Руйнівні експерименти

Коли саме почалося усе це божевілля з руйнуванням світу, довгоочікуваним Апокаліпсисом та планетарним хаосом я не пам’ятаю. Маю на увазі число там чи місяць, ну, рік ще можу сказати, але навіщо перевантажуватись цифрами? З глибин мозкових звивин спливає лише день - Субота. Так-так, саме Субота, а не субота. Бо то була велика Субота. Ні, отак – Велика Субота. Згадується, що прокинувшись зранку-раненько, десь о дванадцятій, ще лише сходило блакитне сонце, а попереднє жовте лишень зайшло за обрій, почухавши добренько потилицю, напузіхавшись, напатякавшись до болю у язиці з побутовим роботом, пошвендявши з півгодини по своєму боксо-місцю, вирішив, нарешті, гайнути провітритись. Саме по суботах у нашому кварталі викидали свіже повітря. Та яке воно свіже, люди добрі, земляни? Де ви бачили у наш час щось натуральне. Але ж мусимо вірити тому, що кажуть щоденно у рекламних мозкових вливаннях. Свіже – окей, окей свіже, бо ще штраф вгамселять за недовіру до віртуального слова. Проти системи не попреш. Це колись (дід розповідав) рекламу втюхували за допомогою електронних носіїв…Можна було керувати процесом. Не захотів – відімкнувся, або викинув к бісам собачим приймач. Свобода була, їй-Всесвіт! Аж завидки беруть… Але я не про те.

Була субота. О першій годині дня я вичвалав таки на другий рівень атмосферних теренкурів. Взув спідоботи, аби не перейматись переключенням швидкостей. Останній писк фешн-технологій! Шкода, що вже за тиждень ця модель вже нікого не дивуватиме, кожна п’явка з нижніх рівнів зможе собі дозволити. Трохи похизуюсь, поки їх одиниці…

 Так от пішов побродити. На центральному теренкурі було до біса як натуралів так і генномодифікованих індивідуумів. До речі, я мутив останнім часом лише з такими кобітами. А що робити, коли від тебе пішла натуралка? А ці нічогенькі такі, без особливих претензій. Даю безкоштовну пораду, коли вибираєте собі модифікантку в першу чергу звертайте увагу на інструкцію. Там має бути відсоткове співвідношення. Краще, коли від натуральних організмів найменший відсоток. Ну, навіщо вам себе мучити? От, мій товариш виписав собі генномодку, але не вказав точних співвідношень. А потрібно було б. То йому прийшла якась застаріла модель – майже натуральна жінка, лише сексуально-імпульсивні функції вживлені. От він набавився із нею, не приведи Всесвіт. Ні, каже, що бавився нічогенько так, але й істерики вона йому закочувала, я такі бачив лише у старезних галлограмофільмах. Я вже не був таким придурком, як товариш. Роздивився добряче, за що викладаю свої кревно зароблені. Нам у офісі задарма грошей не дають. Лише за геніальні імпульси. А за день буває по сім-вісім спалахів у гіпофізі, а центральний комп кваліфікує їх лише, як талановиті. Сиди тоді аж до другого сходу, напружуй мозок. Іноді зовсім пусто. Це зазвичай, коли з генномодкою набісишся, уся енергія на неї, заразу, піде, тоді баняк зовсім не фуричить.

Багато моїх друзів утворили альянси з натуралками, напрограмували  малих, але то не для мене…Принаймні поки що. Мені більше до вподоби скидати баласт раз на тиждень. Он, Триста Сорок Сьомий Дріб Шістнадцять Де, виписав собі на три сезони пасію, а я якось не наважуюсь. Щоразу свіжу хочеться. Вони ж тепер щотижня з новими прибамбасами. Наука на місці не стоїть – усе для людей, усе для задоволення. Навіть не знаю, як там унизу живуть без достатньої кількості принад. Купить якийсь чимілик собі летоліт з термотурбулятором і задоволений, аж тріпається. Так вони ж там  руками працюють, а ми тут – головами. Та я не про те…Я про суботу.

Так от, виходжу я, значить, у суботу, саме як свіжак подавати почали, вишу, насолоджуюсь, тіло маніжиться у фільтрованому ультрафіолеті, на роботу не йти, коханка замовлена на вечір, не життя – рай. І навіщо я у таку хвилину повного кайфу підключив ліву півкулю до інформаційки? Якось воно спонтанно вийшло, аж сіпонувся, як почало вливати потоком. «Найкраще для задоволення!» - нав’язливо верещав роболузер мені у вусі. «Кохана буде задоволена» - продовжував.

«Блін! Яке століття надворі, а вони усе за своє. На почуттях людей заробляють. Довбані сексодилери» - думаю. Після цих думок, кинутих у простір, я отримав від власного меморізу історичну довідку. Зауважте, я її не замовляв, щось таки цієї суботи пішло геть по хибному графіку…

 «На початку минулого тисячоліття, - гугносить меморіз. - Пуританами, що прийшли до влади внаслідок путчу, були прийняті превентивні заходи по знищенню будь-яких згадок про так звані сексуальні забавки. За кілька століть їхнього правління почало вимирати людство. І мерли в основному позбавлені пестощів жінки. Отоді й вийшли із політичного затінку горді Анти-апокаліпсистики зі своїми гаслами: «Кожному землянину по землянці» та «Кожній землянці по фалосу». Але гасла так і зависли у просторі, не матеріалізувавшись. Бо після останнього перепису населення виявилось, що така формула не подіє, бо на кожну землянку виходило по десять чоловіків. Але механізм було запущено, синицю випустили з кулака…Чоловіки, як скажені почали накидатись з усіх закутків на переляканих жінок. У ті часи влади змінювались кардинально й приходили до керівництва на довго. Нова влада змінила пів тисячолітню стару, показово поперерізавши попередникам горлянки лазерними гільйотинами на Всеземному Віче, що транслювалось усіма-усюдами й супроводжувалось гучними підбадьорюваннями зголоднівшої по сексу земної громади. Так от у перші роки сексуальних реформ, направлених на відродження життя на Землі, різко підвищилась наукова думка а разом із нею показники злочинів, вчинених у стані афекту на сексуальному підгрунтті.  Планетарні можновладці довгенько чухали потилиці (читай дупи), міркуючи як досягти ідеального світу. Тоді котромусь з керівників потрапили на стіл одночасно дві діаграми – одна про науково-технічні підйоми, а друга – про страшні сексуальні злочини. Той, ім’я котрого на жаль потонуло у вихорі буремних подій, приклав одну діаграму до іншої й вирішив натравити наукову думку на злочинність, як собаку на зайця, чи припустімо, кота. Глобальна машина закрутилась і через двадцять років, саме коли на Землі почалось бозна-що у плані розпусти, випустила у вільний продаж генномоди. Спочатку це були лише жіночі екземпляри, а коли на планеті потроху влігся дефіцит жінок та підняв голову феміністський рух, почали вдосконалювати моделі й випускати чоловічі лінії. З кожним роком на ринок викидались усе нові й нові модифікації, удосконалені до божевілля. Усі стали задоволені, рівень злочинності скотився до нуля. Люди сфокусувались лише на науці, вдосконалюючи життя…». Меморіз міг продовжувати й продовжувати, але я його відключив силою своєї волі.

Так от, у суботу, я вискочив повисіти на свіжому повітрі, хоча яке воно свіже, а про це я вже казав…А про що ще не казав? Ага! Про рекламу.

Найкращі витвори…Кохана буде задоволена. «Пропонують купувати своїм дружинам модифікованих кавалерів». – подумав я. Бо ж багато хто з моїх колег, затримуючись на роботі, хотів аби дружина, що чекає його вдома не сумувала (це формальна версія) а насправді, щоб вона не чіплялась до науковця, коли він телепортується зморений у своє родинне боксо-місце.

Мої думки перервало продовження реклами: «І це не укомплектований генномод, який коштуватиме вам, як новенький мод-партнер для гри у гольф, а лише маленька його частина» - після цих слів рекламний голос багатозначно замовк, поступаючись місцем цифровому музичному зумеру. Ненавиджу це очікування, хто зна, що вони там скажуть, може фігня якась, як завжди. О, останній акорд.  «Частина, яка коштує, як гігабайт віртуального нікотину». Я не палю, тому мені це ні про що не казало. Скільки там коштує гіг тютюнової залежності, але що менше ніж техніка – точно. «Частина, яка коштує рівно стільки, як одне харчове наповнення» О, це вже щось. Харчове наповнення – то мізер. Хоча, хто як наповнюється. До того ж ранкове відрізняється від вечірнього та ще й святкового, а на вильоті – це взагалі не так вже й дешево. «Частина, за яку середньостатистичний науковець заплатить лише однією талановитою думкою». Це вже щось, думаю я. Хоч у нас талановиті не приймають, можна принаймні видати одну геніальну і тоді… «Зацікавлені – надсилайте бажання!»

Я якось несвідомо жбурнув бажання у ефір. Навіть не подумавши на якого біса ця розрекламована новинка мені потрібна. У мене ж є свої частини. Дві півкулі, гіпофіз, руки, ноги, голова. До того ж жінки натуральної немає. Вже півроку, як немає…Тож навіщо воно моїй орендованій на вечір генномодці – загадка. Але тим не менш – замовлення було уже прийняте і товар чекав на мене в боксі. Недовго поснувавши надворі, подався підкріпитись, по-суботам в забігайлівці «Шмара», між моїм та третім рівнем наповнювали чудовим Е 331-м, Е-270-м  з органічними домішками та високотехнологічними соєзамінниками. Смакота! Хоч і кажуть, що це швидка їжа і те де, але мене це не обходить, головне – не відчувати голоду.

Щоб не розплюскуватись довго, скажу, що вдома на мене чекав невеличкий стандартний пакунок. Відкриваю, а там… Люди добрі, земляни, йоли-пали, бляха-муха і такі інші слаболайливі вислови…А там - звичайнісінький фалоімітатор. Ну, думаю, паскуди, скидають довірливим громадянам усякий нерозпроданий тисячоліттями непотріб. З’єднуюсь та нервово починаю доводити, що таких штук мені й з доплатою не потрібно. Кого у наш час надтехнологічних процесів, віртуального сексу та дистанційного запліднення може зацікавити такий, м’яко кажучи, Артефакт. Дідівські збочення якісь…Мою тираду перериває надто чемно чирикаючи електронний продавець : «Товар поверненню не підлягає». Тут я не стримався й необачно перейшов на заборонене матючиння, забувшись відключитись від простору, за що мені у другу секунду цього паскудства прийшло повідомлення, що мене позбавлено десяти відсотків статків за просторове хуліганство. Я таки долаявся, все одно гроші злизали, то чого б не розслабитись. Воно так допомагає. Іноді до чухачки в руках хочеться відгамселити кого-небудь, ну хоча б генномодку. Кажуть, що скоро на ринок викинуть такі моделі, що будуть з посмішкою переносити побої. Скоріше б. Бо для жінок уже випустили модифікантів, які ні фіга не реагують на хвильові потоки шлакової інформації. То їм, жінкам, легше - якщо чоловік не бажає її проімпульсувати, дружина має можливість наговорити сім відер сміття, але не благовірному, а генномоду. А любий чоловік спокійнісінько хропе у підвішеному стані. А ми? Як немає виходу феромонному імпульсу, мусимо сидіти й скреготіти зубами? Ні, щоб врізати по пиці за відмову. Але то таке – думки, до того ж уголос, щоб ніхто не почув.

 Так, думаю, що його з цією штукою робити. Аби відволіктись від лайки та заспокоїти нейрони, ввімкнув я оптичний модулятор, аби з тієї пасії подивитись, що там у світі робиться. Усе тихо-мирно, ну, як завжди. Там вивели новий вид тварин, там створили широкоплинну ріку, тут повернули море, аби хвилі кидало не на берег, а навпаки. Коротше – будні. Сиджу, вслухаюсь-вдивляюсь. Вже й засинати почав…В сомнамбулічному стані якось автоматично взяв у руку фалоімітатор, він такий м’якенький, ніжний. Я аж посміхнувся. «Що за фігня?» - скрикнув гнівно, бо відчув, що він мене збуджує. Нє, ну це вже зовсім тойво…Зі всієї сили кидаю імітатор у сміттєпереробник…Чую, як його там баламбає. Тут, як грім на голову! Сповіщають зі всіх стін, що почались катастрофічні зсуви на Західному Узбережжі. Я рота відкрив, а моя віртуальна інтуїція, зараза, каже мені улесливим голосом: «Це фалос гумовий таке наробив». Я, як той довбень, стрибаю до сміттєпереробника, втручаюсь у роботу пристрою, заробляю ще віртуальний штраф (бляха-муха, що за день, усю зарплатню профукаю), виймаю злегка пошматований виріб. Він уже не гладенький, а трохи кострубатий, але впізнаваний. Стоїть на столі посеред боксу. Дивлюсь на нього, не спускаючи очей, а сам прислухаюсь до інформскидів. Кажуть: «Так і так, шановне людство, якась помилка вийшла. Ніби й ніякого зсуву немає. Чекайте, - кажуть, - на наступні випуски».

 Я задля перевірки, просто, задля того, аби втерти носа тому противному інтуїтивному его, кладу «іграшку» на дошку для розрізання м’яса й заношу над нею ножаку, такого нічогенького собі тесака. Ну, думаю, зараз зроблю тобі всесвітнє обрізання. А рука дрижить. І чого, питається вона труситься? Якимсь пробрало мене холодом, аж до хвоста. Ой, не подумайте, що у мене хвіст…До енергетичного хвоста, маю на увазі. Тримаю кінцівку над рожевим шматком пресованого латексу, а тесак от-от випаде з долоні. З останніх сил зціплюю зуби, аби втримати залізну зброю, але вона летить з рук. Та прямісінько на фалоімітатор. Я аж очі заплющив, бо як летів тесак, то інформаційка знову ввімкнулась і з довгим напруженим словом «Увага!» завмерла, ніби разом зі мною очікуючи, як приземлиться ніж. Слава Всесвіту, що впав не лезом вниз, лише з тупим звуком гепнувся об гуму, аж підскочив на ній. «Усе обійшлося!» - резюмувало новинне мовлення. «Учені не можуть дати раду дивним поштовхам земної кори, що трохи нагадують прадавні землетруси. - сповіщалось. - Прилади фіксують збудження земної кори і миттєве її охолодження й набуття природного стану».

Наступну годину я мав чим бавитись. Прикладав до флоімітатора пальці, акуратно штрикав його вилкою, підкидав під стелю. Й щоразу на такі дії реагувало новинне бюро, патякаючи про початок якихось катаклізмів та миттєве припинення їх з невідомих причин. Уявіть собі, я – Надлюдина! Я можу керувати Процесами. У моїх руках зосереджено долю людства. На думку приходили божевільні ідеї, які й лишалися лише фантомами – бо ж будь-яка з них могла обернутись крахом планетарного масштабу. Ух!!!

 Награвшись, натішившись власною силою, я вирішив повернути артефакт до крамниці. Надто велика відповідальність, погодьтесь. Зараз, як приймуть назад, попрошу, аби нікому не продавали. Є така послуга. Буде мене мій товар чекати у Коморі, хоч скільки. Згідно статті 234567890 Закону «Про внутрішньо просторові продажі» за другою вимогою клієнта про повернення товару не мають права відмовити. «Заберіть!» - зухвало повідомив і тієї ж миті отримав невтішну відповідь: «У зв’язку з форс-мажорними обставинами Комора заблокована». Це якесь позаминуле тисячоліття – порушувати закони. «А що я мушу з ним робити, з цим товаром?» – питаю, пускаючи сльозу. «А що ми будемо з ним робити?» - там переходять на істерику. Видно перелякались катаклізмів. А може вже почали евакуацію?  Мені так закортіло сказати їм : «Запхайте його собі у дупу» і я це зробив, позбувшись ще десяти відсотків накопиченої грошви.

Аби зберегти спокій на Планеті, я запхав надзвичайний фалоімітатор до каструлі та заховав у сейф. Відтепер я відчував себе відповідальним за життя цілої планети. Ого-го!!!

Не встигши насолодитись відчуттям, що я – супер людина мусив переключитись на інші справи, бо до мене завітала запрошена генномодка Га Двісті. Чарівна. Вишукую до чого придертись. Ідеальна модель. Трохи холодна. Треба перед нею похизуватись. Чим?

- Я - старший науковий співробітник. – кажу фальцетом.

- На планеті двісті мільйонів старших наукових співробітників. – видає вона мені і оком не змигне.

Он воно що, не віриш мені, що я надлюдина (і чого це я завівся). То ж дивись! Я роблю крок до сейфу, щоб витаскати звідти каструлю.

 «Га, - починаю спітнівши, - так сталося, що я можу керувати життям планети» - отак зразу й випалив. Дурний чи ні побачимо згодом. А вона як кинеться до мене (віртуально, звичайно) і я вже відчуваю, що пішли до мене її імпульсо-викиди. Те, що сталось між нами у ту хвилину перевернуло мене з ніг на голову. Ото, вишу я догори ногами, вона замовила собі гіг тютюну і також висить, але нормально. «То, - питає так іронічно, - над ким ти там можеш владарювати?» Я, аби не бути голослівним, ліниво виходжу з нірвани й знімаю кришку з  каструлі – витягаю й показую їй Артефакт. Вона довго дивиться на мене, бо не може зрозуміти, хоч як я їй не телепортую у дурну модифіковану довбешку свою інформацію інтелектуальними поштовхами та спалахами. Нарешті вона зривається з місця, легенько бере рожевий гумовий «кийок», так аби не завдати клопоту Планеті та бігцем трусить у сусідню кімнату, на ходу кидаючи: «Так би й сказав». Я продовжую відтягатись, насолоджуючись спогадами про те, що між нами було. Га Двісті весь час щось бубонить з-за стіни. «Дурненька!» - думаю я …

Що було після цих моїх слів, я не можу второпати. Раптом усе закрутилось-задвигтіло, мене носило кімнатою, бо боксоплатформа колихалась, як стеблина, інформаційними каналами почало зашкалювало. Вони верещали-передавали, що усе йде шкереберть, щоб люди зберігали спокій та не впадали у паніку, бо нашій цивілізації скоріш за все прийшов капець, більш розкуті у плані свободи слова новинники вживали навіть заборонені епітети. Я, як і мало бути, за допомогою гравітаційного потоку  пристебнувся белтами, гукнув Га Двісті, аби вона також зробила те ж саме. Га Двісті внесло до кімнати з моїм небезпечним фалоімітатором у руках, волосся її було розкуйовджене, сорочка розстебнута, на ній не було штанів. Я аж злякався. Я й себе лише двічі бачив без штанів, а тут таке…

«Я трохи поексперементувала!» - божевільно грудним голосом волала Га Двісті, яку било головою об стіни. Очі її світились панічним вогнем, але вираз обличчя говорив про те, що їй до біса байдуже, що моєю квартирою, як і всенькою Землею баламбає, як центрифугою. «Віддай!» - гукнув я, простягаючи руку до Га Двісті. «Та пішов ти… - рвучко гаркнула генномодка. – Ваші мозкові еротоімпульси ніщо в порівнянні з цим». Га Двісті підняла високо над головою «жезл» та з диким вереском почала трусити ним у повітрі. Я вже не бачив, що там робиться, бо був запаяний у капсулу, яка винесла мене у відкритий Космос, як і решту землян, які встигли евакуюватись.

Навіть не знаю чи до падіння світу призвів той клятий Артефакт у вигляді допотопного фалоімітатора, чи то просто збіг обставин. Уже вісім років згідно з показниками капсульного компа я бездумно борозню космічні простори. До мене доходять новини від інших капсульників, що на землі усі набутки цивілізації к бісу розвалились. Щоправда, життя не вимерло остаточно, але воно зараз не таке кльове, як раніше. Може я наважусь колись приземлитись. Як ви думаєте, варто?