Тиранозавр в скафандрі

Ще коли планету населяли не люди, а динозаври, відома нам з казок нечиста сила була наявна на білому світі. Тоді ще не було навіть звичних нам дерев. Казкові істоти такі як мавки, лісовики та кікімори, населяли зовсім не звичні нам ліси. Їм приходилося моститися на незручних, в порівнянні з сучасними, велитенських листках та гілках папаротопедібних голонасінних. Давні дерева були вищими, мали незручний стовбур, схожий на ананас, листя теж було велетенським. За цим листям, немов гігантські живі пилососи, тягнулися травоїдні динозаври. Зазвичай ці звірі трималися купи. Фауна була такого ж видатного розміру як і тогочасна флора. Велика вага робила диплодоків незграбними та неповороткими. Проте хижаки не нападали на них часто– боялися бути затоптаними стадом. Ці великі травоядні заври мали тихий дружелюбний характер, але коли їх наполохати, могли вони наробити чималої шкоди. Під їх великими товстими ногами під час руху гинули не лише знахабнівші нападники, а могли руйнуватися пасовища. Тобто паніка могла спровокувати не лише загибель хижака, а й цілого стада травоїдних диплодоків. Але це траплялося дуже рідко. Стрімко, наскільки їм дозволяла вага, зірвавшись з місця, вони не могли в непрохідних хащах знайти назад дорогу. Хоча і мали аж чотири види мізків, які допомагали їм керувати немаленьким тілом. А от орієнтуватися в просторі не могли. Жили вони осідло. Займаючи чималенькі простори поблизу води. Наявність вологи робила займані галявини соковитими та смачними від багатої рослинності, що росла з краю в край. Хижаки сюди не потикалися. Хіба що були дуже голодними. Але їх голод залишався з ними до самої їх смерті, зважаючи на реакцію відповіді на напад. Розчавлений хижак міг сприяти комусь іншому обідом. А сам змушений був пасти наглою смертю.

Планета Земля завжди була блакитною перлиною серед інших космічних тіл. Тож води було вдосталь. І стадо травоїдних диплодоків, рвонувши у невідомі далі, швидше за все, знаходила собі іншу смачну соковиту насичену зеленню галявину для подальшого проживання. Великі травоїдні динозаври були ласим шматочком лише тоді, коли зустрічались поодинці. Лісова нечисть тренувалася умінню наводити страхи, лякати - на прадавніх звіроящерах. І в них навіть виходило. Одного разу вийшло в чарівного лісового народу скласти справжню пірамідку з викопних зубастих тварин. А діло було от таким чином. Лісовам нечисть скопом взялася за одного з травоядних ящерів. Це був старий сліпоглухонімий диплодок, що невідомо як, відбився від основної групи тварин. Заблукав мабуть. Він, жахаючись, кидався з боку в бік. І в результаті своїх нескоординованих рухів, що були втечею по своїй природі від зеленокосих красунь мавок, що немов мавпи з майбутнього, розгойдувалися на гілках дерев і шипіли на нещасного лускатого бідолагу. Тікав він і від людиноподібних лісовиків, що страхітливими тінями то вискакували з-за стовбурів дерев на яких розгойдувалися мавки, то ховалися за ними, виконуючи якийсь танок. Переляканий ящер ніколи до цього не бачив таких страшних, дивних істот. Раніше навколо нього були лише динозаври. Хижі чи травоїдні, але динозаври. А те що він бачив зараз наводило на нього страх і жах. Йому було лячно до смерті. Він був старим, присліпкуватим, проте розумів, що новоявлені чудища настроєні різко вороже. І оці невідомі, небачені своріння його лякали. Нечисть не просто його гнала. Вони направляли ящера до болота. Де на нього вже зачекалася кікімора. В болоті її було практично не видно, проте вона підготувалася до зустрічі з «гостем». Вона розтягла невод з жабуринням по всьому замуленому берегу. І як велика доісторична ящірка ступила на край її водойми, кікімора вискочила невідомо звідки просто йому перед очі. Від такого несподіваного нападу доісторичний травоїдний, хоча до того ні разу не плигав, стрибнув вглиб трясовини. І намертво загруз там. Намагаючись вибратися з засмоктуючої грязюки, тварина борсалася і від цього ще більше вгрузала. Болото знаходилося на відкритій місцині і далеко від місця випасання основної частини травоядних. Тож безпорадного, майже нерухомого загнаного і вже ледь живого ящера помітили інші динозаври – хижі. Що не боялися одинокого і вже знерухомленого велетня. Останні вирішили пообідати травоядним динозавром, що вже майже повністю був поглинутий темною жижею. За першим засмоктала глибина другого, тоді третього і так близько десятка тварин різних видів зникли з лиця землі. Розмістились вони в трясовині пірамідою. З самого низу був великий травоядний диплодок. Так їх і зберегла трясовина, що пізніше стала торфяними покладами. Тварин, практично неушкодженими, законсервував час. На верхівці цієї незвичайної скульптурної форми, утвореної з живих істот, розміщувався птеродактиль. Його згубила жадібність. Замість того щоб злетіти вгору, він міцно вчепився задніми кінцівками за здобич, що і затягла його вниз. Не обійшлася безнаказано ця витівка і для нечистої сили. Адже до неводу з водоростей була прив`язана не лише кікімора болотяна, а і усі інші загонщики нещасного першого затонувшого в трясовині травоядного динозавра диплодока. Внизу був динозавр. Та він стояв на сітці, сплетеній нечистою силою і під час свого примусового занурення тягнув вниз і магічну сітку. В свій невід, по-перше втрапила кікімора, по-друге, інша – сухопутна нечисть, що була тісно прив`язана до болотяної міцними невидимими нитями виконання одного і того ж завдання. Тож трясовина поховала не лише звіроящерів, а і деяку кількість міфічних істот, наділених силами зла. Проте їх не знайшли археологи, на відміну від реально існувавших тварин. Участь нечисті у створенні такого незвичного артефакту доказували уфологи, та до них ніхто не прислухався.

Так сталося, що еволюція цього дня, з невідомої поки що причини, з біологічної чи з-за допомоги духів, торкнулася однієї з древовидних папоротей, з якої мавки шугали диплодока, і на ній починає дозрівати майбутній жолудь дуба. І він (жолудь) бачив все це сам. І потім, коли вже впав на землю, проріс і виріс, він доніс цю незвичну історію іншим живим істотам того часу. З ними в контакт по спіритичному зв`язку виходили шамани та відьмаки різних народів. Вони бачили піраміду, але бачили її як стовп. Розтлумачити видіння змогли американські індіанці. Так у них з`явився тотемний стовп, вирзаний з дерева. І він був призначений для захисту добрими духами свого роду та поселення. Вони майже вгадали.

За подіями у світі доісторичних ящерів спостерігав і маланький тиранозаврик. Він щойно тільки – ну просто ось-ось вилупився з яйця і, окрім того, як витріщатися більше не міг нічого робити. Яєць у гнізді було декілька. Всі вони наклюнулись, та живим виявився лише один тиранозаврик – спостерігач. Це зараз ми одинокі у всесвіті серед холодних і безмежних зірок. А того дня, саме коли топилися динозаври і вилуплялися тиранозаври на краю галявини, що служила місцем для пасовища диплодокам,чхаюючи несправним двигуном і випускаючи в атмосферу блакитної планети шкідливі гази, приземлився зореліт. Отруйні випари вбили братів і сестер тиранозаврика. Він же вижив лише через те, що вилупився пізніше за всих, коли вихлопи зорельоту осіли. Тиранозаврик був дитоною тієї голодної матері, що ризикнула напасти на стадо диплодоків. Вони її розтоптали. Та невідомо яким чином вціліла клоака з яйцями. Які дозріли в розчавленій матері, як би це вони зробили б на купі гною. І навіть почали вилуплятися. Та технічний прогрес з якоїсь з сусідніх галактит вніс корективи в процес розмноження динозаврів, що саме панували на блакитній планеті. Вихлопні гази також спровокували мутацію на деревах, в разультаті якої з`явився незвичний жолудь з магічними властивостями та родовою пам`яттю. Тиранозаврик, дивився – дивися на події і своїм новонародженим мозком і зрозумів, що всіма великими ящірками рухає спрага поживи - голод. А як загальновідомо, апетит з`являється коли дивитися на їжу і та на те як її їдять. Він також захотів їсти. Та поруч не було чого пожувати окрім як задихнувшихся братів. Вони і стали першим наїдком щойно вилупившогося та вижившого динозавра – хижака. У всіх хижих звірів дуже гарний обмін речовин. Тож незабаром тиранозаврик схотів під`їсти ще. Та родинні запаси вже, на превеликий жаль, закінчилися. І він вирушив нв своє перше в житті полювання. З одного боку галявини знаходилося болото. З іншого боку розміщувався ліс. А на самому пасовиську повільно ходили з боку в вбік велитенські травоїдні диплодоки. Такі значні за розміром і, мабуть, приємні на смак, м`ясисті та поживні звірі. Один в них був недолік. Вони були живими. Та що поробиш. Навіть у ті давні часи не було у світі абсолютної довершеності та досконалості. Оскільки магічні потвори згинули в багнюці разом зі своїми лихими намірами, одинокому кровожерному малому хижаку ніхто не міг зашкодити почати полювання. От він і пішов в сторону стада диплодоків. Успішно виконавши першу частину задуманого, тиранозаврик, під дією почуття голоду накинувся на першу ліпшу ногу і вчепився в неї зубами. Напад був більш ніж неочікуваним. Укушений травоїдний ящер завопів тваринним криком і кинувся навтьоки, несучи на своїй кінцівці малого тиранозавра. За голосящим надкушеним диплодоком понеслися всі інші тварини стада з максимальною швидкістю, яку вони могли тільки розвинути. Уперте тиразавреня таки відірвало собі шматочок і сиділо собі на нижчеспинні, жувало свіженьке м`ясце з кров`ю і шматочком шкірочки, знаходячи його більш смачним і приємним ніж трупне. А мимо нього щодуху мчали великі диплодоки і від їх бігу здригалася земля. Скоро всі великі звірі зникли в гущавині лісу. Тоді тиранозаврик зрозумів, що залишився він без наступного прийому їжі. Бо вона нагло втекла від нього, залишивши малого зі своїми проблемами наодинці. І він вирушив досліджувати простори, що залишли йому травоядні. Звичайно він був швидким, швидшим за неповоротких важких диплодоків. Але він був малим. Тому він швидко втомився. І вклався спати просто на траві. Прокинувся він з першими променями сонця та продовжив дослідницьку діяльність. Цікавість довела його до причини мутацій на деревах та джерела отруйних вихлопних газів. До позаземного чужерідного зорельоту. Навколо витвору техніки іншопланетян колотилися самі гуманоїди. Вони щось відкручували, прикручували, працювали зварювальним апаратом, вмикали та вимикали різні тумблери, перемикачі. Та до бажання поснідати тиранозаврика знову не було нікому діла. На нього просто ніхто не звертав ніякої уваги. Тиранозаврик спробував пожувати якісь шланги, бо ті були схожі на кишки. Проте зовнішня схожість виявилася оманливою. Шланги були неїстівними, мали неприємний гумовий присмак та були жорсткими. Тоді черга дійшла до кисневого балону. Хоча і був він зробленим з металу тиранозаврику вдалося його прокусити наскрізь. Балон вже був використаним. Він тихо пискнув залишками кисню через новоутворений отвір, злегка підскочив і випустив газ в пащу малому бешкетнику. Тиранозаврик щось ковтнув. Але не наївся. Кисень виявився малопоживним. Тоді малий хижий ящір приступив до вживання всередину якоїсь панелі з багатьма кнопочками та ричажками і великою кількістю різнокольорових лампочок. На радість гуманоїдам почався зворотний відлік і зорельот став готовим до зльоту. Іншопланетяни швидко хапали все що було на галявині поруч з космічним кораблем і заскакували всередину. Так вони прихопили з собою і невеличкого тоді ще хижого ящера. Ледь встигнувши розміститись по своїм місцям, вони злетіли і покинули блакитну планету. Тиранозаврику було зле під час зльоту. Він ледь витримав перегрузки. Його, позаштатного члену екіпажу, що не мав свого визначеного місця жбурляло від однієї стіни до іншої. Його ледь не знудило. І ось. Зорельот став на курс і в космічному кораблі запанувала невагомість. Маломі звіряті сподобалось літати. А оточуючим не дуже сподобалась його звичка кусати все і вся що було поруч. Тому його зловили і заперли в окремому боксі. За час примусового позбавлення волі для тваринки змайстрували скафандр і випустили його в космос. Він потрапив на орбіту блакитної планети і був притягнутий земним тяжінням вниз. Злегка обсмалений, але живий він продовжував пошуки їжі і своє подальше життя. До самої смерті він носив залишки космічного шолому та скафандру.

Ящерів, великих і малих, інколи відкопували під час будівництва, роботи шахт. Їх приймали за кого завгодно. Тільки не за тих ким вони були насправді. Викопні рештки прадавніх динозаврів стали були настільки великими і вражаючими, особливо великі зубаті черепа тиранозаврів, що стали прообразом багатьох персонажей в казках всіх народів світу. Це і дракони в Європі, Змій Горинич у слов`янських народів і так далі. До людей на землі були інші істоти. Як реальні, так і ні. Міфи, легенди були складені кожного разу, як люди стикалися з тим, що вони не могли пояснити.

Дійсно, важко було пояснити участь нечистої сили в створенні братської могили доісторичних ящерів. Проте було багато інших випадків незбагненних. Над ними ламали голови науковці багатьох країн. Таким чином, у знайдених в часи середньовіччя кістаків і черепів прадавніх ящерів, з`явилися магічні властивості, якими їх наділила людська уява. Вони стали вогнедишними, літаючими, багатоголовими і ласими до красивих принцес. Усіх велетенських зміїв об`єднувало одне – вони були великими ненажерами. Найбільшим здивуванням археологів став скелет тиранозавра з залишками неопренового одягу. Спочатку була висунута версія, що в первісні люди знайшли цей скелет, одягли його і поклонялися йому як божеству. Але на скелеті були залишки надсучасного матеріалу, а не перші тканини та шкури тварин. Тоді хтось сказав, що все це підстава. Та радіологічний аналіз показав справжність та мільйонну давність кісток та одягу. Є такі знахідки, що викликають більше суперчок та питань ніж дають відповідей і проливають світло на минувщину. Це якраз була одна з них.