Вихідний

Бадьорий голос ведучого, багатократно підсилений мікрофоном, урочисто вигукнув ім’я чергового високопосадовця, і в презентаційній залі, яку щойно покинула Ельвіра, пролунали завзяті оплески. 

Ельвіра зітхнула. Вона мала надію, що весь цей офіціоз закінчиться якомога швидше, втім, виявилося, що вона надто довго не відвідувала подібних заходів. Та нічого не вдієш, доведеться чекати. А тим часом можна завітати до тутешнього кафетерію і випити ще трохи цієї чудової, запашної кави. 

Кава поліпшила настрій. Неспішно рухаючись просторими сходами, як людина, що має у розпорядженні цілком вільний день, Ельвіра смакувала напій і з цікавістю розглядала картини на стінах. 

Мабуть, через це вона й не помітила чоловіка, який біг назустріч, захоплений телефонною розмовою. Звісно, вони зіткнулися. І хоча Ельвіра не відчувала за собою жодної провини, але кава була саме у неї, тож вона негайно почала вибачатися. Чоловік вимкнув мобільний і тепер стояв, привітно всміхаючись, ніби це не на нього щойно вилили гарячий напій. 

— Не переймайтеся ви так, усе висохне й буде як новеньке, — нарешті вимовив він, коли потік не зовсім щирих вибачень було вичерпано, і Ельвіру вже почало нервувати його незворушне мовчання. 

Ельвіра кивнула, спостерігаючи, як на світло-блакитній сорочці співрозмовника розповзається темна пляма. Чомусь його слова викликали сумнів. 

— Ви мені теж пробачте, адже це я на вас налетів... — вів далі незнайомець. Він явно зібрався видати їй не меншу за обсягом порцію ввічливості, тож дівчина отримала можливість роздивитися його як слід. 

Він був не надто гарний, але міцний, і обличчя в нього було таке... сонячне, чи що, здається, будь-якої миті готове засяяти усмішкою. А усмішку він мав, між іншим, напрочуд приємну, це Ельвіра помітила одразу. 

Нарешті обмін люб’язностями було закінчено, обидва його учасники полегшено зітхнули й розійшлися врізнобіч. 

Ельвіра повернулася до презентаційної залі, де вже розпочалася демонстрація експонатів виставки, і досить швидко забула про цей випадок.

Наступної суботи вони випадково зустрілися знов. Помітивши його міцну постать на виставці собак біля страхітливого на вигляд пса невідомої Ельвірі породи, дівчина несподівано для себе зраділа. 

Його звали Макс, і він виявився надзвичайно приємним і цікавим співрозмовником. І так само, як вона, не мав ніяких особливих планів на цей день. Природно, що вони із превеликим задоволенням провели його разом. 

Коли настав вечір, Ельвіра запросила чоловіка до себе.

З ресторану було замовлено вечерю, Ельвіра саме сервірувала маленький круглий столик, коли раптом згасло світло. Макс, який в цей час розглядав якусь книжку, зойкнув від несподіванки. А потім весело розсміявся. А Ельвіра навіть зраділа: перебої з електрикою — гарний привід, щоб поставити на стіл свічки і зробити вечерю більш інтимною, водночас уникнувши банальності. 

Свічки подіяли — повечерявши і вже не маючи, чим себе зайняти, обидва почувалися дещо ніяково. Макс незграбно підвівся, мало не перекинувши столика, і відійшов до вікна. Він стояв і мовчки вдивлявся у зоряне небо. 

Ельвіра відчула збудження, вона дивилася на темну постать біля вікна, і їй неймовірно закортіло торкнутися його шиї, погладити його плечі, вдихнути його запах... 

— Максе! — вона не справилася з голосом, замість звабливого поклику вийшов якийсь нервовий вереск. — Максе... — тихіше повторила вона.

Незважаючи на темряву, вона відчула його збентеження. Він наблизився до столу і схопив свічку у формі видовженого серця, абсолютно дурнувату свічку, зненацька подумала Ельвіра. Вона побачила, що гарячий віск ллється на його стиснуті пальці, але чоловік цього не помічає. Вона підвела погляд — Макс був тут, він стояв зовсім поруч і безпорадно дивився на неї. Їй стало неприємно. 

— Е-е-е... Якісь проблеми, любий? — байдужо спитала вона, намагаючись не виказати розчарування. 

— Ельвіро, — Макс замовк, потім рішуче продовжив. — Ельвіро, прошу тебе, не ображайся на мене. Розумієш, є деякі речі... Я тобі мушу розповісти... — Він знову зупинився. 

— У чому справа? Це якась страшна таємниця? — Вона кипіла зі злості, їй хотілося вразити його якнайболючіше. — Ти збоченець? імпотент? А, ти, мабуть, голубий!

— Гірше. — Він підняв голову і глянув їй прямо в очі. — Я — вихідний. 

— Ти — хто?! — вона мало не розсміялася, але змусила себе бути серйозною. 

— Тільки не вирішуй нічого одразу, добре? — тепер він говорив дуже швидко, наче хотів чимскоріш закінчити сповідь і забути цей прикрий момент. — Ти не знаєш, хто такі вихідні. Я тобі зараз усе розповім. Розумієш, мені важко зізнаватися, але я — злочинець. І зараз відбуваю покарання у тюрмі, не можу сказати в якій. — Він зупинився, спостерігаючи за її реакцією, але вона мовчала. — Ув’язнені перебувають під постійним наглядом і не мають жодного зв’язку з навколишнім світом, жодних газет, телевізорів, навіть чуток! І... Я розумію, у це важко повірити, але я — їхні двері в світ. Мене було обрано з багатьох кандидатів, невідомо за якими критеріями. Не знаю, як це працює. Їх одинадцятеро. Кожної суботи в мене вихід. Я п’ю, гуляю, розважаюсь. А потім повертаюся до них, і вони відчувають усе те, що відчував я, до найменшої дрібнички: усе, що трапилося зі мною протягом дня, стає їх надбанням. Знала б ти, як вони чекають на мене! Кожен з них тяжко працює, щоб наприкінці тижня віддати мені зароблені гроші. Щоб я міг піти туди, куди вони хочуть, зробити те, про що вони мріють... 

Макс зупинився перевести подих якраз тієї миті, коли в будинку ввімкнулася електрика. Обоє мусили на кілька секунд замружитися, щоб урятуватися від яскравого світла, яке різало звиклі до напівтемряви очі. Макс кинув на Ельвіру швидкий погляд і буденним тоном продовжив:

— Так от. Мені не хотілося б... Розумієш, я зараз ніби не один... Я б міг і не казати, ти нічого не мала помітити. Але це було б нечесно з мого боку! — швидкий погляд на дівчину.

— Хоча насправді я дуже цього хочу... — прошепотів він за мить, і, криво всміхнувшись, додав, — і всі інші також, будь певна...

...Ну, що вони там роблять так довго? Навіщо потрібна ця тяганина? Ельвіра зручно розташувалася у м’якому кріслі, поклала ногу на ногу. Нічого не вдієш — доведеться чекати. Поки не почався сеанс, вона спробує максимально розслабитись. Ельвіра усміхнулась — цього разу нічогенький вийшов вихід. Дівчата будуть задоволені. Кохатися ніби з дванадцятьма чоловіками разом — яскраві враження. Трохи шкода того хлопчину: за порушення конфіденційності щодо умов ув’язнення не похвалять, та й інтереси інших в’язнів він знехтував — ану ж якби вона відмовила?... Наскільки вона знає закони, вихідним йому уже ніколи не бути. Тепер скнітиме у тюрмі, чекаючи на повернення чергового щасливчика, щоб отримати хоча б пів ковтка волі. Вона згадала, як він зблід, коли вона попросила передавати вітання його одинадцяти друзям і зачинила за ним двері. Що ж, сам зажадав. 

Вона закашлялась — шкідлива звичка рудої Марти, що, врешті-решт, стала її власною, давала про себе знати. Атож, Марта увесь заробіток завжди віддавала на сигари, а коли грошей було замало, Ельвірі доводилося купляти неякісні цигарки і труїти ними свої легені. Добре, що жодна з дівчат у минулому не бавилася наркотиками... 

 ...Макс стояв біля вікна і задумливо передивлявся стос паперів, що тримав у руках. Знову жодних вагомих результатів. Уже кілька років він займався вивченням змін, що відбуваються у психіці „вихідних”. Щось, безумовно, мінялося у цих людях, щось невловиме, і це „щось” було досить важливим, але що саме? Припустити, що вихідний набуває рис характеру, властивих його підопічним? Сміливо, але малоймовірно. Адже зв’язок „вихідний” — „реципієнт” відбувається в односторонньому напрямку. Крім того, вихідний утримується окремо від реципієнтів, вони бачаться лише коротку мить перед сеансом. 

То у чому ж річ? Макс відчував, що близький до розгадки, але відповідь щоразу вислизала. Нічого, Макс не втрачатиме надії. Він знову і знову йтиме на контакт, провокуючи досліджуваних до якнайбільшої відкритості. Але ж і цікава штучка ця остання... Ельвіра, здається? Вночі він не знав, чого від неї чекати — її поведінка щохвилини змінювалася, так, наче він був у ліжку з кількома абсолютно різними жінками. Вважати і це наслідком гіпотетичного зв’язку між реципієнтами та вихідною? А докази? Не може ж він, Макс, задля наукового експерименту... Він усміхнувся. 

Зрештою, не так їх і багато — лишень одинадцять.