Сім’я v1.1

Будь-який янгол, чиїх кремнієвих крил торкається сонячне проміння, може вважати себе великим цабе, зайнявши місце в щільно заселеному поясі Кларка[1]: останні десятиліття множина вільних геосинхронних орбіт із впевненістю асимптоти наблизилась до нуля. А орбітальна хмара, що шістнадцятиликим техносерафимом витріщились мацаками мазерів в одну-єдину точку – уже диво-дивнеє, із епохи динозаврів та іскрових передавачів двадцятого століття. Ще дивніше виглядає незаймана карпатська долина, над якою на висоті тридцяти шести кілокліків денно і нощно виписує свої безкінечні вісімки це небесне воїнство закованих в метал та лід кубітів.

Гори не терплять тиші: шум смерек та крики птахів, дзвін струмків та шепіт вітру в потаємних печерах складають симфонію, яку не сміє порушити жодна людина. Втім, посміла, звук розмірених ударів сокири відбився від крутих схилів, розлякав птахів та повернувся до кремезної людини в домотканій одежі. Чоловік перевів подих, витер піт і знову взявся за інструмент.

Побудувати дім самотужки зовсім не просто. Не керамопластову раковину з усіма зручностями, яку пересувний принтер надрукує за кілька годин, а дім з великої літери. Житло із душею, уособлення власноруч створеного всесвіту, творіння нерозривно пов’язане із творцем та господарем. Кожна стіна, кожна рама, кожна дошка підлоги такої оселі любитиме та берегтиме свого господаря, захистить його в негожу годину, вбереже від напасті, лихого слова та погляду. Сонце лагідніше заглядатиме в невеликі віконця а їжа та питво краще смакуватимуть із дерев’яного посуду.

Із протяжним скрипом дерево похитнулось і повільно завалилось в бік просіки. Чоловік поглянув на сонце, до чогось прислухався та впевнено попрямував до хатини. Там він склав інструмент, почистив одяг і сів за стіл, підсунувши до себе невеликий дерев’яний футляр із окулярами.

Окуляри чоловік не любив – їхня технологічна штучність дисонувала із довкіллям, зайвий раз нагадуючи про ілюзорність самотності. Але світ недосконалий, тому, інколи, доводиться терпіти недосконалі речі. Скельця зайняли своє місце перед очима якраз за мить до того як скрипнули, відчиняючись, двері.

– Добридень, братчику!

Крізь окуляри гість набув наче небуденної чіткості обрисів. Його обличчя із темними, трішки розкосими очима, високими вилицями викликало в пам’яті образ китайського бронзового божка. Схожість доповнювала смаглява шкіра та ретельно вибрита голова.

– І тобі доброго дня, – поважно і трішки неохоче відповів господар. – Братчику. Що ж, сідай, раз прийшов.

– Твоя оселя отримала суттєвий апгрейд. – Гість озирнувся. – Чималі ресурси вклав. Ти. Терміни закінчення?

– Ти не змінився, – зітхнув господар. – Все хочеш знати, все розпитуєш. Пробач, я забув, ти ж не можеш інакше. Я не зможу тобі пояснити, що насправді суть не  в результаті, а в процесі його досягнення. Все має містити свою частку душі. Дякую, до речі.

– За що? – Ані інтонація, ані вираз обличчя гостя не змінились.

– За те, що не прилетів сюди на ревучій залізяці. І за те, що ти все ще спілкуєшся зі мною. Може тобі важко в це повірити, проте я радий тебе бачити. Справді. Як решта?

Бронзовий божок-гість тільки похитав головою.

– Вперті братчики. Вперта уся наша... Сімейка. – Перед останнім словом він затнувся.

– Минулого разу ти вагався перед словом «наша». Розказуй.

Незворушне, бронзове у вечірніх променях сонця обличчя язичеського божка невловимо перемінилось, ставши ще менш живим.

– Ти потрібен. Нам.

– Он як! – Руки господаря самохіть пригладили бороду. – Ти не робиш помилок, розмова – твоя професія, незважаючи на нехтування правилами мовлення. Я міг почути: «Ти нам потрібен». Або: «Нам потрібен ти». Але ти наголосив останнє слово. Щось кепське, еге?

– Ти завжди був найрозумнішим із нас, – голова бронзового божка ледь помітно хитнулась. – Так, ти потрібен нам. Робота Старшого у тупику. Середущий допустив страшну помилку й хто-знає чи виправить її. Я збираюсь одружитись. Ти потрібен нам, нам, усім – і кожному.

– Чекай-чекай, – господар підхопився і скуйовдив волосся. – Не вірю. Ти вирішив одружитись? Ти? Одружитись? І хто вона? Материнська плата суперкомп’ютера?

– Ха-ха. Смішно. Хуана Марія Лопес, як це не банально, жителька конгломерату Мехіко, тридцять вісім років, генетичний індекс зелене-синє-вісімнадцять-прим-омега. Зв’язатись із нею? Вона… – пауза, – не проти познайомитись.

Поміж долонь гостя зблиснуло блакитне віконце віртуального екрану.

– Не тут, – голос хазяїна дому прозвучав різкіше, ніж йому б хотілось. – Опиши словами.

– І від цього залежить, чи ти даси згоду?

– Згоду? Я? Та ти хоч бачив її наяву?  Торкався її волосся? Вона хоч має груди, чи замінила їх хромованими імплантатами банків пам’яті та комунікаційних модулів? Відповідай, ти з нею знайомий особисто?

– Вона хоче дітей. Сам розумієш, потрібна твоя згодна. Проте, схоже, її від тебе чекати марно. Я це й прогнозував із ймовірністю в дві сигми.

– Ти дурень, із твоїми прогнозами. Звісно я згоден!  Діти, подумати тільки! Але як ти… Втім, у тебе й для цього, безперечно, є якийсь план.

– Безперечно. Але не обійтись формальностями. Тут.

– Знову наголос на останньому слові? А Старший все ще убиває тваринок?

– Старший зараз працює з ефектом мортідо. Втім, його моделі тваринками не назвеш ніяк, вони уже кілька місяців як проходять тест Тюрінга. Проте збільшення інтелектуального потенціалу нейромереж впирається в те, що вони гинуть в процесі самоусвідомлення. Причини невідомі. Найкращі результати вдалось отримати використовуючи поступове навчання за умов імпринтингу.

– Тобто раніше Старший мучив тваринок, а тепер убиває дітей?

Господар підскочив, зблиснувши очима. Його мозолясті кулаки величиною з добру кувалду кожен стискались та розтискались, немов відчуваючи під зашкарублою шкірою чиєсь горло.

– Твої висновки нерелевантні. Якщо дуже спростити, то Старший працює навіть не з реалізаціями нейромереж, не з їх моделями, а  з моделями моделей. Не будеш же стверджувати смертність тіні на стіні. Ти.

– Я. Заборонений прийом, Байстрюку.

– Ти некоректний, Молодший. Братчику. Байстрюк – позашлюбна дитина. Не беручи до уваги релевантність даного визначення нашому часу та соціуму, зауважу, що в моєму випадку важко говорити про шлюб. Я не ображаюсь. Братчику. Отже, дослідження Старшого завмерли. Він ще міг миритись, поки все йшло повільно, навіть дуже повільно. Він згоден був витрачати роки замість днів заради самостійності. Примари. Зараз результат відсутній. Можна відтворити нейромережу, наділену самосвідомістю – за умови невисокого, дуже невисокого інтелекту. Або ж народити психа. Теоретично можна побудувати нейромережу аналогічну людському мозку. Людству потрібно не це, чи не так? І нам потрібно не це?

– Отже, Старший хоче стати ще розумнішим, а не виходить. – У голосі Молодшого почулась зловтіха. – Він може скільки завгодно нарощувати себе модулями пам’яті та розширювачами інтелекту, але не стрибне вище голови. Що ж, це чути приємно.

– За твоєї допомоги – стрибне.

– Облишимо, – Молодший скривився. – Байстрюче, розповідай про Середущого.

– Квантова телепортація у нього вийшла не така.

– Знову хитра фраза?

– Пам’ятаєш, в дитинстві ви обговорювали експедицію до Проксими Центавра?

– Дурна ідея. Послали не тому, що там щось цікаве, а тому, що це єдине місце, куди можна дотягнутись.

– Десь так. Але цікаве таки знайшлося. Ідея, загалом, геніальна – відіслати самозбірну фабрику, яка застаріє, поки долетить. Проте, вона зможе побудувати щось за найсучаснішими, присланими пізніше проектами.

Молодший нетерпляче тріпнув волоссям.

– Знаю.

– Середущий, здавалось, розв’язав питання квантової телепортації для макрооб’єктів. Прийнявши репліки квантових станів ми можемо відтворити…

– Ти багатослівний.

– Розроблені мю-алгоритми себе чудово показали на Землі. Проте артефакт із Проксими не зміг коректно відтворитись по цей бік фізичного вакууму.

– Тобто він його знищив, так?

– Невідомо.

– І що то було?

– Немає даних. Але другу сигнальну систему воно мало.

– Тобто?

– Тобто, воно вміло говорити і погодилось помандрувати. Тобто, ми так трактували, що воно погодилось. І воно там одне. Було. Земля отримала усі, геть усі квантові репліки. Але…

– Отже, ймовірно ви знищили цивілізацію.

– Ймовірно. Пів сигми. Ти нам потрібен для прискорення роботи, розумієш це?

– На Землі більше немає безумців? – Молодший гірко усміхнувся. – Обивателі позалягали у віртуальні капсули і мандрують придуманими світами. Активні особистості заробляють соціальні рейтинги.

Обличчя Байстрюка скривилось, неначе від болю.

– Ти заангажований, братчику Безліч, безліч людей хоче творити. Останнє десятиліття зробило в мистецтво більший внесок, ніж вся попередня історія.

– Ох, братчику, ні бельмеса ти не тямиш в цьому. Погодься, ні бельмеса.

– Люди не встигають за прогресом, ти правий, Молодший. – Байстрюк уперше зазирнув хазяїну хатини в очі. Не встигають навіть такі, як ми. Зараз. Це образливо – підійти до межі і зупинитись.

– Сингулярність, – повільно мовив Молодший, – це коли людина принципово не встигає за новим знанням. Швидкість прогресу в як завгодно вузькій галузі перевищує швидкість навчання. Поки Ахіллес пробіжить десяток кроків – черепаха проповзе один. Поки пробіжить один – проповзе одну десяту. Це звична логіка. В умовах сингулярності Ахіллес її насправді ніколи не наздожене.

– Образливо було Ахіллесу заблудитись у щораз менших часових відтинках парадоксу Зенона, – підхопив Байстрюк. Цього разу йому вдалось вибрати вдалу інтонацію. – Торкнутись сингулярності – і завмерти за крок. Ахіллес ніколи не наздожене черепаху. Без тебе, братчику, не наздожене. А люди без нас не впораються.

– Ми люди! – Молоший аж відскочив. – Я людина!

– Без пір’я з нігтями? Тоді людина. Погоджусь. Це не релевантно, розумієш? Той, хто нас породив, наша базова особистість, був розумніший, ніж ми.

– Дурниця.

– Ймовірність три сигми, братчику. Він був розумніший ніж кожен із нас зокрема. І коли він погодився нашинкувати власний розум на віртуальні особистості, братчику, він сподівався, що його нащадки перевершать його. Сума частин адитивно перевищує основу. Логіка пси-конструктів. Братчику. Ви, всі троє в сумі.

– Ви, ви. Ти ж мимо цього не пройшов, Байстрюче?

– Ймовірність три сигми, що об’єднавшись, ми зможемо увійти в технологічну сингулярність.  Чотири дев’ятки після коми. Ага. Темніє. Дозволиш розпалити ватру?

Тільки зараз Молодший зрозумів, що останні пів години окуляри автоматично корегували видимий рівень освітлення і, насправді, кімнату давно огорнула темрява. Байстрюк вправним рухом досвідченого фокусника дістав кремінь, кресало й пустив на трут ціле сузір’я іскр. Менш, ніж через хвилину весело запалало вогнище, підкидаючи іскри аж до дірки в стелі.

– Шпаргат потрібен тобі. Нормальна металева поверхня для кухні.

– Потрібен. Часу не вистачає. Гарний вогонь.

– Думаєш у цьому вогні є частка моєї душі? До речі, душа у нас усіх – як – одна? А у мене? Коли Породитель розтерзав свій гіпоталамус, розщепив свідомість, породжуючи alter ego – ви появились в муках. Через біль народження, ви навіть не пригадуєте цього. І потім, дорослішаючи, навколо своїх особистостей наростили додаткові нейромережі, розширювачі пам’яті, еффектори, віртуальні і реальні тіла. Крім тебе, звісно, тобі дісталось справжнє, а братчики через широкосмугові канали працюють по всій землі в кіберголемах. Десь тоді я народився в закапелках ваших протоколів спілкування, спочатку будучи усього тільки розкиданою по нейронах, оптоволокну та квантових процесорах комунікаційною ланкою. До речі, є ймовірність, невелика, порівняно, одна сигма, що моя особистість узагалі не має відношення до  нашої біологічної складової. Братчику, подивись на мене.

– Не хочу. – Молодший заплющився. – Навіщо ти зробив собі тіло? Решта якось обходяться віртуальними образами.

– Братчику, подивись на мене.

Тільки-но окуляри доповненої реальності покинули перенісся, Молодший побачив своє четверте alter ego: металевого псевдоживого конструкта, схожого породження протиприродного зв’язку богомола з лемуром.

– У доповненій реальності ти сипатичніший.

– Дивись на мене. Дивись – це теж в якійсь мірі твоє тіло. Адже розум у нас один на всіх, чи не так? Там, – лемуробогомол показав на стелю, – супутники, які можуть перенести кожну самостійну частину нашої свідомості в довільну точку ойкумени.  І тільки ти, братчику, один із нас всіх залишаєшся у справжньому тілі. Решта задовольняється сурогатами. Ти – тут, наше тіло – тут. Навіщо? Працюючи разом ми переженемо ахіллесову черепаху, перетнемо край сингулярності. Тільки разом, братчику. Навіщо ти ховаєшся від правди? Я не маю натхнення Старшого, я позбавлений впертості Середущого і не уявляю можливостей твоєї інтуїції, братчику. Але я умію спілкуватись. Мене узагалі не повинно бути і я, певною мірою, братчику, поза системою. Братчику.

– Навіщо ти це повторюєш? Ви не розумієте різниці між метою та дорогою до неї.

– Нехай. Але я задав запитання, які ви не насмілились задати. Може ти насмілишся відповісти? Навіщо?

– Навіщо що?

– Навіщо ти. Старші братчики – відчайдушна спроба homo sapiens вийти за власні межі. А ти – антагоніст. Два із трьох alter ego, дві старші особистості, працюючи разом, дають адитивний ефект, доповнюють одне одного. Я витрачаю свої ресурси на наше спілкування. А ти – одинак. Та річ у тім, що у чотирьох ми з імовірністю чотири сигми утворимо синергію. Це те, про що мріяло людство. Це шанс переходу технологічної сингулярності. Тому повторюю: навіщо ти? Твій світогляд свідомо виключає будь-яку можливість синергії. Не оцінюватиму шлях персоналізованого пізнання, я тільки констатуватиму. Я.

– Мій шлях йде з глибини віків! Це шлях пізнання і самовдосконалення!

– Ми штучні, до останньої звивини. Невже ти думаєш, що Породитель залишив щось на випадковість? Молодший, ти – гальмо. Невідомо як за далеко ми б могли зайти, будь ти не таким. Працюючи разом, ми б стали самодостатнім комплексом розвитку,  але ти ніколи не об’єднаєшся з іншими. І це – не випадково. Вони, – Байстрюк описав маніпулятором півколо, – вважають, що краще менше, але зрозуміліше. Що працюючи з повною віддачею, ми швидко вийдемо за межі сприйняття ординарних людей.  Тому наш прогрес штучно загальмований. Тобою. Правдиво: ти ініціатор сварки. Ти заховав свій потенціал у болото «тисячолітнього шляху самовдосконалення». Звісно, не сам, але. Ти. Оксюморон: три alter ego спілкуються через четверте. Ти нас затримуєш, не даєш розгорнути. Потенціал. Ти гальмуєш. Прогрес.

Мова Байстрюка стала ще більш незграбною, неначе він пробував підібрати людські відповідники машинним командам. Молодшому навіть здалось, що він бачить як потоки даних розігрівають надпровідні квантові серця процесорів у марній спробі вийти за рамки машинного існування.

– І що ти хочеш?

– Допоможе. Ментохірургія. Я компетентний. – Інтонації змінились. – Це мої дослідження. Експеримент Породителя визнано вдалим і останнє десятиліття я кромсав мізки не одному десятку добровольців. Я поправлю і тебе, братчику. Дозволиш?

Молодший подивився на відблиски ватри у стеклах окулярів Байстрюка. З відблисків вогню в нього вдивлялись дві інші особистості, запитально зазиралючи в очі. Братчику, що скажеш?

Господар хатини подивився у вогонь а потім в стелю, повільно похитав головою. Лемуробогомол відвернувся.

Потік даних, пробивши атмосферу, запалив крижане нутро техносерафимів і вони марно тріпнули кремнієвими крилами знову розподіляючи три потоки інформації по людській ойкумені.

Післямова

Розуміючи, що текст орієнтований на дуже вузьку аудиторію і насичений термінологією, я довго вагався перед тим як написати пояснення до нього. Зрештою, вирішив повчитись у пана Станіслава Лема. Якщо у вас не виникло труднощів зі сприйняттям, то, напевне, післямова не для вас.

Пояс Кларка – множина геостаціонарних та геосинхронних орбіт, перебуваючи на цих орбітах супутники обертаються із кутовою швидкістю обертання Землі, нерухомо зависаючи над екватором чи виписуючи в небі вісімки над іншими широтами.

Мазери – лазери, що працюють в мікрохвильовому діапазоні. Їх є сенс використовувати при інформаційному обміні із супутниками оскільки досить коротка довжина хвилі дозволяє забезпечити високу густину  інформаційного потому і, водночас, вони менш залежні від погодних умов у порівнянні із лазерами.

Кубіт – квантовий біт. Біт – одиниця інформації, в класичній системі може приймати значення 1 чи 0. Квантовий біт являє собою хвильову функцію і може перебувати в стані суперпозиції цих значень. Як от відомий Кіт  Шрьодінгера – живим та мертвим водночас – але тільки до відкриття скриньки. Ця властивість покладена в основу роботи квантових комп’ютерів та всієї теорії квантових обчислень.

Мортідо – Термін, що використовується в психоаналізі. Відповідно до теорії психоаналізу, в основі людської особистості лежать два фундаментальних спонукання: креативне (лібідо) і деструктивне (мортідо). Прагнення до самознищення штучного інтелекту на межі самоусвідомлення – фантприпущення.

Квантова телепортація – насправді не має жодного відношення до миттєвої передачі матерії. При квантовій телепортації вихідний квантовий стан руйнується у місці проведення вимірювання та реалізується у місці прийому, що відповідає теоремі про заборону клонування. Квантова телепортація не передає енергію чи інформацію з надсвітовою швидкістю, оскільки обов'язковим етапом квантової телепортації є передача інформації про вимірювання класичним каналом. Фактично – об’єкт «розбирається на складові та передається телеграфом»

Сигма, стандартне відхилення – у теорії ймовірності і статистиці найпоширеніший показник розсіювання значень випадкової величини відносно її математичного сподівання. Вимірюється в одиницях виміру самої випадкової величини. Правило 3-х сигм: не менш, ніж із 99,7% достовірністю, значення нормально розподіленої випадкової величини лежить у вказаному інтервалі.

Адитивні величини – ті, які можна просто додавати. Два кілограми вугілля горітимуть довше ніж один.  Проте вугілля, сірка те селітра в певних пропорціях дадуть геть інший результат, ніж просте додавання ефектів кожного із них. Це – синергія.

Alter ego – лат. «Інше я». друга сутність людини, друга особистість або особа всередині особи. Експерименти по «багатопотоковості» людського мозку проводять уже зараз. Зокрема пілоти бойових вертольотів «апач» отримують різні дані із систем машини на кожне око і незалежно, паралельно їх обробляють. Після відповідних тренувань. Звісно. У побуті це проявляються у вмінні працювати одночасно із кількома задачами одночасно – наприклад, однією рукою набирати один текст а іншою – інший. Також існування кількох особистостей в одному мозку відоме при певних психічних хворобах. Відомий випадок Біллі Малаґана в тілі якого було 24 особистості – від 3-х річної дівчинки до Крітсін з Англії до 23-річного югославського комуніста. Частина цих особистостей вдало співпрацювала між собою, інші навіть не знали, що вони не одні в своєму тілі.

Технологічна сингулярність – вибухоподібне зростання швидкості науково-технічного прогресу, момент, після якого технічний прогрес стане настільки швидким і складним, що виявиться недоступним для розуміння.