Про Форум, пиріжки та майстер-клас (відгук engineer )

Починатиму, як це зазвичай і робиться, з початку. Або, навіть, ні – не з початку, а з передпочатку і поступово писатиму зроблені висновки. На Форум видавців збиралася давно – тижнів так із два – то думала їхати, то передумувала – зрештою таки поїхала. Погода обіцяла бути теплою, заходи – цікавими. Із заходами не прогадала, але погода... Висновок 1: не варто дивитися прогноз погоди на тиждень вперед.

Спершу пішла до проспекту Свободи – купила одну книжку, яку хотіла. Ще одну хотіла, але менше, тому й не знайшла (бо не надто шукала – куплю, може, вдома).

Далі була лекція Марії Галіної про вампірів – цікаво. Правда, з книг, про які вона згадувала, я не читала жодної, тому якусь частину інформації, на жаль, осягнути не вдалося. А ще у п. Марії приємний голос – мені сподобалося як вона говорить =)

А після лекції почався майстер-клас. В ньому я не планувала брати участь – думала так, посиджу десь скраю, послухаю. Оповідання мої на останній Мантикорі були такими, що їх варто було взагалі ще на компі тримати =) Коли й мені раптом запропонували своє оповідання прочитати – сказала, що там нічого розбирати. Але я не з тих людей, яких довго треба просити – скоро погодилася =) Чому нічого розбирати? От я подумала, що оповідання це як пиріжки – деякі гарно випечені і смачні, деякі глевкі, а деякі ще не зовсім готові. Так от, моє було цілком сирим пиріжком – його треба було ще спекти =) А який сенс на дегустацію пиріжків подавати сирі? Правильно – ніякого! Ну й казала, що розбирати нічого, бо недоліки і так всім очевидні. Висновок 2: не варто годувати людей сирими пиріжками =)

А тепер переходжу до, власне, майстер-класу. Говорити, певно, варто на прикладі свого оповідання – на себе я не ображатимусь, якщо скажу щось не те =)

Виявилося, що лише мені не прийшлося нічого скорочувати при написанні, тому учасники заходу зрозуміли про що воно. Висновок 3: якщо хочете, аби вас зрозуміли, то варто добре думати що скорочуєте. Бо я, виявилося, не зовсім зрозуміла, що хотіли сказати автори інших оповідань, а деяких і зовсім не так зрозуміла. В чому проблема? Думаю, що інколи той, хто пише, не зовсім розуміє що з того має вийти і не обмежує об'єм тексту навіть тоді, коли він завідомо має бути обмеженим. Мені, коли писала сама, скорочувати не доводилося. А от співавторське з попередньої Зоряної Фортеці довелося добряче повкорочувати. В чому справа? Певно, в темпі (якщо це можна так назвати) написання – тут вже хто як пише – я пишу досить стисло, а от Ігор Сілівра писав об'ємніше. Чому так? Підозрюю, що як людина, яка в той час писала ще й велику форму, він тягнув з собою ширину. Так, це добре, коли людина може пододавати деталі, які грають на текст, коли вона може писати багато і по суті – це класно, але у великому за обсягом творі. В короткому це трохи не на руку – тут варто кілька влучних мазків. (Так, до слова – Ігор молодець, а ото наше оповідання мені дуже навіть подобається =) )

Думаю, в різні моменти людям цікаве різне. Мене, наприклад, написання великих форм аніскілечки не цікавить, а от мініатюри прецікава річ. В коротких оповіданнях можна рости не вшир, а вглиб. Вважаю, що це дуже цікаво додавати обертонів оповіданню не множенням персонажів та розмаїтостями описів, а вплітанням символів, інверсій (цим я, певно, зловживаю), багатозначностей. Але тут головне не загратися (було в мене так з одним моїм оповіданням). Висновок 4: не варто перетворювати оповідання на філологічні вправи. Це я більше про те, що не варто писати всякі вигадливі фрази, порівнянні і т.д. лише тому, що це видається красивим – так можна людей зовсім збити з пантелику =)

Особисто для мене ще важливо для чого написане оповідання, яка його ідея, які висновки можна з цього всього зробити. Як на мене, без ідеї текст лишається лиш вправлянням у красномовстві. Певно, не така важлива композиція, як наповнення – і з етюду можна зробити висновок. Висновок 5: коли пишете, варто думати для чого пишете.

Казали мені якось в коментах, що вважають мініатюру таким собі недооповіданням. Але ж це не так! Висновок 6: варто розуміти що пишете. Коли пишете мініатюру, то варто розуміти, що це повноцінний твір, а не качан від оповідання. Чомусь ніхто не каже, що оповідання це обгризена повість, а повість це якийсь недороман. Це все різні форми і потребують різних підходів. Так, скоротити завжди можна, але якщо надто скорочувати, то й вийде не мініатюра, а саме недооповідання. Думаю, варто хоч приблизно оціновати що можна втиснути в заданий об'єм.

Непогано було б задумуватися над питаннями що?, для чого? і про що? Тоді стає легше:

що? – мініатюра – значить, мінімум героїв та сюжетних ліній, не надто великий проміжок часу і т.п.;

про що? – про те, як А зустрів Б і що з ним після того сталося;

для чого? – аби показати як може вплинути на людину випадкова зустріч.

Тобто все просто – головне думати =)

Атмосфера була якась дружня і тепла – зовсім не хотілося так швидко бігти... Дякую всім приємним людям за те, що вони такі приємні =)

Sergiy Torenko