Вогняний хвіст

Містечко Альбелан поринуло в нічний сон. Далеко внизу останні піщинки світла згасали в перині туману, і тільки Єлизаветова вежа часу ніби привид минулого бовваніла над занепадаючим людським поселенням. Переживши десятки тисячоліть та ядерну війну, вона перебудовувалась безліч разів. На честь кого була названа вежа та її початкова функція давно стерлись із пам’яті жителів планети. Залишилась лише тонка цівка річки, кілометровий шпиль та глибоко захований у ньому храм Культу Землі — його нечисленні відвідувачі вірили, ніби ця планета є колискою людства. Охоплена війнами та байдужістю галактика не замислювалась про її існування.

— Як тобі текст договору? — спираючись на поручні висотного оглядового майданчика, Рікаро поцікавився думкою єдиного друга. Після довгих місяців перемовин з міністром науки можна нарешті відпочити та коротко перемовитись — окрім друга, Кроу був за сумісництвом і імперським представником на Землі.

— Я вже казав, що все в порядку, — стомлено повернувся до нього той, всім виглядом показуючи, що не бажає більше чути згадок про злощасний документ. Лін приобняла його за широкий торс, без слів висловлюючи повну підтримку його точки зору. — Ти хоч із рідними бачишся?

Задумавшись над питанням, Рікаро поглянув у порожнечу внизу та машинально торкнувся долонею щоки. Шорсткість від шраму на обличчі привела його до тями, і зрештою він видав відповідь:

— Ну, ми з міністром Чанто узгоджували документ. Я щодня вичитував і указував їй, що нам не підходить… — остання піщинка світла у містечку неприродньо заблимала, вказуючи на черговий збій електропостачання. — Ти же знаєш, у голови сектора не може бути вільного часу.

— Невиправний ще з часів Академії, — констатував Кроу, приобнявши коханку у відповідь. Ниття в тілі від цілодобового сидіння та вдивляння в голографічний дисплей хотілось замінити чимось більш приємним.

— А як там на Новому Іо? — обережно перебила їх розмову Лін. Вона вдивлялась у зоряне небо, марно намагаючись вказати пальцем на п’яту планету. Навколо неї і обертався штучний супутник — столиця їхньої планетної системи, куди вони втрьох завтра полетять на підписання договору.

— Не краще місце для життя, — коротко Кроу відповів. — Просто не забувай дипломатичний протокол, і все пройде найкращим чином. Ти ж, як-не-як, представляєш Землю як перша леді, — ніжно він доповнив, обхопивши долоню коханки та легко поцілувавши в смужки на щоках.

Пальці Лін, якими вона ще мить тому намагалась знайти планету, зчепились із пальцями дорогої людини. Обидві долоні притислись до її серця, наповнюючи все тіло ніжним теплом.

Кроу міг легко вказати, де знаходиться та білява точка на небі, але його не цікавили зірки.

— Ось там, — показав Рікаро на край небосхилу. Яскрава плямка, помітно виразніша за звичайні зірки, з незапам’ятних часів освітлювала нічні краєвиди Землі. Як добре, що на цій планеті можна спостерігати нічне небо, не затьмарене світловим забрудненням!

Але Земля помирала. Тисячу років тому на ній відбулась ядерна війна. Через сто років, коли рівень радіації знизився до мінімального придатного для життя людини, потомки евакуйованих повернулись, щоби відбудувати втрачений дім. Вважалось, що рівень забруднення і далі знижуватиметься за експоненційним законом, але незрозуміле містичне явище продовжувало тримати його на однаковому рівні аж до цього дня. Рікаро як главі Північного сектора Землі було доручено укласти договір з міністерством науки, щоб дослідити причину та зрозуміти, як діяти далі.

Тривалість життя на Землі вдвічі нижча за середньогалактичну та складає всього сто років. Часті мутації, такі як незвичайні смужки на щоках Лін, ставили питання, чи не вироджується від життя на планеті людський рід. А низька народжуваність та острах туристів перед радіацією означали економічний занепад та опустіння. Ще два-три століття — і Землю так покине остання жива душа.

Навіть щоби вирішити цю проблему довелось укладати договір не із владою імперії напряму, а з місцевою владою зоряної системи. У тридцять сьомому тисячолітті до таких незначних планет як Земля просто нема нікому діла.

«Немов камінець у небі», — майже дослівно процитував Рікаро назву всіма забутої книжки.

— Ми не будемо заважати? — єдиний друг вивів його із роздумів. Рікаро вмить зрозумів натяк.

— Ні, не будете, — усміхнувся він у напівтемряві, але піднявся з поручнів. Не варто заважати єдиному другу та його коханці. — На добраніч, — ніхто не послав йому усмішки у відповідь.

Кроу розчинився у жаданому поцілунку. Тягуча втома після важкого робочого дня замінилась на приємний жар, що хвилями розливався по всьому тілу. Лін допомагала йому отримати насолоду, повільно звільняючи від ненависного ділового костюму та погладжуючи рельєфні м’язи. Він відповідав взаємністю, проникаючи міцними руками під її верхній одяг. Головне не втратити зараз контроль над собою та продовжити вдома — буде неприємно, якщо всі дізнаються, як імперський представник та його коханка займаються непристойностями понад храмом, що всередині вежі. Навіть якщо це храм диваків, які вірять у повну маячню.

Ніхто не помітив, як Рікаро міцно заплющив очі та, гучно видихнувши через ніс і стиснувши кулаки, тяжким кроком покинув оглядовий майданчик.

Ніхто не помітив, як холодний вітер підняв з підлоги помаранчеву куряву. Вона не розчинилась у повітрі, а попрямувала за Рікаро. Він виявився ідеальним кандидатом — варто тільки упевнитись у цьому, прослідкувавши за ним ще хоча би два дні.

Відсторонившись після полум'яного поцілунку, Лін зазирнула в очі коханого. Чомусь у погляді найдорожчої людини не читалось нічого, окрім хтивого бажання.

Спостерігаючи за людством від початку часів, демонічний лис давно зробив свій вибір.

***

— З якою подією пов’язаний початок Стандартного галактичного літочислення? — зачитав Кроу на голографічному дисплеї питання для Рікаро.

— Найімовірніше, з давньою релігією, можливо, з народженням давнього бога. Напевно для людей минулого він мав величезне значення, — недовго думаючи, переказав Рікаро свою гіпотезу.

— Неправильно, — спустив його з небес на землю голос гри. — Нікому це достеменно не відомо. З вас знімається п'ятнадцять балів, — ігровий персонаж Кроу — ясношкірий чоловік з напівдовгим волоссям — змахнув крилами та зніс вогняним мечем дракону Рікаро останню діадему.

«Знову ти перемагаєш!» — роздратовано підмітив Рікаро різницю очків. Він вже втратив половину здоров’я, що виразилось на його ігровій істоті: із семи голів залишилось тільки п’ять, в одному зі шкіряних крил зяяла діра, а останній з десяти рогів сирітливо тулився на середній голові, ніби очікуючи такої ж участі.

— Нічого, в тебе ще є шанс, наш розумничок, — з дружньою насмішкою нагадав Кроу його старе прізвисько в Академії.

— Тоді що означає перша з найдавніших картин? — Рікаро зачитав питання супернику, указуючи поглядом на її копію на стіні.

— Це найперша будівля столиці імперії. Улюблений замок Імператора-засновника, — повернувшись до картини, надав той блискавичну відповідь.

— Відмінно. За правильну відповідь вам надається двадцять балів, — голос гри підвів підсумок. Попіл від полум'я дракона зник з одежі героя суперника, і вона знову стала білою як сніг.

— Але ж імперія існує тільки п'ятнадцять тисячоліть. Невже найдавніша картина може бути такою молодою, якщо зараз тридцять сьоме?

Відповіддю Рікаро стало верещання дракона. Намагаючись припекти вогнем рану від трьох відрубаних голів, той скрутився по столу, ніби черв’як звиваючись від болю. Смужка зі здоров'ям скоротилась удвічі.

— Це дійсно сама гра! Я не хотів, — схрестивши перед собою долоні виправдовувався Кроу, коли його персонаж уже повернув меч на пояс.

«Мені треба негайно відігратись…» — Рікаро задумався над своїм незавидним становищем, але їх перервав радісний вигук:

— Дивіться, яка красива Емарта! — указувала Лін на крихітну червоно-зелену кульку із синіми вкрапленнями.

Рікаро поставив гру на паузу та підійшов з єдиним другом до панорамного ілюмінатора. Політ від Землі до Нового Іо тривав три дні — навіть споглядання четвертої планети трохи заповнить нецікаву подорож.

— Ми точно не підлетимо до неї ближче? — спитав Кроу без краплі інтересу.

— Я говорила з бортовим комп’ютером — на жаль, ні, — з сумом відповіла Лін, — Невже тобі настільки все одно? — здивовано вона додала.

— Давай краще підемо спати, — ухилився Кроу від відповіді та, власницьки піднявши Лін, поніс її на руках в каюту.

«Ти спеціально так знущаєшся наді мною? — ледве стримався Рікаро, щоби не промовити це вголос. — Достатньо! Пароль: “Дев’ять-п’ять-Чанто-сто-сорок-дев’ять-зоря”, — подумки він проговорив та віддав вказівку чорній намистинці, що вилетіла з кишені: — Лети до них в кімнату, прослідкуй за їх поведінкою. Подай сигнал, коли ті двоє почнуть роздягатись», — шпигунський пристрій нечутно злетів угору та непомітно прослідував з вітальні коротким коридором за цілями спостереження.

— А ти сам як, Рікаро? — заплющив Кроу очі в усмішці, коли разом з Лін знаходився на вході в двоспальний номер.

— Я поки не йду спати. Хочу роздивитись ці картини на стінах.

— Ну тоді надобраніч! — повільно зачинив той за собою двері.

«Перевірка зв’язку, — подав Рікаро подумки команду, і в мозку з’явився образ кімнати. Кроу ніжно поклав Лін на ліжко — вони ще якусь мить тихо розмовляли, а далі почали готувати кімнату до нічного сну. — Прекрасно», — зрадів Рікаро та підійшов до стіни вітальні, щоби все-таки не брехати єдиному другу. На ній висіли копії картин — з найперших уроків історії Рікаро знав, що ці три зображення — найбільш ранній культурний спадок людства.

Першим погляд зачепився за чорно-білу фотографію кам’яного замку, обтяженого складними вертикальними елементами. На ньому була вежа з круглим годинниковим циферблатом, а на передньому плані розмістився перекинутий через річку міст. Якийсь «вчений» зробив припущення, що той годинник — «Біг-Бен», як називали фотографію, — є не замком Засновника, а Єлизаветовою вежею часу, тільки на початку літочислення. Псевдонаукова публікація залишилась ніким не поміченою.

Наступною розміщувалась проста піктограма — лис вогняним хвостом обгортав невідому планету. Вважалось, що зображення позначало якусь комп’ютерну програму, але Рікаро був упевнений — перші люди вірили, що рідна планета закінчить своє життя саме так і залишили малюнок як послання.

Останньою висіла захоплююче складна гравюра. На передньому плані спираючись на коліно підпирав рукою голову задумливий чоловік з крилами — майже копія ігрового персонажа Кроу. Над ним на стіні був вирізаний квадрат з шістнадцятьма комірками, в кожну з яких були вписані стародавні цифри. Зліва на тонкому циліндричному камені з отвором розмістився крилатий малюк, а знизу відпочивав кістлявий пес. Спереду лежала сфера, за собакою — незрозумілий багатогранник, а вдалині спочивала гладь безкрайнього моря. Через небо перекинулась арка веселки, а під нею — зловісна комета, що своїми яскравими променями нагадувала наднову.

— Me-len-co-li-a I, — з гордістю зачитав Рікаро напис під райдугою. Він був єдиний, хто в Академії вибрав курс стародавніх мов та вивчав латиницю. — Жаль, ніхто не знає істинну назву цього шедевру, — на мить засумував він, але персонаж картини чомусь ніяк не йшов із думок. А що, якби той красень покинув картину, відкинув свою журбу та прийшов сюди, у вітальню, і просто би з ним зустрівся, як справді найкращий друг?

«Так, а ну зупинись!» — подумки насварив себе Рікаро, помітивши, що нав’язлива думка повільно покинула межі пристойності. Припустивши, що скоро почнеться головне дійство, Рікаро поквапився повернутися до себе в каюту, попереду номера Кроу та Лін. По дорозі він ледь не забув повністю вимкнути дурнувату гру.

Жадібному до примітивних насолод Кроу вона й так була не надто цікавою.

«О, якраз вчасно», — радісно Рікаро підмітив, почувши в мозку лязк засобу для стеження. Він зачинив за собою двері, голосовою командою установив повну звукоізоляцію, спроєктував відео з пристрою на голографічний дисплей, що зайняв половину стіни, та увімкнув звук на максимум. Журналістам і дипломатичним робітникам було виділено поверх знизу, і вони нізащо не дізнаються, що Рікаро — сам глава Північного сектора Землі — користується надсекретним пристроєм для розслідування політичних інтриг, щоб задовольнитись за переглядом любовної сцени. Рікаро зручно розкинувся на дивані, поспіхом знімаючи одяг, та узявся насолоджуватись дійством на екрані.

Кроу разом із Лін закінчив приготування та прийнявся ніжно роздягати свою коханку. Першою вниз полетіла яскраво-руда смугаста кофта. Потім напівдовге плаття такого ж кольору. Довгі шкарпетки до колін, на які у Рікаро був фетиш, все ж таки залишились на місці.

— Будемо просто спати чи як учора? — надав їй Кроу вибір. Сьогодні закінчувався другий день польоту, і в останню ніч Рікаро ніяк не міг заснути через гучні стогони в сусідній кімнаті. Ці двоє напевно не увімкнули звукоізоляцію спеціально, щоби його подражнити!

— Як учора, — поставила перед фактом Лін та сама завалила його на ліжко, першою почавши поцілунок.

«Чудово, не прогадав!» — зрадів Рікаро та почав здійснювати повільні ритмічні рухи правою рукою. Пальцями іншої він затискав сосок та разом із секс-парою на екрані отримував потоки задоволення.

Спершу в Академії на четвертій планеті Рікаро був слабким студентом та постійно схоплював на собі насмішкуваті погляди гордовитих одногрупників. Кроу був єдиним, хто спілкувався з ним, вирішивши допомогти з навчанням, — зрештою він став для Рікаро першим та єдиним другом. Таємно Рікаро постійно йому заздрив: поки той користувався загальною увагою та змінював партнерок наче рукавички, Рікаро ночами сидів за навчанням, щоби довести тітоньці Чанто, що і він на щось здатний. Поступово Рікаро виправився та став одним із кращих студентів.

Розумом він усвідомлював, що повинен концентруватись тільки на навчанні, щоби чогось досягти, але продовжував таємно заздрити розпусному Кроу. Навіть Лін, з якою зустрічався вже аж півтора роки, той розглядав виключно як засіб сексуального задоволення, ігноруючи її почуття. Кроу сам в цьому якось зізнавався, іронізуючи над цією «наївною дівчинкою». А Рікаро після підліткової травми назавжди залишився зі спотвореним лицем та був обділений будь-якою увагою.

Зрештою Рікаро як найкращий після Кроу випускник року був вибраний на посаду глави сектора на Землі. І навіть після досягнення таких висот продовжував тиснути тягар, що він так ні разу і не був у стосунках у свої двадцять дев’ять. А цей Кроу все знає та підколює його, навіть якщо й без злого наміру. Раз по раз виникало бажання спробувати хоча би з ним, але Рікаро такі сороміцькі думки ретельно вимітав.

Рікаро уже перебував на межі, намагаючись відтягнути момент оргазму, як помітив краєм ока зловісний помаранчевого кольору дим, що повільно виходив з місця стику ілюмінатора з корпусом корабля.

«Що відбувається?» — він не на жарт перелякався, але не встиг зреагувати. Дим немовби зрозумів, що його помітили, та накинувся на нього, наче хижий звір. Через мить він проник всередину Рікаро через ніс, і будь-яка здатність самостійно мислити провалилась в безодню небуття.

***

Під вечір третього дня корабель наблизився до місця призначення. В останню мить, коли всі сиділи за столом вітальні, переодягнувшись відповідно до дипломатичної зустрічі, Кроу поглянув у панорамне вікно.

Металічно сіра планета швидко наближалась, закриваючи собою газового гіганта та оксамитове полотно космічного простору. Чудо інженерного мистецтва — Новий Іо, побудований ударними темпами за тисячу років під посиленим фінансуванням влади імперії, був учетверо менше Емарти за діаметром, але з удвічі більшим населенням ніж вона та Земля разом узяті.

Поступово поверхня перестала бути гладкою. Перед поглядом постали голки кілометрових хмарочосів та дороги-каньйони, що розрізали поверхню-купол для прольоту кораблів. Лін схвильовано повторювала протокол — спершу вона вчитувалась в голографічний дисплей, а потім, заплющивши очі, промовляла губами правила. Рікаро з кам'яним лицем сидів на стільці поруч — не вперше йому знаходитись на дипломатичних зустрічах такого роду. Сам Кроу сперся ліктями на дерев'яну поверхню та нудьгуючи підпирав долонею голову. Вчорашня гра все-таки виявилась досить цікавою — намарно той дивакуватий товариш вимикав її.

— Приземлення закінчено, — рівно промовив безликий голос бортового комп'ютера, коли корабель зупинився в закритому ангарі.

Під пильним поглядом роботизованих камер, які обожнювали фіксувати найбільш незручні моменти, Кроу разом з Лін та Рікаро спустився ескалатором з корабля. Їх вже очікувала Чанто — міністр науки, разом з дипломатичними робітниками та журналістами.

Чомусь Рікаро не усміхнувся навіть своїй тітоньці. Хоча мало що на думці в цього дивака. Напевно, через вчорашню гру сам на себе образився, що так швидко втратив бали.

На летючому автомобілі вони прибули до будівлі міністерства — колосального хмарочоса, що шпилем вивищувався в космічний простір. Обшита металом площа, порожнеча внизу з нескінченним потоком шумних автомобілів — земляни до цього ніяк не могли звикнути.

Перший поверх міністерства представляв собою довжелезний кільцеподібний коридор. На зовнішній стороні розміщувались панорамні вікна, що замість сумовитої площі показували залитий денним сонцем зелений парк. Офіційне підписання договору відбувалось на дві тисячі двадцять першому поверсі, який вивищувався над куполом у космос, тому приймаюча сторона та гості піднялись невеликими групами різними швидкісними ліфтами.

Коли відповідальний проводжав високопоставлених гостей у потрібні двері, Рікаро ішов з краю, ліворуч від групи. Спостерігаючи краєм ока за оманливим краєвидом з вікон, Кроу помітив, як Рікаро торкнувся вентиляційної труби — вона на мить зашуміла, а за однією з решіток промайнув помаранчевого кольору дим, одразу ж зникнувши.

— Ну як вам планета? — поцікавився Кроу, коли всі зайшли всередину ліфта. На поїздку піде близько п’яти хвилин, отже, є можливість перепочити від пильного спостереження та коротко неформально перемовитись.

— Мені не дуже подобається, — зітхнула Лін. — Все якесь тут… неживе. Стільки машин і металу — просто незатишно.

— Особисто я теж так думаю, — поділився Кроу своєю думкою. — А ти як, Рікаро? Щось ти теж сьогодні не дуже радісний.

— Та ні, нічого такого, — порожнім голосом той промовив. — Погоджусь із вами.

— Вибач за дивне запитання, — після недовго витриманої паузи обережно поцікавився Кроу, — ти так неочікувано торкнувся труби, коли ми йшли до ліфта, — якщо попередні дії ще можна було пояснити дивакуватістю, то цей вчинок таки спантеличив. — Не знаю, що могли би подумати про це. Якщо все побачила камера, потім відео, ймовірно, проникне в мережу. Тебе можуть зняти з посади за такий вчинок.

— Мені сподобався матеріал. Хотів його торкнутись, — від цього «пояснення» у Кроу піднялись брови.

— Ну не знаю, чи гарна це відмовка, якщо тебе спитають, — фиркнув він зі смішком.

— Збираємось, — обірвала розмову Лін, указуючи поглядом на дисплей з поверхом, що перевалив за показник «1900».

На виході їх уже зустрічала міністр Чанто. Всі зайняли свої місця: за кафедрою спочатку міністр, а потім Рікаро та Лін зачитали урочисті промови, далі кожен сів за свій стіл, щоби підписати документ. За ними стояв Кроу — він як представник імперії повинен завірити договір своєю печаткою. Коли Чанто зробила розчерк на документі, вона протягнула його Рікаро на підписання.

Неочікувані поштовхи та шум обірвали всі плани. Розкотистий гуркіт розлився стінами та трубами вентиляції, що їх пронизували. Служби безпеки вмить схопились та дзвінками почали повідомляти про катастрофу і метушитись у пошуках винуватця.

Щоби не зірвати підписання договору, Чанто спробувала віддати Кроу документ, але Рікаро міцно вхопив її за руку та вирвав його. Демонічна вогняного кольору аура оповила товариша, і клаптик титанопаперу згорів у пожираючому полум’ї. Представник служб безпеки спробував узяти Рікаро в захват та повалити на підлогу, але, торкнувшись, перетворився на попіл з жахливим криком. Кроу зреагував миттєво та взяв обпечену Чанто на руки, щоби врятувати від монстра. Хвіст, що виник з Рікаро, перегородив йому будь-який шлях до втечі. Лін так і стояла навпроти них, заціпенівши з виразом невимовного жаху.

Вогненні язики ширились залою, розповсюджуючись далі та знищуючи все на своєму шляху. Голова демонічного лиса, що виникла з Рікаро, люто скалила ікла та погрожувала напасти на тих, хто вижив.

— Ваша принизлива для існування світу діяльність повинна бути припинена! Коли ви поширюєтесь та своїми мерзотними діяннями оскверняєте галактику, Всесвіт плаче та мріє вас пожерти! — люто рявкнув демонічний лис.

— Сорок чотири хвилини тому була знищена планета Земля — колиска людства, — на небосхилі вмить спалахнула яскрава зоря. — Ваша гординя, неповага до самих себе та власної історії стали виною початку вашого кінця.

«Культ Землі, вежа, літочислення, древня релігія, три найдавніші картини…» — крутились думки про доказ правдивості слів цієї неосяжної розумом істоти.

— Помста почалась тисячу років тому, — розмірено продовжував лис, спустившись до того, щоби звернутись до огорнених жахом людей. Потойбічне полум’я підступало ближче, спопеливши Чанто та урочисту залу. Рікаро, ставши провідником для лиса, перетворився на груду вугілля людської форми, яка вмить упала, розсипавшись на крихітні шматки.

— Споживаючи вашу ненависть під час ядерної війни, я зміг закріпитись на вашій планеті та наростити власну силу. Радіаційний фон, який не зменшувався на вашому камінці, був тільки побічним ефектом моєї присутності, — лис смакував слова, на хвилю зупинившись, щоби поглянути у вікна ілюмінатора. Новий Іо горів полум’ям пекла, що пожирало тисячолітню працю, бажання і емоції всіх, хто на ньому жив.

— Рікаро був найкращою кандидатурою, щоби отримати людське тіло. Я скористався його заздрістю до тебе, мерзотний гордію, — звернувся демон вже до Кроу. — Ох знала би ти, Лін, як він тебе називав, коли розхвалював перед Рікаро, — солодко лис прицмокнув, — Наївна дівчинка! — та залився реготом, розбиваючи кігтистою лапою скло ілюмінатора.

Змітаючий потік зникаючого повітря виніс їх у порожнечу, не залишаючи нікому другого шансу.

«Лін?» — вогняний язик пожер дівчину, залишивши тільки відірвану голову.

Глухий біль у мертвому погляді дорогої людини став для Кроу красномовною відповіддю.

«Мамо, батьку!» — в останній раз він поглянув на нову зорю.

Якщо той давній бог, про якого казав друг, існує, що йому сказати через мить?..

«Рікаро!» — пролетів перед закипаючими очима шматок вугілля. А ще тільки позавчора Кроу по-дружньому його дражнив, спеціально «забувши» увімкнути звукоізоляцію.

Та занурився у вогняний хвіст розгніваного лиса, поринаючи в останній смертельний сон.

Поглинувши ненависть Рікаро у якості каталізатора, чудовисько поширилось на весь штучний супутник. Дивне пророцтво з другої картини ідеально характеризувало його план. Обгортаючи планету та п’яніючи від отриманої сили, ситий лис випустив декілька спалахів у космічний простір. На наступних планетах варто підшукати нових кандидатів. Охоплена війнами та байдужістю галактика обіцяла смакувати набагато краще.