Пульс Всесвіту

«Вже пройшло два тижні від провалу експерименту. Військові конфіскували данні та фактично замкнули науковий персонал по каютах з формулюванням: “За для  вашої ж безпеки”. Тепер ми ув’язнені на військовій базі, у такому закутку всесвіту куди жодна людина, при здоровому глузді, не попхнеться. Тож маючи прорву вільного часу вирішила почати вести щоденник.

Причина з якої я очолила цю програму банальна як почуття матері та фундаментальна як будова Всесвіту. Я хотіла подарувати своєму сину дорогу до зірок, як колись Хіггінс подарував її людству.

Мені завжди було цікаво що тоді відчули люди? Нездоланний та недосяжний Всесвіт раптом гостино відкрив свої обійми сміливцям. Хіггінс знайшов спосіб обійти закон нашої системи координат і запустив стрілу швидше променю світла. Багато чого змінилося з тих часів. Стихійна колонізація та народження Імперії. Дивовижні відкриття та страшні трагедії. Але гіперкосмос ніяк не хотів підкорятися. Технологій розвивалися, мережа гіпербрам ширилася, з’єднуючи між собою все нові і нові системи, розсуваючи межі обрію. Та все одно шлях до зірок лишався крихким містком на безоднею: Енергетичні сплески реакторів, розгінний та гальмовий шлях, гіпертечії та гіпершторми, Примарні Хвилі та Частотні Пульсари, і ще сила силенна небезпек що чигали на сміливців у безмежному “Океані Хіггінса”.

Але най серйознішою проблемою стала Гіпперпроменева Хвороба, так охрестили усі симптоми що спостерігають після стрибка. Важкість стану визначається здебільшого часом проведеним за межами звичайного космосу. А якщо подорож тривала більше трьох діб то небезпека взагалі ставала смертельною. Але всі наслідки та ускладнення були нічим порівняно з тими тортурами які проходили телепати, що наважились подорожувати всесвітом. І чим сильніший екстрасенс тим важче йому приходилося, а з певного рівня телепат просто не може вижити у гіпперкосмосі. Ми розробили спеціальні екрануючи капсули та перепробували силу силенну технологій, навіть анабіоз. Та все чого добилися: лише трішки підняли пропускну планку Всесвіту.

Подумати тільки, а дехто з людей вбачає у цьому благословення – страшні і небезпечні телепати були замкнені на планетах і не могли вирватися з відти. Невже дійсно більшість людей починає себе нормально почувати лише принижаючи інших? Невже роблячи ізгоєм безневинну дитину решта дітей стає краще? Чи може це рудимент первинного інстинкту коли зграя виганяла слабку чи хвору тварину аби захистити решту. От правда звірі у таких речах помиляються рідше ніж люди.

Та мені випав шанс все виправити. Військові дуже не люблять коли якась Природа стає їм на заваді, а армія завжди в людства була рушійною силою прогресу. Звісно ж “завтра” військові не оприлюднять свої здобутки. Та рано чи пізно вони знайдуть нову забавку, знімуть режим секретності, і тоді сотні благословенних чи проклятих дітей, таких як мій Влад, зможуть побачити зірки.

Військових цікавила можливість транспортувати між системами потужних телепатів. Тому ми отримали усе необхідне обладнання та навіть двох добровольців: талановитих та амбіційних екстрасенсів, а на додачу бійців елітного підрозділу з чималим бойовим досвідом за плечима. Але яким же було здивування коли я дізналася що вони випускники Кембриджу і зацікавлені в роботі ледь не більше за мене!  Перший: Каа, намагався приховати власну захопленість дослідами під маскою стриманості та спокою. А другий: Наг, скоріше цікавився результатами ніж самою роботою, хоча може я і помиляюся?

 Але повернемось до самих дослідів. Ми намагались розшифрувати активність мозку. Зрозуміти в чому різниця між екстрасенсом та звичайною людиною, і як його захистити. Розбіжностей ми не знайшли, проте вдалося виготовити сироватку, що могла уповільнити ключові процеси у мозку і, теоретично, це мало допомогти.

Та одного дня все пішло шкереберть. Наприкінці чергового експерименту з сироваткою, коли піддослідні грали у шахи (побачивши вперше як вони, силою думки, пересувають предмети, хай і ледь-ледь, я була просто приголомшена!) щось пішло не так. Препарат що мав пригнічувати активність мозку, раптово її підсилив. Тиша що запала у кімнаті, коли Наг розтер фігурку на порох, була найстрашнішим з усього що я чула. Звісно командування було не в захваті, вони втратили двох першокласних оперативників. Хлопцям прийшлося ще гірше – усвідомити себе запертими на безлюдній кам’яній брилі. Довіку. Без надій на порятунок. Не дивно що після цього вони не хочуть навіть бачити науковців. Отже експеримент призупинили, а нас всіх замкнули до подальшого рішення.

Сподіваюся що коли все вщухне мені дадуть змогу повернутися до роботи та виправити скоєне. Боляче бачити хлопців такими. І якщо Наг бодай виміщає розпач у тирі то Каа поступово замикається у собі відгороджуючись від навколишнього світу. А це дуже погано. Продовжуючи у такому дусі він може нашкодити собі чи навіть оточуючим. Не хочу навіть думати, що може статися коли, такий, фахівець злетить з котушок.»

З щоденника доктора Галини Кержськой

***

Каа сидів на ліжку та вкотре розкладав Таро, ретельно перевіряючи значення та положення.

- Ну і що кажуть карти цього разу? – зі злою іронією спитав Наг

- Якраз займаюся тлумаченням, - зосереджено відповів Каа, намагаючись збагнути чого ж хотіла Дама Келихів, що вже в четвертому розкладі крутиться коло Мага. Чи все-таки його карти ще не оговталися від останнього гіпперстрибка?

- Облиш це, - зло просичав Наг якому все ніяк не вдавалося знайти собі місця. – нас замкнули тут. Ще й, лярви такі, нагнали додаткові сили, типу навчання почалися. Ага, так і повірили! Від командування аж смердить страхом! І правильно. Нічого було віддавати нас у руки тим кривомозким вченим.

- Ну, від початку це була твоя ідея. – похитав головою Каа і підняв погляд на товариша.

- А типу тобі було не цікаво стати сильнішим з телепатів людства? – запитав  Наг з докором.

- Ще як цікаво, - погодився Каа, - тому ж ми і втрутилися у хід експерименту. Зрештою то наша провина, що все пішло шкереберть.

- Дурня, - не погодився Наг, - ми робили те що треба, а ті науковці мали проконтролювати хід процесу. Тим більше вони працювали над препаратом, що міг пригнічувати здібності телепатів, тобто у перспективі стати зброєю проти таких як ми.

- Ти зібрався воювати з людством? – стомлено посміхнувся Каа

- Ні, - заперечив Наг, - але де гарантія, що завтра людство не піде війною на таких як ми? В натовпу свідомість п’ятирічної дитини, яку сильно лякає все не зрозуміле чи не звичне. І ця дитина радо знищить загрозу на яку вкаже вмілий поводир.

- Як на мене ти перебільшуєш.

- Нажаль ні, друже, - похитав головою Наг, - нажаль ні. Це природа людини, і ніщо, навіть імперська пропаганда, що прагне виховати незалежних та сильних духом, не в змозі її змінити. Сутність натовпу, тупого та безжального. Можна сказати це один з фундаментальних законів Всесвіту.

- Точно! – раптом вигукнув Каа та підхопився з ліжка.

- Це ти про що? – Здивувався Наг.

- Фундамент всесвіту, - відповів Каа підскочивши до полиці зі своїм скарбом -  паперовими книжками.

- Що?

- Залежність та відповідність – базова аксіома магій. Як на небі так і на землі. Як в малому так і великому...

- Постривай. - перебив друга Наг, - Не так швидко, бо я не можу збагнути, що ти верзеш і до чого тут ми.

- Саме так, – продовжив Каа вишпортавши потрібну книгу, - Справа саме у швидкості. І потоку інформації що нас оточує...

- Ти зараз про гіпперстрибок? – зіщулив очі Наг

- Ага. – кивнув Каа гортаючи книжку, - так, лови...

Не повертаючись Каа кинув книгу Нагу і той спіймавши її однією рукою прочитав на обкладинці: “Історія Магії. Еліфас Леві”. Може колись давно Наг і посміявся б з чийогось захоплення окультизмом, але не зараз. Приклад Каа, який на очах Нага, зі слабенького екстрасенса перетворився на одного з потужніших телепатів Імперії, що можуть подорожувати космосом – був переконливим аргументом.

- І що мені шукати? – спокійно запитав Наг налаштовуючись на робочий лад.

- Зараз скажу, - Відповів Каа продовжуючи перебирати книжки, - тільки Кавендіша дістану.

***

«Давно я нотатків не робила, але сьогодні треба розслабитися.

Писати до дому нам так само заборонено, але це не головне. Ми повернулися до роботи! Тиждень тому хлопці прийшли у лабораторію та сказали, що готові продовжити експеримент!

Як і показали мої попередні розрахунки їх рівень альфа хвиль піднявся вище за межу після якої можливі гіперпорсторові подорожі, хоч і не значно. Дивно що препарат призвів до стійкого ефекту, але тепер в нас є результати та готовність до подальшої роботи.

Емоційний стан хлопців сильно змінився. Наг став набагато спокійнішим та навіть привітним, схоже він оговтався від стресу. А от Каа ще сильніше відгородився від світу. Свої нотатки нікому не показує, розмов уникає чи просто ігнорує. Іноді навіть  здається що йому байдуже усе що відбувається довкола. За першої ж нагоди направлю його на психіатричне обстеження. Принаймні порадю це зробити.

Командування не лише розконсервувало лабораторію, а і надало інформацію з інших баз де проводяться такі самі досліди. Та попре всі їх знущання над ув’язненими чи тваринами вони не просунулися так далеко як ми. Звісно я розумію що для військових мета завжди виправдовує засоби, та все ж має бути якась межа?

Але єдине чим наразі можу розрадити, це якомога швидше досягти успіху. Не аби як зацікавлені у цьому і хлопці, і мої колеги, бо щось мені підказує, до позитивного результату у дослідах ми корабля з планети не дочекаємось. Тому всі працюємо з потрійною наполегливістю, а піддослідні здається взагалі не сплять.»

З щоденника доктора Галини Кержськой

***

Пройшло пів року виснажливої та наполегливої праці перш ніж настав вирішальний день. День коли науковці повірили тій дурні яку так ретельно підсовували приладам Наг з Каа, і вирішили що можна здійснювати стрибок. Нервувалися всі, особливо телепати, хоча зовні трималися навдивовижу спокійно. Аби втілити замислене їм треба було діяти виважено та швидко, доки всі не запідозрили, що щось не так. Головний спеціаліст вірила, що вона самостійно прийняла рішення: у разі успіху серії експериментів провести кілька дослідів в лабораторії на “Зеленій Планеті”. Тому на катер, переобладнаний у польову лабораторію, хлопці потрапили разом з особистими речами.

Всього на борту окрім телепатів було ще шестеро членів екіпажу і п’ятеро науковців. Хлопці вирішили що діяти почнуть коли до Гіппер-брами залишиться менше пів години, якраз всі будуть поглинені приготуваннями до стрибка. Науковці з їх обмеженим світоглядом наврядче збагнуть те що знали телепати. Тому просто треба прибрати все зайве та підготуватися до власного експерименту. Наг мав зайнятися командою, а Каа підготувати лабораторію.

-  Я вас полишу на секунду, - одними губами посміхнувся Наг до пані Кержськой.

- Звісно, - кивнула та, -  але не затримуйся. Скоро стрибок, а ми про всяк випадок обшили цю кімнату екранами. Якщо все піде погано це може стати вашим останнім шансом.

- Дякую за турботу. – кивнув Наг і вийшов.

Голова команди науковців підійшла до Каа аби особисто виміряти його пульс. Рівний та спокійний.

- Ви абсолютно не хвилюєтесь? – запитала стурбована жінка.

- Навіщо? – холодним тоном запитав телепат. – і, вам, раджу заспокоїтися.

Від байдужості голосу в науковця щось кольнуло під серцем, кімната попливла перед очима, тіло налилися важкістю і зморена роботою жінка впала прямо в міцні обійми Каа. Десь на межі відчуттів Галина почула стурбовані голоси підлеглих:

- Що сталося? Пані Кержська! Як вона?

- Все гаразд. – холодно відповів Каа, - нема чого хвилюватися. Заспокойтесь.

Як підлеглі попадали з ніг там де стояли Галина вже не побачила.

Наг повернувся якраз коли Каа домальовував останні символи у колі, що описувало велику п’яти конечну зірку. Поряд з нею була розташована точнісінька така сама  Непотрібне обладнання та мирно сплячих науковців Каа прибрав до однієї зі стін просторого ангару.

- Справу зроблено. – промовив Наг крокуючи до своїх речей. – Я гадав ти використаєш коло геніїв Юпітеру, воно дало кращій результат.

- Ні, - відповів Каа підводячись, - Великий Пентакль універсальний, інші можуть не спрацювати бо мають вузькішу прив’язку.

- Твоя правда, - кивнув Наг знімаючи кітель. – краще перестрахуватися.

Скинувши берці Наг вишпортав зі своїх речей десять довгих свічок. Не гаючи часу хлопці розставили їх на кінцях зірок.

- Так, давай повторимо ще раз, - зручніше влаштовуючись в середині свого пентаклю промовив Каа, - ми маємо контролювати всі свої відчуття. І приглушити власне екстрасенсорне сприйняття оточуючого світу.

- Аби все вдалося, - продовжив Наг, - ми маємо вловити “Пульс Планети” від нього дотягнутися до зірки сконцентруватися на ньому і тримати як маяк. Потім вловити наступну, найближчу. Потім наступну. І так до самого кінця.

Зараз жодна пересторога не була зайвою бо враховуючи їх теперішній рівень найменша помилка коштуватиме життя.

- Саме так. – кивнув Каа.  – готовий?

- Починаємо.

Телепати заплющили очі та сконцентрувалися. Підкоряючись їх волі по черзі спалахнули крихітні вогники на свічках. Спочатку мерехтливі та кволі, потроху вони вирівнялися так само як і дихання телепатів. Люди звільнили розум від зайвих думок, страхів та мрій. Почали прислуховуватися до власного дихання. Серцебиття. Пульсування нервів. Діставшись най глибший рівнів, най відаленіших куточків тіла вони звільнилися від цієї клітки. Різко розширивши межі свідомості, полишаючи десь далеко той маленький кораблик, що наближався до велетенської споруди Гіппербрами. Вони розчинилися у холодній безодні космосу відчуваючи як крізь душі котяться хвилі сонячного вітру. Та це був лише початок. Тепер треба вловити набагато менш помітні коливання. “Пульс планети”. Унікальну частоту що випромінювалася від планети у космічну безодню. Коливання модулюючи які люди примудрилися передавати повідомлення швидше за світло. Тепер від нього, як від електрону до ядра атому, треба спрямувати думку до зірки. Вловити напрям і пройти по ньому доки погляду не постане безодня світла у всій первинній величі термоядерного синтезу. Та насолоджуватися видовищем довелося не довго. Зовсім поряд, зароївся та загудів роздратований вир мезонів, яких потурбували нахабні люди. І раптом простором прокотився важкий удар, ніби у озеро жбурнули каменюку – відкрилася брама.

Лише на коротеньку мить телепати втратили контроль піддавшись хвилюванню та швидко опанували себе зосередившись на зірці, що мала стати їх поводирем у смертельному тумані. Вогонь свічок позеленів, а давні символи, накреслені маркером на підлозі, почали ледь помітно світитися, та телепатам наразі було не до спецефектів. Усе їх єство було зосереджено на тому аби вижити.

Океан Хіггінса зустрів небажаних гостей вкрай вороже. Та навіть у кошмарних снах вони не могли уявити з чим доведеться зіткнутися. Біль, що зазвичай притупляли наркотики та екрани, навіть порівняти не можна з тим що накотилося  зараз. Голоси тисяч і тисяч зірок злилися у хаотичний галас. Вакханалію ритмів та енергії, що вп’ялася у мозок роєм роздратованих бджіл. Секунди розтягнулися у роки, століття повільного катування у пеклі. В горлі пересохло, серце шалено калаталося у грудях, а мозок стогнав не витримуючи навантаження. Здавалося що ось-ось вщухне, розтане у суцільному галасі пульс зірки яку вони полишають і прийди кінець.

Та йшов час і залізна воля телепатів потроху брала гору над космічним хаосом. Підкоривши власній рішучості та жазі до життя первинну силу природи вони вхопилися за іншу зірку, відокремивши її голос від оточуючого лементу. А потім за іншу. І так, ніби по купинах у болоті вони, стрибали у перед туди де чекала брама до космічного суходолу.

Аж раптом Каа звернув увагу що серед голосів зірок, хаотичних та непевних є інший, стабільніший. Постійно виринаючи та зникаючі у шаленому вирі мезонів зірки були непевними орієнтирами, а цей своєю стабільністю манив як маяк у штормі. Ризикнувши дотягнутися до нього Каа відчув щось набагато потужніше за зірку. А десь далеко на межі відчуттів, майже за обрієм його свідомості, непевними обрисами у мутній воді, пливли подібні орієнтири. Але що це? Центри галактик? Чорні діри? Якщо припустити що планети беруть свою частоту викривлюючи коливання зірки, а зірки тоді мають відбивати пульсування центру галактики. Та галактики купчаться у Метагалактики, а ті, можливо, у щось ще більше. Цікаво чи є десь центр Всесвіту? Абсолютне джерело?

Та хід роздумів Каа перервали голоси що випірнули з космічної безодні:“Нащо ти прийшов сюди?...Небезпека! ...  Що ти шукаєш? ... Ти певен у своєму товариші? ... Хто ти такий?... Біда зовсім поруч...”

Хай там як та ще жодного разу в житті Каа не доводилося бачити чи чути справжніх духів. Що це були за голоси, і чи голоси це були взагалі, він не знав, але точно не збирався нехтувати таким застереженням. Телепат повернув увагу до корабля, що зараз ніс його зболене тіло крізь гіпперпростір, і помітив що з усієї команди живим лишився один пілот що мав вивести катер з у звичайний космос. На одну коротку мить Каа втратив рівновагу і розлючений рій мезонів опік його свідомість.

“Що ти зробив?” – оговтавшись протягнув він запитання до мозку друга.

“Прибрав зайвих” – відповів Наг марно намагаючись приховати роздратування.

“Я бачу. Та нащо було їх вбивати?”

“Яка різниця?” – Наг припинив ховатися і Каа відчув усю ту злість та ненависть що роїлася кублом змій навколо серця друга: “Невже ти не помітив. Ми досягли того чого прагнули! Всесвіт тепер належить нам! Уяви скільки телепатів тільки мріють про наші можливості. Ми зможемо правити людством. Ми наступний крок еволюції, а ті, так звані звичайні люди, мають слугувати нам, а не навпаки.”

“То ось для чого все це тобі було потрібно?”

“А ти хіба не за для цього сюди прийшов” – думкам Нага дедалі важче ставало продиратися крізь ревіння мезонів довкола.

“Одного дня, життя кинуло маленькому хлопцю виклик, до якого і досі не готова людська медицина. І хлопчик вирішив що виживе і досягне чогось, аби його існування не було марним” – відповів Каа

“Але кому і що ти довів ставши примарою про існування якої знають одиниці?” – знову насів Наг

“Самому собі” – відрізав Каа: “Для початку цього досить. А тепер ми зіткнулись з чимось абсолютно нечуваним. Нам випав шанс осягнути саму сутність буття, будову всесвіту. А це куди як важливіше за чергову зміну влади”

“Ти серйозно? Зібрався повернутися у клітку, аби ті науковці штрикали тебе голками?” – заперечив Наг: “Я пам’ятаю твої слова про те що телепатами не народжуються, а стають. Але в нашому випадку правильно казати: Богами, не народжуються. Лише уяви - ми будемо провісниками нового світу. Пророками в легендах прийдешніх поколінь.”

“Наг, це дурість. Ти обмежуєш себе.”

“Ні, Каа, це ти женешся за якимось ефемерними фантазіями, а я розмірковую реальними категоріями. Підкорятися наказам купки нікчемних створінь – ось це справжнє обмеження!”

Дедалі важче ставало підтримувати контакт. Дедалі сильніше тиснула на них лють всесвіту. Всесвіту якому кинули виклик двоє нахаб, чиє життя ледь помітний спалах. Метелики одноденки, що раптом уявили ніби можуть підкорити собі Вічність.

“Ти зі мною?” – запитав Наг.

“Ні” – холодно відповів Каа,: “ Я хочу більшого.”

Продовжувати розмову далі не було ні сил, ні сенсу, і телепати сконцентрувалися на єдиному що по-справжньому мало зараз сенс: пережити цей стрибок.

***

Коли корабель полишив гіперпростір від несподіваного полегшення Каа втратив свідомість, а оговтавшись лишився єдиною живою людиною на борту. Схоже Наг оклигав раніше, вбив науковців, та зник полишивши по собі повідомлення, приховане у думках Каа:

“Одного дня, друже, ти збагнеш, що був неправий і тоді приєднаєшся до мене. Я чекатиму.”

Але Каа вже знав, що не приєднається. Відчувши Пульс Всесвіту, його силу та велич, телепат усвідомив наскільки дріб’язковими є люди з їх кумедними мріями, страхами та надіями. Та аби бодай наблизитися до такої сили Каа потрібно досягти значно більшого, того про що він навіть мріяти не міг. Але поки що телепат не мав жодного уявлення як це зробити. А Наг? Іти шляхом дрібного тирана яким через сто років матусі будуть лякати дітей? Ні витрачати на це свої сили Каа не збирався. Можливо старий друг зрозуміє, що людство можна використовувати не ворогуючи з ним. Бо не треба ставати королевою бджіл аби ласувати медом, лише дбайливим бджолярем.  Якщо ж ні то цілком ймовірно вони з Нагом опиняться по різні боки барикад, бо зміна системи влади могла зашкодити планам Каа.

Наг не правильно розрахував ментальну міну і тому корабель втративши керування в останній момент впав у передмісті. Але це навіть було на краще бо дало можливість оговтатися та поміркувати над усім що сталося. Тому до прибуття рятувальників Каа вже мав подальший план дій.

***

Кумедно було спостерігати за тим як слідчий намагався погрожувати та тиснути, особливо вже знаючи кінцевий результат. Ще кумедніше було читати у його пам’яті документи по справі. Ті двоє телепатів що спостерігали за всім з сусідньої кімнати, навіть не помітили як Каа обійшов їх захист. Хоча ще рік тому він і сам не міг уявити що таке можливо. Але цей подив, як і решта емоції, не відбилися на спокійному, ніби вирізаному з каменю, обличчі Каа. Навіщо витрачати енергію, для якої є корисніше застосування?

Найбільше з усіх матеріалів слідства Каа зацікавив особистий щоденник голови лабораторії Галини Кержської. Виявилося що читати такі нотатки навіть корисніше ніж порпатися у людини в голові, бо там завжди можна знайти най важливіще чи найприхованіше.

Схоже слідчий здогадався, що підозрюваний скоро змінить свій статус, тому сьогодні тис особливо сильно. Та Каа вже чув, віддаленими коридорами, луну кроків, що несли наказ про термінове звільнення особливо важливого спеціаліста. Звісно рапорти командування читало, але зараз їх не цікавили подробиці того як і скільки людей загинуло. Цікавило лише два питання: де подівся Наг і коли Каа зможе розпочати підготовку інших телепатів? Тож поки що все іде за планом. Справу замнуть під розпливчастим висновком: «ментальний вибух» А підготовка інших телепатів та наказ знайти та знешкодити Нага, дають Каа майже повну свободу дій та необмежений доступ до ресурсів Імперії.