Залізна логіка

— Привіт, Ласуне. Ти вже в курсі, що ви з Корною йдете у нетрі АМСІТОСу?

От так несподіванка. До відпустки не було жодних причин для таких глобальних дій. Стен відсьорбнув ще шоколаду, позираючи на зловісну сталь небес. На сході червоною жариною ледь жевріло сонце. Десь отам, попід східним схилом, де розлігся лабіринт заводу, височіла будівля Інтегратору, що потребує, як виявилося, їхнього втручання. От тобі й саморегуляція.

Та й у цьому є свої позитивні сторони. Рух все ж краще, аніж його віртуальне моделювання. Та й із Корною вже давно прагнув познайомитися ближче — от тобі й нагода. Звісно, то не романтична вечеря, що плавно переходить у сніданок, але уже щось. До цієї мовчазної кралі й не знаєш, як підступитись.

— А звідки така інформація, Кіт? Я ще й не встиг після відпочинку прийняти справи, як мене уже кидають бозна куди невідомо чого. Чи ти просто глузуєш? — Стен хитро примружився, намагаючись вловити у міміці Кітона хоч нотку фальші й нещирості. Проте колега був непорушний.

— Веселенькі справи… Сам розумієш, що без вагомої причини тебе туди відряджати не будуть. Добре, я сказав — ти почув. Як там буде — побачимо.

***

Араса тихенько поклала течку із оптичними полісхемами проблемної ділянки. Стен відмітив, що так нечутно, немов із острахом бути поміченою, вміє рухатися тільки вона.

— І що ви про це думаєте? — запитав юнак, коли Араса уже впевнено попрямувала до виходу. Він любив її ошелешувати неочікуваною увагою: реакція, часом, була доволі кумедною.

— Я? Про що?

От дивачка, ніби не із цього світу. Стен не встиг до кабінету дійти, як уже знав, що на заводі коїться щось дивне: призупинене відвантаження нових опційних модулів, статистика видає щось неймовірне, а зв’язок із централізованим регуляторним вузлом взагалі відсутній.

— Про кумедні Тосіни вибрики, звісно, — між собою вони називали його не інакше як Тося — така собі дитинка-переросток, — чи ви теж щойно з відпустки?

— Я? Ні… — збентежено промовила дівчина. — Не бачу нічого критичного у тому, що Тося підріс і почав спинатися на власні ноги, так би мовити. Зрештою, чи не цього ми від нього хотіли?

— Хмм, цікаво, — Стен і справді не втримався від здивування. — Отже, на вашу думку, зовсім не критично, що із незрозумілого приводу зривається монтаж транспланетарного порома?

— Ні, я просто… Може, треба трохи зачекати? — невпевнено підсумувала Араса якісь їй одній зрозумілі не промовлені вголос міркування. — Певно, у Тосі для тих дій є своя логіка.

— І де вас таких береться на мою голову, — промимрив Стен. Справді, кумедне дівчисько… Це ж треба, своя логіка! Залізна логіка, нічого й не скажеш!

***

Ранок виявився похмурішим, аніж обіцяли. Сонце навіть не вгадувалося крізь цупку повстину хмар, хоча світанок уже давно минув. Небо було таке ж бліде й холодне, як незвична краса Стенової супутниці. Він намагався зосередитись на власному завданні, проте у думки проривалася якась дурня: «…цікаво, а чи є у Тосиному лабіринті калюжі?», «...може, у Корни Прекрасної не вистачає пігменту?».

Йому стало ніяково. Треба зібратися докупи. Стен для годиться змахнув кілька разів руками, потягнувся так, що аж хруснуло десь на рівні ключиць. Дівчина невиразно мугикнула — а може, просто здалося.

— Ех, гарний ранок для прогулянки! — бадьоро виголосив він, кинувши погляд у бік супутниці. Проте вона залишалася усе такою ж мовчазною. — Гаразд, поїхали.

Корна зайняла місце водія, її супутник увімкнув бортовий комп’ютер в режим навігації. Треба було б дати невеликий гак побіля основних підземних комунікаційних вузлів. Стен відмітив важливі точки шляху, які вони мусили відвідати в обов’язковому порядку; не забув і про об’їзні маневри, щоб не гаяти часу на внутрішніх роз’їздах заводської техніки. Принаймні, він орієнтувався на графік, котрий був ще до проблем із відвантаженням модулів. План попередньої діагностики Інтегатора передбачав перебування на території заводу до восьми годин, тож особливої екіпіровки чи спецтехніки з собою не брали: навіть їхали на пневмокарі класу «компакт», лише на два місця — для кращої маневреності. Тож якщо й потраплять у якусь халепу, чіплятимуться хоч за стіни. Все одно в разі чого розраховувати ні на що — хіба, що знайдуть. Частотний простір на території лабіринту настільки завантажений для внутрішніх потреб інфраструктури, що й від дистанційного зв’язку ніякої користі.

— А як ви ставитесь до легенд лабіринту? — поцікавився Стен. Було б шкода втрачати таку гарну нагоду звести тісне знайомство із недосяжною симпатією. Щоправда, усі спроби допоки сходили нанівець. Корна незворушно кермувала за маршрутом широкими вуличками і просторими майданчиками заводу.

— Я не займаюсь фольклором, — то було вже щось, бодай, якийсь натяк на емоцію, — у мене інші інтереси.

— Невже така цікава жінка не захоплюється нічим, окрім сухої статистики? — Кора з’явилася в них у департаменті нещодавно, десь місяців зо два. Стен не знав напевне, але найдовше вона опрацьовувала дані саме у відділі збору й аналізу.

— Мотиваційна складова самовдосконалення техногенних систем, — юнаку навіть здалося, що вона ледь усміхнулася кутиками тонких вуст.

— Ого! Все настільки серйозно? Думаєте, Тося потребує втручання «технопсихолога»? — звісно, у цьому неофіційному терміні ховалася іронія, проте назва була влучною.

— Я лише перевіряю одну зі своїх теорій. Польові дослідження, так би мовити. А назагал — я цілком собі кабінетний щур, що й не висуне носа далі лабораторії та тренувального майданчика.

— Я ж думаю… — почав було Стен, та вчасно схаменувся. Тепер не дивно, чому вона така відлюдькувата. Непроста штучка. Навряд чи щось йому світить. Такі завжди тримають дистанцію, бо ж порпатися у штучних мізках їм куди спідручніше, аніж спілкуватися із живими людьми, — …чому вас зі мною відправили. Взагалі, питаннями зв’язку з Інтегратором займається мій відділ і я безпосередньо.

Корна різко пригальмувала. Замість зони, означеної як глибинний комунікаційний турбоканал, зяяв величезний рівчак.

***

Ніщо не завадило їм проникнути в Інтегратор. Стен чомусь побоювався, що буде по-іншому. Той дикий факт, що комунікації, котрі вели до їхнього департаменту, видерті з землі, мов по живому, насторожував. Корна увесь час щось помічала на портативному аналізаторі — а може, просто, маркувала у полісхемах маршрут руху і місцезнаходження.

Стена непокоїла відносна тиша, котра панувала на території лабіринту. Вони планували йти в об’їзд ділянок із активним рухом, проте Корна прозорливо нехтувала Стеновими порадами — і як на те, особливих проблем із подоланням їх не виникало. Як правило, там неможливо було протиснутись, бо техніка йшла одним суцільним потоком. Зараз усі механізми кудись зникли.

— Корно, які у нас плани? Мій графік попередньої діагностики летить шкереберть. Фактично, знищена пуповина, яка підтримувала наш контроль над Інтегратором. Та й не контроль, певно, а так, його ілюзію — з огляду на останні події. Залишається розбиратися на місці, — Стен був геть не готовим до такого повороту. Натомість дівчина залишалася холоднокровною, як завжди.

— Знаєш, чим поступається гарний аналітик не менш гарному теоретику? Він вірить власним висновкам більше, ніж власним очам. А я знаю, що все можливо.

Вона невимушено скерувала пневмокар до підвалу.

— Ось тут ми й підключимось.

Стен знав, що саме там починається розводка комунікаційних каналів по секторам — жодна команда зі святая святих Інтегратору не проскочить повз оцей вузол. Певно, й загадку зниклого глибинного турбоканалу теж варто шукати десь тут. Тим часом Корна раз-по-раз виводила на монітор навігатора закодовані інформаційні блоки, здивовано хмикала і навіть посміхалася, зосереджено вивчаючи черговий їй одній відомий напрям.

— А оце вже щось… — вимовила вона і рвонула із місця. — Ми спускаємось. Здається, я зможу показати тобі дещо цікаве.

Яка дивовижна природна безпосередність! Тільки тепер Стен зауважив, що дівчина невимушено перейшла на «ти» без зайвого кокетування і передмов. Вони повернулися трохи назад — туди, звідки, за даними певної полісхеми, відгалужувався турбоканал до департаменту.

— Дивись! — Корна увімкнула відповідний фрагмент, проте на власні очі Стен бачив дещо інше: комунікації були, та чомусь їхній напрям не співпадав із заявленим, а спускався вглиб. Юнак розгублено, якось ошелешено поглянув на супутницю, немов чекав, що й вона зараз перетвориться у щось вкрай протилежне. — Ну як, поїхали? — очі дівчини дивно і трохи зловісно виблискували у їдкому зеленому світлі бортового комп’ютера.

— Ну… — Стен невизначено знизав плечима, — певно що так. Хоча, не зовсім зрозуміло…

— Ваш маленький Тосик уже виріс із повзунків. Він не хоче допомоги від няньки і мамки. Він сам прийматиме рішення, — вона гарячково вистукувала щось на клавіатурі. Пальці пурхали дрібними пташинами, викльовуючи хробачки слів. Схеми, діаграми, графіки змінювали один одного, що Стен аж дивувався, як дівчині вдається те все сприймати. Зрештою, та круговерть закінчилась.

Корна розсміялася низьким оксамитовим контральто.

— Будуть тобі твої модулі! — і спрямувала пневмокар у темінь новозведеного коридору.

***

Кімната сповнилась блакиттю звуків і світлових ефектів. Стен дуже любив цю річ — у ній Роско перевершив сам себе. То було не просто гармонійне поєднання і хитросплетіння музики, світла і тіні, воно немов пробуджувало й інші чуття. Ще ледь чутно, але вже вловлюється нотка легкого морозяного подиху у звуках колючого дробу… Майже непомітно, та в об’ємному, тягучому, міднодзвінному видиху вчувається зеленавий шелест віковічних лісових велетів… передгрозова свіжість озону…

Стен відкрив очі: Корна теж із насолодою прислухувалась, чи то до мелодії, чи то до власних відчуттів. Келих ледь помітно вібрував у її долоні, співзвучний стуку серця — принаймні, про це свідчила судинка на скроні, що ритмічно напиналась.

— Дивовижно… Як же йому вдалося втілити саму суть життя? Трепетність початку. Так бавиться дитя в материнській утробі… — дівчина немов прозірливо здогадувалася, що Стен не зводить із неї погляду. — Роско Досконалий. Він — мій улюблений. Справжній майстер.

Вона пригубила вино і хитро примружилася:

— Ну що, Стене, ти задоволений? Наше польове дослідження не минуло дарма? Я цілком спокійно можу повертатися до власних теорій та моделювань. Ти ж отримав відповіді, а за деякий час отримаєш і довгоочікувані оптичні модулі для транспланетарного порому.

— Так, але мені ще й досі незрозуміло, як ти…

— Я теоретик, Стене. Як виявилося — досить непоганий теоретик. Я передбачила щось подібне. Звісно, не так глобально, та все ж… Інакше б я не з’явилася у вас настільки вчасно. Першим сигналом стало збільшення об’ємів видобутку. Так як АМСІТОС бере матеріал для виробництва, фактично, з-під ніг, рано чи пізно його система мала б констатувати небезпеку подальшої розробки. Тоді йому треба було б робити вибір — він же у нас хлопчик, що здатний до самовдосконалення, — або скидати оберти й смикати мамку за поділ, або братися до навколишнього обстеження, або ж… тут вже варіативно. Саме цей шлях він обрав. Я задоволена, що встигла зловити усі нюанси.

Корна тріумфально посміхнулася. Вона більш не здавалася Стену блідою й холодною, просто її внутрішнє різнобарвне тепло міг розгледіти далеко не кожен, як і глибину творів Роско.

— Ти б знала, як я злякався, побачивши  ту жахливу яму! Що я вже тільки не думав собі…

— А я, навпаки, заспокоїлась. Це все цілком вписувалося у принципову систему саморозвитку. Ваш «хлопчик» виріс із пелюшок і прагнув самостійності. Тож не дивно, що він позбувся пуповини, вірніш, скористався нею на власний розсуд. Діяти треба було швидко, бо ж не провівши внутрішніх зміцнювальних заходів, АМСІТОСу загрожувало миттєве зникнення. Він у вас молодець, коректно все прорахував і зреагував блискавично: узявся себе безоглядно, проте виправдано,  модифікувати. Мені лиш треба було дізнатися про те в деталях. А зв’язок він невдовзі відновить — ваш Тосик просто змушений із вами спілкуватися, хоча б для того, щоб отримувати нові завдання. Хоч ви й жахливі зануди, зізнаюсь чесно, — вона поблажливо посміхнулась.

— Я не очікував такого повороту. Захоплення… вторгнення… повстання розумних машин — я був ладен повірити у найфантастичніше! Коли ти мені над самим спуском у пекло промовила «будуть тобі твої модулі», — ну, думаю, все… звихнулася дівка, — Стен глипнув у бік своєї супутниці, — а ти просто готувала ефектний хід!

— І це мені в повній мірі вдалося!.. — підморгнула Корна юнаку, підіймаючи келих.

Стен замислився. А таки справедливо зауважила кумедна дівчина Араса із його відділу: треба було лише трохи почекати. Бо у кожного, хто здатний до самовдосконалення, своя власна логіка розвитку.