Проникнення

«Живе Тіло Тепла Світила нашого прагне радості і нових вражень. Воно вічно мандрує у Всесвіті від Зими до Весни і Літа, щоб відпочити у Осені. Воно наділене міцною оболонкою, але іноді, коли на терезах печалі все добро переважує сльозинка образи, проникають всередину злі тіла, спричиняючи страждання і біль. Сини і доньки Живого Тіла Тепла Світила нашого стоять на варті повсякчас, охороняючи Матір свою від небезпеки»…

Маленька дівчинка грається кулькою. Кулька невагома, вона поривається в небо, але тоненька ниточка надійно тримає її, щоб невмолимі фізичні закони не зруйнували дитячої радості. Бо, може, саме у цю мить радість саме цієї дитини не дає порушитися Великій Рівновазі у Системі і допустити приходу космічної біди…

Веселкове сяйво нуртувало навколо патрульного корабля, вселяючи у Айсурове серце радість. Зірки мерехтіли кольоровими світлячками, підсилюючи цю радість, додаючи впевненості і оптимізму, але разом із радістю з безмежного простору невідомості у душу проникали холодні паростки тривоги.

Айсур спробував прогнати це неприємне відчуття, поглянувши у простір навколо себе і уявивши всю потужну систему захисту, що складалася з мільйонів елементів, одним з яких був він сам, але це не допомогло. І хоч зовнішня оболонка Системи здавалася надійною і непроникною для будь-якої сторонньої сили, Айсур знав, що це не зовсім так, бо саме існування патруля доводило протилежне. Він добре пам’ятав статистику: зовнішня оболонка здатна була затримати майже три чверті всіх зовнішніх загроз, внутрішня – ще відсотків десять, а все решта доводилося ліквідовувати патрульним кораблям. Хоча, якщо розібратися, напади позасистемних форм життя особливої небезпеки не складали, – так, рутинна робота, вся трудність якої полягала у пошуку і буксируванні приблуд за межі зовнішньої оболонки. Проте лишалася одна мільйонна відсотка імовірності проникнення в Систему ворогів серйозніших – руйнівників планет, яких у Хроніках називали утамасами і охлікорнами. І ця зникаюче мала імовірність не давала зараз Айсурові спокою.

Десь неподалік, за п’ятнадцять світлових секунд, простором шугав патрульний корабель Девадакі, Айсурової напарниці по 167-й чарунці північного полярного сектора Системи.

«Айсуре, ти знову мучишся передчуттями», – послала Девадакі мислефразу своєму напарникові.

«Чомусь пригадався перший інструктаж», – відповів Айсур.

«Ти знову про це. Не треба бути таким песимістом», – сяйнула радісно Девадакі, але у сяйві її мислефрази не було ультражовтого кольору – ознаки беззастережної впевненості.

«Я ніяк не можу зрозуміти, чому згадую про руйнівників планет».

«Хіба ти не навчився очищати думки?» – здивувалася Девадакі.

«Боюся, що це сигналізує про порушення Рівноваги в системі Геї. Комусь із нас доведеться летіти на пошуки», – Айсур був повен рішимості

«Гаразд, полечу я», – охоче погодилася Девадакі, якій теж не давали спокою тривожні передчуття…

«Коли гризе тебе, дочко, печаль, коли виїдає, сину, твою радість тривога, вір їм, бо провіщають грізні діла, що несуть радість звершення і щастя досягнення»…

Передчуття виявилися не марними. Айсур побачив раптом, як веселкове сяйво перед його очима поблякло, а за мить зникло у чорному вихорі, що набирав сили. Що сталося далі, Айсур пригадав уже потім, коли все скінчилося, і він отримав змогу подякувати тривозі, що не дала заснути його пильності, а підготувала до зустрічі зі страшним ворогом і допомогла діяти холоднокровно. То був утамас, шанси зустрітися з яким прирівнювалися до однієї стомільйонної. І він був достатньо великим, щоб заподіяти Системі лиха.

Айсур відчував звичний спокій, що буває тільки під час великого напруження. Радість від того, що Девадакі зараз нічого не загрожує, і що тривога зникла, поступившись місцем визначеності, дозволяла діяти легко і невимушено. Відтак іштарійський патрульний увімкнув гравітаційні перетворювачі, від чого корабель його став для утамаса практично недосяжним.

Міжзоряний зайда рухався дуже швидко. Айсур зв’язався з мардукійським планетним патрулем і попередив про небезпеку – один з імовірних курсів пролягав саме туди.

З часу проникнення минуло кілька годин. Утамас підходив до першої лінії мардукійського планетарного захисту. Айсур, тримаючись позаду на безпечній відстані, бачив, як темна туша заблуди, оповита густим мереживом іскор, генерованих потужними силовими установками мардукійських кораблів, сповільнилася і стала зменшуватися у розмірах.

Тривога ослабла, але не зникла. Айсур відчував, що утамас не сам. Щоб перевірити це, слід було негайно повернутися у зону прориву і перевірити утамасів слід…

В той час, коли мардукійські патрульні стримували утамаса, Девадакі слухала Гею. Вона мала вловити ту єдину нотку, що звучить на межі, грозячи зірватися у жахливу какофонію, котра буде підсилена випущеними утамасом хвилями, зіллється з ними у жахливому резонансі, щоб змести планету за одну невловиму мить.

Девадакі тричі переслухала мелодію дванадцяти кризових смуг і зупинилася на двох. Від її вибору залежало зараз багато, але тягаря відповідальності вона не відчувала, а просто покладалася на Вищих, які ніколи не зрадять і не обдурять. Обравши, Девадакі увімкнула аналізатор, і потужний фільтр звузив коло її пошуків до трьох точок напруженості. Дві з трьох були стабільними. Третя ж помітно росла. І хоч вона звучала тихо, слід було поспішати…

За десять годин Айсур, сповнений тривоги, повернувся до місця прориву оболонки, який потроху затягувався і зараз уже складав не більше двох світлових секунд. Проте швидкість відновлення патрульного не задовольнила, і він спрямував усю енергію з базового накопичувача в прорив. Як тільки оболонка відновилася, вималювався чіткий слід – слід охлікорна, грізного руйнівника світів. І цей слід тягнувся до Геї. Айсурові не було потреби навіть вмикати обчислювальний пристрій, він і так добре знав, у якому секторі Неба знаходиться зараз Гея.

 Думка про охлікорна паралізувала іштарійського патрульного. Сплеск відчаю і страху за долю цілої планети був таким потужним, що універсальний енергокомпенсатор загрозливо загудів, а простір навколо корабля взявся туманною імлою, в якій гасло світло зірок і викривлювалися всі мислимі енергоколивання. На щастя, потужності вистачило, щоб погасити Айсорів розпач, тож, позбувшись його, патрульний знову набув здатності міркувати тверезо. Слід було наздоганяти охлікорна, щоб хоч чимось допомогти Девадакі, від якої зараз залежала доля цілого світу…

 «Злих тіл у Всесвіті не злічити. Вони – свідки і спричинителі твого сходження, о дочко. Вони – твоя нова сила і міць, о сину. Танцюють двоїсто протилежності, витягають одна одну з краю небуття, щоб тривало життя вічно на вічному Шляху. І ти не бійся Вічного Танцю. І ти повір, що витягнуть Тебе з краю небуття добрі руки. Тільки май у цю мить чисту душу і любляче серце»…

Про охлікорнів на Іштарі знали не так уже й багато, але те, що знали, втішити не могло. Стародавні Хроніки стверджували, що охлікорни могли знищити планету за лічені години. Одне з таких проникнень у Систему призвело до повного руйнування планети Аеторон у давні часи. Боротися з охлікорнами не випадало, від них належало рятуватися втечею. Принаймні, так вважали іштарійські тлумачі Хронік Системи. Але Девадакі якось довелося поспілкуватися з мардукійськими патрульними, і вони їй розповіли, що їхній варіант Хронік Системи набагато древніший, а тому розповідає про три десятки нападів утамасів і два випадки успішного протистояння охлікорнам з боку звичайних патрульних.

На Геї Айсурові бувати не доводилося, але він чудово знав історію і географію цієї планети. І хоч вона аж надто сувора, комусь може видатися навіть більше схожою на виправну колонію, надійно закриту для будь-яких сторонніх впливів, іштарієць відчував до сусідки своєї Батьківщини по Системі якусь незрозумілу симпатію.

Те, що мешканці Геї не служили у Патрулі, Айсура не дивувало, рівень їх свідомості був занадто низьким. Тут не зарадили б ніякі технічні хитрощі, адже політ крізь простори Системи вимагав неабиякої чистоти душі. Проте і на Геї були звільнені від Кола Необхідності, а це, знаючи тамтешні умови існування, що не кажи, вражало.

Охлікорн летів не поспішаючи, впевнений у своїй нездоланності. Підстав для цього у нього вистачало. Зупинити його міг хіба що Верховний Владика Системи, але у того було і свого клопоту через край. Натхненний розповідями про патрульних сивої давнини, Айсур вирішив діяти сам. Він стане концентратором енергії всієї захисної оболонки Системи. Треба тільки не злякатися відкрити канал і стати знаряддям очищення.

Перш ніж зважитися на це, Айсур увів дані про охлікорна в прогностичну машину, щоб отримати зайве підтвердження очевидного – планетожер іде до Геї…

«Охлікорни руйнують недосконале у час урочний. Ними водить Божа рука. І коли ослабнуть оболонки Живого Тіла Тепла Світила нашого від останньої краплі холоду з дитячих рук, з’являться вони, щоб звершити призначене. Та в час, коли слідами Великої Космічної Битви прийде утамас, ведучи за собою охлікорна-заблуду, дочки і сини Живого Тіла Тепла Світила нашого, будьте напоготові, ворога сміливо зустрічайте, Світлом Радості бороніть свої світи, бо нема сили могутнішої за Світло Радості…»

Девадакі невидимо опустилася на поверхню планети. Вона знайшла маленьку дівчинку, чия душа звучала руйнівною нотою. Поряд більша дівчинка гралася кулькою. Заклопотана мама дівчаток поралася на кухні, не помічаючи загрози, але іштарійка змусила її кинути все і підійти до меншої, щоб погасити нотку образи добрим поглядом, у якому змішалися жаль, докір і розчулення.

І хоч як їй було не важко, як не вимучували тутешні нестерпні енергоумови, Девадакі доповнила цей погляд частинкою своєї власної енергії…

Айсур послав у простір мислезапит про енергію для боротьби з охлікорном. Його почули і з усіх усюд полилися до маленького патрульного корабля потоки сили. Зосереджений тільки на процесі прийому і переадресування, Айсур не думав ні про що. Отримуй, планетожере, порцію світла і радості, ми не пошкодуємо її для тебе!

Коли потужний вихор світлої радості – наймогутнішої Сили Всесвіту – торкнувся охлікорна, він миттєво сповільнив рух і огризнувся темним імпульсом тупої злоби і ненависті. Якби Айсур опинився на шляху цієї хвилі, він би навряд чи вцілів. Але його захищав бар’єр зі світлої енергії радості всієї Системи, тож охлікорнових ударів він міг не боятися.

Тепер залишалося чекати, коли Девадакі зробить свою роботу, а тоді зоряний зайда вилетить за межі системи разом зі своїм ослабленим проводирем-утамасом.

Енергія радості малювала у Айсуровій свідомості чудові картини, що йшли суцільним потоком, супроводжувані звуками, запахами, і ще чимось, чому нема назви у мові геян. Це «щось» було немовби основою для всіх візуально-акустичних картин, основою радості, що у пікових точках перетворювалася на абсолютне щастя.

Потік прекрасних образів не біднішав. Те, що бачили мешканці Системи за еони часу, становило величину запорогову. І Айсур знав, що Девадакі впорається. Думка ця невдовзі знайшла своє підтвердження у діях охлікорна, який втратив раптом опертя на Геї і з шаленим прискоренням помчав за межі Системи. Несподівано потік енергії припинився, і Айсур зміг почути нарешті думки своєї напарниці, яка поверталася у зону патрулювання.

«Тривоги наші вічні, тому не поспішай розслаблятися, і не забувай, що патрулювання не скінчилося», – озвалася Девадакі, коли тривоги лишилися позаду...

– Донечко, не можна ж такою бути, – мовила мама, що відчула раптом потребу поговорити з меншою донькою. – Хіба ж можна ображатися на своїх рідних за таку дрібницю? Грайтеся кулькою зі старшою сестричкою разом, удвох веселіше…

Жінка пригорнула дівчинку і погладила її по білявій голівці, витерла зі щік гіркі сльози образи. У глибині душі вона відчувала, що на порозі їхнього дому стояло страшне лихо і це лихо було вигнане геть чиїмось добрим невидимим втручанням…

«І проститься нерозумним діяння їхнє, викуплене слізьми покаяння. А тому, хто не злякався, відкриються нові дороги, яким кінця не буде повік віку…»