Електровоз до Харкова

(Дискваліфіковано. Автор не проголосував)

"Фантасти намагаються уявити, як виглядав би світ,

якби вчені не винайшли електрику. А от що було б,

якби наші предки не винайшли туалетний папір?"(Жан-Андре Ліхтерман на Європейському

конгресі футурологів, Барселона, 1992)

- Що-що? - здивувалася Хвеська.

- Туалетний папір, - повторив Лаврін. - Цей винахід змінив би увесь розвиток людства.

- Нічого не розумію, - Хвеська ковтнула шампанського.

Вони познайомилися учора ввечері, як тільки потяг відійшов від київського перону. Відразу ж пішли до її купе, де й кохалися до ранку. На світанку завалилися спати і прокинулися коло шостої, коли вже темно.

І тепер, переодягнувшись і прийнявши гарячу ароматну ванну, снідали, а заодно й обідали та вечеряли.

Поїзд був швидкісний, дорога до Харкова мала взяти усього три доби. Мабуть через це, Укрзалізниця вирішила економити геть на усьому. Купе зробили мініатюрні - не дуже й походиш пішки. А ліжка такі вузькі, що Хвеська з Лавріном ледь вмістилися удвох. Та й те сказати "вмістилися" - якщо лягти на спини, то й руки не розкинеш як слід. Люди жартують, що скоро селитимуть по два пасажири на кожне купе - заради економії місця.

Само собою, вагон-ресторан теж був неадекватний. Місця для танців явно бракувало - і час від часу якась парочка випадково чіплялася за один з крайніх столиків. Та й оркестр - смішно сказати - складався лише з трьох музик та солістки.

- Якщо це - прогрес, то краще жити у печерах, - прокоментувала Хвеська.

- А ти уявляєш, як жили у печерах? - зітхнув Лаврін. - Не було гарячої води, ароматизаторів, взагалі ніякої гігієни. І так - донедавна. От я думаю, якби людство винайшло туалетний папір...

- Що-що?

~~~

- Тобі б фантастику писати! - зітхнула Хвеська, коли Лаврін закінчив пояснення. - Не вірю щоб люди могли таке використовувати. Це ж протиприродно!

- Але це змінило би світ! - не здавався Лаврін. - Зараз ми прив'язані до гарячої води, ані кроку без неї не ступимо. Туалет і душова складають єдине ціле, ми миємося десятки разів на день, з ніг до голови. Від нас завжди пахне шампунем та парфумами.

- А хіба цивілізована людина могла б жити інакше? - здивувалася співрозмовниця.

- Могла б! - очі в Лавріна загорілися. - Якби не ця потреба у гарячій воді, ми могли б... Усе могли б!

- І що б ми таке могли б?

Офіціант у бездоганно білому френчі зупинився за пару метрів від столику ніби зацікавившись краєвидом що відкривався з вікна. Краєвид справді був чудовий: дрімучі ліси змінилися засніженими полями. На полях застигли до літа гігантські електричні трактори. На межі, біля лісопосадки, стояла двоповерхова будівля санвузла, які часто зустрінеш по селах. Бак з гарячою водою відблискував у світлі ліхтаря.

- Перш за все, ми могли б ходити у туристичні походи, - говорив Лаврін. - Туалетний папір дуже легкий, його можна запхати до рюкзака, та й навіть до кишені! Люди зайнялися б туризмом, альпінізмом, частіше виїжджали б на природу!

- Припустимо...

- А ще ми могли б подорожувати на високій швидкості! Якби не душові, поїзди стали б значно меншими і швидшими. До Харкова доїжджали б лише за добу! А ще виникли б пасажирські літаки, деякі навіть міжокеанського сполучення!

- Ну й фантазія! - Хвеська вже у відкриту кепкувала з нього.

- Також з'явилися б швидкісні електромобілі за поміркованими цінами. А наші електромобілі повзуть як черепахи, і придбати їх можуть лише мільйонери.

Однорукий поліцейський, що куняв за сусіднім столом, зненацька вихопив револьвер і вистрілив. Офіціант ойкнув: ніж випав з його пораненої руки. Один з музик встиг метнути заточеною барабанною паличкою. Попереджений шумом, Лаврін ухилився - паличка застрягла у м'якій спинці крісла. Однорукий вистрілив у бік сцени.

- Втікай, дурню! - гукнув він Лаврінові.

Той метнувся до тамбура. Ще мить - і він у іншому вагоні.

- Я з тобою, - Хвеська тримала його за руку.

Вони забігли до її купе і зачинили двері.

- Як три поросятка, - невесело пожартувала Хвеська.

- А хіба є третій? - Лаврін підозріло озирнувся, але нікого більш у купе не було.

- Нуф-нуф залишився у ресторані, - пояснила жінка. - З пістолетом у єдиній руці. Взагалі, шо то було?

Лаврін сів на неприбране ліжко і потер лоба.

- Сам не знаю, - сказав він нарешті. - Але є така дивна закономірність. Як тільки якийсь вчений починає дослідження туалетного паперу, з ним обов'язково щось трапляється. В Джозефа Гайєтті згоріла лабораторія. Уілер застудився - і мав зупинити дослідження і переселитися на південь. Тощо тощо. Зрештою пошуки туалетного паперу було визнано псевдонаукою на кшталт астрології.

- А на тебе напали офіціанти та музики, - констатувала Хвеська. - Дивно.

Вона пішла до туалетно-душової.

- Слухай... - спитала вона звідти. - Ти тут говорив про різний позитив - високі швидкості, альпінізм... А чи були б у тому альтернативному світі якісь недоліки?

Лаврін замислився:

- Перш за все - жахливе перенаселення, - почав він. - Необхідність постійно митися дозволила винайти ефективні протизаплідні технології - той-таки рідкий презервін, що захищає й від венеричних захворювань.

- Від яких захворювань? - донеслося з туалетно-душової.

- Потім поясню. Отже без ефективних запобіжних засобів людство страждало б від перенаселення. Наприклад, у нас, в Україні - від Сяну до Дону - могло б жити 30 чи навіть 40 мільйонів людей!

- Неможливо! Наша країна не витримає більш ніж 10 мільйонів - повір мені, як демографу. Зараз от 8 мільйонів - і це оптимум.

- Це тому, що ми увесь час миємось. А якби вчені винайшли туалетний папір, то самі розмови про секс вважалися б табу. А оральний та анальний секс вважали б чимось брудним.

- Ну, це ти вже точно вигадуєш! Може люди б і про туалет не говорили?!

- Це вважалося б край неввічливим, особливо за столом, - спокійно пояснив Лаврін. - Я знаю, що у таке важко повірити.

- Звісно, важко! Це ж йде усупереч елементарній логіці...

- Я знаю, - зітхнув він. - А ще між чоловіком і жінкою виникла б неймовірна дистанція. Ті люди не могли б відразу ж зайнятися коханням - як от ми вчора. Мали б цілий вечір придивлятися одне до одного, говорити про погоду, натякати, провокувати, спокушати, грати у психологічні ігри.

- Цілий вечір? - здивувалася Хвеська.

- Інколи й довше! Тиждень, місяць... А скільки було б ревнощів...

- Ревнощів? - не зрозуміла Хвеська. - А що ревнували б?

Лаврін відкрив рота щоб пояснити, але у двері постукали.

- Поліція! - замок відкрився і до купе зайшов однорукий "Нуф-нуф" з ресторану. - Вам треба тікати. Якщо навіть я вас знайшов, то вони й поготів.

- Хто "вони"? - вирвалося в Хвеськи.

- Не знаю. Але щоразу як хтось береться за таємницею туалетного паперу...

- Ми ж лише говорили... - заперечила жінка.

- Невже? - поліцейський іронічно посміхнувся. - Втім, не важливо.

Він пройшовся по купе, відкрив вікно.

- Тих двох я пов'язав, але у потязі можуть бути інші. Я на них тут чекатиму.

"Нуф-нуф" одягнув елегантний Хвесчин капелюшок, ліг на ліжко і накрився ковдрою. Видно було лише глибокі іронічні очі та чорне дуло пістолета.

- Чого стоїте?! Стрибайте у вікно! - наказав він.

"Ніф-ніф" і "Наф-наф" підкорилися.

Попід вікнами купе був вузенький (не більш як метр) карниз з низенькими перилами. Лаврін і Хвеська побігли до скляних дверей зимового саду на початку вагону. Двері, на щастя, ніхто не зачиняв і вони увірвалися у сонне царство пальм і кактусів. Людей, звісно, не було: о такій порі, пасажири сидять у ресторані, у кіно чи у бібліотеці, чи танцюють, чи кохаються. Хто ж захоче блукати тропічним лісом де лише тьмаві (хоч і романтичні) ліхтарики висвітлюють піщані доріжки і де у пітьмі можна легко зашпортатися на місточку і впасти до акваріума з яскравими тропічними рибками?

Лаврін і Хвеська заховалися за баобабом.

- Шкода, що нема зброї, - сказав "Ніф-ніф", вдивляючись у навколишні сутінки.

- Скажи, - почала Хвеська. - Те, що сказав поліцейський... Ти справді працював над цим таємничим папером?

Лаврін помовчав.

- Не зовсім, - зізнався він нарешті. - Не маю відповідної наукової підготовки. Але у Харкові живе всесвітньо відомий магнат-винахідник. Він вже винайшов паперові тарілки, паперові стаканчики, паперові літаки... Отже я написав йому і попросив про зустріч. Розумієш, якщо залучити його капітал, потужну лабораторію і науковий геній...

- Тобто, ти усе йому розповів?!

- Ні. Просто домовився зустрітися. Навіть не казав, що йтиметься про паперові дослідження...

- Значить це не він, - констатувала Хвеська. - Хто ще знав про твої... ідеї?

- Ніхто не знав. Я лише записував свої думки, але потім рвав зошити на дрібні шматочки.

Хвеська подивилася на нього, як на ненормального.

- Рвав на дрібні шматки! - передражнила вона. - Якщо ця організація справді така потужна, то невже вони не вміють склеювати зошити!

- Я думаю, йдеться не про організацію, - сказав Лаврін. - Тут радше якийсь невідомий закон природи. От дивись, про що свідчать розрахунки.

Лаврін дістав з кишені дерев'яну рахівницю.

- А чому тут написано " Счетьі"? - спитала вона.

- Це імпорт з Московського Директорату, тому й пишуть не по-нашому. Отже дивись... Ти ж знаєшся на вищій математиці...

Він швидко зарухав кісточками, беручи потрійні інтеграли.

- Невже... - вирвалося в Хвеськи.

- Так, - сумно кивнув Лаврін. - Жодна таємна організація не здатна на такий рівень втручання. Це... ніби усі сили природи зібралися разом щоб зашкодити відкриттю!

- Може, природа захищає нас? - роздумливо вимовила Хвеська. - Захищає від нас самих...

- Схоже на те, - Лаврін опустив був голову, та відразу ж підскочив. - Але я так не хочу! Людство не може жити у клітці, хай тричі комфортабельній! Наука не стоятиме на місці. Природа може зупинити мене, але вона не зможе перекреслити Прогрес!

Пролунав грім і блискавка влучила у сусідню з ними азалію. Дерево загорілося, але спрацювала протипожежна система: зі стелі полилася вода.

- Пішли звідси, - сказала мокра Хвеська.

- Мене не залякати, - очі в Лавріна горіли. - я тепер остаточно вирішив - сам відкрию туалетний папір! Чого б мені це не коштувало!

Він зняв і викрутив капелюх і поспішив за Хвеською.

У мештах хлюпало і на товстому персидському килимі залишалися мокрі сліди.

Під ліхтарем, на лавочці, сидів молодий поліцейський і читав книжку з теорії електричних ланцюгів.

- Ви не бачили мого напарника, Панаса? - спитав він.

- Однорукого? - перепитав Лаврін.

- Так... Він доручив захищати якогось винахідника від невідомої злочинної організації, а сам не повернувся з вагону-ресторану. Так і не пояснив, як той винахідник виглядає...

- Він у моєму купе, - перервала Хвеська.

- Хто, винахідник?

- Ні, ваш напарник. Зайняв моє ліжко.

- Тобто, ви і він... - почав поліцейський.

- Та ні, в нього там засідка, - пояснив Лаврін. - а винахідник - це я. Тільки я ще нічого не винайшов, а просто наблизився до небезпечних таємниць.

Поліцейський похитав головою.

- Не варто занадто наближатися до таємниць, - зітхнув він. - От ми з Панасом дізналися про існування паралельного світу, почали шукати портал - от і мусимо тепер рятувати винахідників на залізниці!

- Паралельний світ?! - вирвалося у Лавріна.

- Ага. Я сам не бачив, але кажуть, що там усе не так як у...

Поліцейський закашлявся, схопився за горло і впав на підлогу. Хвеська стала бити його по спині.

- Не бийте, - прохрипів бідолага. - Мовчатиму!

Хвеська вдарила ще раз і він втратив тяму.

- Ти врятувала людину! - захоплено сказав Лаврін.

- Ще б пак! Уявляєш, що зробила б з ним природа, якби він не замовк?!

Лаврін пригадав про підгорілу Азалію.

Вони викликали швидку допомогу і за п'ять хвилин двоє енергійних санітарів забрали поліцейського до вагону-шпиталю.

- Знаєш, що я подумала? - сказала Хвеська. - Якщо ти відмовишся від своєї ідеї, то усі нас залишать у спокою. Ну, ходімо до вагона-кінотеатра, або ж до вагона-басейна!

- Отак здатися?!

- Навіщо здаватися? Давай проаналізуємо ситуацію. Чому не припустити, що йдеться про звичайний збіг обставин.

- Але мої розрахунки... - Лаврін схопився за рахівницю, але Хвеська взяла його за руки.

- Знаєш, у чому твоя фундаментальна помилка, Лаврінко? Ти зосередився на одному з напрямків людської діяльності, нехтуючи купою інших даних.

- Тобто?

- От ти казав про згорілу лабораторію Джозефа Гайєтті. А знаєш, скільки інших лабораторій згоріло за цей період? Скільки інших вчених опустили руки? Наукові дослідження - річ небезпечна.

- А випадок у ресторані? Мене намагалися вбити...

- А звідки ти знаєш, що то через туалетний папір? - відгукнулася Хвеська. - Може це якісь маніяки. До речі, чому ти такий впевнений, що цілили у тебе?

- Але поліція казала...

- Поліція часто помиляється. Ось як ці двоє - замість шукати портал до паралельного світу, вигадують якісь таємні організації.

Лаврін опустив голову. Хвеська його обійняла.

- Ти чудовий хлопчик, - прошепотіла вона. - І талановитий. Але не марнуй час на дурні фантазії. Ніякого туалетного паперу не існує і існувати не може. Це міф!

І вона поцілувала його.

- Добре, - зітхнув Лаврін. - Ходімо до басейна.

Вода у басейні була прохолодна - градусів 24, не більше. З кінця у кінець, плавали наввипередки кілька пенсіонерів. У далекому кутку, обіймалася у воді якась парочка. Решта народу плескалися десь посередині, або ж грали у водне поло.

Лаврін та Хвеська роздягнулися і стрибнули головою до низу.

- Давай пірнати з відкритими очима! - запропонував Лаврін.

- Давай!

З першої ж спроби, вони допливли до самого дна. Там взялися за руки - і на поверхню піднялися вже разом.

- А знаєш, - почав був Лаврін. - У світі з туалетним папером люди соромилися б свого тіла. Навіть у басейни ходили б, закриваючи стегна тканиною!

- Досить з мене цих дурниць! - обурилася Хвеська; та хіба ж могла вона по-справжньому сердитися на цього хлопця? - А все ж таки добре, що тут морська вода!

- А хто чув, щоб у вагони-басейни заливали прісну? - здивувався Лаврін. - А ще кажеш, ніби це я фантазер!

Хвеська закусила губу.

- Гей, панночко! - покликали з берега. Довелося підплисти. - Вибачте, що турбую! Це ваш поліцейський?

Провідник показав "Нуф-нуфа", виконаний наспіх, олівцем.

"Ніф-ніф" і "Наф-наф" переглянулися.

- А що? - спитала, нарешті, Хвеська.

- Знайшли його у вашому купе, то ж подумали, може...

- А що сталося?!

- Наковтався отруйного газу - лікарі ледь відкачали! Спить тепер у вагоні-лікарні.

- Звідки там отруйний газ?! - схвилювався Лаврін.

- Та ото ж усі дивуються: вікно відчинено, ароматизатори увімкнуто, а він отруївся. Добре хоч встиг натиснути на червону кнопку, а потім пояснити провідникам за яку матузку тягнути, щоб двері відчинилися. А коли зайшли - вже втратив тяму.

- От воно що! - Лаврін поліз з басейна.

- Ти куди? - закричала Хвеська.

- Існує таки закономірність! Природа чи секретна організація, але хтось вартує таємниці Всесвіту!

- Почекай на мене!

- Нема коли! Мушу зробити винахід!

- Вони ж тебе приб'ють! Ти не розумієш!

Вона буквально вистрибнула з басейна і побігла поруч. Одягатися та сушитися не було часу. Бігли вагонами і тамбурами, обдаючи усе навколо водяними краплями. Кілька разів у них стріляли, двічі кидали ножі. Та вони завжди встигали ухилитися.

Зупинилися лише біля Лаврінового купе.

Двері були відкриті, усі валізки перерито. Усі записи, нариси, креслення розірвано вщент.

- То он воно як? - зітхнув Лаврін. - Випадковий збіг обставин?!

Він увірвався до купе і схопив чистий шматочок паперу.

- Все одно його винайду! - він стиснув папірець у руці. - Винайду сам, без допомоги,  шляхом проб і експериментів!!

Він дико озирнувся, знайшов олівець і почав писати на паперці якісь формули.

- Зараз, закладу теоретичну базу, потім проведу розрахунки, тоді побудую експериментальну модель...

- Любий... - тихо сказала Хвеська. - Подивися на мене хоч на мить...

Лаврін підняв очі. Хвеська цілила в нього з мавзера.

- Не треба працювати над туалетним папером, голос в неї був ніжний і сумний. - Інакше матиму тебе вбити. А мені так того не хочеться.

Лаврін безсило сів на підлогу.

- Невже й ти з ними?

- Послухай, милий... І спробуй зрозуміти... Пам'ятаєш, поліцейські говорили про паралельний світ? Ще й портал шукали? То я з того світу. І там існує туалетний папір. У кожній крамниці.

- Хвеська! - вирвалося в Лавріна.

- Насправді мене звати Анжела. Я виросла у жахливому, дикому, брудному світі! Хронічне перенаселення призвело до постійних війн, терактів, корупції, екологічних катастроф. Численні сексуальні табу призвели до надприродного рівня агресії - люди підсвідомо сублімують статевий голод.

- А чому голод?

- Ти ж сам вирахував - відсутність ефективних засобів контрацепції призвела до численних обмежень у відносинах. Розумієш, в вас тут усі володіють Камасутрою, опанували Кундаліні. Люди в вас кохаються годинами, мають по 20-30 оргазмів за ніч.

- А в вас хіба не так? - здивувався Лаврін.

- Ні...  - Хвеська-Анжела тяжко зітхнула. - Краще тобі й не знати, які страхіття в нас там творяться! Це світ атомної зброї, безпринципного імперіалізму, платних туалетів. І все через той клятий туалетний папір! Навіщо, ну навіщо ми його винайшли?!

Вона заплакала і відкинула пістолет.

- Винаходь, що хочеш! - гукнула крізь сльози. - Перетворюй свій світ на пекло!

Лаврін обійняв її.

- Не плач, мила, - сказав на вухо. - Хіба науковий прогрес вартий твоїх сліз. Я... Кохаю тебе.

Вона сумно усміхнулася.

- А я в тебе закохалася з першого погляду. Тому ти ще живий.

- Значить, таємна організація таки...

- Усе складніше, - перервала вона. - Розумієш - існують тисячі паралельних світів. І у кожному щось бракує: там  - електрики, там - картоплі, десь ще - гарячої води; а десь - такі ціни на газ, що його, фактично, теж нема. У вас от нема туалетного паперу.

- А чому так?

- Бо якщо у всіх усе буде, то цивілізація загине. Тому Центральний Комп'ютер слідкує щоб всім чогось бракувало. Він встановив такі закони природи, щоб ніхто себе не зруйнував зайвими винаходами. А я - головна менеджерка проекту у вашому світі.

- А як ви дізналися про мене? Слідкували?

- Навіщо? - Центральний комп'ютер періодично сканує думки усього населення усіх світів. У більшості випадків, небезпечні ідеї нікуди не ведуть. Та про всяк випадок, комп'ютер налаштував певні закони природи, здатні затопити лабораторію чи підпалити креслення. У окремих випадках ми втручаємося. Намагаємося звести втручання до мінімуму - але є ж вперті індивіди...

Вона погладила Лавріна по щоці.

Той замислився.

- Скажи, - вимовив нарешті. - А твій світ справді настільки гірший від нашого?

- Справді, - сказала Хвеська-Анжела.

- Тоді ну його нафіг, той прогрес! Не треба мені того туалетного паперу! Ти мені дорожча від науки!

- Коханий...

Вони поцілувалися.

- Звиняйте, - пролунало над головою.

У дверях нерішучо товклися офіціант та музика. Обидвоє у бинтах.

- Пані шефіню, ми делегати від колективу нашої боївки. Люди питають, що робити далі.

Хвеська замислилася на мить.

- Відпочивайте! - сказала нарешті. - Ви добре попрацювали, пишаюся вами. Усім преміальні і відпустка на місяць. Всесвіт врятовано!

І вона заховала обличчя на грудях в винахідника.