«Он полный идиот – вы его звали!» (с) Г.Л. Олди. Відгук Олени Пандурської

Вітаю усіх!

Традиційно, мій відгук далеко не найперший, але цього разу, здається, я не втратила можливості сказати щось корисне.

По-перше, хотілося б привітати усіх дипломантів. Україна узяла чимало нагород, одна із яких дісталась і співорганізатору цього чудового проекту. Олеже, так тримати! Сподіваюсь, ти ще не раз даси привід радіти твоїм успіхам.

Особисто вітаю Макса і Ларису із перемогою на МК! Але ця подія привід привітати не тільки тих, хто мав якісь нагороди, але й усю нашу шановну спільноту. Вітаю усіх із таким визначним завершенням десятого конкурсу!

Тепер перейду до самого Майстер Класу.

Майстри показали себе, як люди, які дійсно вміють розраховувати власний час. Здавалося б, на кожне оповідання дістанеться хвилин по 10-15 для розбору, ну що можна встигнути таким чином? Не знаю, як інші, але я отримала навіть більше, ніж сподівалась. І це було здебільшого через те, що Майстри на прикладі конкурсних оповідань не тільки вказували на помилки авторів, а й взагалі звертали увагу учасників і присутніх на загальні помилки авторів-початківців.

Майстри відзначили загальний непоганий рівень мови, якою були написані оповідки. Пригадуючи МК по восьмому конкурсу, роблю висновок, що це суттєвий прогрес (для мене так точно). Для початку нас усіх похвалили, а от дьоготь роздавали кожному свій і у різних дозах. Зараз спробую систематизувати зауваження по оповідкам і пригадати загальні висновки, які зробили Г. Л. Олді.

Вагома причина

Цю оповідку вказую першою, бо вона таки найбільше сподобалась Майстрам. Інші будуть у довільному порядку.

Майстри відзначили вдалу побудову оповідки, і гарне її закінчення. Також похвалили гарну мову, якою та написана. Ті зауваження, які були зроблені, були радше не закликом до дій по зміні тексту, а лише рекомендаціями, на що треба звернути увагу наступного разу. Єдине, що Олді рекомендували, це усе ж ввести у оповідку і добрих персонажів. Але суттєве зауваження стосувалося того, що не можна постійно вичавлювати сльози із читача, навіть, якщо ви робите усе це вдало. Бо з часом у читача (чи то глядача) настає пересичення плачем, або, навіть, сміхом, і він перестає реагувати на ваші прийоми, або навіть гірше - реагує зворотно. Замість плачу вже виникає сміх. Це мало стосувалося саме оповідки, бо тут не вистачило обсягу для виникнення вказаного ефекту.

Якось у Кощієвому царстві…

Взагалі оповідка Майстрам сподобалась. Її відмітили, як гарне гумористичне оповідання. Але суттєвою помилкою Олді вважають дисонанс на переході до кульмінації. У тій частині оповідки, де герої набираються сили від рідної землі. Оскільки уся оповідка читається на веселій піднесеній ноті, цей логічний вчинок, що суттєво відрізняється за настроєм від іншого тексту, виглядає пафосом. Майстри зауважили, що помилка не у діях героїв. Із цим якраз усе нормально. Помилка у подачі автором цих дій. «Фарс не стыкуется с драмой» (с) Г.Л Олди. Не буває трагіфарсу, але буває трагікомедія. Тобто, якщо я правильно зрозуміла майстрів, тут усе мало б вирішуватись за рахунок прописування деяких напівтонів, що дали б потрібний ефект.

Крила Емілі

Тут усе складніше. Ми мали кілька суттєвих помилок у тексті, одна із яких, як сказали Майстри «Була у самому движку». З неї, мабуть, і почну. Намагаючись зробити перехід від віртуального світу до реального несподіваним,  ми просто втратили увагу читача. Тобто піднесений настрій, який створюється у першій частині тексту, раптово втрачається, коли Емілі робить перехід у реальний світ і опиняється перед сірою буденністю. Також наша оповідка мала кілька наглядних штампів, на які звернули увагу Олді. Ну, власне, яскравий віртуал і сірий буденний реал. Якщо ми вже узялися писати на цю тему, то мали б створити щось достатньо оригінальне. Та й перехід вийшов вельми штампованим.

З цього приводу, Олді й сказали, що ми (тобто автори-початківці) даремно орієнтуємо літературу на читача, що лежить на дивані. Тобто, жаліючись на те, що читач тупіє, автори знов і знов кажуть: віртуал – це добре, яскраво. А потім самі ж жаліються на тупість читача. «А чего вы хотели? Он полный идиот – вы его звали!» (с) Г.Л. Олди. З цього приводу нам було сказано, що краще орієнтуватися на просту людину, здатну до мислення і дій. Здатну уявити себе у незвичній ситуації, асоціювати з героєм. Не супергероєм, зауважте.

Ну, мабуть, не усе вже було аж так погано. Врешті-решт нас похвалили, сказали, що ми написали гарну оповідку про кохання. Що нині рідко можна побачити твори про кохання, позбавлені пафосу та пошлості.

Зоряний фенікс

Доволі неоднозначне враження викликало у Майстрів і це оповідання. На фоні гарного написання, діалогів, присутності гарного фантприпущення, Майстрам дуже не вистачило конфлікту у оповідці. Про це вже казали у інших відгуках, але я б хотіла дещо розкрити тему. Конфлікт не обов’язково має бути розкритий у подіях чи стосунках героїв, це може бути навіть внутрішній конфлікт – розвиток самої людини, перехід її від одного стану, світогляду, переконань, до іншого. Це може бути що завгодно, конфлікт ненависті та кохання, конфлікт інтересів, але без конфлікту твір позбавлений основи. Беручись до написання чого б то не було (звісно ж я маю на увазі художню літературу), ми маємо одразу визначитись із тим, який конфлікт будемо розвивати. Саме з недостатності конфлікту і виплив інший недолік оповідки – фінал, у якому геть нічого не змінилося для героїв. Але ж і ця і наступна оповідка, про яку піде мова мені сподобались! От вам і маєте.

Равлик-Павлик

Цій оповідці теж дісталося по-своєму. Мені ця воєнна історія сподобалась, і було навіть шкода, що Майстри її так серйозно «проаналізували». Складно не відмітити гарну мову, якою пише Володимир Венгловський, Олді  теж це відзначили. На прикладі Равлика-Павлика усі ми отримали пораду робити літературний аналіз твору, при якому «здирати усе зайве, як листя з капусти, поки не отримаємо качан». Тобто, коли історія спрощується до неймовірності, ми можемо побачити наскільки вона банальна. Тут ми мали і порівняння із Магнето з людей Х, як вже казали, і багато чого іншого. Мені сподобався вираз Майстрів: «Как только мы узнаем о том, что у главного героя тигрофобия – тигр уже жужжит за поворотом». Але, здається, ця річ не дуже зіпсувала оповідку.

От штамп: «Вся жизнь пронеслась у него перед глазами» по рівню критики міг посперечатись хіба що з віртуальними крилами. Дуже не радили Майстри і застосовувати прийоми із суперздібностями у задній кишені. Власне, саме ця здібність хоча і є фантприпущенням, але не грає на сюжет.

Із суттєвих зауважень була і диспропорція по композиції. Тобто частина спогадів видалася невиправдано великою, особливо через те, що була вставлена посеред бою.

І тисячі років – війна…

У цій оповідці Майстри виділили два незалежні фантприпущення: надзвичайна здібність Звіра і Персональне пекло для ґвалтівників та вбивць. І, якщо перше вони вважають невдалим, що ніяк не грає на користь сюжету, то друге вони відзначили, як вдале, що заслуговує на увагу. Багато суперечок виникло у коментарях стосовно припустимості ненормативної лексики та грубої мови у діалогах. Стосовно цього майстри відповіли, що військові офіцери матюкаються, і це факт. Неприродно було б, якби вони розмовляли, як студент філологічного факультету.  А ось жорстокість спецназівців викликала відвертий осуд Олді. Тобто не сама жорстокість, а те, кому вона належала. Така поведінка, на думку Майстрів, притаманна радше бойовикам банд угрупування. А офіцерам при такій поведінці загрожував трибунал.

Ще було зауваження до діалогів та фраз. Вони мають відповідати ситуації. На тренуваннях та у бою усі фрази мають бути короткими та зрозумілими.

Щось я багато написала. Захопилась. Але не втримаюсь і кину кілька речень про доповідь: «Юген, або Привид японського городового» бо ця інформація теж може виявитися корисною для тих, хто не мав можливості бути присутнім.

Мова йшла про образність написання та втрату можливості у читача сприймати образи. Як протилежність «Югену»-образу автори приводили «заклепочність». Трошки розшифрую: звісно ж, пишучи твір, ми вивчаємо купу усього, що може стати у нагоді, але немає ніякого сенсу хизуватися отриманими знаннями, перечислюючи усі деталі обладунку, достатньо образу лицаря з деякими деталями. На думку Г.Л Олді, інтернет та телебачення позбавляють читача уяви, і він вимагає від автора дописати і пояснити усі ті речі, які не були прописані у тексті. Там, де залишається місце для фантазії та власних думок, читач «зависає». Так от майстри наголошували на тому, що треба розвивати уяву, не прискіпуватися до дрібниць, а бачити суть написаного.

Ще раз мої вітання усім, хто отримав нагороди та просто був присутній на Євроконі! Приємне спілкування, чудові люди, маса незабутніх вражень. Величезна подяка організаторам проекту за їх сумлінну і подекуди нелегку роботу і Майстрам за чудову науку!

Sergiy Torenko