Зірка смерті, зірка життя

- Це ж потрібно було так вляпатись!

Марко нервово працював з інформаційним терміналом компанії "Марс мінерал". Його пальці гарячково бігали по екрану  в пошуках підходящої роботи.

- І якого дідька мене потягнуло в той бар?! – знову вигукнув він, скрушно хитаючи головою. – Ні-і-і, не можна забагато пити "Червоної пустелі".

На екрані з’явився перелік найближчих експедицій, що організовувала компанія для пошуку корисних мінералів.

- Чорт!!! – Марко грюкнув кулаком по стіні. – Всі найближчі експедиції лише до поясу астероїдів! Це робота на кілька днів, а мені хоча б на кілька місяців! 

- Добродію, ви часто розмовляєте самі з собою? – запитав якийсь літній чоловік, що проходив поруч. Марко пильно на нього зиркнув, та нічого не відповів.

"Не твоє діло, старий!" – подумав він і продовжив переглядати список. Раптом, тицьнувши пальцем в екран, він вигукнув:

- Ось воно! Експедиція до супутника Сатурна Мімаса. – Марко ознайомився з довідкою про експедицію. – Холера! Але вона не пріоритетна! Чорт! Доведеться звертатися в рекрутинговий відділ.

За деякий час Марко вже міряв кроками приймальню рекрутингового відділу компанії "Марс мінерал". Перед цим він дав запит на експедицію до Мімаса і його люб’язно погодились прийняти.

"Аби тільки справа вигоріла". - думав Марко, згадуючи події минулої ночі.

- Марко Ґалаґан, можете увійти.

Кабінет рекрутингового відділу був доволі просторий. Обстановка була мінімалістичною. По середині стояв легкий металічний стіл, за яким сидів молодий чоловік у костюмі компанії, а поруч стояла середніх років жінка, що тримала в руках інтерактивний лист. Позаду на стіні красувалася об’ємна проекція поверхні Марсу.  

- Сідайте. – жестом запросив чоловік і перед столом з підлоги висунувся такий же металічний стільчик.

Марко поспішно сів на нього.

- Т-а-а-а-к. – протягнув чоловік і поглянув на монітор, що з’явився над столом. – Отже, ви хочете летіти на Мімас?

- Так.

Чоловік почав читати вголос мету експедиції:

- Дослідження астероїда, що колись впав на супутник Сатурна, стосовно наявності рідкісних металів. Хммм… - чоловік поглянув на жінку, потім знову на монітор.

- Ми з вами вже співпрацювали? – спитав він у Марко.

- Так.

- У вас космоліт класу "Універсальний розвідник"?

- Так. – стримано відповів Марко. Він не розумів для чого було потрібно уточнювати інформацію, яка явно містилася у файлах, що зараз переглядав співробітник компанії.

- Дана експедиція не є пріоритетною. – констатував чоловік і перевів погляд на Марка. – Може б ви взялися за одну з експедицій до поясу астероїдів?

Жінка, що стояла поруч, протягом розмови навіть не ворухнулась.

- Ні, - відповів Марко, - мені потрібно на тривалий час покинути Марс.

- Проблеми? – спитала жінка.

- Не ваша справа. То ви дасте мені цю експедицію?

 Чоловік і жінка переглянулись.

- Гаразд, - промовив чоловік, - стартуєте завтра. Візьмете на борт дослідницю-гіноїда.

У Марко мало щелепа не відвисла.

- Ви це серйозно? Я повинен взяти жінкоподібного робота?

- Так. Це стандартна процедура. Всі експедиції до Юпітера і Сатурна супроводжуються роботом. – промовила жінка і протягнула інтерактивний лист. – Підпишіть.

Марко лише окинув поглядом стандартний договір на здійснення експедиції і поставив підпис.

- Дякую. – промовила жінка. – Ми скинемо на ваш космоліт всі необхідні інструкції та програми і обладнаємо його камерою гіперсну.

Марко, не попрощавшись, вийшов з кабінету.

Співробітники компанії переглянулись.

- Ти чому не повідомив його про зниклу автоматичну дослідницьку станцію, що ми запустили до Мімаса кілька років тому?

- А навіщо? – чоловік відхилився на спинку стільця. – Йому так сильно захотілось надовго покинути Марс, то нехай собі летить. Ще й зекономимо кошти на цьому дослідницькому проекті. 

Вранішній Марс дивував своєю простою красою.  Маленький диск Сонця ледь піднявся над горизонтом поширюючи свої промені в імлистій атмосфері. Небо поступово забарвлювалось в ніжний блакитно-рожевий колір, а поверхня ґрунту набувала свого природнього іржастого кольору.

Марко завжди спостерігав за марсіанським краєвидом, коли їхав на монорейці до Притвору космопорту. Панорама, що розгорталась за вікном гермовагону, діяла заспокійливо. Всі проблеми, здавалося, переміщалися ніби в інший вимір, залишаючи лише відчуття спокою та довершеності.

Марко відвів погляд від вікна і подивився крізь лобове скло. Там, серед червоної пустелі бовваніла мета його поїздки – Притвор. Цей комплекс так називався тому, що звідти можна було потрапити до космопорту, який обертався навколо Марса на стаціонарній орбіті саме над Притвором. Ця конструкція височіла над поверхнею на 20 кілометрів і нагадувала склостальне яйце, закопане на одну третю в ґрунт.  В її верхній частині знаходились 5 отворів, крізь які піднімались і опускались суборбітальні ліфти, що доставляли вантажі та людей до космопорту і назад. Всередині "яйця" знаходилась інша конструкція, що нагадувала колесо. "Ободом" цього колеса була скляна галерея, що призначалась для пасажирів та вантажів, "шпицями" були шлюзи, що вели до суборбітальних ліфтів. Така конструкція Притвору давала можливість не використовувати пальне при транспортуванні та захищала ліфти від пилових буревіїв. Це була найвеличніша споруда на Марсі.

По прибутті, Марко хотів було направитись до одного з пропускних шлюзів, та відчув щось неладне. Попереду, розштовхуючи людей, до нього прямували двоє здоровил. Вирази їхніх облич були явно не дружніми.

- Цього мені ще не хватало! – прошепотів Марко і нервово скуйовдив біляве волосся. Його мозок запрацював над вирішенням цієї проблеми.

- Гей, хлопці! – скинув він рукою, привертаючи увагу. – Ви від Амоса?

Здоровані посміхнулись.

- Здогадайся. – промовив один з них.  – Надумав злиняти?

- Хих! – нервово гикнув Марко. – Розумієте, я не знав, що вона коханка вашого боса…

В цю мить Марко різко присів і зі всієї сили знизу вдарив ближчого бугая в щелепу. Почулось дзвінке клацання зубів і той, враховуючи слабке марсіанське тяжіння, відлетів метрів на два, розкидаючи в сторони нещасних перехожих. Інший здоровань отетерів від такої зухвалості, чим і скористався Марко. Він швидко побіг до найближчого пасажирського терміналу. Його струнка фігура ювелірно оминала пасажирів, що прямували на посадку. Позаду почулась лайка, звуки штовханини та попереджувальні окрики ботів-правоохоронців. В цей час Марко вже стояв біля пропускного шлюзу, прикладаючи тильну сторону кисті до ідентифікатора. Там під шкірою знаходився мікрочіп, що мав всю інформацію про Марко, включаючи інформацію про те, що його найняла компанія "Марс мінерал", яка оплачувала всі витрати.

За хвилину Марко вже сидів у зручному кріслі суборбітального ліфта в очікуванні звичного підйому до космопорту. Неприємні згадки про минулий інцидент поступово зникали з думок, очищуючи свідомість і переводячи її в робочий режим. Попереду його чекала перша в житті експедиція за межі поясу астероїдів. 

По прибутті до космопорту Марко одразу попрямував до терміналу компанії впевнитись, що на його космоліт "скинули" весь необхідний софт і він готовий до польоту. Біля терміналу його чекала гіноїд. Її хромовані деталі виблискували в штучному освітленні космопорту. 

- Ви Марко Ґалаґан? – спитала вона у хлопця.

Той не звернув на неї ніякої уваги і втупився в екран терміналу, шукаючи потрібну інформацію.

- Ви летите до Мімаса. – ствердно промовила гіноїд, спостерігаючи за тим, що шукає Марко. – Можете не обтяжувати себе пошуками.

Марко здивовано поглянув на жінкоподібного робота. Здається в її голосі пролунали нотки іронії.

- Активаційних кодів ви там не знайдете. Вони ось тут. – гіноїд постукала себе по скроні металічним пальцем.

- А щоб їх! – сердито вигукнув Марко. – Кляті бюрократи компанії! Не терплю роботів!

- А доведеться! – гіноїд демонстративно склала руки на грудях, мовляв "що тобі ще не до вподоби?"

Марко критично окинув поглядом жіночу фігуру робота.

- Гаразд. – зітхнув він. – Ходімо.

І вони пішли до пристані, в якій знаходився космоліт Марко. 

- Яке твоє ім'я? – поцікавився Марко.

- Берта.

- Берто, з яких це пір компанія почала в космос посилати гіноїдів?

- Взагалі-то я не гіноїд, а фембот. 

- Не бачу різниці. – зиркнув на супутницю Марко.

- Гіноїди створюються для сексуальних розваг. – повчально почала Берта. – Вони вкриті колагеновою шкірою і мають волосся. Ти бачиш на мені шкіру чи волосся?

- Ні, - іронічно відмітив Марко, – тільки хром і пластик.

- Тож бо й воно! – вигукнула Берта. – Я можу працювати у відкритому космосі. В мене лише жіноча форма тіла і жіночий тип поведінки.

- Яка різниця жіноча поведінка, чоловіча поведінка, в космосі ми всі рівні! – ця розмова Марко почала видаватись дуже химерною.

- Згідно з дослідженнями, - повчально продовжила Берта, - жіноча психіка більш стійкіша в екстремальних ситуаціях, ніж чоловіча. Тому компанія останнім часом в далекі експедиції посилає змішані екіпажі. 

- О! Ми вже прийшли! – обірвав Марко феміністичну лекцію фембота, вказуючи на шлюзовий відсік, за яким знаходився його космоліт.

- Як зветься твій човник?

- "Бегемот".

Здається очі фембота стали ще круглішими.  

Вони вийшли на оглядовий майданчик, з якого можна було побачити пришвартовані в космічній гавані кораблі.

- Он де мій "бегемотик". – вказав Марко і Берта побачила опецькуватий циліндричний човник зі складеними сонячними батареями на бортах.

- Типовий "Універсальний розвідник". – констатувала фембот. – Хоча, здається, ти поставив пару зайвих маневрових двигунів і додатковий зовнішній маніпулятор.

- Не люблю часто виходити у відкритий космос. – нервово посміхнувся Марко і попрямував до шлюзу.

Вже сидячи в кабіні пілота і готуючи човник до старту, Марко думав, як він спрацюється з цією фемботом. Він терпіти не міг роботів не залежно від того андроїди вони чи гіноїди. Йому здавалося, що їхні холодні очиці щось приховують. Його лякала гіперраціональність штучного інтелекту. Марко ніколи вдома не тримав ні дронів, ні ботів, ні дроїдів.  А тут сталась така оказія – йому тривалий час доведеться працювати з цією фемботом! Оце випробування!

Марко увімкнув операційну систему човника. На екрані з’явилась інформація про неактивовані програми.

- Твоя черга. – промовив Марко до фембота, що сиділа поруч.

Берта просто простягнула руку до керуючої панелі і Марко побачив, як на екрані замиготіли активуючі коди.

- Ти передаєш інформацією порухом руки?

 Марко здалося, що якби у Берти були губи, вона б посміхнулася. В цей час на екрані висвітилась інформація про готовність човника до експедиції.

- А ти не міг встановити на свій космоліт голосовий повідомлювач? – у відповідь поцікавилась Берта.

- З мене достатньо і однієї залізяки, що розмовляє. 

Марко активував програму старту. "Бегемот" відстикувався від шлюзу і поволі полетів до устя космопорту.

- От і все. – задоволено промовив Марко. – Зараз зістикуємось із дослідницьким модулем, обігнемо Марс і стартуємо у напрямку до Юпітера. Там робимо гравітаційний стрибок і привіт Сатурну! – Нарешті він відчував себе у стовідсотковій безпеці. Ну, майже у стовідсотковій, враховуючи що поруч з ним сидів робот.

На великому моніторі, що проектував зовнішнє зображення, повільно пропливала пустельна поверхня Марса. Стикування з дослідницьким модулем відбулося успішно і тепер "Бегемот" нагадував локомотив, попереду якого причепили вагон.

- Ти давно займаєшся мінералорозвідкою? – поцікавилась Берта.

Марко невдоволено подивився на неї. Він не хотів точити ляси з роботом. В кожній експедиції до поясу астероїдів він був сам, в нього ніколи не виникало потреби з кимось розмовляти. 

- Так. – коротко відповів він.

- І скільки років?

- Слухай, - відрізав Марко, - давай не розмовляти?

- Ого! Бачу ти не прикидаєшся, що не терпиш роботів. Звідки така нелюбов?

Марко різко глянув на фембота.

- Не люблю спілкуватись з неживими об’єктами.

- Ти вразив моє его!  - вдавано образливо вигукнула Берта.

- Годі цих фальшивих емоцій! Ми вже наближаємось до стартової точки.

Марко перевірив параметри польоту. Все було в нормі.

- Зараз стартонемо і я в люлю. Ти ж також перейдеш в режим очікування? – поцікавився він у фембота.

- Ми, здається, не розмовляємо. -  ображено промовила Берта.

Марко лише пхикнув.

Коли "Бегемот" покинув орбіту Марса, Марко ще раз перевірив функціональний стан човника, впевнився, що фембот все-таки перейшла в режим очікування і направився до камери гіперсну.

 Марко вперше в своєму житті "впадав у сплячку". Політ з Марса до Сатурна триває майже половину марсіанського року (чверть до Юпітера і чверть від Юпітера до Сатурна). Тому для економії повітря і харчів людину вводять в стан глибокого сну зі сповільненням всіх життєвих процесів. Цей метод схожий на те, як земні ведмеді проводять зимівлю, але звичайно ж людина не запасала шар жиру перед польотом. Під час гіперсну живлення здійснювалось штучним способом.

Відкривши камеру і роздягнувшись, Марко ліг на желеподібну поверхню, що одразу набула форми його тіла. Камера автоматично закрилась і він поступово занурився у глибокий сон без сновидінь. 

Прокидатися було важко. Повіки були налиті свинцем, а в роті чомусь був присмак металу. Марко ледь відкрив очі і мало не скрикнув від несподіванки. Над ним схилилось обличчя Берти.

- З глузду з’їхала?! Ти прямо як Еш з "Чужого". Мене мало грець не вхопив! – Марко ледь підвівся з капсули і тут згадав, що він неодягнений.

- А хто такий Еш? – спитала Берта.

- Геть звідси! Дай прийти до тями й одягнутися!

Фембот з погордливим виглядом попрямувала у відсік керування.

За деякий час Марко вже сидів у кріслі пілота, аналізуючи інформаційні дані.

- Здається все в нормі. Ми планово виходимо на орбіту Юпітера.

- Ти подивись яка краса! – Берта дивилася в усі очі на оглядовий монітор.

І дійсно, видимий простір закривала велетенська смугаста куля Юпітера. Кожна смуга мала свій відтінок сірого чи рудого з безліччю білястих баранців. Все це рухалось в протилежних напрямках і вихрилося, створюючи дивовижну круговерть кольорів.

- Красиво. – підтвердив Марко. – Але красота красотою, та нам потрібно бути максимально обережними.

- Це ж чому?

- На Марсі ходять чутки, що поселенці з колоній на супутниках Юпітера не гребують піратством. Ти знаєш які тут є поселення?

- Так, є колонії на Ганімеді, Калісто і Європі. На Ганімеді та Калісто живуть поселенці з Марсу, а на Європі – з Землі. При цьому марсіанські поселення засновані нашим конкурентом, компанією "Косморесурс".

- Гаразд. – промовив Марко. – Інформація доволі вичерпна. Визначу-но я розташування цих супутників.

Марко запустив програму аналізу системи "Юпітер – внутрішні супутники Юпітера". За мить на екрані з’явилось тривимірне зображення планети і восьми її внутрішніх супутників. Червоною точкою було позначено положення "Бегемота".

- Так. – констатував Марко. – Європа і Ганімед на протязі всього гравітаційного маневру будуть по ту сторону Юпітера. Отже, вони нам не загроза. Лишається Калісто, що от-от з’явиться з-за горизонту Юпітера.

Берта уважно дивилась на тривимірну модель.

- Запусти програму аналізу системи "Юпітер – всі супутники Юпітера".

- Навіщо? – здивувався Марко. – Ти ж казала, що заселені лише три супутники.

- Так. Але краще бачити детальну картину потенційно небезпечної зони, ніж загальну. Ти так не думаєш?

Марко важко зітхнув, але запустив програму на виконання. За мить до восьми супутників додалось ще понад шістдесят об’єктів. Зображення почало нагадувати скупчення концентричних еліпсів і кілець.

- А це що? – Берта ткнула пальцем на дрібний об’єкт, що явно прямував в сторону "Бегемота".

- Дідько його знає, – спантеличено пробурмотів Марко, – але це мені не подобається.

Йому одразу згадались байки про юпітеріанських піратів, що ширились марсіанськими "забігайлівками". Марку одразу перехотілось вступати в контакт з місцевими жителями, якими б не були їхні наміри. Потрібно було з’ясувати, що то за об’єкт і він швидко запустив керованого дрона-розвідника до переслідувача. На екрані з’явилось зображення сигароподібного об’єкта з двома дивними пристроями по боках, що нагадували раструби. Марко включив комунікатор.

- Невідомий об’єкт, ідентифікуйте себе.

Відповіді не було. В цей час дрон наблизився до чужого човника і Марко з Бертою помітили на ньому логотип компанії "Косморесурс".

- А щоб їх! – Марко спересердя грюкнув кулаком по панелі керування.

В цей час щось стукнуло по обшивці космольота.

- Що це може бути? – Здається  в голосі Берти проскочили тривожні нотки.

На моніторі обоє побачили, як від одного з раструбоподібних пристроїв переслідувача до "Бегемота" тягнеться абордажний трос схожий на щупальце. Цієї  миті з іншого раструба вилетіло друге щупальце і причепилось до човника.

- Вони нас захоплюють! – збентежено вигукнула фембот.

- Та невже? – крізь зуби процідив Марко. – Візьми керування дроном на себе і покажи мені місця, де причепились до обшивки ці штуки.

Вона вправно повернула дрона до човника і філігранно провела його над поверхнею до місця, де причепились абордажні троси.

- Так і тримай! – вигукнув Марко і взявся за важіль керування зовнішнім маніпулятором. Орієнтуючись на зображення, що передавав дрон, Марко швидко відчепив троси.

- Повертай дрона в своє гніздо. – скомандував він Берті. – Зараз ми будемо покидати орбіту Юпітера і адью, пірати! – Марко в гарячці потирав нервово руки. – Ще трохи і… А це що?

На екрані дрона, що повертався в свою нішу, промелькнув якийсь об’єкт. Марко швидко перемотав зображення назад і зробив паузу. То були рештки автоматичної дослідницької станції. На її борту чітко виднілась емблема компанії "Марс мінерал". У відсіку керування запанувала мовчанка.

"Бегемот" успішно вирвався з лещат гравітації Юпітера і прискорившись помчав далі до Сатурна. Перед тим, як поринути в гіперсон, Марко думав про Берту. Якби не вона, то човник піратів зміг би ближче підлетіти до його космольота і міцніше закріпитись, що могло суттєво знизити їхню швидкість під час гравітаційного маневру, не кажучи вже про те, що вони взагалі могли б не покинути орбіту Юпітера. Виявляється фембот врятувала їм життя! Марко посміхнувся і заснув глибоким сном.     

Вдруге прокидатись було легше, а може просто звичніше. Марко ледь розплющив очі, як одразу узрів над собою обличчя Берти.

- А бодай тебе! Берто! Ти знов за своє?

Камера гіперсну просигналізувала про різке підвищення ритму серцебиття.

- Я як Еш? – по-дитячому спитала Берта.

- В тебе явно якісь негаразди в електросхемах. Ти давно тестувалась?

- Одразу після того, як вийшла з режиму очікування. Всі мої системи працюють в нормі. А твої?

- Повертайся у відсік керування! – скомандував фемботу Марко, а сам почав приводити себе до ладу.

Сатурн, до якого вони наближались, кардинально відрізнявся від Юпітера. Він скидався на велетенську голову в чумацькому брилі. Смуги, що опоясували планету, були не так яскраво виражені і мали попелясті та жовтуваті кольори, а кільця планети вражали своєю грандіозністю. Десь там в щілині Кассіні була ціль їхньої експедиції – супутник Мімас. 

Марко і Берта сиділи у відсіку керування і спостерігали за тим, як на оглядовому моніторі збільшується Сатурн.

- То хто такий Еш?  - не витримала мовчанки Берта.

- Поганий андроїд з дуже-дуже старого фільму.

- А чому він був поганий?

Цікавість фембота здивувала Марко.

- Він напав на людину.

- Мабуть, у нього не було обмежувача поведінки.

Марко посміхнувся.

- Тепер ти розмовляєш, як Бішоп. Ти випадково не дивилась фільми "Чужий" та "Чужі"?

- Ніколи. А хто такий Бішоп?

- Щось ти стала дуже допитлива. Достатньо питань. Ми вже виходимо на орбіту Сатурна.

Марко вивів на екран зображення системи "Сатурн – супутники Сатурна". 

- А ось і наша ціль.

Марко збільшив на екрані зображення супутника.

- Точнісінька "Зірка смерті".

Берта уважно вивчала поверхню Мімаса.

- А чому ти його порівняв з якоюсь "Зіркою смерті"?

- Тому, що він схожий на бойову станцію зі ще одного старого фільму. Ось дивись! – Марко прокрутив довкола осі зображення супутника. – Бачиш цей велетенський кратер?

- Так. Це кратер Гершеля.

- Так от, він схожий на центральний направляючий лазер, що був на "Зірці смерті". Крім того радіус бойової станції близько 160 км, а радіус Мімаса – близько 190 км. Аналогія сама напрошується.

Берта оцінююче подивилась на Марко.

- Ти, мабуть, великий фанат старих фільмів?

- Є такий грішок. У мене тут, до речі, є ціла колекція. Якось можемо подивитись. – промовив Марко. Берта ствердно кивнула головою. – Ну, гаразд. Нарозмовлялись і досить. Пора вияснити з чого ж складається астероїд, що утворив такий великий кратер.

Виконавши потрібні маневри, "Бегемот" вийшов на стаціонарну орбіту довкола Мімаса над кратером Гершеля.

- А кратер нічогенький собі! – промовив Марко.

- Вражає. – підтвердила Берта. – Його діаметр 130 км, глибина до 10 км, а он те узвишшя, що і є верхівкою астероїда має 6 км.

Вислухавши цю інформацію, Марко запустив дослідницьку програму на виконання і спостерігав за тим, як відстиковується дослідницький модуль і переміщається під човник. Після цього модуль був спущений на тросі до основи узвишшя.

 - Модуль успішно закріплений на поверхні Мімаса. Проводжу перевірку суборбітального ліфта. – Марко на екрані спостерігав за тим, як ліфт з-під човника повільно спускається до дослідницького модуля і повертається назад.  – Ліфт працює. Твій вихід, Берто.

 Фембот попрямувала до шлюзового відсіку. Приладнавши до спини реактивний ранець, вона вийшла у відкритий космос.

- Ти у відкритому космосі вперше? – почула вона голос Марко.

- Так.

- І як відчуття?

- Очікувано. Я маю програму для роботи при дуже низькій гравітації і в невагомості.

- Тоді спускайся на ліфті до модуля і налаштуй обладнання.

Берта видала звук ніби вона пхикнула.

- Добре, що нагадав мої обов’язки, а то б я забула, що робити.

Модуль був нашпигований всім необхідним устаткуванням для вивчення астероїдів. Тут була і хімлабораторія для дослідження зразків мінералів, і пристрій для сканування внутрішнього вмісту астероїда, і лазерна установка, і навіть вибухівка для руйнування особливо міцних порід. Берта тут почувалася, як гайка в мастилі. Перш за все вона активувала модуль і запустила програму прокладки магнітної рейки до підніжжя астероїда. Загуділи сервоприводи виштовхуючи телескопічну рейку з черева модуля.

Взявши кілька пристроїв для глибинного сканування, Берта вийшла на поверхню Мімаса. Вгорі, на фоні велетенського Сатурна, виднівся "Бегемот". Берта включила ранець і полетіла до підніжжя астероїда. Його громада височіла на фоні сірої чаші кратера, ніби приймач гігантської параболічної антени. Висота цього утворення вражала, хоча, звичайно, з марсіанським Олімпом йому нічого було тягатися. Фембот швидко визначила ключові точки поверхні астероїда для сканування, закріпила сканери і повернулася до модуля.

Тим часом Марко у відсіку керування вкотре переглядав черговий старий фільм, "одним оком" спостерігаючи за діями фембота. 

- Берто, як там в тебе справи?

- Запускаю сканування астероїда. – долинуло з динаміку.

Зненацька в голові Марко пролунав голос: "Не заходьте всередину". Він почувся десь на периферії свідомості і, здавалося, що то була мимовільна думка самого Марко.

Цієї миті пролунав збентежений голос Берти.

- Ого! Здається, це не астероїд, а якийсь об’єкт штучного походження! 

Марко вимкнув фільм і переключився на головний монітор. Сканери показували, що під кількаметровим шаром льоду і пилу знаходилась невідома поверхня об’єкту.

- Він має якусь біополімерну природу! – в голосі фембота відчувались нотки збудження. – Спускайся мерщій сюди! Я починаю прокладання тунелю.

Марко миттю надягнув скафандр, закріпив на спині реактивний ранець і покинув човник.

Спустившись в дослідницький модуль він направився до підніжжя астероїда, де Берта вже запустила лазерну установку. Та вже заглибилась на кілька метрів. Промінь лазера описував коло діаметром близько двох метрів перетворюючи лід на пару. Пара моментально замерзала, утворюючи брудні сніжинки, що розлітались врізнобіч дрібною порошею.

Марко вже наблизився до отвору, як раптом його щось вдарило в спину, штовхнувши до поверхні супутника. Датчики миттю просигналізували про пошкодження повітряного регенераційного апарата. Показник вуглекислого газу поліз вгору.

- Берто! Здається, в мене потрапив мікрометеорит і пошкодив апарат дихання. Я напряму стрибну до човника, ти не відволікайся! – у Марко перед очима з’явились різнокольорові кола, дихати стало важче.

- Стій! Не роби цього! – Берта вже виринула з чорного отвору тунелю. – Якщо ти стрибнеш і втратиш свідомість, то ранець занесе тебе чортзна-куди! Я тебе доставлю на човник.

Марко відчув якийсь дивний шум у вухах, що скидався на білий шум. Зображення перед очима розпливалось і темніло. Він відчув, як Берта підхопила його і увімкнула реактивний ранець на повну потужність.  

Отямившись в медкапсулі човника, Марко побачив поруч Берту, що вся була покрита брудними краплинами розталих сніжинок.

- Тобі поталанило. – промовила вона. – Якби мікрометеорит потрапив трохи лівіше, то відбулася б розгерметизація скафандра.

Марко посміхнувся.

- Можеш за мене не турбуватись. Я вже в нормі. Повертайся до буріння.

Лишившись сам-на-сам, Марко почав думати над походженням астероїда. Невже це є доказом існування інопланетян, а можливо він все-таки природнього походження. Всесвіт такий великий і мало вивчений.

В цю мить у вухах знову з’явився цей дивний шум, ніби хтось із ним хоче встановити зв’язок. Голова почала нестерпно боліти, оточення затьмарилось. Раптом Марко чітко почув голос:

- Вона не повинна увійти в астероїд! Ти зупиниш її!

Чиясь чужа воля підняла його з медкапсули і спрямувала до шлюзу. Готуючись до виходу у відкритий космос, Марко не розумів, що відбувається. Він ніби спостерігав за своїми діями зі сторони. Тіло не корилось йому. А ще відчувалась присутність чужого розуму.

Вийшовши у відкритий космос він увімкнув реактивний ранець і полетів прямо до входу в тунель, що на сірій поверхні астероїда здавався чорним отвором в нікуди. В кінці тунеля в світлі потужного ліхтаря Марко побачив фембота, що стояла перед поверхнею, яка нагадувала рідкий чорний метал. Берта хотіла доторкнутись до неї, та "метал" розійшовся, утворюючи прохід.

- Знищ її! – знову пролунало всередині єства.

Не тямлячи себе, Марко увімкнув лазерний бур, що стояв позаду фембота. Берта, здавалося, хотіла повернутися та тієї ж миті її розрізав потужний лазерний промінь. Шматки тіла повільно опустились додолу. Змертвілі очі фембота виблискували в світлі ліхтаря.

- Тепер повертайся до човника. – надійшов новий наказ.

Та Марко вкляк, як вкопаний. Він тільки що вбив свою напарницю. Дарма, що вона була фемботом, вона двічі врятувала його життя! І зараз, дивлячись в її мертві очі він починав усвідомлювати, що він накоїв. Все це сталося через те, що було всередині цього клятого "астероїда"!

- Не заходь в середину! – пролунало в свідомості, та Марко вже на це не реагував. В ньому наростав гнів, що хвилею поширювався по всьому тілу. Його рука ввімкнула ранець і він попрямував до поверхні, що одразу розійшлася, утворюючи прохід. Здавалося, що Марко рухається в бульбашці: "метал" попереду нього розходився, а позаду змикався, утворюючи замкнений простір.

- Ти не розумієш, що ти робиш! – голос, що відчувався на периферії свідомості повністю втратив контроль над Марко.

Раптом "бульбашка" увійшла в велику сферичну порожнину. Середина цієї сфери підсвічувалась блідим світлом, а в самому її центрі висів якийсь невідомий пристрій. Марко направився до нього. То були дві півсферичні пластинки з невідомого металу, що незрозуміло як висіли в просторі, а між ними знаходилась чорна точка. Здавалося, ніби то був отвір в просторі.

- Що це? – зародилось в свідомості питання.

- Це – первинна чорна діра. Ми називаємо її Зародком Всесвіту. – прийшло з підсвідомості.

- Хто це, ми?

- Ми Зачинателі. Ми створили Мультивсесвіт в тому вигляді, в якому він зараз існує. Близько 14 мільярдів років тому ми засіяли Ніщо Зернами Всесвітів. Але одне Зерно було втрачене. Саме в ньому ти зараз знаходишся. Зародок дуже небезпечний. Якщо він активується, то ваш Всесвіт буде зруйнований Великим вибухом, тому забирайся звідти якомога скоріше!

Марко висів у просторі, дивлячись на чорну точку, як загіпнотизований.

- А чому ви самі не можете забрати Зерно?

- Ми знаходимось поза Всесвітами і не можемо переміщатись у Всесвіти фізично. Ми здатні посилати лише свою волю.

- І керувати свідомістю інших. – Марко посміхнувся. – Ви такі могутні, але зараз безсилі.

Зненацька він простягнув руку до пристрою і стиснув у долонях чорну точку. Вмить перед очима промайнуло все життя: перший іграшковий космоліт, екскурсія до гори Олімп, перший вихід на орбіту, загибель батька на будівництві чергового марсіанського поселення, придбання "Бегемота", польоти до поясу астероїдів, коханка Амоса. Все це раптом розвіялось, ніби туман по вітру. Простір почав рватись на шматки, розлітаючись як сніжинки від Бертиного лазера. Тіло Марко вигорало зсередини, залишаючи саму свідомість. Довкола нього проступив простір заповнений ефемерними сферами і він усвідомив, що ті сфери - то Всесвіти, серед яких є і його рідний.