Інопланетяни, математика та психологія

Коли Енріко Фермі формулював в університетській їдальні свій парадокс, що стосується відсутності видимих ознак розумного життя у Всесвіті, то зовсім не розраховував на те, що той стане всесвітньо відомим і кожен, хто вважає себе достатньо розумним для того, аби замислюватися на цю тему вважатиме за свій обов’язок висловитися на цю тему.

Але Парадокс Фермі таки став дуже відомим і щороку люди публікують у дуже різних місцях від тематичних форумів до наукових журналів свої думки щодо того, чому ж ми таки не бачимо інопланетян. Звичайною справою при цьому є подати своє рішення як революційне, яке нарешті усе пояснює. І звичайно, що люди, які займаються цією темою професійно на такі публікації не дуже звертають уваги в той час, як ЗМІ такі теорії дуже люблять, бо там зазвичай багато красивих наукоподібних слів.

Як обнулити коефіцієнт у рівнянні Дрейка?

Розповідь про те, чому так є? варто почати з рівняння Дрейка, яке на сьогоднішній день є найбільш комплексною і точною відповіддю на парадокс Фермі.

N=R*F_p*n_e*f_l*f_i*f_c*L

Рівняння Фермі – це набір множників, про значення яких ми в більшості можемо тільки здогадуватися. І фокус полягає у тому, що якщо хоч один з множників виявляється рівним нулю, то увесь вираз обертається на нуль і ми виявляємося єдиною у всесвіті унікальною цивілізацією. Власне усі популярні гіпотези зводяться до того, щоб придумати пояснення, чому той чи інший множник обертається у нуль, хоча самі люди про це мабуть не здогадуються.

Взагалі це –найпростіший і найочевидніший варіант вирішення Парадоксу Фермі – є одна глобальна причина, чому ми явище не спостерігаємо. Варіанти, які включають у себе комбінацію кількох чинників, які, тим більше, відносяться до різних коефіцієнтів рівняння Дрейка ви навряд чи чули, бо їх на новинному сайті не опублікуєш.

Вірні рішення та науковий метод

Який із цих варіантів є науковим? Жоден, бо жодна з теорій на встановлених фактах не базується. Раніше був один і він перетворював коефіцієнт F_p на нуль і звався він «відсутність планет біля інших зірок» але із відкриттям екзопланет він втратив свою актуальність.

Тут треба нагадати, як працює науковий метод. Науковість будь-якого твердження визначається не тим, як красиво, розумно чи вражаючи воно виглядає, а том, що ми можемо з цього твердження вивести наслідки, які ми можемо перевірити у спостереженнях. І ось із цим у п’яти останніх коефіцієнтів рівняння Дрейка великі проблеми. Ми просто не спостерігаємо жодної екзопланети достатньо докладно, щоб робити якісь висновки.

Це не означає, що численні теорії щодо парадоксу Фермі вірні чи хибні. Вони просто за межами цих категорій. По суті, коли люди говорять про те, чому ми насправді не бачимо інопланетян, вони говорять про те, у що вони насправді вірять. І ось це вже стає дуже цікаво, бо насправді спосіб вирішення Парадоксу Фермі набагато більше говорить про риси характеру людини і її знання про навколишній світ, ніж про щось іще.

Варто зауважити, що у формулюванні Парадоксу немає питання, чи існує взагалі інопланетне життя, чи ні. Там говориться саме про те, чому ми інопланетян чи сліди їхнього існування не спостерігаємо. І це по суті різні питання, але досить складним чином пов’язані між собою. Але часто люди принципової різниці між цими питаннями не відчувають, внаслідок чого часто суперечки у цьому плані проходять зовсім у різних площинах.

Страх іншого та унікальна Земля

І одним із наслідків такого стану речей те, що найпопулярнішим розв’язком парадоксу Фермі є твердження, що ми не спостерігаємо інопланетян просто тому, що їх не існує. Насправді це не відповідь, бо одразу виникає питання: чому наукова картина світу, яка досить вдало описує розвиток життя на землі від газопилової туманності до Фейсбуку, дає збій у якійсь іншій зоряній системі. А спостережень, які б щось тут однозначно доводили на сьогоднішній день просто немає.

Тобто уся множина рішень Парадоксу Фермі зводиться до того, що людям просто хочеться вірити, що іншого розумного життя у Всесвіті немає. І тут цікавим є питання, чому ж людям подобається такий варіант Всесвіту. Можна припустити, що основна маса людей, які відстоюють цю точку зору так чи інакше заперечують абіогенез та теорію еволюції і свідомо чи несвідомо підтримують теорію розумного творіння.

Але це припущення розбивається об цілком раціональний аргумент, що гіпотетичному Творцю усе одно, створити одне людство на одній планеті, чи мільйон розумних видів на мільйоні планет. Усе одно задуми Творця за означенням неосяжні для людини і усі аргументи на користь того, що створено було тільки нашу цивілізацію, зводяться до твердження, що насправді «по образу» створені тільки представники певної етнічної групи, мови чи прихильності до читання певного набору книжок. Який аргумент цілком собі можна привести взагалі без Творця.

По суті підсвідома підтримка позиції «інопланетян немає» - це, так чи інакше, страх іншого. Ксенофобія у дуже широкому сенсі. Нам не хочеться, щоб інопланетяни взагалі були, бо ми з ходу можемо вигадати купу проблем, які можуть із ними виникнути, але які по суті зводяться до «інший взаємодіє зі світом не так, як я і може мені нашкодити». Тому по суті інопланетян немає, бо їх не може бути, бо це – страшно.

Екзістенційні страхи та космос-кладовище

Інша популярна множина відповідей – це загибель цивілізацій. В принципі тут теж наукою і не пахне, бо навіть те, що ми на Землі називаємо «цивілізаціями», зовсім вже безслідно і разом із усіма представниками гинуло не так вже і часто. Чому теорія, що щось таке можливе на більшому рівні, на рівні виду, можливе? Зрештою, навіть у динозаврів лишилися генетичні нащадки – птахи.

Усі теорії вибуху наднових, атомних воєн, вірусів і екологічних катастроф по суті апелюють теж до страху. До нашого власного страху втрати контролю. Глобальний страх втрати контролю – це таке складне психологічне явище, коли ми, з одного боку страшенно боїмося, що наше звичне щоденне життя, у якому ми можемо подолати усі виклики, рано чи пізно скінчиться приходом такого виклику, якому ми не зможемо дати гідної відповіді, і все полетить шкереберть, а з іншого - ми цього виклику дуже чекаємо. Чекаємо, бо втомилися відповідати на виклики.

Власне, усі страхи щодо загибелі цивілізації – це відображення нашого власного страху перед смертю, яка в кінці, попри усі перемоги над ворогом, зустрінеться кожному. І ми переносимо цей страх на усе людство. А оскільки людство вважається нам типовою цивілізацією, то в усіх цивілізацій має бути кінець. І байдуже, що єдиний приклад цивілізації, яку ми знаємо, наша власна, є найдосконалішою в усьому відомому нам Всесвіті машиною виживання. У нашій уяві навіть якщо інопланетна цивілізація не загине від астрофізичних процесів чи власної дурості, вона все одно зрештою так чи інакше «втомиться» і вирішить, що вже пора поступитися місцем іншим.

Зрештою, це вже зовсім інший масштаб мислення, де страх перед іншим поступається узагальненому «ми», яке між собою вже може порозумітися, але все одно лишаться безсилим перед екзистенційними страхами. Фактично, різниця цих двох підходів зводиться до того, що світ жорстокий, але не страшний, а у другому – що він добрий, але страшний. При цьому у першій моделі космос має незайманість дикого лісу, пустелі чи антарктичних льодовиків, а у другому він схожий на стародавнє кладовище.

Дитячі образи та Земля-заповідник

Але цими двома підходами навіть найпопулярніші гіпотези не вичерпуються. Великий їх шматок базується на розумінні людства як маленької дитини, відсталого народу чи чогось ще подібного. Звідси ростуть ноги у всіх цих «теорій заповідника», Першої Директиви та інших теорій, які по суті апелюють вже не до непереможності природних чи екзистенційних факторів, а до волі розумних істот, які з якихось причин вирішили просо залишити нас як є.

Це, знову ж таки, проєкція страхів, що рухають нашим особистим життям. У чомусь ця позиція - повна світоглядна протилежність позиції про «унікальне людство». Ми не благословенні, а навпаки – у чомусь не відповідаємо очікуванням інших. Тобто при цьому уявлення про «відхід цивілізацій від справ» теж може бути присутнім, але він не грає ніякої ролі, бо основна увага переноситься на те, чи можливо нам в принципі колись виконати умову, за якої «мовчання небес» буде порушене.

Варто зазначити, що у цьому випадку, на відміну від двох попередніх, ми погоджуємося із тим, що насправді космос не порожній, він схожий на велике місто, у якому цивілізації взаємодіють, живучи своїм власним життям. Просто ми цього усього не здатні побачити, бо сидимо замкнуті у нашій оселі.

Кожному – своя відповідь!

Взагалі у висуненні тих чи інших гіпотез щодо вирішення Парадоксу Фермі, велике значення належить фактам, які вражають нашу уяву. Хтось боїться пульсарів, хтось – вірусів, хтось того, що ми вичерпаємо ресурси. А хтось просто під враженням від того, як дорослі не звертали на нього увагу у дитинстві чи від зверхності розвинутих держав по відношенню до тих, що здобули державність тільки у 20 столітті.

Також чимале місце займають припущення, що базуються на ідеї, що не просто життя, а життя розумне, у космосі виникає регулярно, але розселення його між зірками із різних причин неможливе. Це твердження базуються вже на певних поглядах на розвиток техніки, але про це якось наступного разу.

Насправді гіпотез, які пояснюють, чому ми не бачимо інопланетян існує ледь не стільки, скільки і людей в світі. І кожен може сам висунути свою, усвідомлюючи, що насправді він описує власний погляд на себе і на своє місце у світі.

Олександр Бурлака

Кандидат технічних наук, популяризатор науки, любитель фантастики з Харкова.