Про метання вічні і про сюжет

Довго думала, що ж саме написати про майстер-клас, і вирішила, що цього разу мій відгук буде геть суб’єктивним і міститиме не стільки переказ контексту, скільки, радше, мої висновки і роздуми з приводу усього почутого.

Перш за все, величезна дяка організаторам за те, що майстер-клас таки відбувся, і відбувся саме в рамках Єврокону. Приємно було відчувати власну причетність, «со-причастность», як то кажуть — це надихало і тішило водночас. Та й запрошення Олді, я думаю, теж стало можливим деякою мірою завдяки збігу обставин. Не помилюся, якщо скажу: цей МК став наймасовішим із усіх, що відбулися в рамках «Зоряної Фортеці», принаймні, серед тих, на яких побувала я.

Олді показали, як можна гарно вправлятися із плануванням часу. Їхня критика була чіткою, лаконічною, проте, живою, по-доброму іронічною і не формалізованою. Особисто для мене це найприйнятніша форма. Складно було втриматися і не похихотіти в жменьку із власної та й не власної недолугості ) Хоч розбір стосувався кожного конкретного оповідання, але проблеми мали характерні риси для багатьох. Тому в ході обговорення робила висновки — сподіваюся, вони будуть корисні не тільки для мене.

Коли експериментуєш із жанрами, варто зважити, наскільки воно доречно. Деякі з них сумістити практично неможливо. Можна намішати багато чого до купи, але для гармонійного поєднання вимагається неабияка майстерність.

Штампи — головний ворог гарного тексту. При чому, це відноситься не лише до стилістичних штампів (все життя пролетіло у нього перед очима), але й до сюжетних (попадання із сірого реалу в яскравий віртуал). Та й узагалі, передбачуваність сюжету не є гуд.

Потрібно дуже добре усвідомлювати, що первинне у творі. Антураж, перипетії, навіть фантприпущення — то не самоціль, а лише засоби. Вони повинні грати на ідею і вирішення конфлікту, розкривати розвиток ГГ і підводити читача до певних висновків. Якщо цього не відбувається, твір ризикує перетворитися у брязкальце. Навіть найгарніше фантприпущення може змінити твір так, що він від цього лише програє.

Конфлікт — основний двигун гарних сюжетів. Саме завдяки йому будується об’ємна жива історія, персонажі з різноманітними характерами і вчинками, антураж, який підкреслює конфлікт та робить сюжет філігранним. Твір без конфлікту порожній.

Після того, як оповідка дописана, корисно зробити аналіз: ідейно-тематичний розбір і т. ін. Прибравши із твору всі красивості, розчленувавши його на структурні елементи, виділивши тему, ідею, конфлікт, героїв, художні засоби і т. ін., зразу зможеш побачити усі недоліки і слабкі місця, які йдуть не на користь твору.

Білий і чорний, добро і зло у чистому вигляді зустрічається вкрай рідко. Метання додають героям живості і рельєфності, роблять характери природніми, а сюжет і перипетії об’ємними. Щоб це звучало органічно, без фальші, від автора вимагається неабияка майстерність.

Не можна зловживати певними емоціями. Рано чи пізно читач стає несприйнятливим до них. Якщо йде суцільний негатив — починає дурнувато хихотіти, якщо постійний гумор — відверто нудьгувати, позіхаючи після чергового, назагал, непоганого жарту. І хоч в цьому плані об’єм оповідки виграє перед романом, проте, все одно, варто вводити сцени і героїв, які б періодично змінювали емоційну картину сюжету.

Беручись за тему, потрібно добре її пророблювати. Навіть фантастичних героїв варто писати із реальних персонажів. Особливо це стосується історичної фантастики, де літературна достовірність дуже тісно пов’язана із достовірністю історичною, мотиваційною і т. ін. Отож, щоб герої не виглядали калькованими із не дуже якісних стереотипних суперменів чи наших сучасників певного штибу, корисно читати тематичну документалістику.

Мова вимагає певної проробки. Не варто постійно користуватися складними синтаксичними конструкціями. Використання певних жаргонізмів і навіть лайливих слів цілком допустиме, якщо воно підходить персонажу — будь-які рішення автора мусять бути виваженими і доречними. Якщо у реченні є непотрібна двозначність (бо ж вона може бути ще й потрібною, як на мене ;) ), її треба прибрати — принаймні один із десяти прочитає і перекрутить у невірному ключі, вже я так стовідсотково :D

Антиестетика досить складна річ. Із нею треба поводитися вкрай обережно. Негативного героя, взагалі, як на мене, писати складніше, аніж позитивного. Тому, щоб оповідка виглядала не просто епатажем заради епатажу, треба дуже добре проробити мотиваційну базу. І взагалі, емоції й осад від такого твору лишаються надовго, хай вони будуть скерованими у правильне русло.

Ну і, врешті, я отримала відповідь на питання, скільки ж фантастики мусить бути у самій фантастиці. Чомусь вже так склалося, що нас із Максом б’ють саме по реалізму ) Так от, фантастика — то такий же засіб. Реалізму там треба рівно стільки, скільки треба. Принаймні, щоб він не викликав сумнів і надто велике неприйняття (як от у нас), треба під соусом реалізму подати саме те, що дозволить читачу його нормально переварити, а не змусить його фантазувати на тему бідних сироток, котрі чистять картоплю зубними (блін, а чому не для взуття? ) щітками. А втім, багато речей викликають неприйняття, надто, якщо із ними не стикався, так що тут я спокійна. Як то кажуть, ситий голодному не товариш.

Коротше, вдосконалюймося, і буде нам щастя. Була рада із вами усіма побачитися, познайомитися, із ким не була знайома, і сподіваюся на зустрічі й надалі. І ще — пересвідчилася, що все, що не робиться, тільки на краще. Чого й усім бажаю!

Декілька фоток можна побачити за посиланнням http://lora-prosto.livejournal.com/pics/catalog/4350. 

Взято з http://lora-prosto.livejournal.com/34263.html

Лариса Іллюк