З приводу міського фентезі зазвичай є дві позиції. Перша полягає в тому, що місто є своєрідним «персонажем» твору і діяльно проявляє себе. Друга — що достатньо явно позначити місто, де відбуваються події, і додати кілька визначних місць.
Зазвичай я схиляюся до першої позиції, але для «Харківської ватаги», що увійшла до збірки «Легендарій міських див», обрав мікс першої і другої. Важко показати діяльне місто в рамках оповідання, натомість можна зробити так, щоб сюжет і міський простір взаємно доповнювали і підтримували один одного.
А зараз пропоную невелику віртуальну прогулянку місцями «Харківської ватаги».
– Дякуємо чудовому закладу за наїдки, – Ігор повів камерою, аби помаранчева вивіска потрапила у кадр, – Ай-Гоу-Гор рекомендує його всім студентам Політєха і Академії міського хазяйства, бо не треба переходити через дорогу.
Піцерія «Буфет» відкрилася в Харкові на початку 2000х і стала дуже популярною серед студентства, бо була велика, дешева і поживна. І квадратна, так, що дуже допомагало її розділити, або й взяти половину порції. «Буфет» успішно працює й донині, має велику мережу закладів і став однією із гастрономічних візитівок Харкова.
Вхід до згаданого «Буфету»
Та сама квадратна піца і томатний сік
Через дорогу у нас є Мак, але це вже для просунутого рівня голодних ігор, ну і ще для тих, хто там працює.
«Макдональдс», про який говорить Ігор, відкрився у 2013 році біля станції метро «Архітектора Бекетова», і він справді розташований точно навпроти «Буфету», де на початку оповідання сидять герої.
Також зверніть увагу на фонтан зі статуєю Влюбльонних, яки вигляд мають немов вилізли з гри «S.T.A.L.K.E.R.» і маленькі моделі визначних споруд міста Ха, схованих за склом, аби вони й далі прикрашали площу, а не чиюсь дачу.
Пам'ятник Закоханим відкрили у 2002 році, і спочатку під цією аркою можна було пройти. Однак пам'ятник притягував вандалів, й особливо страждав хлопець, бо мав дуже помітний орган (його потім, кхм, навіть підпиляли). Врешті, навколо пам'ятника організували фонтан. Майдан навколо отримав назву Архітекторів, тому на ньому встановили сім моделей визначних споруд Харкова, відомих як «Сім чудес Харкова».
Сучасний вигляд пам'ятника
Попередній пам'ятник, фото NickK
Майдан Архітекторів, фото Михайло Тітаренко
Біля будинку із бетонними квітами та залишками вивісок часів Імперії вони звернули ліворуч…
Прибутковий будинок Селіванова — пам'ятка архітектури початку XX століття. Збудований у 1907 році в стилі модерн за проєктом архітектора Олександра Марковича Гінзбурга. Одна з визначних будівель в районі.
Фото Sergiy Bobok
Фото Михайло Тітаренко
Фото Aliona Andreeva
Фото Михайло Тітаренко
Він впевнено покрокував вниз провулком, не дуже примітним за деревами. Асфальт давно втратив надію втриматися на старій бруківці і лежав неакуратними плямами.
Герої звертають на Скрипниківський узвіз, який на той час називався провулком Воробйова.
Google Maps
Ми знаходимося в місці, де не буває автівок представників мерії, тому можемо насолодитися красою диких міських нетрів! Подивіться, який чудовий будиночок! Сіра штукатурка потроху відвалюється, зелене листя винограду вкриває його шатром, проте він все ще з гордістю може показати дві колони… Чи як оце назвати, коли то ніби колони, але насправді втоплені в будинок?
Google Maps
Мабуть, то колись був гарний будиночок із якимись цеглинами-ліпнинами, а зараз… Чесно кажучи, враження від нього хріновате, особливо в сутінках. Оці от височезні дерев’яні щити на вікнах… Ні, я, звісно, бачив забиті фанерою вікна, але щоб суцільним щитом з дошок і висотою у два поверхи — такого ні. І додайте ще решітки на вікнах, і бездарні теґи на всьому цьому – словом, цей будинок дуже символізує.
«Головний герой» оповідання, анатомічний театр Жіночого медичного інституту, архітектор О. М. Бекетов, 1911 рік. В цьому статусі будівля проіснувала до кінця 1920-х. Згодом тут знаходились пастерівська станція, перший у Харкові цех, в якому фасували ліки, а потім суд у справах неповнолітніх та народний суд Київського району міста Харкова. У 2008 році фасад будинку використовували для знімання фільму «Дау», для чого його заколотили дошками.
Фото Antin82, 2020 рік.
Вони сиділи на лавці біля джерела або, як казали місцеві, — «Роднічка».
Кітлярчин струм, як писали на мапах, протікав у великій улоговині, що природним чином відділяла власне Салтівку від молодшої Північної Салтівки. Територію з джерелами упорядкували зовсім нещодавно: поставили нові навіси і труби, з яких струменила вода, виклали плиткою доріжки по обидва боки струмка, встановили ліхтарі, дитячий майданчик та бетонну ванну з джерельною водою, над якою стирчала напівкругла плита з трьома дядьками в німбах.
Воду в джерелі місцеві мешканці набирали з моменту заснування району. Струмки були впорядковані ще у 1980-ті, а реконструкція, про яку говорить Ігор, трапилася вже в часи Кернеса. В той час багато що реконструювалося за шалені кошти.
На місці невеличкого яру, що розділяв сад на дві частини, з’явилося озеро. Це трохи ошелешило Ігоря, який пам’ятав ще як колись взимку він тут катався на санчатах. Хоча, певно, покоління його батьків мало б бути ще ошелешенішим.
Він присів на лавку біля озера і спостерігав за струменями води, що злітали в небо зі схованих під водою форсунків та штучним водоспадом, рівним, проте без ефекту Дзеркального Струменю.
Сад Шевченка — величезний парк в центрі Харкова, улюблена місцина для прогулянок містян. Звісно ж, в часи Кернеса величезний шмат саду закрили на багаторічну реконструкцію, і відкривали частинами. Багато чого в саду змінилося до невпізнаваності.
Саме за відкриттям озера можна встановити точний час подій оповідання 
Озеро в 2020 році, фото Михайло Тітаренко
Попередній ландшафт, фото ngeorgij
В Молодіжному парку стрьомно гуляти котом. Там… гм… різне. Довбодятлом треба бути, аби на місці цвинтаря парк розбивати.
Молодіжний парк був розбитий на місці Першого міського цвинтаря. Могили видатних діячів були перенесені на інші кладовища, інші просто зариті. Разом з тим, в парку залишилося кілька поховань біля дитячих майданчиків і спорткомплексу «Політехнік». Додатковий вайб створюють пам'ятні знаки на вшанування Голодомору і Чорнобильської катастрофи.
Могила академіка Васильківського, фото Victor Korniyenko
Могила Кропивницького, фото Михайло Тітаренко
Сьогодні ми на березі ставка, що знаходиться в санаторії «Роща». Якщо ви здатні перетерпіти задуху в електричці… ну, або довести тим, кому дує, що вікно таки варто відчинити… то цей варіант я однозначно раджу. Тож сьогодні ми гуляємо пам’яткою садово-санаторного ландшафтного дизайну зразка тих часів, коли цих двох останніх слів ще ніхто не використовував.
Один з найвідоміших санаторіїв поблизу Харкова, що спеціалізується на захворюваннях нервової та серцево-судинної системи. Завжди мав репутацію місця, куди потрапити або важко (через особливості радянської системи), або помітно дорожче, ніж в інші санаторії області.
– А мені «Ті Амо». Перша піца в Харкові. Ще мої батьки туди ходили, – Оксана посміхнулася. – Щоправда, їхній оригінальний рецепт не дуже нагадував піцу і, мабуть, призвів би до смерті кількох італійських поварів.
– О так! Кожна піца поливалася фірмовим часниковим соусом, – Ігор засміявся, – І ще, пам’ятаєте, була така піца з фрікадельками. Теж під соусом.
– І черги. Пам’ятаєте, коли будівля ще зовсім мала була, там завжди були черги. Треба було відстояти, замовити на барі, а потім відшукати місце, – примружився Сашко.
– О, а пам’ятаєш які бутерброди були на Сумській… Чи у «Дитячому світі»? З вареною ковбасою, і ще з сиром. Ми завжди з ковбасою брали.
– Фу-у!
– Тоді ковбаса була гарна, не те, що зараз!По ГОСТу! І бутерброди ці лежали у таких прозорих пластмасових барабанах. Треба було покрутити його, аби до тебе приїхала поличка з бутербродом, відкрити дверцята і дістати його.
– А потім йшли до «Сніжинки»?
– Ну звісно ж, до «Сніжинки»! У «Кристал» не завжди потрапиш, аби «Білочку» взяти, але я вам скажу, у «Сніжинці» морозиво було дуже гарне! Смачне! І ще збиті вершки окремо можна було взяти. Я таких густих і смачних вершків взагалі не пам’ятаю з того часу!
– Та тоді яке морозиво було! По сім, по дев’ять, по п’ятнадцять, по двадцять три, і ось те, у жовтій глазурі по двадцять сім! Його чомусь не дуже брали, але ж воно було як… як «Корівка»! І то, хіба зараз «Корівка»? Пальмова олія й патока!
– До речі, про морозиво. Оце пам’ятаю, як ми були у барі «Метро»…
Герої «згадують» різноманітні заклади харчування, які так чи інакше були помітними в місті.
«Ті Амо», раніше просто «Піцерія» справді було першим кафе в Харкові, де піца з'явилася ще у середині 1980-х.
Бутерброди на Сумській — тут мається на увазі так зване «Кафе-автомат», згодом «Харків'янка», де справді стояли торгові автомати, в які треба було кидати жетон вартістю 24 копійки і забрати з автомату бутерброд. Мав прізвисько «Пулемёт» через брязкіт техніки.
«Сніжинка» була відома своїми макраме, які прикрашали вікна, і додатками до морозива, зокрема вершками і безе. Кафе закрилося в кінці 1990-х.
«Кристал» був культовим місцем у саду Шевченка, куди завжди стояла черга. В 1990-2000-ні мав скрутні часи, але врешті отримав друге дихання і відновив роботу.
Бар «Метро» зустрічав на виході з «Барабашова», тоді кінцевої станції метро. Він проіснував до середині 2010-х, але зрештою ринок поглинув його.
«Кристал» у 1970-х
«Кристал» у 2020, фото Іван Пономаренко
Піцерія у телепрограмі 1985 року
Сучасна піцерія «Ті Амо»
«Сніжинка» у 1994, фрагмент телепрограми
Кожен в Харкові знає, що дєдушка вказував на туалет в саду Шевченка!
Це, звісно, трохи міська легенда, але справді неподалік від виходу з метро знаходиться громадська вбиральня, і справді рука Леніна вказувала приблизно в той бік.
Ми зустрічаємо раночок у парку «Стрілка», де, мушу сказати, стало доволі приємно.
Парк розбитий біля злиття річок Харків і Лопань. Довгий час був не надто популярним, але реконструкція 2011 року це змінила. За часів Кернеса його реконструювали ще раз.
2008, фото Следюк
2019, фото Dan villef
Сподіваюся, екскурсія видалася цікавою!
Сім письменників зібралися, щоб переповісти давно відомі казки. Переповісти щиро й сильно. Показати нові обличчя знайомих героїв, дивні ракурси начебто відомих міст, химерність старих страшних казок.
Автори писали про свої рідні міста, і в деяких оповіданнях ви зможете відчути тугу за втраченою домівкою. Бажання відновити зв’язок, бодай через знайомі сюжети, стало ледь не центральною темою цієї збірки, хоч твори дуже різні за настроєм, авторським стилем і датами в календарі…
…тут і персонажі українських казок, і всім знайомі європейські казкові істоти, і герої, яких створили корінні народи Криму. Впізнати окремих з них буде непросто, …але не будемо псувати вам задоволення й пояснювати, хто є хто.
Упорядниця й авторка передмови Альона Сіліна.
