора.

- Про утворення великих руїн. Але, дещо не збігається.

- Що саме?

- Згідно з цим записом, кораблів було два і на землю гнівився не той, на якому ми зараз.

- То ми на кораблику, який плаває по небу?

- Ха! Не тільки по небу, а й у просторі за ним. Та маленька кулька, яку ти хотіла взяти, насправді є нашим домом, який ми бачили з дуже великої висоти.

- Жартуєш?

- Ні. Ти ж знаєш, що гнів падає з неба, а цей корабель якраз є його джерелом.

- Але чому цей кораблик гнівиться на наш дім?

- Поки не знаю. Можливо, знайдемо відповідь у наступних записах,- робот знову натиснув кнопки на екрані.

Система: «Відтворюю запис наказу № 00213. Сьомий день, неділя 50, 1724 рік від п.м.п.».

- Новак, доповідайте! – сказав дух капітана.

- Зброя знешкоджена. Сайтан не витримає ще одного попадання, але ми зафіксували запуск двох самонавідних десантних торпед з павуками третього покоління.

- Звідки у нього таке озброєння?

- Невідомо, в журналі інвентаризації про них ні слова. У нас близько години, до абордажу. Нам не вистачить сил відбитися в ближньому бою. Треба евакуюватись!

- Ні! Там можуть бути ще торпеди. Після захоплення нашого корабля, ШІ Сайтану знову відкриє вогонь по планеті та пустить туди десант. Шансів не буде ні у нас, ні у поселень. Треба знищити корабель-носій. Без його сигналу, павуки перейдуть в режим сну. Скільки до наступного пострілу?

- Заряд – 37.1%, отже 20-22 дні, залежно від сонячної активності. Якщо барикадуватимемо шлюзи з середини, то, можливо, протримаємося, але жертв буде багато. Мінімум половина екіпажу і це якщо дуже пощастить.

- Доля колонізаційного проекту важливіша за обидва кораблі та екіпаж. Хоч хтось на поверхні має вижити, щоб відродити програму. Забарикадуйте все, як тільки можливо. Запрограмуйте обстріл прямо в системи гармати і виведіть з ладу всі термінали доступу до неї. Захищати коридори до останнього! Постріл має відбутися навіть, якщо ми вже будемо мертві.

Новак зітхнув опустивши голову та ледь помітно закивав.

- Наказ зрозумілий, виконую.

Система: «Кінець запису».

- То ось, звідки ті павучки! – сказала мала.

- Так,- відповів Біп,- і, судячи з того, що вони все ж не встигли зайти в кімнату з гарматою, другий корабель знищено. Тепер зрозуміло, чому вони не активні й чому ми не змогли відімкнути гнів без меча.

- А чому гнів падає на наш дім тобі вже теж зрозуміло?

- Ні, це досі таємниця.

- Там є ще записи?

- Так, ще два.

- Вмикай!

Біп активував наступний запис.

Система: «Відтворюю звіт про бій. Четвертий день, неділя 53, 1724 рік від п.м.п».

- Це заступник Новак. Капітан Біпатрис загинув при обороні. Як вцілілий член команди з найвищим званням, я приймаю командування згідно з частиною 5, пункту 3 статуту корабля «Міха». Перший рапорт: Сайтан розплавлено нашим пострілом. У ході ближнього бою з 964 членів екіпажу вижив 21. Через наслідки виконання наказу №00213 ми не можемо припинити вогонь нашої гармати. Вдалося тільки активувати ряд побічних систем, щоб уповільнити набір енергії. Регулярність пострілів знизилася до одного разу в 170-210 днів. Зв’язок з телепортами планети досі не відновлений, а рятувальні капсули пошкодили павуки. Аналіз стану судна ще триває і втрата багатьох ключових спеціалістів нас дуже вповільнює.

Система: «Кінець запису».

Роздратована відсутністю відповіді на головне запитання, Аврора сама швидко натиснула послідовність кнопок для відкриття наступного відео.

- А ти швидко вчишся,- усміхнувся робот.

- Тихо, починається! – відповіла мала.

Система: «Відтворюю запис доповіді про стан корабля. Шостий день, неділя 80, 1724 рік від п.м.п».

- Виконуючий обов’язки капітана Новак. Доповідь про оцінку стану корабельних систем. Сьогодні було виявлено пошкодження двигунів та керування. Не знаю, чи був це план ворожого ШІ, чи випадковість, але тепер наше судно дрейфує на орбіті й наведене гарматою на планету. Залишкам екіпажу не вистачає кваліфікації та рук для ремонту чи безпечної дезактивації зброї,- Дух налив собі чарку чогось алкогольного,- Без постачання з планети, свіжа їжа швидко псується. Зв’язок з планетарними телепортами так і не з’явився. Не знаю, чи є там хтось в живих і чи побачать цей запис колись, але знайте: На складі залишки ящиків з різними колонізаційними технологіями. Якщо ви колись все ж дістанетеся на цей корабель, то візьміть все необхідне і відбудуйте потужності місії. Можливо, серед руїн міста-центру збереглися якісь навчальні матеріали, деталі, а як пощастить – верстати. Шукайте, ремонтуйте та вивчайте всі технології, які зможете. Будь ласка, зробіть так, щоб жертви не були даремними. Кінець доповіді.

Система: «Кінець запису».

- Отже Гнів був випадковістю? – перепитала Аврора.

- Думаю це все ж було цілеспрямованою диверсією ворожого корабля. Штучний інтелект Сайтана прорахував, що не встигне відімкнути гармату вчасно, тому знайшов інший спосіб обернути ситуацію на свою користь.

- Треба розповісти старійшині!

- Згоден, повертаймося до дому, тільки захопимо трохи місцевих трофеїв, як заповідали ваші предки…

Акт IV – Зоря нової ери

Набравши різних приладів на складі, Біп з Авророю повернулися до храму. На першому поверсі вони не побачили нікого з селян і тільки покинувши вежу зустріли їх. Люди підмітали вулиці та свої домівки від попелу, на який перетворилися шматки застиглої лави.

- Привітики! Я вернулася,- викрикнула мала.

- Авроро! - Обізвалась матінка й кинулася обіймати свою доню,- Все в порядку?

- Так, подорож була максимально безпечною. У Вас дуже слухняна дівчинка,- похвалив робот.

- Мамо, я таке там бачила, як розкажу, то не повіриш!

- Ох ти ж моя непосидюча…

- Якщо ви не проти,- перебив Біп,- мені треба швидше повідомити результати старійшині.

- Ми ж ще побачимось, пане янгол? – запитала Аврора.

- Цілком можливо,- відповів той.

Дівчинка підбігла до металевого друга і обійняла його. Попрощавшись, Аврора з мамою попрямували до дому, а Біп до будинку старійшини.

***

- То он воно як,- відреагував на почуте старигань,- з цими приладами нам і дійсно буде легше вирощувати культури, та й без гніву врожаї стануть більшими, однак, Бог. Люди звикли, їм подобається жити з «Всемогутнім» на горі. Думати, що світ простий та підкоряється плану чогось надрозумного.

- Я Вас повністю розумію,- погодився Біп,- Радикальний відхід від релігії деморалізує поселення та роз’єднає людей.

- Так. Вони не пиячать, роботящі й добропорядні, бо бачать, на, що здатен Бог, а зараз, коли ні його, ні гніву не лишиться…

- Якщо дозволите,- перебив Біп,- можливо, Вам не слід відмовлятися від релігії чи кардинально міняти її?

- Але ж все вчення трималося на гніві! Я думав, як його не стане, то Бог повернеться до нас, а виявляється то і не Бог, а мертва залізяка, без власної волі.

- Ну, власне ми знайшли там волю. Волю ваших предків. Я б сказав, що вона цілком достойна створення Нового завіту, і у мене є ідея, як зробити все м’яко.

- В мене жодних ідей, тож гаразд, пробуй, що надумав.

***

Минула доба. У Храмі Віків з’явилися дух Апостола з небесного царства і кожен бажаючий міг почути фрагменти його настанови нащадкам: «…візьміть все необхідне і відбудуйте… Шукайте, ремонтуйте та вивчайте всі технології, які зможете…».

Двері храму також змінилися. Після перефарбування їх почав прикрашати ще один напис: «І зупинили небеса свій гнів праведний, і дали новий завіт людям: Досліджуйте творіння святі, дані Вам Богом. Шукайте і вивчайте Його дари на землі, бо благо та поступ несуть вони і мертвим, і живим, і всім, хто буде ще народженим».