Тут мій дім

Самотня тендітна постать неспішно просувається густим чагарником. Вже темніє, але не схоже, щоб мандрівниця лякалась ночі. Вона не поспішає. Іноді зупиняється, уважно оглядає околиці і, здається, навіть принюхується.  Схоже, до мети ще далеко. Мандрівниця рухається далі…

***

Баба Яга металася хатинкою з книгою Максима Кідрука «Мексиканські хроніки». Книга правила за практичний посібник: Яга намагалася використати у мандрівці мінімум речей. Справа в тому, що її онлайн-товариш, бог Кетцалькоатль-Пернатий Змій, запросив поглянути на свою піраміду – Кукулкан.

Вкластись у мінімум не вдавалося. Яга ніколи раніше не подорожувала, тому розгублено клала у валізи все, що треба, і ще більше речей непотрібних. Гостювання виникло раптово – у Кетцалькоатля якимось дивом опинилася посилка, надіслана з Індії Язі її старими друзями – Мантикорою і Нагом.

Ви здивувалися, звідки Яга знає всіх цих чудернацьких створінь? Спочатку познайомилася з ними через інтернет. Хоч і в лісі живе, але досягнень техніки не цурається. На хатинці, що на курячих ніжках, примостилась супутникова тарілка. А всередині, на столі, замість плазмового екрану – величезне блюдце з яблучком. Яга сама не любить набирати повідомлення, тільки диктує, а все робить яблучко.

З Мантикорою і Нагом довелося навіть зустрітися – судили разом на Міжнародному Чемпіонаті Молодих Чарівників. Індуси дізналися про захоплення Яги магічними квітами й пообіцяли сюрприз. А тепер цей сюрприз зависнув у далекій Мексиці.

За приготуваннями Яги, ледь стримуючи сміх, спостерігали крук Гена і пугач Страшок. Їхня господиня, коли готує чарівні зілля, тільки те й робить, що лається, які погані інгредієнти. А зараз найдрібніші трухляві корінці у валізу запихає. Ще й голосить: «Ой, Гено, ой, Страшок, як же ви будете тут без мене?». Крук і пугач, звісно, відповідали, що їм буде тяжко, а в думках не могли дочекатися, щоб спровадити Ягу за двері. От буде привілля!

Переконавшись у справності ступи, Баба Яга слізно попрощалась з улюбленцями і полетіла в аеропорт. Відправитись так за море не ризикнула, тому її вже чекав замовлений через інтернет квиток на літак…

***

Гена першим помітив непроханих гостей. Десь він їх бачив, але зараз не міг пригадати.

– Треба роздивитися, хто це, – сказав крук Страшкові і птахи полетіли до незнайомців. Тих було двоє.

– Тихіше, Мантикоро, склади крила й не шелести листям. І дзвіночками не брязкай – шипів один. – А то не буде сюрпризу. І чого нас поперло через ці буреломи?

Незнайомець мав тіло людини, а замість ніг – довгий зміїний хвіст. Вбрання вказувало на те, що він прибув з Індії: червона шовкова сорочка, гаптована золотом, розкішні золоті сережки та браслети, чалма, прикрашена дорогоцінним камінням.

– Заспокойся, Нагу, ніхто нас не почує, – відповів величезний лев з крилами кажана й хвостом скорпіона. Крила він все ж склав, але брязкіт дзвіночків на браслетах, що охоплювали потужні лапи, продовжував лунати.

– Ану, стояти! – зарепетували крук з пугачем і в прибульців полетіла купа соснових шишок.

Індуси злякалися і заховались за деревами. І раптом на шляху шишок виникла темна постать і почувся сухий тріск. Гена й Страшок завмерли від несподіванки – під деревами стояла молода симпатична дівчина в яскравому кімоно. Русяве волосся опускалося до поясу, розкосі, карамельного кольору очі уважно вивчали нападників. В руках дівчина тримала блискучу катану, а під ногами у неї валялися дрібно порубані шишки.

– Казе бору! – вигукнула незнайомка і намалювала мечем у повітрі якісь ієрогліфи: 風ボール

Ієрогліфи швидко посіріли і перетворилися в прозорі кулі, які полетіли у бік птахів. Дві кулі охопили Гену й Страшка, скувавши їх рухи.

– Тепер зрозуміло, хто тут шкодиться, – усміхнулась дівчина. – Не підкажете, де можна знайти Ягу-сама?

– А ти хто така? – вигукнув Наг, що саме підійшов і уважно розглядав незнайомку. – Звідкіля взялася, людино? Тут місце лише чарівним істотам і тваринам!

– Я не людина! Я – Кітсуне, – відповіла дівчина і провела однією рукою собі по голові, іншою – по спині. Відразу ж у неї з’явилися лисячі вушка і хвіст. – Я з Японії. Прямую до Баби Яги-сама. Несу їй листа від Кітсуне-Швидкої Лапи, нашого лідера. Кітсуне – одні з наймогутніших чарівних істот. Я ще молода. Мені лише п’ятдесят років, але багато чого можу.

Лисичка махнула рукою і кулі розтанули, звільняючи птахів.

– Так підкажете, де можна знайти Ягу-сама?

***

– Ох, як же тут брудно! – сказала Мантикора, намагаючись позбавитись павутини.

– Ненавиджу пилюку! – струшував одяг Наг.

Кітсуне лише вийняла катану і про щось задумалась. Потім принюхалась і мовила:

– М-м-м… Добром пахне. Мудрістю і силою. А домом не пахне…

– Наша господарка не чекала гостей, – виправдовувались птахи. – Вона полетіла до Кетцалькоатля в Мексику. У гості і забрати посилку з Індії, яка випадково не туди потрапила.

– Так то ж наша посилка! – вигукнув Наг. – Ми її відправили для виставки квітів, яку мала влаштувати Яга. І самі прибули помилуватись виставкою. Коли ж повернеться господарка?

– Треба навести порядок! – несподівано заявила японка. – Хапайтеся за що-небудь!

Кітсуне знову намалювала катаною у повітрі ієрогліфи ハリケーン思考 і додала:

– Харікен шіко!

Ієрогліфи потемніли і в хатинці несподівано здійнявся вітер. Гена зі Страшком ледве встигли вчепитися кігтями у підвіконня, а Мантикора – у дерев’яну підлогу. Наг обвився навколо порослої мухоморами  опори.

В хатинці бушував ураган, вимітаючи з приміщення все сміття. Він не чіпав лише Кітсуне, що спокійно стояла посеред  кімнати. Лише злегка колихалося її русяве волосся.

***

Бабу Ягу доставив додому сам Кетцалькатль. Гена з Страшком надіслали повідомлення, що в хатинці повно гостей, а білет в останню мить не купиш. У хатинці аж гуділо. Всі активно спілкувалися. Мовчала лише Кітсуне, бо ні з ким не була знайомою раніше. Вона лише вклонилася Язі і віддала листа. Тільки тій було не до читання. Треба пригощати гостей, а після прибирання нічого не можна знайти. Нарешті, коли всі розсілись біля самовару, Яга проглянула послання. Спочатку вона спохмурніла, потім задумалась і, нарешті її обличчя осяяла усмішка.

– Що ж, я знаю, як це зробити, – прошепотіла стара чарівниця і додала вже голосно. – Сьогодні у мене поважні гості, тому будемо святкувати. Але спочатку запрошую проглянути мою колекцію квітів.

Яга повела всіх у невелику кімнату, де у великих горщиках росли неймовірно красиві квіти. В одному з горщиків, заповненому водою, нічого не було.

– Це мій чарівний садок. Мої квіти наповнені магією й ніколи не зав’януть. Але головну окрасу колекції я привезла з Мексики. А туди вона потрапила з Індії. Чи не так, дорогі гості?

– Це не звичайна квітка, – зауважила Мантакора. – На багатьох зображеннях Будда сидить саме на ній.

– Ця квітка символізує відродження Сонця, життєвих сил, молодості, безсмертя, – додав Наг. – Їй поклоняються, з її насіння виготовляють браслети, на яких дають обітниці робити благородні вчинки.

– Так, я знаю, – прошепотіла Яга, відкриваючи невелику скриньку, покриту різьбленням. – Це квітка пам’яті.

У скриньці лежав рожевий лотос. Кітсуне, побачивши квітку, завмерла і не відводила від неї погляду.

Баба Яга продовжувала:

– Красива, чи не так?  Вона і в Японії росте. Ви ще не все про неї знаєте. Я відчуваю, що ця квітка може забирати горе. Вона сховає ваші сльози, розділить радість, збереже таємницю, відновить пам’ять. Чудовий лотос!

Відразу ж після цих слів Кітсуне вискочила з хатинки. Вона трохи пробігла, зупинилась біля велетенського дуба, упала на коліна. На землю впали перші сльози…

***

…Я – Кітсуне, дух лисиці, котрий живе в Японії. Це моя рідна країна. Свій дім я називала «Рожевий лотос», бо моя нора знаходилася біля лісового озера, в якому завжди квітували лотоси… Маленькою, я бігала до них і розповідала про свої смутки. А вони заспокоювали своїм ніжним ароматом. Лотоси спостерігали за моїми магічними вправами, за тим, як ріднилася з катаною, моїм найближчим другом і порадником…

Ставши дорослою, я мандрувала у різні країни на змагання, бо того хотіла наша головна Кітсуне-Швидка лапа. Ті країни причарували мене своєю історією та досягненнями. Повертаючись додому, я з захопленням розповідала про те, що бачила, а до рідної землі почала ставитися зневажливо, навіть з відразою. Бо тут ніхто не дивувався моїй магії, тут було багато кращих майстрів катани. Не помічала, як це непокоїть Головну Кітсуне…

Ще я почала забувати запах лотосів, припинила до них навідуватися. Вони перетворилися для мене на звичайні квіти. А катана – лише на атрибут магії і засіб бою, не більше. Коли Головна сказала, що знову стати такою, як була, допоможе тільки чарівне зілля, приготоване Бабою Ягою з далекої країни, не повірила. Я не хотіла мінятися. Я вже така, як треба. Але ослухатись Швидку лапу не могла.

Головна наказала віднести лист, але поставила умову: всю дорогу я повинна подолати пішки.

Під час подорожі я проходила знайомими країнами і встигла помітити під маскою краси багато зла. У душі накопичувались якісь незрозумілі й незнайомі почуття.

А тепер, угледівши таку близьку мені квітку, я не втрималася! Я хочу знову побачити рідний дім на березі, попросити пробачення у лотосів.

Хочу, щоб повернулися давні часи…

***

Коли Кітсуне зайшла в хатинку, ніхто не питав, де вона була. Всі здогадувалися про причину втечі. Навіть галасливі завжди Гена і Страшок мовчали і співчутливо дивилися на гостю. Лисичка сіла до столу і пила запропонований трав’яний чай, а сама не відводила погляду від лотоса.

– Яга-сама, допоможіть мені повернутися додому, – мовила нарешті Кітсуне. – Я хочу бути там якомога швидше.

Яга задумалась, але, несподівано для всіх, заговорив Кетцалькоатль:

– Тут чудово. Мені сподобалась гостинність. І сподобалося мандрувати. Не заперечуєте, якщо відвезу Кітсуне в Японію, а Мантикору і Нага – в Індію. Ще ніколи там не був. А потім – додому. Бо починаю сумувати за Мексикою…

***

Кітсуне стояла біля озера, вкритого рожевими лотосами. Вона дивилась на квіти, а ті дружно розвернули свої пелюстки в її бік. Ось Лисичка забігла у воду і пригорнула до себе друзів дитинства. Вона плакала, а лотоси ловили кожну її теплу сльозинку.

– Пробачте мене, прошу, пробачте, – схвильовано шепотіла квітам. – Там, де ростуть лотоси, там, де народилась подруга-катана – мій дім. Дім Кітсуне-лисиці…