P. K., 2014
Ольга Брильова продовжує розповідь про 10 індійський фантастичних фільмів, які вам варто подивитися. Публікуємо наступний матеріал.
Якби Георгій Данелія народився в Індії, він був би Раджкумаром Хірані. І хоча «Піддат» (ПіКей) ані стилістично, ані тематично зовсім не схожий на «Кін-Дза-Дза», в них є спільне: обидва фільми використовують ідею інопланетянина, чужинця, щоб поговорити про людство. Тільки Данелія відправляє двох землян у засвіти, а Хірані навпаки, приводить персонажа з засвітів на Землю.
Починається все з того, що прибулець (його грає Амір Хан, один з «Трьох Великих Ханів», найпопулярніших Боллівудських акторів), прилетівши на нашу планету, став жертвою пограбування: нахабний абориген поцупив у нього прибор для зв’язку з кораблем, без якого прибулець не міг повернутися додому. Коли він вивчив нарешті мову (і так склалося, що то була мова бходжпурі, яку Амір Хану довелося вчити спеціально для зйомок), раптово надбаний друг, почувши його історію, сказав від щирого серця: «Знайти твою втрату допоможе тільки Бог!» У прибульця все було погано з ідіомами, тому він вирушив у Делі, шукати Бога, який йому допоможе.
До речі, ім’я ПіКей, яке стало назвою фільму, він отримав від місцевих, котрі, дивлячись на його поведінку, думали, що він peeke — п’яний. Тому, може, в українській локалізації його варто було б називати Піддат?
Отже, Бога в Делі ПіКей не знайшов, але знайшов дівчину Джаґґу, яка тяжко переживала розрив зі своїм коханцем Сарфаразом. Джаґґу була журналісткою, і побачила в його пошуках Бога потенціал для хорошої історії. Звичайно, в неї виникли проблеми з тим, що він називав себе прибульцем — спершу вона думала, що він просто псих. Але потім її зачарував неймовірно чужинський погляд ПіКея на звиклі речі, а те, що він зміг прочитати її думки, остаточно її переконало.
Власне, в цьому полягає і головний фактор комізму, і філософська глибина фільму: очима чужинця ПіКея ми дивимось на речі, які нам давно знайомі — і бачимо якусь дичину. Потім трохи замислюємося — бляха, так це ж і є дичина. От, наприклад, Пі Кей запитує в директора телеканалу: чому, коли ти питаєш, хто загубив гроші, всі кидають до тебе, а коли ти питаєш, хто загубив презерватив, всі кидаються від тебе? Тому що ніхто не хоче оголошувати, що в нього сьогодні вночі буде секс, відповідає директор. А як же ж ці весілля з салютами і музикою? — питає Пі Кей. — Адже ці люди саме оголошують, що в них сьогодні буде секс!
ПіКей схожий на героїв Честертона, которі дивуються, що рожево-бежеві люди звуться білими, коричневі — чорними, а жовте вино чомусь теж називають білим. Його погляд на світ є незатьмарено ясним і невинним. Він навіть брехати не умів, поки його не навчили земляни (облишимо буквоїдське питання «а звідки тоді в його раси розвинений мовний апарат?»). І режисер пропонує нам глянути на світ жовтаво-зеленими, широко розкритими очима ПіКея.
(Про ці очі треба написати окремо. Вміння водночас бурмосити брові і таращити очі досі показував лише Г’юго Вівінг у «Володарі Перснів» — пам’ятаєте сцену, де Меррі та Піппін несподівано вискочили з кущів посеред цілковито секретного засідання? Але у Вівінга то була лише одна сцена — а Амір Хан ходить так протягом цілого фільму!)
Взагалі, я підозрюю, що Амір Хан сам трошечки в аутичному спектрі — настільки добре йому даються ролі персонажів не від цього світу. У нього, звичайно, є й інші ролі, але для цих він начебто на світ народився.
Тепер ступімо на слизьке і поговоримо про найризикованіший і найглибший аспект фільму — стосунки людини й Бога. Бо нагадаю, що фільм, власне, про те, як людина шукає Бога.
Я вже давно кажу, що найбільші проблеми в релігійників не з атеїстами, а з реальними віруючими, які приймають всерйоз існування Бога і реально намагаються діяти так, наче Він є. ПіКей з планети, де не вміють брехати, тому він одразу повірив, коли йому сказали, що Бог йому допоможе. І діє він відповідно: йде в кожен храм, який трапляється йому на дорозі, і робить те, що там скажуть. Він молиться в мечетях, церквах, буддійських та індусскьих храмах, купує молитовні персні і підносить богам дари, поливає молоком шивалінгам і купається в святій воді Ганги. І не може второпати, чому люди, які вважають Бога справедливим та люблячим батьком, так ненавидять одне одного через Нього. А ще він не розуміє, чому Бог не поспішає відповідати на молитви людей. Але, побачивши, як Джаґґу втнула жарт над чоловіком, який набридливо телефонував їй, він впіймав одкровення: люди телефонують Богові на неправильний номер! Місце Бога посів якийсь жартівник, котрий, як Джаґґу, збиткується з тих, хто звертається до Бога.
Авжеж це одкровення не сподобалося релігійним діячам. А надто їм не сподобався кульмінаційний монолог ПіКея:
— Ви кажете, що існує лише один Бог. Я кажу: ні. Існують два Бога. Один — той, хто створив нас усіх. Інший — котрого створили такі люди, як ви. Ми нічого не знаємо про Бога, який створив нас. Але Бог, якого створили такі люди, як ви, схожий на вас. Брехун, облудник, що дає фальшиві обіцянки, дослухається до багатих, нехтує бідними, любить слухати хвалу. Люди бояться сказати проти нього навіть слово. Мій правильний номер дуже простий: вірте в того Бога, що створив нас. А Бог, якого створили такі люди як ви, підробний Бог — знищіть його.
Але у нас комедія, тому все закінчиться добре.
Але у нас комедія Раджкумара Хірані, тому буде не без жертв…
А ще фільм цей є глибоко релігійним ще й тому, що в ньому… немає Бога. В цілому індійці не вагаються показвати богів у кіно. Кришна, Шива, Калі, Брагма, Ганеша — часті гості на екрані, і частенько дія відбувається під час якогось релігійного свята. За два роки до «Піддата» в Боллівуді зняли фільм “О боже мій!” про людину, яка судилася з богами за те, що землетрус зруйнував її крамницю, і зірковий актор Акшай Кумар зіграв там Крішну. І це дуже дотепна і дуже приємна комедія. Але фільм Хірані кращий.
Бо коли ти експліцитно показуєш Бога, ти не залишаєш ані персонажеві, ані глядачеві простору для віри. У «P.K.» ми можемо гадати, що це Бог послав ПіКеєві актора, перевдягненого Шивою, гонитва за яким вказала йому на ціль. А можемо гадати, що це сталося просто випадково. Можемо думати, що це Бог послав ПіКея до Джаґґу, щоб повернути їй Сарфараза і батька. Але це теж міг бути випадок. Проте, батько сам поміж солодкою брехнею гуру і правдою, яку несла донька, вибрав доньку і правду, і в цей момент знищив підробного Бога і знайшов справжнього. Бо справжній Бог, якщо він є — це істина.
Мабуть, ПіКей теж щось знайшов на Землі — не лише Джаґґу. Бо Хірані з 2014 року обіцяє нам сіквел.
Проте, хоча сіквела він не зняв, є інші його комедії, і вони теж чудові. «Три ідіоти», «Братан Мунна — доктор медицини» і «Так тримати, братан Мунна!», «Санджу», «Дунки» — їх не так багато, Хірані не клепає по фільму на рік, як деякі ремісники, але всі вони прекрасні.
Тому дивіться фільми Хірані. Не слухайте підробного Бога. І пам'ятайте: одяг та кольорові папірці можна взяти в танцюючих машинах.
Більше подібного контенту у блозі про кіно TovstiZli
