Відгук про майстер-клас (Ігор Сілівра)

Отже: Майстер-Клас.

Від нього я чекав багато, його результати буду ще осмислювати довго. А проміжними – спробую поділитись.  Про те, як Майстри розглядали твори я вже всі писали, напишу і я: так чітко, коректно, доброзичливо і лагідно мене ще ніхто не закатував у асфальт. Втім, я цього чекав, хотів, і це все, сподіваюсь, піде на користь. Відчуття часу Олді вражає – вони розповіли кожному дуже багато і при цьому вклались в досить обмежений проміжок часу. На жаль… ні, інакше. На щастя, я досить адекватно оцінював наш твір. «Крила» ми вислали на конкурс аж тоді, коли вже не могли придумати, що  там покращити. Так от, Майстри теж так вирішили: покращити принципово (а дрібницями вони нехтували) там навряд чи щось вийде, недоліки закладені в саму структуру і все, що залишається – переписати оповідання. Повністю. Ну цього, звісно, ми робити не будемо, хоч за чашкою кави подумали що б можна вдіяти. Ми просто занотуємо пораду на майбутнє. Основна ж порада проста: не збивай читачу настрій, кульмінація повинна припадати на максимум емоцій… Наче очевидно, так? Інша проблема «Крил Емілі» – кліше.

Проте (наважусь посперечатись із Майстрами) тут можна дивитись двояко: з одного боку кліше компенсують брак таланту, з іншого – це такий собі реверанс читачу та банальна економія об’єму. Ми довго роздумували як би гарненько та оригінально зобразити вихід із віртуальності, а потім – та якого біса! – «Емма відкрила очі та встала із дивану». Все – читач має картинку, місце зекономлене. Так, це було сотню разів. Так, це буде ще сотні разів. І тими ж словами. Але ж працює? 

Із різноманітними кліше є важливий нюанс: автор повинен розуміти що саме він використовує і навіщо, автор повинен бути поза його впливом. Майстри нам показали, що ми самі знаходились під впливом власних кліше. Тож, над цим моментом теж варто іще працювати й працювати.

Тепер коротко пройдусь по інших порадах.

Аналіз твору. Візьміть твір, замініть імена та місце дії, перекажіть все в абстрактних поняттях. Обдеріть качан капусти до кочережки. Подивіться на те, що вийде.

Пишіть про речі, де ви компетентні, або ж наберіть компетентних бета-рідерів. Не обов’язково точно знати яка автоматика в М-16 і приділити цьому половину об’єму, але мате загальне потіння «звідки оця штука стріляє та як себе повинні вести ті, хто цю штуку тримають» варто.

Конфлікт. «Ну прилетіли вони, і що?». «Хороший проти ще кращого».

Сумісність жанрів. «В цей момент стає незрозуміло, чи продовжувати реготати, чи покласти руку на серце, встати та заспівати гімн». Комедія узгоджується із трагедією, але не узгоджується із драмою.

Емоції. Емоції це добре, але якщо переперчити чи, гірше, перестаратись із сльозогінкою… «Ой гноблять нас, всі нас гноблять. Сусіди нас гноблять, влада нас гнобить… ой-йой!».

Об’ємність персонажів. Рідко бувають ідеальні негідники – і в них теж є людяні риси.

Про фантприпущення. Воно не повинне шкодити тексту – а таке може трапитись.

В подробиці вдаватись не буду, через те, що несподівано захворів, мій відгук, мабуть, буде останнім і всі все вже розібрали по гвинтиках.

Наостанок хочу подякувати усім, з ким приємно провів час, кого бачив уперше (в тім числі моїй любій співавторці) та кого – не вперше. Окремо хочу подякувати організаторам, за те, що вирішуючи купу питань одночасно, все-таки не впадали в прострацію. Так тримати!

Sergiy Torenko