Старші брати

Старші брати

Неділя, 29 вересня 2013 г.
Мітки:
Проглядів: 1964
Підписатися на комментарі по RSS

Чотири години тому «Енквайрер» щасливо вийшов із гіперпростору недалеко від Нептуна. Біля планети оберталася база «Нерей», там зореліт мав стати на прикол, там-таки екіпажу належало пройти тримісячний карантин перед поверненням на Землю.

Перша зоряна експедиція добігала кінця. Невдовзі їх повинні були локалізувати сторожові зонди, стаціонар мав надіслати вітальну радіограму й відрядити буксирні ракети.

Стомлені космонавти вперше за останні місяці заснули спокійно. Але серед ночі капітан Бергсон зненацька прокинувся. Світився нічник. Над ліжком делікатно схилився штурман Елія.

- Га? - хрипким зі сну голосом крекнув Фрітьоф. - Уже на зв’язок?

- Ні, - Якуб сухо кашлянув. - Я закінчив сканування... «Нерей» зник.

- Як так?

- Станції нема на належній орбіті, - від слів Елії війнуло тривогою. - Не знаю, в чому річ.

- Гм… Ну, ходімо, глянемо, - почухав бороду Бергсон.

Вони тихо пройшли в рубку й сіли до приладів.

Через деякий час ситуація трохи прояснилася. Стаціонар нікуди не дівся. Він просто рухався з іншою швидкістю й на значно нижчій орбіті.

- От халепа, - пробурчав Бергсон. - Нова орбіта станції нестабільна. При такій швидкості ми не зможемо причалити без ризику впасти на Нептун. Вони там що, позасинали?

- Може, транслюватимемо на «Нерей» наші позивні? - запропонував штурман.

Так і зробили. Зачекали, але відповіді не було…

До сніданку біолог Нат Лауторп вийшов у парадній формі, з розчесаною рудою шевелюрою й баками.

- Мені снилася риболовля! - проголосив він з порога. - Сом був завбільшки з Якуба. Я знімав його з гачка й відпускав, але він чомусь уперто повертався.

- Хто, Якуб? - саме нагодившись, підхопив Олег Журба. - Вірю, настирливий тип. Як тільки ми його терпимо?

Огрядний планетолог важко вмостився за столом, наклав собі повну тацю їдла, й лише тоді відчув деяку напруженість у мовчанці капітана й штурмана.

- Агов, начальство, як там зі зв’язком?

Бергсон знехотя ввів товаришів у курс справи. Тепер уже замовкли всі. Стало враз незатишно, хорошого настрою мов не бувало.

 

Непередбачувана пригода змусила внести корективи в програму фінішу. «Енквайрер» загальмував - належало спочатку розібратися, в чому річ.

Невдовзі «Нерей» відшукали бортові телескопи, й люди побачили темні ілюмінатори й погашені бортові вогні.

- Зазнав аварії? - чоло Лауторпа вкрив холодний піт.

- Законсервований, - заперечив Журба, вказуючи на порожні причали.

- Авжеж, евакуація пройшла за всіма правилами, - згодився Бергсон. - Людей там нема.

- Але чому? Й навіщо було змінювати орбіту стаціонара? - Олег неуважно скуйовдив чуприну. Він уже починав усвідомлювати, що тут їх ніхто не зустріне й до Землі доведеться добиратися своїм ходом.

Раптом штурман підвів голову від монітора й зачудовано промовив:

- Цифри свідчать, що параметри орбіти «Нерея» змінилися… природним чином.

Космонавти здивовано перезирнулися.

- Це жарт? - Журба криво всміхнувся.

- Натякаєш, що орбіта тривалий час не корегувалася, й «Нерей» урешті зійшов з неї? - брови Лауторпа полізли на лоба.

- Дурниці, на це потрібні роки! - відмахнувся планетолог.

Капітан тим часом гарячково міркував. Він дещо пригадав, і зараз окремі шматочки перемішаної мозаїки ставали на свої місця.

Коли поблизу Нептуна виявили підпросторовий тунель, стало ясно, що мандрівка у Всесвіт не за горами. Почалися експерименти. Але жоден із запущених у прохід зондів-автоматів не повертався. Тоді вчені засіли за теорію, й з’ясувалося, що під час виходу з гіперпростору можливі нетривалі збурення простору-часу. Виходило, що роботи при негайному поверненні пірнали в ці збурення, де вступали в дію релятивістські ефекти. Дослідники сходилися на думці, що зонди просто зависали в безчассі й мусили повернутися пізніше, хоч ніхто й не знав, коли саме.

Припущення перевірили, й виявилося, що воно цілком слушне. Методом проб і помилок було визначено: тривалість збурень коливалася в межах місяця.

Після цього не зник уже жоден автомат. Відтак справа дійшла до експериментів із живими істотами, які закінчилися успішно й уможливили пілотовані польоти.

- Скільки часу орбіта стаціонара не зазнавала корекції? - швидко спитав Бергсон.

Штурман надовго замовк, мовби не ймучи віри розрахункам.

- Шістдесят дев’ять років і вісім місяців, - нарешті надійшла відповідь.

Космонавтам мов заціпило. Капітан читав подив і недовіру в очах друзів, але сам уже не сумнівався. Все віднаходило пояснення.

- Пригадуєте туман, у якому ми висіли майже добу перед виходом у систему Альфи Центавра? Цього разу його не було.

- І що з цього випливає? - насторожився Лауторп.

Бергсон стисло виклав їм свої думки й насамкінець підсумував:

- Гадаю, коли ми починали експедицію, прохід чомусь був у збудженому стані. Так, ніби крізь нього щось пройшло. Чи вийшло.

- Це неможливо, - похитав головою Елія. - Будь-які експерименти припинилися за рік до початку місії.

- Ти забуваєш про запущені зонди. Котрийсь із них цілком міг повернутися саме перед нашим стартом. Якщо «Нерей» був у той час на протилежному боці Нептуна, енергетичний сплеск могли й не помітити.

- Й ти віриш у такий збіг? - Журба від хвилювання зблід.

- Іншого пояснення нема, - знизав плечима капітан.

- Боже, - Лауторп закрив долонями обличчя й простогнав: - Шістдесят девять років… Тепер ми самі.

Всі зрозуміли його з півслова. Майже нікого з їхніх родичів і близьких напевно не було вже серед живих.

- Ну годі! - за різкістю капітан силкувався приховати гіркоту урази. - Що сталося, того не змінити. Але Земля… Вона чекає завжди, - закінчив він просто. - Політ ще не закінчився. Можливо, нам допоможуть екіпажі інших планетних стаціонарів. Проте траєкторію корабля треба розрахувати так, щоб не залежати від жодних сюрпризів. Ми мусимо повернутися без втрат. Пам’ятайте, що «Енквайрер» везе людям.

 

Шлях до Землі був гнітючим. Космонавти ніяк не могли зжитися з думкою, що прикрий випадок назавжди викреслив з їхнього життя сімдесят років. Що замість радості й знайомих облич їх неждано зустрінуть скорбота й могили рідних. Що звичного світу більше нема, й попереду лише тривожна невідомість.

Та не тільки це гризло людей. Раз у раз зустрічали вони дорогою додому незрозумілі й лиховісні сліди згортання космічної експансії людства. Ані в околицях Юпітера, ані біля Марса, повз який пролетів «Енквайрер», не виявилося жодного сліду перебування людей. Ні орбітальних станцій, ні штучних супутників, ні поселень.

І повне мовчання в ефірі.

- Таке враження, - зізнався товаришам Журба, - що люди просто втекли з космосу.

- Ніхто не тікав, - похмуро заперечив Бергсон. - Навпаки, відлітали організовано, залишаючи все в повному порядку. Мабуть, розраховували повернутися… Але не випало.

- Гадаю, щось нехороше трапилося… на Землі, - тихо сказав Елія, й усі зрозуміли, що вже давно думають про те саме.

- Щоби згорнути космічні місії, - відзначив капітан ухильно, - достатньо припинити їхнє фінансування. Схоже, саме це й сталося.

- Навіщо гадати? Скоро ми про все дізнаємося.

З орбіти Марса Земля вже була доступна для спостережень. Виглядала вона звичайно: мирна блакитнувата куля в завитках хмар, крізь які проглядали знайомі обриси материків. Невдовзі космонавти помітили розсипи вогників на нічній півкулі й зітхнули з деякою полегкістю. Здається, на планеті людей нічого не змінилося.

Однак дещо насторожувало. Елія вже вкотре намагався впіймати радіосигнали від наземних станцій, але наразі отримував дивні результати - чи то перешкоди, чи то уривки передач, спотворені до невпізнання. З дня на день вони ставали все гучнішими, й нарешті штурман радісно оголосив, що чує людську мову. Транслювалася якась освітня програма англійською. Для них вона звучала музикою. Але це був радше виняток. Усі частоти й далі забивали якісь модульовані, атональні шуми.

- Значить, живе Земля? - Журба пробував зобразити оптимізм.

- Живе… - бурчав капітан. - Але чому ми досі не прийняли жодної телепередачі?

Та через два дні прийшла й відеокартинка. Певно, на Землі використовували якісь особливі передавачі, а може, перейшли на малопотужні ретранслятори.

Елія підкликав товаришів до відеофону. Той показував морську гладінь, затим з’явився берег із далекими хмаросягами на обрії. А потім…

Усі четверо відсахнулися, не стримавши зляканого вигуку.

Видиво на екрані… було незбагненним!

 

Метою місії «Енквайрера» була третя планета Толімана, що оберталася навколо світила в зоні Золотоволоски. Розміри її складали 0,97 земних. У наявності була потужна киснева атмосфера, що вказувало на ймовірність життя.

Воно там справді виявилося! Левову частку займала флора, але й тваринний світ уражав розмаїттям. Тутешнім повітрям можна було навіть певний час дихати.

З орбіти люди довго вивчали планету крізь телескопи. Проте роздивитися змогли мало: буквально кожен клаптик суші заполоняла буйна жовто-зелена рослинність. Понад шістдесят відсотків поверхні вкривав океан.

Космонавти потайки сподівалися, що знайдуть на планеті розумних істот, але наразі про це ніщо не свідчило: праліси виглядали незайманими, а єдиними вогниками на нічній півкулі були відсвіти від вулканічних вивержень та полиски грозовиць.

Тим неймовірнішим було несподіване відкриття великої космічної станції, що оберталася на досить низькій орбіті. Бергсон дозволив Елії злітати до неї на катері, заборонивши, втім, причалювати. Штурман привіз дивовижні світлини й не менш дивовижну розповідь.

Чужинська станція виявилася покинутою, причому вже давно - Якуб помітив сліди від зіткнень із метеорами. Вченим дуже кортіло проникнути всередину, але Бергсон, згнітивши серце, відрадив їх від цього - інопланетний техніцизм належало вивчати фахівцям. У них же була своя програма досліджень.

Знайомство з Третьою злилося для людей у неймовірно насичений і барвистий калейдоскоп подій, за якими губилося відчуття часу. Небачені рослини, неймовірна фауна, дивовижні мінерали вражали уяву, приголомшували й незмінно викликали гострий захват. Працювалося запоєм, не відчувалося ні втоми, ні пересичення новими враженнями.

Так тривало до злощасної експедиції Лауторпа в джунглі, під час якої той випадково провалився в якесь підземелля. Його відшукали швидко - головно за переляканим криком. І було від чого горлати: спустившись у діру, Журба знайшов товариша вгрузлим у товстий шар порошного суччя. То були сотні муміфікованих тіл у зітлілому вбранні.

Так відкрилася страшна таємниця Третьої. Тепер, придивившись, люди на кожному кроці зустрічали сліди розвиненої цивілізації. Все ще не встигло до пуття зруйнуватися, просто буйна місцева рослинність поглинула матеріальні сліди розуму, сховала під милосердним шаром гумусу, листя й стовбурів.

І всюди, куди не добралися пронозливі пагони та негода, космонавти знаходили завали мертвих тіл. Вочевидь, істоти, віддалено подібні на людей, померли майже водночас.

Замкнувшись у лабораторії, біолог провів аналізи тканин із трупів і таки відшукав причину пандемії - надзвичайно агресивний вірус, від якого в тубільців не знайшлося рятунку. Ба більше, була підозра, що він штучно модифікований! Виходило, що мешканці Третьої могли самі вбити себе!

Щоправда, за рівнем розвитку місцева цивілізація наближався до людської, війни вони вже переросли. Тому дослідники схилялися до думки, що мала місце трагічна випадковість. Могли зберегтися страшні пережитки минулих протистоянь - скажімо, забуті склади з біологічною зброєю…

На вимогу капітана все в кораблі дезінфікували, хоча Лауторп запевняв, що небезпеки нема: за даними молекулярного аналізу, на клітинах людського організму не було білкових рецепторів, з якими б міг коньюгувати місцевий вірус-убивця. Позаяк білок біоти планети мав унікальну, «чужу» конформацію.

Коли вони відлітали, біолог задумливо зронив, проводжаючи очима нещасливий світ:

- Каірн.

Елія здивовано покосився на нього. Бергсон лише ствердно кивнув. А Журба неживим голосом пояснив:

- Курган. Могила…

Так планета отримала назву.

 

«Маячня. Це лише сниться», - і подумки, й уголос твердили космонавти.

Вони тепер регулярно перехоплювали все нові й нові телепрограми, і майже в кожній зустрічали те, чого там бути не могло в принципі.

З екрану на людей дивилися високі голомозі гуманоїди з лупатими очима й безгубим ротом. Достоту такі самі, як на реконструкціях узагальненого вигляду мешканця Каірну, синтезованого комп’ютерами на основі дослідження знайдених мумій.

Тільки живісінькі.

Як таке могло бути?

Екіпаж «Енквайрера» губився у здогадках. Але, оскільки інформації бракувало, вирішили не робити наразі поспішних висновків.

- Все може мати дуже просте пояснення, - переконано казав капітан. - Зачекаємо трохи, послухаємо, поспостерігаємо.

Проте позивні зорельота, що безперервно надсилалися на Землю всю дорогу від Нептуна, він про всяк випадок вимкнув того-таки дня. Однаково на них не надходило жодної відповіді.

Минувши безлюдний Місяць, «Енквайрер» погасив бортові вогні. Люди наближалися до рідної планети, немов то була ворожа твердиня. Якась безпричинна тривога точила душу, якісь лихі передчуття невідступно переслідували кожного.

Каірни на Землі!

Перше, що спадало на думку - вторгнення. Однак де ж тоді флот загарбників? Навіть захопивши Землю, агресори мали б контролювати її з орбіти.

Вже після попередніх пошуків було зроблено ще одне незрозуміле відкриття. Штучних об’єктів навколо Землі виявилося дуже мало. Тільки один із них виглядав незнайомим і теоретично міг бути чужинським кораблем. Решта були старими земними супутниками, що доживали свій вік. І жоден із цих апаратів не виглядав пілотованим.

- Усе дуже занедбане й лише підтверджує припущення, що на Землі щось негаразд, - сказав Елія, коли корабель ліг на навколоземну орбіту. - Але до чого тут каірни?

Відповіді не було.

День за днем накручував зореліт витки навколо Землі. День за днем космонавти проводили в напруженій праці, щоби забутися, притлумити невідчепну тривогу. Вони вивчали свою планету так доскіпливо, немов то був чужий світ.

І що більше нових фактів здобували, то дужче долав їх сумнів, що Земля залишилася для них рідним домом.

Планета навіть змінила свою барву: величезні площі заполонила буйна жовто-зелена рослинність, вельми схожа на каірнську. Здавалося, у світлі нещодавніх відкриттів це не мало б здивувати людей. І все ж біолог виглядав спантеличеним.

- Не могли їхні рослини так швидко пристосуватись до земних умов, - пояснив він друзям. - Надто вони «чужі»…

- Але ж ростуть, і то майже всюди, - огризнувся Журба дражливо.

- Крім Австралії, - Елія в задумі потер скроні. - Якщо інопланетна флора все ж заполонила Землю, чому майже не прижилася там?

- Те саме стосується каірнів, - відкладаючи якісь знімки, озвався Бергсон. - Виглядає, що вони розселилися по всій Землі - архітектуру їхню годі сплутати з нашою. Й тільки в Австралії чужинці мешкати уникають…

- І всі англомовні телестанції - також там, - планетолог зацікавився. - Гм, проступає певна закономірність…

- Резервація? - саркастично всміхнувся Лауторп.

- Позірно - схоже, - згодився капітан. - Але не все так просто. Навіть якщо припустити маячню про чужинську навалу, незрозуміло, навіщо було залишати людям цілий материк. Це ж потенційне джерело небезпеки для завойовників!

- Навала виключається, - похитав рудими патлами Нат. - Слідів боїв не видно. Крім того, судячи з сучасного технічного рівня каірнів, вони вельми деградували за ці сім десятиліть…

- Ми так і не встановили, яким дивом вони з’явилися в Сонячній системі, - нагадав Елія. - Сам-бо Каірн загинув задовго до початку нашої мандрівки.

- Є одне припущення, - несподівано сказав капітан. - Можливо, перед пандемією з Каірна стартувала зоряна експедиція, подібна до нашої. Повернувшись, мандрівники застали вже мертву планету. Вибору не залишалося: сідати вони не могли, а довго жити на космостанції було годі. Залишалося шукати новий світ.

- Гм, - пожвавився Лауторп. - Далебі… Але як вони ось так запросто відшукали Землю? З їх-бо обмеженими ресурсами…

- А вони й не шукали, - Бергсон важко підвівся, підійшов до ілюмінатора, задивився в медове сяйво атмосфери. - Земля сама їх знайшла. Якраз у той час ішли досліди з гіперпереходом, у систему Толімана було закинуто чимало автоматів, запрограмованих на повернення. Каірнам залишилося лише скористатися цим дороговказом. Напевно, вони розраховували на допомогу людей…

- То ось чому прохід був у збудженому стані, коли ми пірнули в нього! - протягнув уражено Журба.

- Все одно не сходиться, - Лауторп затято скубав баки. - Про візитерів відразу б дізналися…

- Якби вони сповістили про себе! - перебив капітан. - Та, певно, каірни йшли до Землі таємно. Не обовязково з лихою метою - либонь, просто хотіли краще вивчити людей. Відтак… Можливо, був контакт, і люди дозволили каірнам оселитися на Землі... А потім щось трапилося. Наша цивілізація почала гинути, тоді як каірни пристосувалися…

Журба гарячково схопився:

- Я ледь не плачу від розчулення… Нещасні, але до біса шляхетні прибульці! Звісно, вони ні до чого! Вони лише запаскудили власну домівку й суто випадково нагодилися сюди якраз під завісу стихійного лиха, що вельми вчасно очистило для них підходящий світ!

Повисла ніякова мовчанка. Звісно, в словах Журби переважали емоції, але був і певний тривожний сенс. Направду, надто все вдало складалося для прибульців.

- Твій натяк безпідставний, - зазначив Елія обережно. - Авжеж, каірни потрапили в скруту, проте йти через це на нечуваний злочин…

- Та що ми про них знаємо? - планетолог аж тремтів від роздратування.

- Те, що вони все ж розумні істоти, а занапастити цілу цивілізацію - це суперечить будь-якій моралі… - пожував губами Лауторп.

- Але ж вони рятували свій вид! Далебі, для цього будь-якої ціни не шкода!

- В такому питанні вже сама думка про ціну аморальна! - почав закипати й капітан.

Елія примирливо підняв долоні.

- Зважте, люди все ж не зникли з Землі. Дві раси мирно співіснують. І це зводить нанівець балачки про агресію.

- Знову ми зайшли в суточки, - Лауторп безрадісно зітхнув. - Що ж, треба сідати. Єдиний спосіб з’ясувати все - вступити в контакт із каірнами чи людьми.

- Рано, - відрізав Бергсон. - Матеріалу ми зібрали замало. Мусимо докопатися до правди самі.

 

Через кілька днів екіпаж «Енквайрера» спостерігав на нічному боці Землі дивні метаморфози. Несподівано, мов за сигналом, почали згасати вогники міст, планета поринула в темряву. Натомість Австралія засяяла різдвяною іграшкою, над нею злетіли тисячі феєрверків. У ефірі також панувало неймовірне пожвавлення.

Покинувши роботу, космонавти зібралися біля відеофону, де в цей час транслювалося якесь грандіозне святкування.

Камера саме показувала юрби людей у чудернацьких шатах. Зрідка поміж них траплялися гуртки статечних каірнів, убраних вельми схоже. Всі й справді веселилися.

Відтак виник величезний амфітеатр, заповнений народом. Там виступав із промовою якийсь каірн, а люди, затамувавши подих слухали - й, вочевидь, розуміли! - його.

- Мабуть, каірнська тепер вивчається в усіх школах, - припустив Елія. - Лише ми невігласи.

Аж тут місце каірна зайняв поважний сивий чоловік і заговорив по-англійськи.

- Сьогодні великий день! - виголосив промовець. - День Надії, день Любові, день Миру!

Сімдесят років тому Землю спіткала страшна біда. Виповнилася чаша терпіння Небес, і впала на людство кара Божа! Хліб насущний перестав бути поживою, й страшний голод охопив материки. Услід за ним прийшла небачена пошесть, що вражала дорослих людей. Цивілізація стояла за крок від загибелі!

І тут із космосу з’явилися неждані рятівники, щоби простягнути людям руку допомоги! Саме вони приборкали епідемію, очистили від зарази благословенну землю Австралії, заселили її наново вцілілими рослинами й тваринами. Наші старші брати по розуму не дали загинути безпомічним дітям, урятувавши їх і оточивши турботою й піклуванням!

Завдяки безкорисливим доброзичливцям цивілізація людей продовжує існувати й розвиватися. Позаяк вони не лише вберегли людство від вимирання, але й поклали собі за мету повернути йому поступово всю Землю. Рік за роком вони наближають той день, коли ми зможемо знову розселитися по всій планеті!

Люди в неоплатному боргу перед прибульцями! Ми завдячуємо їм усім, що в нас є, навіть нашим майбутнім! Їхній подвиг, їхня жертовність неоціненні! Наша вдячність і любов до старших братів безмежна й неосяжна!

Слава великому народові москів! Хай живе й процвітає на віки вічні наша непорушна спілка!

Амфітеатр вибухнув оваціями.

Святкування тривало…

 

- Ну ось усе й з’ясувалося, - з полегкістю зітхнув капітан. - Принаймні, тепер ми знаємо…

- Не квапся… - раптом зронив Лауторп.

Він сидів у кріслі прямо, зупинений погляд був лячним.

- Щось не так?

- Усе не так, - процідив біолог. - Ми чули щойно звичайну пропаганду. Офіційну версію, ретельно відредаговану каірнами.

- Чому ж? - здивувався Елія. - Все доволі правдоподібно! На Землі починається пандемія, що спричиняє згортання космічних програм та загальний занепад цивілізації. Прибульці, випадково прилетівши саме в розпал епідемії, вирішують допомогти людям, адже в них за плечима вже є одна мертва планета. Й досягають чималих успіхів, якщо зважити, що їх була всього жменька…

- Не було ніякої епідемії, - з притиском промовив Лауторп. - Ото ж бо й воно. Не було! Й через цю діру випирає вся решта брехня!

- Поясни, - зажадав капітан рішуче. - Що не так у промові?

- Вона розрахована на землян, не знайомих із біологією Каірну. Згадайте, що привело до голоду на Землі: «хліб перестав бути насущним». Усе просто: звична рослинна їжа чомусь перестала розщеплюватися ферментами травної системи людей і тварин. Але чому?

- Каірни? - прошепотів Журба.

- В каірнських і земних рослин схожа нуклеотидна послідовність, хоча білки при цьому конформуються за відмінним від нашого принципом. Приблудним братам потрібно було щось їсти, земна ж біосфера була для них чужою. Гадаю, вони таємно приземлилися десь у джунглях і заходилися проводити експерименти зі схрещування каірнських рослин із земними. Річ, звісно, не про звичайне схрещування, досліди велися на молекулярно-генетичному рівні. Й у певній мірі їм це вдалося.

- А який це має стосунок до пандемії? - не здавався Елія.

- Прямий. Методом генної інженерії були виведені покручі, які могли рости й розмножуватися в нас. Підозрюю, що серед них були рис, пшениця й кукурудза. Зовні вони спочатку мало різнилися від звичайних, хіба що були надзвичайно родючими. Насправді ж їхні білки не засвоювалися організмом земних істот. Генно-модифіковане зерно швидко проникло на всі материки, й коли все відкрилося, було вже пізно: рослини встигли широко розповсюдитися світом, а чужий генотип у них поступово витіснив земний. Та це було півбіди. Вочевидь, чужий білок виявився ще й потужним токсином, який чомусь діяв вибірково - на сформований організм. От вам і пошесть…

- Це було зроблено… свідомо? - спитав тихо Бергсон.

- Не знаю… Найпевніше, ні. Але злочин від цього не перестав бути злочином. Каірни були безпосередніми призвідцями пандемії, однак не визнали за потрібне зізнатися в цьому… Хоч і спробували врятувати вцілілих.

- Це ж підло! - злісно зблиснув очима планетолог. - Фактично розв’язати проти людей геноцид, мало не знищити цілу цивілізацію, а потім зображати з себе безкорисливих рятівників!

Бергсон внутрішньо напружився. Настрій екіпажу йому вельми не подобався. Журба надто збуджений, Лауторп глибоко шокований, Елія приголомшений. Але було дещо спільне в поведінці всіх трьох - наростаюча озлобленість. Ще трохи, й вони зажадають помсти. А цього допустити годі.

- Гаразд, - удавано спокійно озвався він. - Припустимо, тепер ми знаємо дійсний стан справ. Що це змінює? Хай там як, а Земля перебуває в занепаді. Епідемія підірвала сили не лише людства, але й каірнів. Обидві раси відкотилися далеко назад у розвитку. Ми виступаємо зараз практично єдиними носіями прогресу для обох цивілізацій. Вважаю, нам до снаги чимало змінити на краще!

- Ні! Ми можемо змінити все! - закричав планетолог, схоплюючись. - Люди не запрошували сюди цих зайд. А те, що вони тут накоїли, знімає з нас будь-яку відповідальність щодо...

- Хочеш воювати з цілою планетою? - скривив губи Бергсон.

- Хочу і буду! - з викликом відрізав Журба. - Це мій світ, і я за нього боротимуся. Й не роби вигляду, що це нам не до снаги. Є спосіб…

Капітан похолов. Отже, попередньо вони все обговорювали. Принаймні Лауторп із Журбою. Елія відмовчується, та покладатися на нього не варто. Бо формально Олег має слушність. Почуттями й Бергсон був на його боці. Але не розумом.

- За сімдесят років змінилося два покоління каірнів, - сприкрено махнув він рукою. - Це вже онуки першопоселенців, які можуть нічого не знати про діяння предків і щиро вірити, що є нащадками рятівників. Чи мають вони відповідати за злочини своїх прадідів?

- Аллах карав до сьомого коліна, - безбарвним голосом промовив Якуб і відвернувся.

 

Прокинувся Бергсон від ледь відчутного поштовху. Всього кілька секунд знадобилося йому, щоби збагнути все. Він кинувся до дверей. Так і є: замкнені.

Капітан повільно повернувся до кімнати й уже неспішно опорядився. Затим вибрався через запасний люк і перевірив усі приміщення. Порожньо. Лише на столі в кают-компанії лежала коротка записка:

 

Капітане!

Вочевидь, наші погляди на останні події не збігаються. Ми впевнені в твоїй порядності, але не поділяємо надмірної й зайвої в даних обставинах уразливості. Не хочемо нав’язувати тобі наш варіант вирішення проблеми, однак підкреслюємо, що це рішення більшості. Ми вирушаємо на Землю, щоб утілити в життя план, про суть якого ти, мабуть, уже здогадався. Справедливість мусить восторжествувати.

P. S. Залишаємо тобі другий катер. Розпорядися ним на власний розсуд.

 

Фрітьоф довго сидів нерухомо. В голові тлумилися обривки думок, не даючи зосередитись. Як бути далі? Перспективи виглядали похмурими й туманними. В усякому разі, в космосі більше робити нема що.

Зрештою він неспішно перевів «Енквайрер» у режим консервації, переконався, що все гаразд, а тоді рушив до ангару. Катер був готовий до старту.

Хвилина - й корабель, що довго мислився часточкою самого себе, залишився далеко позаду, загубившись серед зір. Титанічний горб Землі плавно стрибнув назустріч. Тіло омило хвилею перевантажень.

Бергсон зробив навколо планети два витки, перш ніж трохи оговтався й зміг розмірковувати спокійніше. Куди податися, він не знав. До теперішніх людей не вабило. Каірни були йому осоружні. А товариші десь затаїлися. Втім, і їх він зараз не хотів бачити. У друзів своя правда, й осуджувати за це годі. Але й спокійно змиритися з їхнім задумом Фрітьоф не міг. То не жарт: випустити на волю каірнський вірус і вигубити до ноги всіх чужинців!

Нарешті катер, покірний людській волі, взяв курс на Скандинавію. Куди ж іще летіти людині, як не до отчого гнізда?

Через півгодини апарат пробив дощові хмари й полинув уздовж порізаного фіордами скелястого узбережжя.

Ще з повітря капітан помітив зміни в довкіллі. Звичні для цього суворого краю сосни майже зникли, натомість усе, навіть камінь, укривала густа жовто-зелена порість, подібна на каірнську.

Приземлився катер на лужку недалеко від рідного містечка Бергсона. Його ніхто не зустрів.

Тамуючи хвилювання, Фрітьоф мовчки виліз із люка, відкинув шолом і вдихнув на повні груди. Та очікуваного задоволення не відчув. Холодне повітря було просочене мікроскопічним пилком, що подразнював горло.

Доріжки до міста поглинула ніздрювата жовтава погань, і довелося йти просто через химерні чагарі.

Вибравшись нарешті з недоладних заростей, космонавт протер очі. Де подівся його Тронхейм? Попереду громадилися сірі ребристі корпуси з невисокими заскленими баштами й глухими огорожами. Капітан знову згадав Каірн і пощулився.

Вулиць тут не було, й орієнтуватися в лабіринті дивних споруд доводилося хіба що за побитим дощами шпилем старої кірхи. Вона залишилася єдиною спорудою з його минулого. Спитати дорогу також не випадало - ранній ранок, довкола жодної живої душі.

Ось і колишня східна околиця, пагорок, на якому стояв їхній з Хельгою будинок…

Бергсон зупинився мов укопаний, відчуваючи, як по тілу стрімко розливається осоружна млість. Дому не було. Замість нього розпластався обгороджений муром чужий покруч. Яблуневий садок та квітники, які так любила дружина, також зникли без сліду.

«Вдома… Я вдома», - переконував себе Фрітьоф, розгублено тупцюючи на місці. Не виходило. Все навколо було незнайомим. Навіть запах. Тепер це чужий дім, і тут його не чекають... При ньому лишилися лише спогади.

Мов уві сні капітан дошкандибав до високої брами і гримнув кулаком у лункий метал… Для чого? Він не знав. Може, востаннє хотів подивитися на місце, яке формально поєднувало його з минулим? Чи глянути в лице ЦИМ?

Грюкав він довго, вперто. Аж ось у брамі прочинилася хвіртка, і в проймі виник цибатий господар помешкання. Приязно шкірячи жовті зубні пластини, він із цікавістю глянув на Бергсона й просюрчав щось, вочевидь запитальне.

Капітан тупо вирячився на нього й мовчав. У душі його темною каламуттю повільно скипала лють. Узяти б цю потороч за зморшкувате горло, й давити, давити… Тепер він сповна усвідомив нещадну правоту друзів. І задум, який допіру здавався злочинним, тепер мислився єдино правильним.

Рука Бергсона мимоволі лягла на кобуру пістолета.

До дорослого каірна зненацька з вихилясами підбіг кумедний малюк, жваво цвірінькнув щось. Відтак без боязні ступив до Фрітьофа, старанно тужачись, хрипко пискнув по-англійськи: «Привіт, дядю!» - і простягнув трипалу лапку.

Все перевернулося в капітановій душі, коли він обережно потискав цю руку. Бруд люті, мов паволоку, змахнула з очей гірка непрохана сльоза. Злісна осуга не зникла, але осіла десь на денце серця й застигла там щемкою крижиною.

Бергсон машинально кивнув здивованому каірнові - чи то пак каірнці (лише тепер він роздивився, що то жінка), пробурмотів щось і не озираючись побрів геть, низько опустивши голову.

Через якийсь час він виявив, що йде до моря. Воно не змінилося, було колишнім, земним. Як і небо…

Сягнувши в кишеню, Фрітьоф дістав рацію й увімкнув сигнал загального збору. Зволікати було годі. Якщо вони не відгукнуться…

Після нестерпної паузи почувся голос Елії:

- Капітане?

- Хочу обговорити дещо… - Бергсон заледве підбирав слова.

- А сенс? Вибач, та ми не відступимо… Ти з нами?

Капітан мовчав. Як їх переконати? Адже час остаточних рішень ще не настав. Необхідно думати, думати! Надто багато доль у їхніх руках.

- Не знаю… Треба все зважити. Але як капітан… як друг прошу - не поспішайте!

На тому кінці мовчали. Затим:

- Гаразд… Сподіваюся, в тебе направду є що сказати.

«Я також сподіваюся», - подумав Бергсон.

Крізь хмари прозирнуло сонце.

]]>twitter.com facebook.com vkontakte.ru odnoklassniki.ru google.com/buzz friendfeed.com ya.ru mail.ru myspace.com rutvit.ru pikabu.ru liveinternet.ru livejournal.com blogger.com google.com yandex.ru memori.ru]]>