Рівно о 17:03, студент Харківського університету пролетарської освіти Вілен Радченко вийшов зі Школи Червоних Старшин, де проходив літню практику. Школа містилася у найвищому хмарочосів Харкова, навіть більшому за новий Держпром.
Біля входу, як завжди, чергували двоє червоноармійців на ендрюзархах[1]. Сонце сьогодні палило нещадно і ендрюзархам було спекотно. Бідні тваринки аж прилягли на асфальтовий тротуар. Вони відкрили пащі і висунули язики поміж іклами. Сидячи на м'яких смугастих спинах, бійці пильно вдивлялися у кожного перехожого, ніби прямо зараз чекали на напад агентів світового імперіалізму.
Вілена це посміхнуло, адже жоден буржуй тепер не наважиться нападати на УСРР. З часів розпуску Радянського Союзу і запровадження товаришем Хрущовим Нового Агрономічного Курсу, капіталісти ходили осторонь і шукали з нами миру.
Вілен поспішав: у Харківському літературному музеї на нього чекала улюблена професорка, Барикада Авангардівна Пироговська. Від зустрічі залежала уся його доля, адже йшлося про головну подію у студентському житті: дипломний проект!
Ось чому Вілен так хвилювався! Ось чому так поспішав до найближчої зупинки таксі[2]!
На зупинці до нього підійшов піонер і віддав салют.
- Привіт, юний товаришу, - Вілен торкнувся свого значка ЛКСМУ. - Ти тут за головного?
- Так, товаришу комсомольцю! - звітував хлопець. - Під час літніх канікул, наш загін проходить трудову практику на фронті соціалістичного обслуговування!
Він поправив піонерську краватку:
- Вам якого, товаришу?
- Он того, будь ласка, - вказав Вілен.
Піонер підвів молоденького мастодонта.
- Будь ласка, товаришу! Ось таксі, а ось квитанція. Заплатите на місці прибуття.
Вілен заліз у сідло і скерував мастодонта до Харківського літературного музею, що містився на вулиці Фрунзе, дім 6.
Навколо буяв літній Харків. Вискочили республіканські хмарочоси. Поміж ними зеленіли парки: з тих пір, як столицю накрили скляним куполом, тут з'явилися пальми і баобаби; але більшість рослин були наші, українські - дуби, каштани, яблуні, черешні, дикі кавуни. У парках, у тиші тінистих алей, заховалися пам'ятники великим людям - Щорсу, Скрипнику, Підмогильному... А он-де зовсім новий пам'ятник першому секретареві Львівського губкому КП(б)У Степанові Андрійовичу Бандері. Золоті підписи на постаменті були виконані усіма трьома офіційними мовами Галицької Автономної СРР - українською, польською та їдіш. Товариш Бандера прожив 102 роки і до останнього дня обіймав відповідальну посаду!
"Оце й є справжній герой труда!" - подумав Вілен. О, як він мріяв стати таким, як Степан Андрійович!
Пригадав про Бандеру - і знов почав хвилюватися: як відреагує товаришка Пироговська на його пропозицію? Це підтримає на шляху до прогресу?
Важко ж бо запроваджувати революційні ідеї! Коли у 1940 році Народний Комісар Усіх Наук і Мистецтв Микита Сергійович Хрущов заборонив вживати двигуни внутрішнього згорання і запровадив експлуатацію доісторичних тварин на усіх рівнях народного господарства, то реакціонери усіх ґатунків підняли шум: "Радянська Україна деградує!" Але товариш Хрущов не здавався!
І квітне тепер рідна УСРР, радіють трудящі!
Замість реакційних куркульських курей запроваджено прогресивних трицератопсів. Адже їхні яйця і більші і поживніші від курячих! Ними ми і самі наїлися і нагодували увесь світовий пролетаріят.
На селі, мамонти замінили трактори. В Українській Червоній Армії, замість танків сідають на тиранозаврів. До авіації прийшли птерозаври.
Отак науковий прогрес перетворив рідну Республіку на найпотужнішу світову державу робітників та селян. Тільки б не злякатися труднощів! Тільки б діяти по-хрущовськи!
От і вулиця Фрунзе. Вілен припаркував мастодонта на стоянці, заплатив два карбованці і пішов до Літературного музею.
Будинок номер 6 був старенький, ще дореволюційний. Колись тут мабуть жив якийсь буржуй, а тепер - Харківський літературний музей! Бо усе в УСРР зроблено для народу, а не для купки багатіїв-паразитів.
Сьогодні у музеї багато народу - відкрилася виставка Адольфа Шикльґрубера, відомого німецького художника з Відня. Відстоявши чергу, Вілен увійшов. Перед входом зупинився біля стенду з біографією майстра. Він вже прочитав, як юний Адольф з другої спроби поступив до академії мистецтв, коли хтось погладив його по плечу.
- Привіт, студенте! - глузливо сказала товаришка Пироговська.
Попри гучний професорський титул, була вона зовсім не стара - років, мабуть, 28. Та все одно значно старша від 21-річного Вілена.
- Комсомольське вітання, товаришко професорко, - чемно привітався хлопець.
- Ну що, обрав тему для диплому? - усміхнулася вчена.
- Обрав! - палко вимовив Вілен. - "Інше життя"!
- Тобто? - не зрозуміла Пироговська.
- "Інше життя"! - повторив студент. - Покоління наших дідів навчилося клонувати доісторичні істоти. То чому ж ми, молоді червоні українці, не можемо відродити великого Леніна?! Або Драгоманова?! Або ж навіть самого Тараса Григоровича Шевченка?!
За вікном музею пронісся поштовий птеродактиль із мішком листів у лапах.
- Такі проекти вже були, - зітхнула професорка. - Але ж ти й сам знаєш, що рідна Партія забороняє клонування людей. І правильно робить!
- Знаю, - сказав хлопець, - Але в мене є ідея, як забезпечити інше життя, не вдаючися до безпосереднього клонування... Звісно, це робота на багато років, може й десятиліть. Спершу проексперементуємо на мишах та бронтозаврах, потім візьмемося за Ілліча, а там...
- Годі, годі... - обірвала Пирогова. - Не кричи. Люди ж навколо, не заважай їм... Ех, забула я про цю виставку, тому й призначила зустріч саме тут. Думала, буде тихо, як завжди...
- Шановні відвідувачі! - пронеслося над головою. Вони й не помітили, що у фойє встановили трибуну з мікрофоном. Там вже стояла завідуюча музею.
- Шановні відвідувачі, - повторила вона. - Видатний німецький художник Адольф Шикльґрубер пішов з життя рівно 50 років тому, улітку 1962 року. З цієї нагоди, уряд Німецької Соціалістичної Республіки зробив нам сюрприз, привіз цю чудову виставку! Подякуємо ж німецьким друзям за...
- Знаєш що? - шепнула професорка на вухо студентові. - Ходімо, поп'ємо кави. Я пригощаю.
Та так ніжно вона це сказала, що Вілен аж почервонів. А коли товаришка Пироговська, наукове світило цілого Харкова, взяла його під руку, то й зовсім засмутився.
На вулиці Артема вони зайшли до затишної кав'ярні імені Івана Яковича Франка.
- Вітаю, товариші клієнти! - привітно усміхнулася офіціантка. - Вам яку каву, галицьку чи етеопську?
Вілен замовив галицьку капучино, а Пироговська - етеопську американо.
- Товаришка професорка, - почав був Вілен. - Мій дипломний проект...
- Називай мене просто за ім'ям, Барикада, - перервала вчена. - Не така вже я стара. Гаразд? Чекай, я зараз.
Барикада пішла у напрямку вбиральні. Вілен відкрив газету "Більшовик України", що лежала на столику. На першій смузі повідомлялося: "СЬОГОДНІ - 85 РОКІВ МОСКОВСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ. 20 липня 1927 року, рівно 85 років тому сталася страшна біда: випадковий метеорит прорвався скрізь стратосферу і впав у Підмосков'ї, та прямо на урядову дачу, де знаходився секретар ЦК ВКП(б) Йосип Віссаріонович Сталін разом із заслуженим оперативником товаришем Єжовим. Обидва більшовики трагічно загинули. У той же день Червоний Тріумвірат у складі товаришів Зінов'єва, Каменєва і Бухаріна на екстреному засіданні ухвалили траурну постанову: 1) На зло імперіалістичним ворогам, прискорити побудову соціалізму шляхом інтенсифікації НЕПу, 2) Вшановуючи великі заслуги Лева Давидовича Троцького перед Партією і трудящим людом, відправити його на пенсію достроково..."
- Ну, то що ти казав про дипломний проект? - Барикада повернулася до столику.
- Тільки те, що Наука має служити пролетаріяту, - Вілен ковтнув кави. - Коли у 1930 академік Вавілов заснував у Харкові Інститут Червоної Генетики, усі думали, що він і далі вивчатиме рослини. Та він був справжнім вченим: вже у 1935 клонував перших мамонтів та динозаврів.
- А як це стосується твого диплому? - Барикада нахилилася до студента і солодко усміхнулася.
- Дуже просто! - хлопець аж світився від захвату. - Товариш Вавілов відмовився від рослин і пішов клонувати тварин. А я пропоную повернутися до рослинної складової. Хай живе інше, рослинне життя!
Барикада недовірливо похитала головою.
- То ти хочеш відродити Великого Леніна у формі рослини?
І вона обдарувала хлопця таким поглядом, що в того аж дихання перехопило. Щось таке було у очах професорки, що примушувало хвилюватися і червоніти
- Чому ж відразу Леніна? - сказав Вілен, впоравшись із незвичними почуттями. - Можна почати з чогось простішого... Ось, дивіться! Я й формули написав!
Він дістав з кишені списаного зошита. Та так хвилювався, що професорці довелося взяти його руку та погладити її.
- От дивіться! - студент водив пальцем по нерівних рядках. - Труд зробив з мавпи людину... а що як і рослини почнуть працювати? Це ж створить нову форму розумного життя! Іншого життя!
- Так, так... - вчена уважно роздивлялася математичні формули та молекулярні рівняння. - Але отут в тебе помилка... Сума протилежних векторів...
- Це не помилка! - перервав студент. - Ось бачите цей ікс помножений на отой ігрек?
- Ти хочеш сказати... - захоплено вигукнула Барикада.
- ...Що ми застосуємо зовсім несподіваний чинник! - докінчив за неї Вілен. - Оь послухайте! У 1990-ті роки Ніколай Іванович Зайцев, великий вчений з Уфи і заслужений винахідник Соціалістичної Радянської Республіки Башкортостан, відкрив мікролептонне випромінення, яке назвав "Дамаською сталлю", або ж "Дамою". З мікролептонного випромінення створено увесь Всесвіт. Вчений вважає, що "Дама" й сама є живою і розумною істотою[3].
- Останнє припущення поки що є гіпотезою, - зауважила товаришка Пироговська.
- Хай буде... Але дивіться, я отут усе підрахував... - Вілен перегорнув сторінку. - Якщо застосувати електропарові бульбулятори, то енергію мікролептонного випромінення можна використати для векторного працевлаштування рослинних істот - і створення з них ІНШОГО ЖИТТЯ, не подібного на наше!
Барикада дивилася на нього захоплено і ніжно.
- Ти хоч розумієш, дурнику, що твій винахід переверне усю соціалістичну науку? - сказала вона нарешті. - І взагалі усю науку! І цілий Всесвіт!
- Розумію... - тихо сказав хлопець. - Це буде найважливіша геополітична подія після розпуску ССРР у 1950 році...
- Геополітична катастрофа, - виправила Пироговська. - Як вчена, я не маю жодного права розпочинати цей проект. Маємо просити дозволу в керівника нашої рідної КП(б)У, в самого товариша Леоніда Макаровича Кравчука.
- Але ж він не дозволить... - розчарувався хлопець.
- І правильно зробить! - запевнила Барикада. - Бо товариш Кравчук більш за усе на світі дбає про добробут пролетарів. Він би радше загинув, ніж ризикував би щастям трудящих.
- Та й я ж дбаю про народне щастя... - почав був Вілен.
- Це дуже небезпечний експеримент! Ніхто ж бо не знає, як себе поведе оте Інше Життя на рослинно-лептонній основі! А що як воно виявиться антирадянським?!
- Якщо рослини радянські, то й життя радянським стане, - відповів Вілен, але не так вже й впевнено.
- Не факт. Але припустимо... Але якщо ото інше життя дестабілізує Всесвіт? Або навіть його знищить?
- А яким чином?
- Ну от спонтанно синхронізується з календарем майя, що закінчується у цьому грудні? А?! В тебе ж є і така формула...
Вілен злякався.
- С-справді... є... - визнав він. - Але вона ж... Ймовірність лише 14,7%...
- Це занадто багато! - сумно сказала товаришка Пироговська. - А як помножиш на середню швидкість квантового потоку...
- Це правда, правда... - неохоче визнав студент. - Занадто небезпечно...
- Ну та й кинь до біса оті ідеї, - порадила вчена. - А диплом напишеш з нейтронної оптимізації народного виноробства у кімнатних умовах. Це дуже перспективна тема! А я буду твоєю керівничкою...
Вілен насупився.
- Значить, усе марно?! - він ледь не плакав. - І я не синтезую Інше Життя?!
Професорка обійняла студента.
- Розслабся, дурнику, - шепотіла Барикада, - Інше життя - тут, в Україні рад! Хіба не про інше, щасливе життя мріяли наші предки - козаки, кріпаки, чумаки, бурлаки? Здійснилися народні мрії! Розвалилась зла руїна! Цвіте Січослав, Закарпаття і Дін! Осе й є справжнє інше життя!
І професорка поцілувала його у губи довгим солодким поцілунком.
- Та хіба ж можна цілуватися із власною викладачкою? - тихо сказав Вілен. - Та ще й у громадському місці?
- Що за забобони! - обірвала Барикада. - Ти ж комсомолець, а я - партійна членкиня. Геть пережитки буржуазної моралі!
Вілен хотів був щось заперечити, та йому завадив новий поцілунок, довший від першого. Далі про науку вже не йшлося.
....
Квартира професорки Пироговської Б.А. містилася на останньому поверсі 500-метрового Хмарочосу імені Шумського. З балкона було видно цілий Харків. Місто й не думало спати. У темряві, воно світилося мільйонами вогнів. Усюди гуляли люди, у Лопані плескалися іхтіозаври. Усюди панувало життя і щастя. Повітря було теплим і духмяним.
Барикада повернулася до кімнати. Квартира була зовсім маленька - лише спальня та кухонька. Світло було вимкнуто. Під п'ятиметровою стелею повільно крутився вентилятор.
Вілен мирно спав у ліжку. Барикада нахилилася над ним та й поцілувала.
- На добраніч, винахіднику, - усміхнулася вона. Потім зібрала його одяг і акуратно повісила до шафи.
Нестерпно хотілося спати, проте треба було ще дещо зробити. Барикада пішла на кухню і сперлася руками на підвіконня. Телепатично зв'язалася із колонією розумних мікробів, що керували Всесвітом.
- Альо, можна головного? - подумала вона. - Так, це я, Пироговська. Все гаразд, студент під контролем. Ніякого іншого життя він не винайде, я про це подбаю. Всесвіт може спати спокійно... Гонорар надсилайте у карбованцях, як завжди
Вона перервала зв'язок.
І відразу ж зв'язалася з марсіянами.
- Добрий вечір, це Барикада... Так, сусідка з Землі... Ви просили повідомити... Тобто, так, усе гаразд. Інше життя не з'явиться... Гарантую. Взагалі, залітайте якось на кульбабове вино! Домовились! На добраніч...
У голові залунали короткі гудки.
Пироговська поправила волосся і приготувалася до нової розмови.
- Вітаю, - звернулася вона до розумних електронів з молекул водню, які теж контролювали Всесвіт, - Ну, як там у вас справи?.. А в мене - просто чудово! Кінець Всесвіту відміняється... Так, усе контролюю... Славний він хлопець! Мені подобається... Так, у карбованцях УСРР... Дякую...
Втомлена, Барикада пішла чистити зуби. Потім прийняла душ і увійшла до кімнати. З останніх сил роздягнулася і впала на ліжко біля Вілена.
Вона засинала щасливою: не кожного дня рятуєш Всесвіт від синтезування Іншого Життя...
[1] Ендрюзарх - доісторичний хижак, що не належав ані до котових, ані до песовидих. Читач і сам би про це дізнався, якби зазирнув до пошукової системи Ґуґль за адресою http://www.google.com [2] У капіталістичних країнах, таксі - привілей багатих; але в УСРР 2012 року кожен студент може собі дозволити цей швидкий і зручний вид транспорту.[3] Теорія Ніколая Зайцева існує і в нашій реальності. Читач може ознайомитися з нею за наступною адресою: http://damaskayasteel.angelfire.com/
Коментарів: 28 RSS
1Ката Стифан18-01-2013 13:18
Що я можу сказати?
По моєму, вагома заявка на перемогу в конкурсі. Навіть боязко першому коментувати це оповідання.
Написано легко, читати приємно, автору вдалося передати дух радянської епохи, стиль розповіді нагадує Стругацьких. Недоліків виявити мені не вдалося, можливо тому, що насолоджувався твором і їх не шукав, але в будь-якому разі твір написаний на високому рівні. Сподобалися авторські рішення про Бандеру і Шикльґрубера. Сміливо! Хоча може деякі верстви населення візьмуть стійку.
Трохи неприємно вразило про аграрний курс УССР (в нашій реальності у 80-их ВВП УССР на 9 місці у світі
в о сновному через промисловість) ну та це таке, судячи зі світу, створеного автором - аграрний розвиток цілком достойний.
Також при розвиненому комунізмі можливо не варто було б брати кошти за проїзд на динозаврі? Все-таки в рази дешевший в обслузі ніж автомобіль та й мало би взагалі бути все безкоштовно.
Паралельний світ везучіший - метеорит потрапив прямісінько у товарища Сталіна - можливо це й спричинило розвиток світової цивілізації по іншому шляху? Цікаво!
Ну, і імя Барикада (я розумію, що імя в кращих традиціях жанру, до цього немає запитань) - але в моїй уяві воно ну ніяк не повязується з молодою сексапильною професоркою.
Кінець виявився також несподіваним, здавалося вже все, але ж ні - думаючі бактерії, марсіани, і навіть електрони водню
. А радянська професорка Барикада виявилася потрійним агентом - також багатого вартує.
Про достовірність думаючих бактерій і електронів ніц не скажу - тут є товариші, які дбають за правдивість і реалістичність фантастичних припущень - слово їм.
Всі мої зауваги на рівні роздумів читача, тому їх серйозно сприймати не варто.
Автору спасибі, потішили, буду за Вас голосувати, якщо доведеться.
2Капітошка18-01-2013 13:39
Найбільше сподобалося те, що у оповіданні мало героїв. Два головних і один епізодичний ( піонер), що з’явився один раз, виконав свою роль і благополучно зник з сторінок твору. Деякі з авторів, я не про конкурс, а в загальному, намагаються тягнути другорядних героїв аж до кінця, а потім виходить каша. Органічно введені образи «декоративних» персонажів - таксі -мастодонт, птеродактиль з мішком листів. Хтось, в кого є якийсь науковий ступінь, може заперечити. Як так! В епоху, коли навіть стало звичним клонування, листи носить птеродактиль, а замість супер-пупер новітніх машин, таксують піонери з мастодонтами. Але я оцінюю з точки зору пересічного читача, що не має наукового ступеню з біології, генетики чи фізики.
Читаючи текст постійно чекала, коли ж та професорка поцілує героя – це сподіваність. Але саме у цьому творі вона на свому місці. Було б вкрай не правдиво, якби Барикада нещадно чубрила героя, а потім несподівано поцілувала його у губи. Хоча виявилася вона У Вас ще тою пустункою! У Радянському Союзі ж сексу не було. Але коли вона уже так поводилася, то дуже доречно назвала себе «партійною членкинею». Такий плавний перебіг подій дозволив авторові авторові уникнути зайвого нашарування. Тобто оповідання ніби має два змісти – відносини між чоловіком і жінкою і науковий зміст, але вони не нашаровуються один на один. Дозволяє двом лініям не лише мирно співіснувати, а доповнювати одна одну.
З усіх викладених оповідань вважаю його найсильнішим. Щасти Вам, авторе.
3R2D218-01-2013 15:09
Стьоб. Гумористична фантастика з купою псевдонаукової тарабщини і квазінаукової термінології. Можна посміятися. От тільки з граматикою слід попрацювати, а то відмінки сваряться.
Автору натхнення на серйозніші речі, бо ж потенціал є.
4Chernidar18-01-2013 15:54
ок, Поїхали. Почуття гумору в порядку - навіть до мене дійшло.
Альтернативка не годиться нікуди, втім від гумористичного оповідання цього й не вимагається. Автор пробує грати на контрастах - ідіш як державна Галичини, Бандера як перший секретар чогось там. Тобто автор дразнить гусей. Ну, це його свідомий вибір. Художник Шилькгрубер - моветон, його в кожній альтернативці згадують. Боян.
А от із тиранозаврами перебір, тут знову викликає неприємне відчуття що "сьоб ради стьюбу"
технічне - "метеорити не прориваються". невдале слово. "прориватись" можна через опір, тут доречніше було б сказати "не повністю згорівши в атмосфері"
"було видно цілий Харків". По перше - перебільшення, а, по друге - а тепер не видно? Пропоную розпочати місячник боротьби зі словом "було"!
Під кінець таки переконався, що автор епатує читачів. Непогано, зауважу, але мені особисто таке не подобається. Ну добре, щось замасковане під фантстику надавило на болісні точки суспільства, але не підняло ніяких питань, а так, постібалось.
ЗІ
сподобався відсил до Бредбері.
5Пан Мишиус18-01-2013 17:59
Чернидаре, то, что падает, называется метеорами, а уже упавшее - метеоритами. Метеориты не могут сгорать в атмосфере. Автору тоже маленькое замечание.
6George19-01-2013 01:15
вправно та майстерно.
є дрібні огріхи.
Видно, що автор писав з натхненням.
Мова - 80 із 100.
Сюжет і стиль - 80 із 100.
Відповідність темі 80 із 100.
==============
разом 240 із 300 (80%)
попри все не сподобалось.
Твір БРЕХЛИВИЙ.
Живолупи Ленін, Сталін etc.
виросли на субстраті нашого нігілізму, бісівства, страху і брехні.
смерть одного тирана не змінює нічого.
Оруел - застерігав, що немає значання як звуть Вкликого Брата,
а тут автор звів усе до хи-хи-хи.
Не знаю, може сміятися над концтаборами комусь і весело,
а мені стало по-справжньому страшно.
Хоча з іншого боку - а навішо елоям мізки, вони ж просто біомаса,
в міру весела, в міру дотепна, без пам"яті, яка забула очі саоїх предків...
7Автор19-01-2013 14:46
Дякую, друзі!
Одне тільки непокоїть: минула вже доба після публікації, а Зіркохід ще й досі не знайшов жодної помилки
8Фантом20-01-2013 18:08
Знайшов маленьку одруківку:
Найвищому з хмарочосів, або ж найвищому хмарочосі.Хех, написано гарно, соковито. Але ж стьоб то який. Надто він нав"язливий. До того ж, як казав БНС - не нагромаджуйте фантприпущень. Гадаю, для стьобу таке правило теж підійде
Бо надто вже їх багато на кілознак
Успіхів.
9Зіркохід22-01-2013 19:02
Мені також часом спати треба
.
Твір непоганий і легкий для читання. Але це не альтернативка і не гумор. Для першого надто багато всього в одну купу навалено, для другого забагато стьобу. Тому оповідання не сприймається серйозно. Та й сюжет не обтяжений якоюсь філософською складовою. Ітого: читво для відпочинку (скажімо, після прочитання попереднього твору
). Написано дуже незле, тому радив би Авторові спробувати себе в чомусь більш серйозному. Або дозувати гумор гранами і вчасно осаджувати себе на скрутах 
.
Оце виловлене при читанні:
більшому за новий – від нового
з тих пір – відтоді
он-де – онде
Товаришка професорка - ТоваришкО професоркО
просто за ім'ям - просто на ім'я
більш за усе – найбільше
Світло було вимкнуто – було вимкнене
10Автор24-01-2013 00:25
Дякую, Зіркоходе
11Бабуся Зима24-01-2013 16:37
Вдруге глибоке розчарування у підсумку. Потішечка. "Всесвіт" може спати спокійно, нічого в літературі не відбулось.
12Док24-01-2013 18:58
Мабуть, все ж УРСР.
Авторові - успіхів!
13Зіркохід24-01-2013 20:06
До 1936 року так називалася Україна зі столицею в Харкові. Так і не зрозумів, до речі, логіку Автора залишити її там - Харків став столицею суто через те, що він близько до кордону з однією мирною державою, а тому був захоплений у першу чергу ще під час російсько-української війни 1917 року й перетворений на столицю "всенародно обраної" радянської УНР, а відтак УСРР. Як тільки всіх підімнули, столицю все ж перенесли в Київ.
14Chernidar24-01-2013 20:10
ви що, шукаєте тут альісторичну лінію? динозаври та мамонти вас не бентежать?
На захист автора - в творах альісторичного жанру є штук 5 обгрунтувань УСРР, можу привести власного виготовлення навіть. Проте історичність для даного жанру - нехарактерна.
Логіку ж автора поясню - треба показати щось одночасно упізнаване та інше.
15Лариса Іллюк02-02-2013 01:22
Хмм. Написано доладно, читається легко. По духу щось таке раблезіанське чи гашековське присутнє. Та що занадто, то не дуже органічно. Мабуть, просто не моє. А може, надто близько сприймаються ті всі образи, котрими автор із такою легкість грається. Як на мене, надмір пафосу, нагромадження пафосу, гротескне випинання того пафосу вперемішку із сатиричними нотками, оте підкреслене титулування, себто, іменування: герої-членкині-комсомольці, прізвище-ім'я-по батькові із картинним захопленням, навіть поклонінням... хмм... Фактично, без внутрішнього протесту я сприйняла лише фінальний "звіт"
Здається мені, то просто стьоб і бажання епатувати публіку. Брязкальце. Певно, теж треба.
Автору - наснаги і нових гарних ідей.
16Дврг квдл02-02-2013 11:26
Отже дане оповідання супер і заслуговує на перемогу. Автор молодець!
Подумав і вирішив написати схвальні відгуки до всіх оповідок, без виключень... а то повторюється старорежимне минулоконкурсне ярликування і зомбування. Це - супер і заслуговує фіналу, а це - не дуже.
17Олена06-02-2013 23:21
Добре, що хоч ви мене примусили сьогодні посміхнутись. Якщо забажаєте, дам більш розгорнутий коментар.
18Автор10-02-2013 01:01
Бажаю, пані Олено!
19Олена10-02-2013 11:58
Комент недолугого критика:
(усе тут лише моя скромна думка)
Ніякої особливо жорсткої критики ви від мене не дочекаєтесь, бо надто вже розрадили під час поганого настрою. Я не особливий фанат навколорадянських альтернатив, і коли починаю таке читати, одразу виникає неприйняття – «не моє». Інколи перше враження розсіюється. Тож цього разу хіба що трошки побурчу.
Це просто геніальне рішення – прибити усіх зайвих роялем…тобто метеоритом і створити навколо соціалістичну ідилію.
Звісно ж, автор куди більше знається, як на мікролептонному випромінюванні, так і на електропарових бульбуляторах, тож не стану сперечатись із ним щодо технічної частини Віленова дипломного проекту.
Цікавий проект. Плісень складатиме вірші, баобаб вдумливо мовчатиме, якийсь не в міру емоційний хрін… усе мене понесло.
Що погано:
Та що тут погано? Простота? Так воно ж так було задумане. Лекість? Теж саме. Стосунки між героями і то такі ж природні і невимушені, як усе що було написано. Думаю, що це не усім прийде до смаку. А я не маю звички пророкувати комусь удачу, чи фінал. Чи навіть обіцяти, що проголосую, якщо доведеться. Подивимось.
Звісно ж, не породжує якихось глибинних думок. Хіба що: а ким би я була, якби мене клонували у рослину. І т.д.
Що добре:
Здається, автор узяв за мету написати легке оповідання, розважити читача. Здається, це йому вдалося. Навіть те, що воно «не моє» примусило мене щиро посміхнутися фантазії автора.
Висновок:
Цілісна оповідка, не дивлячись на абсурдність. У загальному контексті навіть не розкритикуєш якісь деталі. Вони виглядають у цій композиції цілком природно. Склалося враження, що автор непогано розважився під час написання, та ще й розважив читача. Тож, успіхів!
20Автор10-02-2013 16:50
Олено, дякую! Так, хотілося розважитись і поіронізувати
А заодно і створити українську утопію 
Приблизно так і виглядала УРСР на картинках у підручнику з української радянської літератури за 10й клас 
(чув, що він ще зберігся у деяких шкільних бібліотеках 
)
21Coren10-02-2013 20:12
О, ви теж користуєтеся цією "білизною"?
22Coren10-02-2013 20:55
Ух, як смішно. Мастодонти, трахозаври, товариш Бандера. Абзац.
23Олена11-02-2013 00:12
24Віктор11-02-2013 23:08
Нудно. А так - нічого.
25Мачо12-02-2013 20:09
Caren, а шо то за звір "трахозавр"? Може Ви мали на увазі "сексозаврів"? Так вони вже давно вимерли, і навіть товариш Хрущов їх не відновить!
26марко19-02-2013 16:16
перевага твору -у створенні у читача веселого настрою. Посміхнуло і мені. Як розважальне чтиво, сатирично-гумористічне, та більше - стьобове, твір складає гарне враження. Багато вдалих сатиричних елементів, і всякого такого. Але присмак сьобу заради стьобі дійсно відчувається. Проте, гадаю, це жанрова ознака.
27мавр21-02-2013 15:25
а я однозначно дам 0 (нуль) балів.
звісно, в дотепності автору не відмовиш. вийшли якісь комуністичні флінтстоуни.
але уявімо - аналогічний твір напише ваш німецький колега. з живими фашистами - гестапо, гітлерюгендом та ще бозна чим. і також отак на позитиві, з гумором. чи сприйматиметься такий твір. можливо - Вам пощастило - і Вашу родину обминув голодомор, репресії , вивезення в Сибір та інші радощі комунізму. але повірте - дуже багато людей знають той період з іншого боку. і вони Вас не зрозуміють. і я не зрозумів.
28Тетяна23-02-2013 13:14
Забагато стьобу. Схоже на "Заповіт Орійської цивілізації" з минулого конкурсу. Що занадто - то не дуже здраво