Жіночий день

Афродіта прийшла сьогодні до терм першою. Не любила вона ці жіночі дні, та що поробиш, така вже традиція – щомісяця, кожного третього четверга, богині збираються пропарити кісточки. Вірніше, пообмивати кісточки одна одній, аж так іноді ретельно, що потім і не позбираєш їх до купи. І ор же ж своїх брати не дозволяється, а без ор – оргії не замісити, і пояс чарівний треба при вході скидати, а то б Афродіта влаштувала цим занудам грище з вином і дівчатками-хлопчиками, мало б не здалося. Куди б і поділося усе їхнє моралізаторство!

Богиня розпустила розкішне золотаве волосся, припідняла долонями свої дівочі груди, яких так прагнули торкнутися усі боги та смертні, задоволено усміхнулася до свого відображення у пласкому дзеркалі водоспаду. А все ж без неї, богині кохання, нікуди не подітися! Афродіта вигідно вмостилася на ложі посеред кімнати-передбанника з кришталевим дахом, справжнім озером та водоспадом, картинно розкинула кучері й підставила білосніжну шкіру скупеньким променям ранньовесняного сонця. Хай милуються! Хай заздрять, корівки!

-Ти вже тут? – буркнула, зайшовши, Гестія.

-І тобі привіт, Кроносівно! – весело засміялася Афродіта.

Богиня кохання, примружившись, розглядала стару діву.

Гестія вже зняла у роздягальні свою норкову шубу, яку носила вже років з вісім і любила не так за красу як за те, «що не піддуває» й австралійські модні в цім сезоні валянці-угги (їх Афродіта сама подарувала Гестії, а та, бачиш, носить, бо ж тепло й зручно) зняла свій без смаку підібраний брючний костюмчик невідомої марки. Зроблений, певно, десь у Жмеринці. Лишилася тільки страхолюдна білизна, від якої б упало все, що цілком можливо б і встало на широкі з легким целюлітом стегна Гестії на її міцно збиту фігуру з короткуватими ногами й широкими плечима.

-То й добре, що нікого ще нема. Хотіла, Фросю, з тобою наодинці перемовитися, - сказала Гестія, вовтузячись з гачками бюстгалтера, який вигадали, певно, вороги всього живого, а пошили сліпі китайські бабусі страшної беззоряної ночі.

-Викладай свої претензії, Гесточко. Якщо я десь тобі й підсвинила, то не зі зла, ти ж знаєш...

-Не знаю, Фросю, не знаю... Може й не зі зла, але западло ти мені зробила неслабеньке. Навіщо? Я тебе питаю – навіщо ти занапастила мою весталку?

-Кого? Оту руду мишу з кафедри квантової фізики в Коннектикуті? Та я ж ощасливити її хотіла, хоч під сороковку кохання підкинула!

-Дурепа ти, Фросько! Любові їй ставало! І не кохання ти їй підкинула, а молодого жеребця, що не гіден був і ноги їй мити!  Вона мені служила, вона бачила сутність речей, а ти...

-А зараз що? Від оргазмів не бачить уже сутності? – реготнула Афродіта.

-Нічого вже не бачить.

-Як у старі добрі часи, закопали живцем у землю?

-Гірше. Зацькували. Повісилася.

-А-а-а. Ну вибач, стара, не подумавши я, - знітилася Афродіта.

-Не подумавши... Між ногами в тебе весь розум, Фросю! Нема там чим думати...

Гестія розвернулася, наче невеличкий танк, взяла з полички свого персонального дубового віника й посунула до парилки з вогким паром.

Гера приїхала разом із Деметрою. Не гризуться, значить, сестрички. У Герки джипяра новесенький, поставила напроти терми, навмисне, щоб мені звідси видно було. Іще чотири охоронці, теж новенькі. Непогані хлопчики, особливо ось той, світленький. Шкода, усі в темних окулярах, очей не роздивитися...

-Доброго ранку, Герочко, Дімулічко! – заусміхалася за пару хвильок зі свого дивану Афродіта.

-Привіт, Фросю, - недбало кинула Гера, гордовито милуючись своїм соковитим тілом у дзеркальному водоспаді, точнісінько так само як це робила Афродіта незадовго до неї.

-Зборов була, – недбало кинула Деметра.

Щось у неї кола під очима, груди пообвисали й задок підопустився, - задоволено спостерігала Афродіта.

-Слухай, Дімулько, хочеш я тобі класного хірурга-пластикуна підкину? – дружньо запропонувала богиня кохання.

-Навіщо він мені здався? – щиро здивувалася та. – Якби ти моєму зятеві якусь каверзу влаштувала, тоді була б вдячна! Дістав уже, сили нема! – завелася Деметра з півоберта. – Ненавиджу козла! Не пускає мою дочечку малесеньку до мами в гості!

-А-а-а! Ще й досі Персефона не приїхала? – протягнула співчутливо Афродіта. – А то, я дивлюся, холодрига така, сили нема. Дімочко, скажи, я все зроблю, щоб ти потепліла й погодка розпогодилася. Бо учора, не повірите, мало задницю не відморозила у короткій спідниці...

-На Окружній стояла? – розреготалася Гера.

-На прем’єру в театр з прем’єром ходила, - холодно відрізала та.

-У короткій спідниці? – окинула Афродіту морозяним поглядом Гера. – Фі, який несмак!

-Кароліна Херрера тобі несмак? Сукня з останньої колекції весна-літо! Вона особисто її на мене підшивала! А ти навіть на показі не була!

-Не мій стиль, Фросю, ось і не була. У цицьках, певно, розшивала, а поділ усе ж підшивала?  – пхикнула Гера. – О, бачу на лаві Гестусин бронежилет, а де вона сама, Фросю? Ти ж її не з’їла тут живцем?

-Таку з’їси... Тільки глянеш і вже подавишся... У парилці гріхи із себе вибиває!

-Гесті нема чого й вибивати, а ти пішла хоч би тіло очистила! – мовила Деметра, підібравши губи.

-Дякую, Дімочко, я іще трошки тут посиджу – відказала Афродіта.

-Сиди, сиди, а ми попаримося! – царственно сказала Гера й рухнула своїм явно свіжо підправленим тілом у бік парилки. Деметра почесала за нею вслід.

«І що та Герка про себе таке уявляє? Ну вийшла вдало заміж, хазбент півсвітом ворочає і що? Зраджує їй чи не щодня, може й зараз пре десь секретарку на дубовім столі, дітей у нього позашлюбних більше, аніж у Герки діамантів... А діамантів у неї все ж таки купа...» – з несподіваною заздрістю подумала Афродіта. «Але ж ревнива, стервоза, аж Зевсика з себе виводить! Класно він її недавно на цепку підвісив, от сміху  було! Тепер вона уже за ним гавкучим псом не бігає!» – Афродіта втішено захихотіла. «А Дімка – та взагалі мамуся помішана, вічна курка на яйцях, квочка нещасна!» – настрій у Афродіти поліпшився і вона замовила собі бокальчик пивця.

Тим часом у парилці Гестія з усією революційною строгістю колошматила віником Деметрину спину. Деметра, погикуючи від задоволення, розказувала про своїх любих діточок: доцю Персефону й сина Плутонія.

-Персічка, ніде правди діти, терпіти не може того придурка Аїда і я її в цьому повністю підтримую. Але ж шлюб – свята річ, нічого вже не поробиш. Він хоч і гидкий та противний, але ж і багатий, і влади ми з доціком маємо через нього чимало.

-А як Плутоша, Дімочко? Кажуть, геть осліп? – роблено співчутливо муркотнула кицькою Гера.

Вона давно спостерігала за посиленням впливу Плутонія й усього Деметриного сімейного клану і відчувала пекучі ревнощі й чорну заздрість.

-Плутоша давно геть сліпий, Герочко, ти ж знаєш, - прошипіла Деметра, згадуючи образу, завдану любому синочку. – Але ж у мами усе гаразд із зором. А він у мене хлопчик слухняний, кому мама скаже, тому й допоможе. А влада у нього сама знаєш яка – грошенята, більш нічого, самий лише ниций метал. Але ж бігають, бач за ним...

-Якщо так далі піде, Дімо, то скоро мій Зевес у Плутошчиних фаворитів конюшні чиститиме! – не стрималася Гера.

Деметра задоволено осміхнулася, дипломатично зробила вигляд, що не чула Гериної репліки й перевернулася на спину:

-По ногах мене, по стегнах отут, Гесточко, а то Фроська мене, віриш, хоче під ніж до якогось свого м’ясника погнати!

-Дурепа ваша Фроська! – захекано гарикнула Гестія.

-А вона не наша! – хором відізвалися Гера з Деметрою.

І жіночки, сівши колом, почали чесати язики про походеньки ненависної подружки. Як же добре дружити проти когось!

«Усе ж таки Геру з Деметрою я можу зрозуміти», – міркувала, цідячи світле пивко Афродіта. «Точно знають, що справжньої влади можна досягти, вдало лігши під мужика. Або вже, як самій не вдалося, доцю підкласти чи з синка до смерті не злазити. Гестія, зараза, сама мені не підвладна, вона знає багато чого такого, до чого мені – зась! Але ж – не самостійна. Усе служить, служить чомусь високому своєму, захмарному. Мета у неї, бачте, ідея, сутність речей, мля. Весталок своїх до мужиків не підпускає. А вони ж що – без тіла? Якщо не зовсім фригідні чи у вірі своїй не сліпі й не подичавілі на фемінізмі, то нашлю на них Ерота й послухають мене як маму! А потім – кара їм, звичайно, як без того. Колись у землю живцем закопували, тепер, бачиш, цькують охоронці моралі. Гестія їх не боронить. Врна своїх любить, але зради не прощає».

Раптом Афродіта сторожко здригнулася. По коридору лунали тверді впевнені кроки.

-Афіна! – видихнула богиня кохання з ненавистю.

-Кіпрідо? Привіт! – подала їй Афіна свою тверду руку.

-Привіт, Палладо! – зойкнувши від сильного рукостискання, писнула Афродіта.

-Так, часу в мене обмаль. Купа справ. Парилка вільна?

-Там Кроносівни. Усі три.

-Давно?

-З півгодинки.

-Ти заходила?

-Ні, - чітко, як на плацу, відрапортувала Афродіта.

-З тобою не піду. Не розслаблюся, тільки про Трою усе тобі пригадаю! А як тебе паритиму, то усю твою ванільну задницю на відбивнячки пускати можна буде.

-Та я з тобою й за сто баксів туди не зайду! – істерично репетнула Афродіта.

-Люблю, коли мене Дімка парить. Як рідна мама.

-Відкіль тобі знати про рідну маму? – різонула Афродіта.

-А я й не знаю, - стенула плечима Афіна, – Усе одно, рука в Деметри легка.

З вереском і реготом три розпашілі богині вибігли з парилки й кинулися в прохолодне озеро.

-Дімуль! – покликала Афіна.

-Привіт, Афіночко! – привітали її богині.

Афіну сестри-богині, доньки Кроноса й Реї, шанували, з нею можна було порадитися у важливих справах. Гестія говорила з Палладою «про високе», Гера довіряла їй кар’єрні злети й падіння свого чоловіка, Афіна чітко, мов скальпелем різала, вказувала подальший шлях. Деметра ж її любила.  Хоча, складно, напевно, любити суцільний холодний розум, бездоганну справедливість, силу й чистоту. Деметра ж бачила у цій високій світловолосій і сіроокій богині, що народилася відразу дорослою й убраною у військові лати, маленьку дівчинку-сирітку, що не знала мами.

-Пірнай до нас, – закричала їй Гестія.

-Давай-давай, перше коло жару пропустила, можна почати з освіжалочки! – дозволила Гера.

-Давай, Палладочко, тільки шолом зніми, - усміхнулася Деметра.

Афіна, неначе вміло пущений спис, пронизала своїм тілом воду. Трохи поплававши, Афіна з Деметрою подалися удвох до парилки, Гестія з Герою замовили собі по пивку й зручно вмостилися одна навпроти одної, загорнувшись у пухнасті рушники.

Афродіта ж вирішила трохи поплавати в озері на самоті. Щось їй було злецько на серці. Чуйка підказувала конкретну підставу, але з якого боку, вона навіть не здогадувалася.

-У мене народився син, Дімулічко, - мовила, сердечно відхльоскана віником, Афіна.

-У тебе?! – У Деметри очі полізли з орбіт.

-Від Гефеста, Фросьчиного хромого чоловіка, - закусивши лукаво нижню губу, кивнула головою Афіна.

-Оп-п-пачкі! – ляснула руками по своїх могутніх материнських стегнах Деметра. – Оце так каламбурчик! Слухай, Фень, ну не повірю я, що ти йому дала!

-Та я й не давала, Дімуль! Він, Гефест, здурів реально від мене, а Зевс, зараза, йому за одну послугу мене й пообіцяв.

-Тебе?! От козліна, від кого від кого, а від Зевса я цього не чекала! А Гефесту мало Фроськи, тої підстилки, з усіма її орами й оргазмами! Він на мою Феню позарився! Фень, я їм обом за тебе пасть порву!

-Та тихше ти, Дімко, ще Фроська почує! – зашепотіла Афіна. – Зевс мене попередив, що так мовляв і так, вибач, Феню, Гефест сказився, там то і тоді то перестріне тебе й домагатиметься. Я, каже Зевс, втручатися не буду, але,  ти  дівчинка й сама нівроку, натовчеш Гефесту писка, біди не буде. Отож погнався за мною Гефест, наздогнав, поборолися ми з ним добряче. Але, знаєш, того самого, ну... ти знаєш, ото того, не було. Спустив він сім’я завчасно, видно й справді хотів мене дуже. Воно лише по моїй нозі сковзнуло й на матінку Рею впало. А божественне сім’я воно – ти сама знаєш яке. Рея мені хлопчика дає – каже, тримай, це синок твій. А ось що з ним робити, Дімуль, я не знаю.

-Ой, як добре, Фенечко! Як славно! Ти й чистоту свою зберегла, й сина народила, ще й Фросьці заодно насолила! Моя дівчинка! Моє сонечко! Синочка твого ми виростимо, Фенюш, не переживай. Головне зараз його від Фроськи заховати, поки ще малий.

Задоволені й блискучі, наче два щойно віддраєні мідні тази, Афіна з Деметрою вискочили з парилки й впірнули до озера. Афродіту звідтіля відразу наче вітром здуло.

Доречно прийшли дві молоді богині Артеміда й Ніка. Не встигли вони з усіма до ладу привітатися, як Афродіта злапила їх і потягнула до парилки.

-Терпіти не можу парилку – наморщила носика Ніка, - Пір’я на крилах відразу злипається.

-Ніко! – почувся могутній голос Афіни з передбанника.

-Біжи, Нікушо, шефиня чекати не любить! – усміхнулася Афродіта, погладивши крилату богиню по щоці.

-Зараз і побіжу, - серйозно відказала Ніка. – Артемочко, йди сюди, тихо підізвала вона подружку, що вже розстеляла рушника на розжарену полицю.

Артеміда – юна, вузькостегна, малогруда з довгими стрункими ногами впритул підійшла до Ніки, а та закрила їх обох могутніми крилами.

-Не довіряй Фросьці! – прошепотіла їй Ніка у саме вухо. –Тьомко!

Блискучі очі двох юних богинь подарували одна одній ніжний погляд, а вуста злилися в довгому поцілунку.

-Ну, я полетіла, - мовила Ніка й вийшла з парилки.

Богині, попиваючи пиво й закушуючи свіжими раками, реготали, обговорюючи поїздку бога війти Ареса, Гериного сина, на відпочинок до Египту.

-Натворив Арес дєлов! Не може цей бог спокійно розслабити батони й позасмагати по-тихому! – втирала сьози сміху Деметра.

Афіна, побачивши Ніку, перестала реготати, обличчя її знов набуло звичного беспристрасно-суворого виразу:

-Моє шанування, Кроносівни, маю відкланюватися. Справ за гланди. Ніко, подай шолом, спис, егіду! Звякни, щоб підкотили колісницю.

-Ти на колесах, Фень? Підкинеш мене до Академії наук? – заметушилася Гестія.

-Нема питань, Гестуню, вдягайся.

Гера й Деметра розцілувалися з Афіною, Нікою та Гестією й три останні поїхали.

Між сестрами повисла напружена тиша. Деметра мовчки пишалася своїм сином Плутонієм, але думки її були такі насичені, що Гера відчувала їх усім тілом.

-Ти б до косметолога навідалася, до перукарні сходила б, - зверхньо порадила Гера сестрі, розчісуючи своє вороне волосся. –А то все «Дітки-дітки!» - передражнила вона. – Геть ти забула, що сама  – жінка.

-Твоя правда, сестро, – легко, аж образливо, погодилася Деметра й викликала дзвінком служницю. – Давай мені, рибко, зараз масажиста, масочки там усякі, ароматерапійку... А за годинку нехай цирюльник прийде. Пєдік отой, що стриже стильно. Ага, про пєдіків... Пєдікюр мені ще й манікюр заодно давай...

-Прошу пройти, пані Деметро, рада служити, - залопотіла служниця, подаючи Деметрі білосніжний махровий халат.

-Бувай, Герусю, - цьмокнула Деметра сестру в щічку. – Готуй плаття з колекції весна-літо, завтра буде тепло.

-Фроська зрадіє... Ерота на смертних напустить!

-Та нехай, – розсміялася Деметра.

-По тебе машину прислати?

-Дякую, сетричко, не турбуйся, зятька напружу.

Гера поплавала іще трохи на самоті в кришталевій воді озера, прислухаючись як охкають Афродіта з Артемідою, дубасячи одна одну віниками, обтерлася та й пішла до роздягальні, не попрощавшись.

Артеміда пірнула до озера з розгону, граціозною «ластівкою». Афродіта повільно зайшла у прохолодну воду, мружачись від насолоди. Досхочу наплававшись, обидві вмостилися на ложах, не прикриваючи тіл, і замовили собі обід з вином. Обидві зголодніли та й пора вже була обідня.

-Ти мені от що скажи, Тьомо, – мовила Афродіта, солодко злизнувши з пухких вуст рубінову краплю вина, – ти навіщо Актеона собаками зацькувала? Любив же тебе.

-Та де там! – зневажливо змахнула рукою Артеміда, – Перший раз він побачив мене голою, коли я купалася в струмку. Я знала, що Актеон дивиться, підозрювала, що він відчуває, – Артеміда осміхнулася. – Дозволила йому помилуватися. А він що? Роздзвонив, як дзвін, по всіх усюдах! Це любов? До мене? Чи то він був такий гордий від того, що ВІН мене побачив, що йому відкрилася, геть нічим не прикрита – така як є. Аж пашучи від гордині, прийшов Актеон до струмка другого разу. Я знову йому відкрилася. А він накинувся на мене, щоб оволодіти, щоб я стала його здобиччю. Ти ж мене знаєш, Фросю, я сама мисливиця, здобиччю бути – не мій жереб. Я не приз, що Ніка приносить за перемогу, я не жертва, яку підминає хижак. Я сама обираю. Якби Актеон хоча б поговорив зі мною, хоча б сам відкрився, як от я йому... – Артеміда одним духом допила бокал і махнула рукою служниці, щоб та знову його наповнила. – Довелося провчити його. Коли його власні вірні пси, яким він довіряв більше, аніж усім іншим створінням, накинулися на Актеона у образі оленя, він зрозумів, як то воно – бути здобиччю, трофеєм. Отримав те, що хотів зробити зі мною. Ось і все. А смертні кажуть – жорстока я. Не Актеон. Сліпі й дурні!

***

-Ось і завершилася наша екскурсія термами, шановні пані й... – сказав старий Орест і затнувся. – Шановні пані.

Сьогодні були тільки пані.

-Можете походити іще тут хвилин із двадцять, помилуватися краєвидами, пофотографуватися. Спалах прошу не використовувати. Іще – з восьмим березня вас, з міжнародним жіночим днем.

-Пхе, восьме березня, щоб ви знали, – день народження Клари Цеткін, не більше того! – сказала Гестія.

-Не Клари Цеткін, а Рози Люксембург, колего! – заперечила їй Деметра-Гестія з легким домішком Гери.

-Яка різниця? Аби мужчини нас цінували хоча б один день! – зазивно реготнула  Афродіта, автоматично стріляючи очима в екскурсовода.

Афіна щось диктувала Ніці, пальці якої літали по клавіатурі портативного леп-топу, незручно примощеному на колінах.

-Як конференція? Ніякого фуршету! Їдь відразу по мене! Я тут, у термах, водій знає! У їхній дрис-автобус я не сяду! – віддавала команди Гера в мобільний телефон останньої марки.

-Давай заліземо на оту гірку! – запропонувала Артеміда молоденькій, ще не до кінця сформованій Афродіті, що могла запросто стати й Герою.

Орест примостився на ледь нагрітому сонцем камені й спостерігав за екскурсантками. Усі жінки, без сумніву, богині. Усі без виключення. Деякі просто про це не знають. Доволі часто можна зустріти чисті типи Гер, Деметр і Афродіт. Чисту Афіну він бачив лише одну. Залізна леді. Іще був один убойний варіант Афіна-Афродіта. Поєднання протилежностей. Всемогутня була жінка. Не знала промахів.

«А моя Юля?» – задумався раптом Орест. «Коли я вперше її побачив тридцять років тому – то була дика довгонога Артеміда, завоювати яку можна було, лише повністю оголивши душу й серце. Була вона також служницею Гестії, поринаючи часом кудись так далеко, куди не можна було за нею піти. Й навіть зазирати туди було не можна. А тоді... Ехе-хех, якою запальною Афродітою могла бути моя Юля! Згодом вона стала просто божевільною Деметрою, трусячись над нашими близнятами, що народилися з пороками серця. І таки виходила, сама з того світу витягла! Часом у Юліних теплих карих очах зблискував безжально-справедливий погляд Афіни. Вона тоді була жорстокою й рішучою, моя богиня. Ось тільки Герою, Герою Юля не була ніколи. Гера обрає собі чоловіка-переможця, володаря, можновладця. І веде його далі, до вершин. А я ніколи таким не був. Мрійник, непрактичний, божевільний. Але, дяка Космосу, моя богиня мене полюбила, тому я теж зміг стати богом».

Під’їхав автобус, Орест допоміг панянкам і пані зручно в нім облаштуватися й розпрощався. Він пішов купити торт і тюльпанів для своєї тихо старіючої, але все одно вічно юної богині.