1
Годинник на центральній вежі почав видзвонювати полудень. Витончений передзвін супроводжувався цілою виставою маріонеток, причому щоразу іншою, і лише після того як біла фігурка проштрикнула мечем чорну, вдарили куранти. Із першим ударом принц Сиґізмунд ступив до коридору, під час сьомого схвально кивнув гвардійцям, що незворушно застигли на чатах і з останнім увійшов до зали.
Шляхта перезирнулась, хтось ледь помітно повів бровою, відмічаючи позерство принца, хтось відмітив, що той вдягнув не всі нагороди, а лише бойові, добуті власною доблестю та, подекуди, кров’ю. А хтось відмітив, що у принца на перев’язі зовсім не церемоніальна шпага.
Втім, регламент це дозволяє.
Принц чемно вклонився порожньому трону і трохи нахабно схилив голову перед кожним із регентів.
– Ваша високосте, – почав перший регент, колишній довірений радник старого короля. – Нещодавно вам виповнилось двадцять років
«І ви придумали новий трюк, щоб не передавати мені владу, – промовчав принц. – Рік, ще тільки рік».
– Ваша правда, перший регенте.
– Ваша високосте, ми прагнемо передати вам Республіку[1] сильною і процвітаючою, – подав голос другий регент. – І, напевне, прийшов час вам прийняти на себе тягар влади.
Королевичу Сиґізмунду вдалось ніяк не проявити здивування і збентеження від цих слів. Невже? Чотири роки, як він уже міг би бути правителем, але регенти весь час знаходили якісь перепони передачі влади. І чого б це вони зараз змінили свою думку?
– Ваша високосте, другий регент вірно сказав, – знову подав голос перший регент. – Ви уже чотири роки як повнолітній, ваша звитяга на полі бою загальновизнана, як і ваш талант воєводи. Ваш родовий маєток в бездоганному стані, тож… – «Зараз він щось придумає…» – як тільки ви, як велить звичай, виберете собі дружину, ми передамо вам королівський вінець.
Принц тільки схилив голову, чекаючи продовження. Як він і підозрював, розмова на цьому не закінчилась.
– Мій пане, – перший регент піднявся, спираючись на простий дубовий жезл. – Я віддано служив вашому батькові, і, сподіваюсь, віддано служитиму й вам. Хоча… – він хитро усміхнувся, – вважаю що ви дозволите мені доживати старість в маєтку десь на південних островах.
Принц мало не почервонів – до численних земель першого регента південні острови не відносились, але саме туди він у мріях відсилав старого недотепу. Та й то, виключно з поваги до пам’яті батька, решту членів регентської в тих мріях чекав кат.
– Я думаю, що ваші заслуги не будуть забуті.
Регент зітхнув.
– Мій пане. Республіка Трьох Народів зараз в дуже, дуже складній ситуації. Нас чекає велика війна і єдиний шанс її уникнути – ваше одруження. Вибрана належним чином королівна забезпечить мир державі.
«Он як вони вирішили повернути! Начебто і передати владу, але й залишитись при своїх! Ох ні, дідугани, це не у вашій владі!»
– Невже ви натякаєте мені, що я здатен порушити Pacta conventa[2]? З усією повагою, – принц наче ненароком стиснув руків’я шпаги.
– Ні в якому разі! – У регентів вистачило глузду прикинутись збентеженими. – Всі ми певні у вашому слові. Мій принце, саме принцеса Інгеборга повинна стати вашою дружиною. Сніговий Король вже вислав посольство.
«Ну, вже ні!» Проте йому вистачило глузду не сказати цього вголос.
Втім, цього дня йому ще не один раз доводилось залишати свою думку при собі.
На дивину, сейм не звівся до пустопорожньої балаканини, а засідання закінчилось просто таки неймовірно швидко. Вже в другій половині дня від королівський палац покинула розкішна карета та загуркотіла бруківкою. На якусь мить вона у вузькому переході порівнялась з іншим, набагато скромнішим екіпажем, а потім помчала геть за місто в напрямку мисливського будиночка королівської сім’ї. Дуже пильний спостерігач помітив би, що постать в розкішному одязі вже інша.
А принц тим часом піднімався вузькими кам’яними східцями аж на верхній поверх нічим не примітного будинку. Гарно змащені двері відчинились без жодного скрипу й принц кілька подихів милувався доладною дівочою фігурою, що схилилась над листом.
– Моя панно…
Дівчина здригнулась, її обличчя осяяла щаслива усмішка й вона кинулась гостю на шию.
– Мій любий, мій пане, моє життя….
Коли закохані змогли відірватись одне від одного, дівчина заглянула принцу в очі.
– Мій пане, ви чимось стурбовані?
– Ох, мила моя Долянко… навіть не знаю, що розповісти тобі.
І принц почав розповідати про ранішнє засідання сейму, про вимогу регентської ради, про їх боязнь втратити владу та про війну, якою вони його вирішили залякати.
– То війни насправді нам не загрожує? – тихо запитала Доляна.
– Важко сказати, – потер чоло принц. – Розумієш, мила, недооцінювати північників теж не варто. У них сильний флот, їхні гармаші – справжні чортяки на полі бою, а їх мушкети та обладунки – чудова здобич. Важка тільки, кривава здобич. Один з міністрів сьогодні розповідав, що вони постачають в Республіку більше половини заліза.
– Багато заліза, багато зброї…
– А їх армія загартована боями, Сніговий Король зміцнив державу. Йому усі коряться, не те, що… – Принц стиснув кулак.
– Я розумію, чому регенти бояться, – Доляна пригорнулась принцу до плеча. – Мені теж страшно!
– Люба, мила моя, не бійся. Ти ж знаєш, що я теж не найгірший воєвода.
Принц лукавив. Після того як він розібрався з південною конфедерацією, став гетьманом двох земель із трьох та придушив рокош[3] його офіційно визнали кращим воєводою Республіки з часів Любомира Сміливого. І перебільшення в цьому було зовсім невелике.
– Я щоразу молюся за тебе, – прошепотіла дівчина.
– Бачиш, мила, у них армія не стала більшою, вони її взагалі втратили. Сніжний Король старий, а хтось із його радників вирішив, що раз не може купити найманців та покластись на знать, то він візьме до армії холопів. Та полк крилатих гусар розжене їх нагайками! Вони й самі розбіжаться, побачивши стальну лавину.
– Ти так вважаєш? А тато каже інакше.
– Твій тато – гарний вояка. Але він тримає кордони зі степняками, що озброєні луками та одягнені в шкіри.
– Не кажи!
– Мила, наша важка кавалерія найкраща, ти вже мені повір. Так, добре навчена, озброєна та дисциплінована піхота може не боятись кінноту. І то, тільки за умови, що пікінери, саме пікінери, мила, складають кістяк армії. У Сніжного Короля пікінери хороші, не гірші за моїх гвардійців. Та їх мало не більше, ніж нашої гвардії. Отже полк пікінерів – і десять полків мушкетерів, уявляєш? Пробач, я, мабуть, незрозуміло кажу. Отже у нашого сусіда є чудові гармаші й гармати, чудові мушкети, але в нього зовсім немає армії. Тому я плював на їх погрози.
– То ти не будеш женитись? – з надією подивилась на коханого дівчина.
– Чому не буду? Pacta conventa, моя обіцянка… її не позбутись. Проте панна Інгеборга нехай пошукає собі пару в іншому місці, я хочу, щоб моєю королівною стала ти! Я змушений погодитись із рішенням регентів, проте ніхто не забороняє мені визначити, що вони вирішать! Я, гетьман двох земель, твій батько – третьої. Тож нікуди вони не дінуться!
Панна Доляна тихо скрикнула, притиснувши руки до грудей.
– Хіба так можна?
– Заради кохання можна все! А наше кохання кріпить єдність держави!
Доляна щасливо усміхнулась.
– А моя сестричка, Оленка, теж заміж зібралась. За полковника!
– От бачиш! Обійми мене…
Втомлений любовними втіхами, принц мало не пропустив передзвін годинника. Так до пуття й не вдягнувшись, він кинувся вниз стрімкими сходами й заледве встиг ускочити в привідчинені дверцята карети, що саме пригальмувала у вузькому перевулку.
– Ваша високість, ви мало не припізнялись, – прокоментував головний конюший, допомагаючи принцу привести одяг в порядок.
– Але ж встиг! – буркнув принц. Виправдовуватись він не любив. – Що там у тебе? Ти ж, наче, мав би бути в північних землях.
Несподівана поява головного конюшого завжди передвіщала проблеми.
– Був, – коротко відповів той. – Довелось повертатись. Деякі із мої людей дозволили собі надто вільно розпоряджатись фінансами. Чесно кажучи, я це помітив випадково, але…
– Знову потрібне золото? – розуміючи кивнув принц.
– Ні, – повільно, неначе не вірячи у власні слова відповів конюший. – Останній обоз привезе не тільки десяток нових фузій, а й навіть гармату. Мене турбує схід. Гетьман Зіновій знову веде переговори зі степняками та Низовим Військом.
– Облиш, невдовзі Великий Князь Зіновій Богдан буде вірним союзником, а якісь переговори там весь час ведуться. Чекай, твої люди, вони що, справді вкрали гармату? І ще й зекономили при цьому? Знаєш що, давай-но відкличемо їх, а то ранком у сеймі такі дурниці слухав! Ну кому цікаво, що на що саме витрачають гроші купці північників? Та хоч би й на дівок!
Конюший, а насправді голова найефективнішої у світі таємної служби Республіки, пильно глянув на свого патрона.
– Мій пане, може все-таки пригадаєте, на що саме купці витрачають золото?
Принц потер чоло.
– Дурня якась. Зерно беруть, солонину, рибу… дійсно дурня, бо готуючись до війни вони нам продають сталь і зброю.
– Отже продукти, – підсумував конюший. – А мої агенти викупили гармату яку, начебто, пошкодили при навчаннях, за баржу зерна. Сусідам потрібні харчі більше, ніж зброя, якої у них й так досить. Буде війна.
– Вони вже висунули ультиматум. Ти дуже доречно повернувся, невдовзі розпочнеться конкурс наречених, а потім я візьму всю владу. До тих пір, поки Сніговий Король вважає, що його дочка стане королевою, війни не буде. А після, доведеться навчити його, що війни виграє не зброя, а люди. Для тебе нове завдання – я бажаю, щоб…
І принц почав ділитись думками як правильно трактувати pacta conventa.
Вислухавши, конюший мовчки схилив голову.
Підпалити ґніт. Надкусити патрон. Засипати порох. Закласти пиж. Закласти кулю. Насипати порох на полицю. Покласти мушкет на підпорку. Залп!!! Цілитись не потрібно, на відстані ста кроків попасти у щось менше за будинок можна тільки чудом. А в людину, навіть у вершника, з тридцяти кроків можна вцілити лише при великій удачі. Але коли на тебе котиться стальна лавина промахнутись важко. Не панікувати! Відбігти за шостий ряд, надкусити патрон… Ззовні це нагадує велетенського равлика що повільно задкує, плюючись вогнем та свинцем. Замурзаний командир в капітанській формі дивися на незвичайний, мабуть неймовірно дорогий годинник аж із трьома стрілками. Найжвавіша, тоненька, оббігала циферблат трошки менше, ніж за пів хвилини. Якраз за такий час атакуючі кірасири наближаються до піхоти.
Баз-бах-бах-бах-бах… Стій!!!
Не чекаючи поки пороховий дим розвіється, принц зістрибнув із коня й підбіг до гвардійців.
– Бовдури, не встигли! Шість! Розумієте, ви маєте вистрелити шість разів! Шість шеренг. Перша стріляє і відбігає назад, друга стріляє і відбігає назад, і так аж до шостої! Інакше вас порубають! Ще раз!
Гвардійці неохоче підкорились, капітан відійшов й демонстративно дістав годинник.
Бах-бах-бах-бах-бах-бах!
Цього разу гвардійській сотні вдалось відстрілятись вчасно, проте на останньому етапі караколь[4] збився і стрій втратив чіткість. У справжньому бою це могло б коштувати всім життя, а могло б і обійтись легеньким переляком – мушкетери відступили б під прикриття пікінерів а ворожа кавалерія, умившись кров’ю, вже б давно дала драла.
– А чому шість залпів? – він дзвінкого жіночого голосу, що пролунав мало не над вухом, капітан аж підстрибнув.
– Якраз стільки можна встигнути поки не підійде атакуюча кавалерія.
– Знаєте… – незнайомка ковзнула поглядом по формі та впевнено продовжила, – капітане, б’юсь об заклад, що я на кареті проїду останні чотириста кроків значно швидше, ніж ви встигнете зробити шість залпів. Навіть трьох не встигнете.
– Панно, – капітан оговтався і втратив терпіння. – Вочевидь ви добре знаєте, як атакують рейтари. Повірте, це зовсім не так, як розповідають юні шляхтичі у салонах, галопом майже ніхто не атакує. Рейтарам треба й ряди тримати і двічі стрельнути із пістолів, а вже аж потім, підвісивши їх до поясу та витягнувши шаблі… Повірте, гвардія встигає зробити шість залпів!
– Вірю, – не збентежилась дівчина. – А якщо вони не стрілятимуть із пістолів?
Капітан взявся відповідати і раптово замовк, пригадавши вирішальний бій останнього рокошу. Тоді триста крилатих гусарів південної конфедерації прорвались крізь залпи гвардії і тільки чіткий маневр пікінерів врятував королівське військо від поразки. І залпів тоді прозвучало менше, ніж шість. Набагато менше.
– Панно, а що ви тут робите?
– Я у столицю направляюсь, – пояснила дівчина, почула вистріли і стало цікаво.
Оце так! Стало цікаво їй!
– Панно, тут, звісно безпечно, але ніхто не гарантує, що стріляють саме гвардійці а не розбійники.
– Розбійники? Із сотні мушкетів? Залпами? Під столицею? – Дівчина уважно подивилась на капітана, немов сумніваючись в його глузді, пирхнула і примружила очі. – Ну якщо тут настільки небезпечно, то, може, проведете мене до столиці? Знаєте, я тут вперше, а від розбійників, особливо від цілої сотні, мій почт мене не захистить.
Сам не розуміючи чому, капітан погодився і поплівся за панною до її карети. З деякою зловтіхою він вмостився в брудному одязі на оксамитові подушки, відкинув плащ та глянув у віконце.
– І ви так запросто залишили роту? – із здивуванням поцікавилась незнайомка.
Аж тепер капітан зміг розгледів її – високі, повні груди, тонка талія, навіть не затягнута корсетом, делікатні шкіряні рукавички та виразні очі з-під вуалі.
– Роздивились? – так само глузливо запитала дівчина.
– Впораються без мене, – капітан вирішив проігнорувати друге запитання. – Панно, дозвольте запитати куди вас слід провадити?
– Поки що в столицю, а далі видно буде, – милостиво відповіла панна. – То все-таки, шановний капітане, може розповісте чому на вашу думку кірасири не рознесуть вашого равлика[5] вщерть?
– Розкажу, – погодився капітан. – Просто так не роблять. Мушкетер може звалити навіть важко броньованого лицаря, а пікінери можуть забезпечили піхоті імунітет до кінноти. От тільки це «може» сугубо теоретичне і діє лише для найкращих загонів найманців чи елітних частин на кшталт гвардії. Щодо інших… Ви бачили атаку крилатих гусар? Уявіть собі, що ця лавина несеться на вас, і вже ніщо її не спинить! Тут тільки залізна дисципліна та багаторічний досвід допоможуть встояти на місці. Нормальний командир ніколи не пошле гусарські хоругви супроти такої піхоти, він атакує фланг, почне маневрувати… Гусарія – основна сила Республіки і вона непереможна.
– Так вже й непереможна? Ви воювали?
– Доводилось, – усміхнувся капітан. – Про останній рокош та південну конфедерацію чули? І, повірте, гвардію муштрую не просто так. Та й бачили ви тренування фактично новачків а зовсім не ветеранів гвардії. Ну от, ми й у столиці, куди, панно, вас далі провести?
– Навряд чи вас туди пустять, – уже щиро зітхнула дівчина. – В королівський палац.
– Чому б не пустити? Пустять. Врешті-решт я капітан королівської гвардії тільки формально. Традиція така – майбутньому королю служити в гвардії в чині капітана.
– То ви принц? – знову ахнула дівчина. – Тоді, ваша високосте, я, мабуть, ваша наречена, принцеса Інгеборга. От і приїхала інкогніто, називається.
2
Примхливий відблиск свічок в очах дівчини не дозволяв вгадувати її думки, проте король надто добре знав свою дочку, щоб не здогадатись про несказані нею слова.
– Так, ваше високосте, – повільно повторив він, – ви виходите заміж за королевича Сиґізмунда. Питання обговоренню не підлягає.
Принцеса не відповіла, тільки кутики вуст затремтіли, видаючи той холод, що огорнув її душу.
– Так, ваше величносте, – врешті сказала вона. – Але… тату, запитати можна?
Король зітхнув.
– Питай, доню.
– Чому?
Принцеса Інгеборга заміж не хотіла. Тобто, вона пам’ятала, що принцеси – розмінні монети королів якими завжди розплачуються за вдалого союзника, за мир, за укріплення одних зв’язків і руйнування інших. Проте будучи молодшою із дочок сподівалась, що колись її чекатиме тихий монастир де вона вестиме спокійне життя серед сестер-послушниць, бібліотечних книг та роздумів.
Король зняв хутряну мантію та накинув на плечі дочки, знову зітхнув та присів поруч.
– Ти знаєш, що я перетворив колишню Унію на єдину державу, об’єднав народи під однією короною, збройною рукою змусив усіх із нами рахуватись. Поки що моя влада міцна.
Король відкашлявся.
– Я хворий. Не заперечуй доню, я скоро помру. Може цієї зими, може наступної. Думаю, що буде далі? Твоя сестра, Христина, слабка і хвора. Графи риксроду і фракції риксдагу ладні вчепитись одне одному в горлянку як тільки відчують мою слабкість, вони вже погавкують. Я з жахом думаю про те, як їм доведеться ділити корону.
Король замовк. Мовчала й принцеса, дивлячись на батька.
– Так от. Якби справа була тільки в цьому, я б залишив владу риксканцлеру при дочці, хай би гавкали, але є ще одна біда: холод. Ти, мабуть, не пам’ятаєш, але зараз зими холодніші а літа – коротші ніж були раніше. І стають щоразу коротшими, наступають сніги. Вже зараз ми просто не можемо себе прогодувати. Слабка влада в таких умовах – смерть державі.
Король знову замовк.
– Нам потрібні нові землі, так?
– Так, доню. Нам потрібні землі Республіки. Взяти їх можна миром чи війною. Мій маршал Густав – найвидатніший полководець нашого часу, але він надміру честолюбний і дуже популярний в армії. Власне, він ту армію й створив. Його честолюбство і його армія… Він захоче корони. Христину він уб’є, а тебе, може, й ні, якщо підеш за нього заміж. Війну він обіцяє виграти… може й виграє. Він уже творив чудеса, наша зброя – найкраща, наша сталь – найкраща. Проте, доню, воює не тільки зброя і сталь, воюють люди, а королевич Сиґізмунд показав себе неабияким воєводою. Густав переможе, але війна розтягнеться на довгі роки і, може статись, що та перемога не буде нікому потрібна.
– Ти платиш мною за мир?
– За нові землі, доню, за нові землі.
– Ваша високосте, –посічений шрамами начальник почту відчинив перед принцесою двері покоїв. – Прошу вас.
Холодні кігті, що стиснули серце в мить, коли майбутній наречений назвав себе, так і не відпустили, виморожуючи душу.
– Ох, Карле, що ж мені тепер робити? – аж тепер принцеса дозволила собі трішки емоцій.
– Дівчинко моя, – наодинці Карл теж дозволяв собі дещицю вільності, – тепер тобі доведеться грати в цю гру до кінця. Кажучи правду, знайомство із принцом відбулось не найгіршим чином.
– Думаєш? Я виглядала такою дурепою, – схлипнула дівчина.
– Дурепою? Не думаю. Ти щиро казала, те, що думала, а це все ще цінується навіть коронованими особами. Враховуючи, що у тебе є суперниця, може все й не так погано.
– Суперниця? Але ж…
Інгеборга схлипнула і, нарешті, розплакалась. Карл присів поруч і, легенько погладжуючи біляве волосся дівчини, почав пояснювати.
– Твій батько уклав угоду із регентською радою та сеймом, проте королевич, схоже, зовсім не такий слухняний, як нам розповідали. Для тебе, дитинко, це й краще.
– Це так принизливо! Так принизливо!
– Ти мусиш, дитинко, мусиш.
Ранком Інгеборга нічим не нагадувала учорашню заплакану дівчинку, це була горда дочка суворої країни, що мужньо проходила етап за етапом. Карл піймав себе на думці, що його підопічна чудово впорається із усіма викликами, що підготує їй доля.
Проте королевич Сиґізмунд, несподівано прикрившись державною потребою, відбув зі столиці, заледве ушанувавши принцесу короткою, хоч і дуже ввічливою аудієнцією.
– Як він посмів! – зрозумівши, що від неї банально утекли, Інгеборга металась по своїх покоях. – Як він тільки посмів! Ця самозакохана Республіка з її пихатою шляхтою, цей бовдур королевич, що не зміг навіть виконати свій обов’язок, цей стариган регент, який ні за що не відповідає. Ох, краще б придивилась до маршала Густава!
– Моя принцесо…
– Мовчи, Карле! Так, і що мені тепер робити?
– Моя принцесо…
– Карле! Мовчи! Так, чекай, однаково принц не зможе переховуватись вічно, дата весілля призначена, тож мені потрібно тільки це все перетерпіти. Бібліотека! Покажи мені де тут бібліотека!
Через тиждень майбутню королеву вже знав весь палац, вона відвідувала костьоли, спілкувалась зі шляхтою, роздавала якійсь обіцянки й знаходила соратників. А одного похмурого вечора непримітний чоловік передав їй пухкий конверт. Цілу ніч в її покоях горіло світло а ранком принцеса наказала готувати карету й у супроводі свого почту покинула столицю.
– Принцесо, – вкотре наважився запитати Карл, тепер ми самі, може все-таки розповісте куди ми їдемо?
– До мого нареченого, – порушила мовчанку Інгеборга. – У нього є коханка.
– Моя принцесо, королевич Сиґізмунд – видний чоловік, і…
– Карле, мені байдуже, хто гріє йому ліжко, – в цю мить старий вояка побачив у рисах дівчини її батька. – Але його дівка замішана в заколоті, він це мусить знати.
– В заколоті?
– Милість королеви багато означає в Республіці й дехто поспішає її отримати, – дівчина махнула якимось пакунком. – Ходімо негайно, я знаю, де шукати Сиґізмунда.
– Он воно як! – Карл замислився. – Сподіваюсь, що ти права.
Старий вояка не став ділитись із принцесою своїми побоюваннями, проте невдовзі вона й сама все зрозуміла.
Напад відбувся не зненацька, та і як можна несподівано напасти коли дорога проглядається на милі в обидва боки? Але карета не надто пристосована до гонитви, тож невдовзі більша частина почту розвернула коней щоб затримати нападників.
– Моя принцесо, приготуйтесь.
Зблідла дівчина тільки кивнула, показуючи, що іще здатна рухатись.
– Попереду можлива засідка, ми поїдемо наперед.
«Не залишай мене, діду Карле», – захотілось крикнути Інгеборзі, проте вона знову тільки кивнула. Старий вояка як у воду дивився – невдовзі й попереду задзвеніла сталь, кучер зупинив карету і теж вихопив шпагу. Дівчина забилась в дальній кут карети, дістала заповітний ящичок, яким споряджав її Карл кожної подорожі й привідкрила кришку. Дзвін сталі віддалився, наче стих, але принцеса навіть не спробувала виглянути з віконця.
– Швидко, північники б’ються як чортяки, – пролунав поруч чийсь хрипкий голос. – Дівка певне давно утекла, нам немає чого тут робити.
– Пакет в кареті, – відповів дзвінкий жіночий голос.
«Сиґізмундова дівка», – руки в принцеси перестали тремтіти, вона ближче підсунула до себе валізу, стилет відчинила її.
– Вона тут, – чиєсь обличчя мелькнуло у віконці. – Зараз я…
Дверцята карети відчинились, груба постать на мить заступила світло, захрипіла і впала долі зі стилетом у спині.
– Принцесо? Принцесо? Не лякайтесь, тут тільки я. – Продзвенів жіночий голос. – Якщо можете, допоможіть виштовхнути цього кабана назовні, я не впораюсь.
– Чому ж не знаю, знаю вас. Ви – панна Доляна, фаворитка королевича Сиґізмунда, – спокійно відказала принцеса. І так само вдавано спокійно запитала, – Ви вирішили мене вбити власноруч?
– Вбити? Ні… – Голос задзвенів гірким сміхом. – Вбити мав інший, а я… Я не знаю.
Панні Доляні, нарешті, вдалось відтягнути тіло нападника та звільнити прохід.
– Я думала вас вбити, але… Тато, тобто Великий Князь, збирає армію. Він домовився зі степняками та бусурманами, він очолив Низове Військо. Він хоче бачити мене на троні, навіть якщо це приведе до війни! Я… я так не хочу! Вас, принцесо, мали вбити, ваш король розпочав би війну, і за підтримку сейм змушений був би платити шлюбом…
Панна Доляна замовкла, роздивившись, нарешті, суперницю.
– То що ж ви тут робите?
– Побачити вас хотіла, ви ж заберете його у мене. Його побачити хочу, адже ви відвезете мене до нього, так? А далі… не знаю. Може, в монастир.
Інгеборга уважно подивилась на суперницю та відсунула шкатулку. Панна Доляна аж тепер побачила, що принцеса весь час тримала в руці зведену пістолю.
– Я хочу в монастир, не хочу заміж, – раптом призналась принцеса. – Але якщо почнеться війна, то вона й монастирі не омине. Голод і руїна не оминуть нікого. Панно Доляно, як би я хотіла бути на вашому місці!
Дівчата подивились одна на одну.
– Панно Доляно, одна із нас може отримати те, що хоче. Виходимо з карети.
Коли дівчата вийшли назовні, до них вже хитаючись підбігав Карл. Рукав старого вояки став мокрим від крові, шпагу він тримав у лівій руці.
– Моя принцесо! – Старий захрипів.
Інгеборга підняла руку.
– Карле, будь свідком, – різко сказала принцеса. – Панно Доляно, владою, наданою мені кров’ю, оголошую панну Доляну графинею Мюрдальсйьєкудль. Графине, опуститься на коліно. Я, принцеса Інгеборга викликаю панну Доляну, рівну мені графиню Мюрдальсйьєкудль на дуель. Причина виклику – чоловік. Незалежно від результату дуелі, прошу вважати обов’язок честі та інші зобов’язання виконані. Гвардієць Карл, ви свідок.
Очі панни Доляни широко розкрились.
– Це означає, графине, що якщо загину я, це не буде причиною війни, а зобов’язання щодо мого весілля переходять на вас. Якщо ж загинете ви, то задля князя Зіновія Сиґізмунд вимушений буде щось зробити. Отже монастир… Монастир, це добре, – відволіклась принцеса.
– Моя принцесо, ні!
– Карле, мій гвардійцю і мій васале, ти суперечиш мені? – Інгеборга зверхньо глянула в його бік.
– Моя дівчинко, – старий гвардієць похитнувся ти притулився до карети. – Не гідно кронпринцесі битись із графинею. Не варто сюзерену викликати на дуель васала. Ні сейм, ні риксдаг не на це зважатимуть.
Принцеса розгубилась. Карл знову захрипів.
– Але панна Доляна – княжна, формально рівна вашому статусу. Її ви можете викликати на бій. Дитино, я буду свідком, гори воно все…
Старий солдат закашлявся, харкнув кров’ю.
– Княжно і графине Мюрдальсйьєкудль, ви приймаєте виклик? Беріть зброю та розходьтеся на тридцять кроків. По команді повертаєтесь та стріляєте. Незалежно від результату, всі борги вважатимуться списаними а честь – збереженою.
Коли королевич Сиґізмунд з піднятою по тривозі гвардійською хоругвою прискакав на місце події, він ще здалеку помітив як повільно розходяться дві такі знайомі жіночі фігурки, розвертаються, піднімають пістолі… Секундант опустив руку, все закрила хмара диму і тільки пізніше долетіли звуки пострілів.
[1] Res publica — громадська справа. форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, наприклад в Речі Посполитій найвищим законодавчим органом був сейм а король здійснював управління тільки між з’їздами сейму.[2] Pacta conventa (з латині - «загальна угода») - це різновид виборчої капітуляції, яка полягала між народом, тобто шляхтою, знаттю та новообраним королем при його «вільних виборах». Інший варіант – «коронаційна обіцянка»[3] Ро́кош (пол. rokosz - в буквальному значенні бунт, повстання) – офіційне повстання проти короля, на яке мала право шляхта для захисту своїх прав і свобод. Право на рокош як бунт проти короля походило з середньовічного права на спротив королівській владі. Юридичною основою для рокошу було право на відмову слухатися короля (non praestanda oboedientia)[4] Шикування при якому солдати міняються місцями після пострілів[5] Один із варіантів мушкетерського строю.
Коментарів: 33 RSS
1engineer10-09-2013 01:39
Мюрдальсйьєкудль -- це надто недоладна конструкція -- такого дивного нагромадження букв (збіг 6! приголосних -- л-ь-с-й-ь-й (друге й від є(й-е)) в укр. мові, наче, не спостерігається
льодовик Мірдальсйокудль (можете й Мюрдальсйокудль, але перший варіант, на мій погляюд, трошки кращий -- він ближчий за вимовою)
між цими абзацами Ви, мабуть, щось скоротили і тому вони не в'яжуться, та це дрібницяказка гарна -- цікаво читається, доладно написано (персонажі як живі , гарні діалоги і т.д.)
оповідання було б просто чудо, якби не одне "але"
ем... авторе, де закінчення?
те, що є, як на мене, на відкритий фінал не тягне -- розповідь просто обірвана на півслові, а я б почитала далі
цікаво, що Інгеборга викликала Доляну на дуель -- північні жінки з давніх давен були практично рівними чоловікам (до прикладу, за Сагою про людей із Лососевої долини Унн Мудра очолила експедицію із Норвегії через Фарерські острови в Ісландію, зайняла скільки хотіла землі, добре нею розпорядилася і достойно, як то кажуть, відійшла в кращий світ) -- добре, що автор, коли писав, брав до уваги такі культурні особливості
дуже добре, що продумані деталі
автор молодець! -- успіху Вам!
але от закінчення -- ну не їжте його!
2автор10-09-2013 09:58
Але в оригінальній назві, яку ви вірно навели таке сполучення літер наявне. Що поробиш, такі там назви. Як Ви помітили, автор відв'язувався від реальної географії, тому й вніс невелику зміну в цю географічну назву.
Жіночі дуелі характерні не тільки для північних жінок - в середньовіччі це не дивина. Строго кажучи в даний історичний період жінки проводили дуелі оголеними, але автор вирішив, що цю подробницю можна опустити.
http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_yaka-nasoloda-bachiti-pokalichene-tilo-supernici/329845 (тут картинка ще вельми скромна)
закінчення наявне очікується, що читач дещо додумає.
3автор10-09-2013 10:06
Шановні читачі! Автор закликає критикувати в довільній, як завгодно жорсткій формі. Також очікує шпинів за русизми, коми, повтори ітд, тільки просить не обмежуватись фразою: "купа русизмів" а перечислювати їх. Це стосується й інших зауважень. Зі свого боку він обіцяє гарно над ними подумати.
4Нурсултан Тюлякбаєв10-09-2013 10:10
Читається легко і тримається інтрига – що ж буде у кінці. Крім того, маємо гарну атмосферу, що занурює нас в епоху. Але, але... Маю декілька зауважень, що особисто для мене ускладнили сприйняття твору і, чесно кажучи, розчарували.
Отож, подаю нижче свої особисті міркування, які складаються, переважно, з припущень (тож можете не зважати на них):
передати звичаї монархічного етикету – справа дуже і дуже непроста, тож ніхто не знає, як би було у вигаданій вами реальності, але цей нахабний уклін принца на початку(можна було б зробити його не таким явним, але чинним) і хапання за руків’я шпаги... якось воно непереконливо, чи що;
раптова зміна полілогу з регентами на початку з особливостей перейняття влади спадкоємцем престолу до скиглень регента про бажання відпочивати на Пд. островах – занадто різко і недоречно типу: «Ти знаєш, що сьогодні вбили Кенеді? Ні? То йди прикупи хотдогів, бо з голоду помираю!»;
у розмові з коханкою принц спочатку розхвалює військо північних і ледь не наступною (чи наступною) фразою вже ганить їх за «холопство». Звісно, він хотів розповісти і про переваги, і про недоліки війська, але в такому разі можна було б обійтись без дифірамбів та перепадів настрою;
коли я читав, як принц наставляє коханку в питаннях тактики, то усміхався – міг би кадрити її, пробачте, іншими темами, треба їй той кістяк з пікінерів (ну, хіба, вони замість справ амурних, вирішили цієї ночі рубатись по мережі в «Тотал вор»); коли ж читав аналогічні повчання в адресу північної нареченої – вже було не до сміху. Так, не спорю, що питання тактики на полі бою грають в оповіданні дуже важливу роль. Вони, вкупі з стратегічними міркуваннями північного монарха, дають чи не основний вклад в атмосферу твору і вони дуже потрібні. Тільки хай би кого іншого наставляли (молодого офіцера, спадкоємців чоловічої статі тощо) або йшли поза прямою мовою – гадаю, було б значно доречніше;
конюшник-прихований гебіст робить зауваження сюзеренові – це сильно, хай би ще обізвав його для посилення ефекту. Завтра чи коли спробуйте заради експерименту зауважити запізнення своєму шефові. Я не кажу, що це буде не оригінальний вчинок, але ніяково почуватиметесь у першу чергу ви, а не він. А тут сюзерен і васал;
фраза «За нові землі, доню, за нові землі» просто вбила мене. Нагороджую північного короля званням першого циніка. Йому б та з Марієнгофом писати... чи творити політику в сучасній Україні. А якщо чесно, то бідна доця запитала про те, чи не торгують нею, випадково, заради миру, а у відповідь почула: «Ні, я, звісно, торгую, проте не для миру, а для наживи»;
дуель вкінці не вирішує проблем трьох сторін. Про яке списання боргів йдеться? Ця стрілянина недоречна і це у першу чергу мав би розуміти наставник північної нареченої і припинити цю жіночу гарячковість.
Головне моє зауваження стосується обраного устрою. Так, це фантастика(з елементами альтернативної історії, на скільки мені здалося – Зіновії там усілякі і т.д.) і автор сам вибирає його. Проте з таким же успіхом ви могли назвати Республіку будь-яким іншим недоречним терміном. Коли я побачив зноску після першої згадки про неї, то мимоволі зацікавився: «Чим же автор хоче вдарити читача, як він викрутиться з того, що є і монарх, і республіка?». Виявилося – нічим. Буквальний переклад поняття, повірте мені, не рятує. За формою правління держави поділялись і поділяються на республіки (де правлять обрані народом органи) та монархії(де влада належить одній особі (моно) і передається у спадок). Виняток становлять обмежені (конституційні) монархії – сучасні Великобританія, Японія, де влади як такої монарх не має, ролі у політичному житті фактично не відіграє і використовується як символ, данина традиції. Але ж у вашому випадку є і парламент, і монарх, наділений (має бути наділений) найбільшою владою.
Загалом, такі зауваги, але я готовий забрати свої слова назад, якщо забажаєте спростувати, адже я не спец у жодній із вищезгаданих сфер.
Успіхів у конкурсі!
5автор10-09-2013 11:22
Нурсултане, дякую. Трішки дозволю собі посперечатись.
Раджу глянути біографію де Рошфора він був верховним конюшним і дуже багато собі дозволяв.
так, не вирішує. Але Карл поранений, а дівчата не надто в цьому розбираються.
От головне зауваження якраз - пальцем в небо. Це не фантастика, це Річ Посполита (Республіка - переклад). Я вважав, що натяк досить прозорий. Лад описаний таким, який він був у той час в реалі.
Цитата із Вікіпедії:
"Державний устрій Речі Посполитої оформився при королі Генріхові Валуа (1573–1574), який займав польський престол перед тим як стати королем Франції. Таким чином оформився державний устрій — республіка з виборним королем. Після короля був сейм (Сенат та Посольська Ізба). Після Сейму сеймики (зібрання шляхти)."
Тому останнє зауваження недоречне.
Щодо Зіновія, - це не усякий, гетьман Богдан Зіновій з дочкою Оленою - куди вже прозоріше? Хіба що Сніговий Король
В усьому іншому - дякую, схильний погодитись. Місця слабкі, варто б доопрацювати.
6Chernidar10-09-2013 11:32
докладу своїх п'ять копійок.
Отже, одна дівка хоче заміж, інша в монастир. Я - принц.
1. Інгеборгу - заміж.
2. дружину в монастир.
3. Доляну заміж.
4. Профіт - всі отримали, що хотіли.
Із зауважень - матеріалу на повість, а не використано навіть дозволений об'єм.
7Нурсултан Тюлякбаєв10-09-2013 11:32
Ясно.
Стосовно конюшника і республіки свої слова забираю назад. Але тоді ще одне питання: які регенти, яке спадкування престолу?
Дівочу стрілянину теж спишемо - біс із ними, чого не наробиш в екстрених ситуаціях.
Проте, гадаю, читач чекає більш логічного закінчення, коли ви подали такі логічні й деталізовані передумови конфлікту. Натомість маємо гарячкову фатальність. Тоді раджу або змінити кінець, або додати трохи емоцій в тій дуелі, щоб емоційне напруження переважало "прагматичні міркування"(убєш не убєш, монастир не монастир). Адже ви самі погодились, що це проблему не вирішує і тому всі розрахунки дівчат - хибні.
Загалом твір непоганий, але, на моє переконання, потребує доопрацювання. Після чого я б радо почитав його на папері.
8автор10-09-2013 11:47
Та ні, не забирайте. Якщо такий вельми ерудований читач їх задав, то пересічний задасть тим паче. Але як ці речі пояснити в тексті - треба подумати. Допустимо, роль конюшного можна розгорнути за рахунок збільшення об'єму, а от чому король виборний... у зноски, чи що? Але читач зноски не любить. В будь-якому разі на це зверну увагу.
Якщо кінцівку міняти (до речі, у дівчат шансів попасти одна в одну із 30 кроків майже немає - недарма тоді смертельні дуелі відбувались на відстані в 5 кроків) то об'єму, що залишилось ніяк не вистачить :-(
На моє - теж. Може й дійсно - повість. Якщо будуть ідеї як організувати коректний та короткий кінець - поділіться, буду винен.
9Нурсултан Тюлякбаєв10-09-2013 11:58
Пробачте, я б з радістю допоміг, але можу нашкодити, адже, щоб зробити доладне логічне закінчення треба добре розумітись в устрої тогочасної Речі Посполитої та сусідніх країн. Самі розумієте, що цього вимагає сам сюжет. А я у цьому плаваю не те слово.
А тепер щодо виборного короля. Все стає на свої місця. Я не правий у тому, що не знаю устрою тогочасної Польщі. Виходить, король у поляків був виключно головою держави, що обирався. Себто як зараз президент, тільки словом називали тогочасним. Тож маємо просту республіку, не монархію.
У вас же існують одночасно і монарх, і республіка, адже владу принцові хочуть передати у спадок, є регенти. Або ж я знову помиляюся і Сигізмунда давно обрали спадкоємцем тільки чекають повноліття.
Якщо я помиляюся - доповнювати щось поясненнями не потрібно. Це, певно, елементарні речі з історії, які мене одного оминули. Не думайте, що це - епідемія.
10автор10-09-2013 12:08
Це якраз можливо - якщо покопатись. Втім, краще заглянемо за лаштунки твору.
Дочка Олена гетьмана Богдана Зіновія якраз вийшла заміж. Отже рік так орієнтовно 1650-й. До влади має прийти королевич Сиґізмунд. Шукаємо в реальній історії випадок коли син короля також міг бути обраним. І приходимо до висновку, що насправді це Сиґізмунд Казимир Ваза
Вікі нам каже
"Названий на честь діда Сигізмунда III і дядька Яна II Казимира. Був головним кандидатом на обрання королем після смерті батька...
Його смерть сильно вплинула на короля Владислава, який навіть відмовився їхати на похорон у Краків".
Якщо король Владислав помирає, а його син - основний кандидат на обрання, то цілком ймовірна спроба перейти до традиційної спадкової монархії. Ця спроба підтримана за рахунок великого авторитету короля та його сина і бажання кандидатів в регенти "порулити державою"
Якщо Республіка Двох народів уже є Республікою Трьох Народів, то, вочевидь, аналог Гадячської Унії був підписаний на півстоліття раніше. Не дуже зрозуміло як Хмельницький став гетьманом, але наразі він бореться за вплив на трон. Згадка про Адольфа Густава ІІ (він же відомий як Сніговий Король) показує де саме історія пішла не тим шляхом - він повинен був померти чи не тридцять років тому.
Цікаво (щойно сам помітив), що судячи із усього Іннеборга теж Ваза, як і Сиґізмунд, тому шлюб досить споріднений буде, троюрідні здається.
Це так - розповідь про те, "що за лаштунками". Якщо твір сильно виросте в об'ємі після переробки, то піде в додаток
11Нурсултан Тюлякбаєв10-09-2013 12:36
Все зрозуміло. Пізнавально.
Може, до слова, спорідненість Сигізмунда і Інгеборги підкаже вам інше закінчення? В усякому разі, може, складе стосунки між ними по-іншому.
12автор10-09-2013 13:03
Навряд, династичні шлюби між троюрідними - досить часте явище.
13Нурсултан Тюлякбаєв10-09-2013 13:08
Сто процентів. Тоді точно не знаю.
14engineer10-09-2013 13:23
я Вам не про те -- назви назвами, а транслітерація транслітерацією
в українській мові звук "й" завжди м'який, тому пом'якшувати його (буквою "ь") не потрібно
і, взагалі, не можу зрозуміти як з Mýrdalsjökull став Мюрдальсйьєкудль
де?
як не крути, а Мюрдальсйьєкудль орфографічно неправильна конструкція
от дивіться -- викидуємо зі слова букву "ь" (бо її для пом'якшення не треба) -- лишається два "й" -- два "й" теж нікому не треба -- лишаємо один, тоді з Мюрдальсйьєкудль вийде Мюрдальсєкудль -- далі звук "с" пом'якшуємо буквою "ь" (як у назві Сьєрра-Леоне) -- отримуємо Мюрдальсьєкудль
тут вже Ви як знаєте -- хочте "й-е", хочте "й-о" (відповідно Мюрдальсьєкудль чи Мюрдальсйокудль)
сподіваюся, я нічого не переплутала
15engineer10-09-2013 13:32
ага, і дякую Вам за пояснення про дуелі -- не знала, не знала
16автор10-09-2013 14:00
ага... ясно. Згоден, врахую. Дуже дякую.
17Док10-09-2013 14:17
Авторе, прохали вказувати на помилки. Спеціально не вичитував, але ось на чому зупинився погляд:
Зайве слово
Повтор
Пропущені коми:
Дальній - русизм.
Мабуть, стилетом?
Пропущені коми:
Оповідання сподобалося.
Успіхів на конкурсі!
18Нурсултан Тюлякбаєв10-09-2013 14:25
Там, напевне, після "стилет" мала бути кома. Але й так не звучить.
19автор10-09-2013 15:36
Доку, дякую... посипаю голову попелом. Вичитував, правив, вичитував... от око і замилилось. Треба було відкласти на тиждень-другий, час ще є. Матиму науку.
"дальній" - точно русизм? як же буде правильно?
20Док10-09-2013 16:40
Так буває. Ось дивлюсь зараз на вказані пропущені коми, і бачу, що не помітив ще одну - перед "вже хитаючись"
Я не великий профі у мові, але так видалось. Віддалений. Можливо, краще взагалі сказати "вглиб карети". Ось загляне з Космосу Зіркохід, скаже, як правильно.
21Зіркохід12-09-2013 21:35
Тут в конкурсному обговоренні саме зайшла мова про стилізації... Так от даний твір - яскравий приклад повної відсутності стилізації. Відразу збагнувши, про який період мова, я так і не зміг повірити Авторові. Текст начебто й більш-менш історично грамотний, але не відчувається колориту епохи Речі Посполитої. І регенти з Сигізмундом, і Північний Король балакають ідентично, і якби забрати імена-топоніми, читач би нізащо не здогадався, де відбувається дія. Це великий мінус історичного твору.
Також тут купа буквальних перекладів, і найбільший перл - Республіка. Навіщо така назва, коли навіть шкільний підручний вживає традиційне РП із зазначенням його буквального значення в дужках?
Порада тут одна - начитатися історичних романів про козаччину, яких у нас море.
Купа русизмів, перелічую:Жартую, жартую, їх справді купа, але після того, як мене доволі прозоро обізвали на мініатюрнику русизмофобом, я вирішив попуститися - зрештою, порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих . Але від одного прикладу годі втриматися: слово ПЫЖ українською - клейтух.22Зіркохід12-09-2013 21:38
Ледь не забув. Дуель на пістолетах у XVII ст. - це круто. Я всмятку .
23автор12-09-2013 22:10
Шановний Зіркоходе. Описана Республіка - не є Річчю Посполитою і не може нею бути із багатьох причин, настільки багатьох, що я, взявши деякі її елементи не став повністю слідувати історичним реаліям. Зокрема повністю оминув релігійну складову: католики-протестанти-православні в описаному світі просто не фігурують. А описувати стилізацію під Річ Посполиту 17 століття без релігії - упаси Боже...
Республіка Трьох Народів не є Річчю Посполитою Обох Народів. Крапка. Жаль, якщо вона сприймається тільки так.
Стосовно іншого - схильний погодитись. Питання чи введення стилізації в і без того насичений твір не ускладнило б його сприйняття поки що залишимо відкритим.
Далі.
До речі, а чи повинні Сигізмунд Ваза та Густав Адольф ІІ Ваза розмовляти по різному? Вони не просто рідня - вони близька рідня. В принципі Сигізмунд Ваза в реалі розмовляв підкреслено польською, це можна було б обіграти.. ну добре. Зауваження приймаю.
Ще далі: а у чім проблема в дуелі на пістолетах того часу? Навіть у жіночій? Прецеденти були, в тім числі за участю кронпринцес.
А список русизмів, будь ласка, дайте. Усі не врахую, але неодмінно перегляну текст, щоб виправити "найрусіші" із них.
Наперед дякую.
24Тощо14-09-2013 14:11
Недостатньо фантастично, недостатньо відповідає темі (вибачте за занудство).
Чи не забагато в цьому абзаці хтось відмічає?
25автор14-09-2013 14:44
Відмічаю, що у тому абзаці таки забагато відмічено. Дякую!
Щодо відповідності темі - жаль, що Ви її не помітили. Думаю, варто пояснити.
Твір про Україну, тут показаний альтернативний варіант повстання Хмельницького. Яка б могла бути і яка б могла не бути Україна за інших обставин. Звісно, килимка перед порогом із написом тут немає, проте, враховуючи що Україна розпочиналась із Хмельницького - думаю відповідність темі все ще можна відшукати. Окрім прямих аналогії - про принцес.
Стосовно фантастичності - не більше і не менше, ніж в будь-якому альтернативно-історичному творі. Фантприпущення: Існування заміть Речі Посполитої Обох Народів іншого утворення: Республіки Трьох Народів (у нашій реальності щось подібне було створене запізно і проіснувало тільки рік).
Тому питання про фантастичність твору впирається в питання чи належить піджанр альтернативної історії до жанру фантастики.
Традиційно вважається, що так.
В будь-якому разі (навіть якщо вам більше подобаються твори про кіборгів чи драконів) дякую за відгук!
ЗІ
...Мене звинуватили, що живу в придуманих світах. Так здивувався, що мало з дракона не впав!
26Ал01-10-2013 18:58
Автор – експерт. Це видно з перших рядків. За винятком непридатного за стилем слова «позерство», текст чистий і, я впевнений, чітко відтворює побут військової знаті тієї доби. З любов’ю перелічені усі види озброєння, військових обладунків, методів ведення бою і взагалі усіх деталей, використовуючи які, можна уявити собі картину, змальовану автором до найменших дрібниць.
В цьому – головна перевага даного оповідання, але в цьому і головний недолік. Ваш покірний слуга уявлення не має, чим відрізняються гусари від рейтарів і як це, вибудувати роту «равликом». А у вашому творі це знають всі, включно з тендітною принцесою.
Очевидно, зауважень до деталей і чекає автор у коментарях. На жаль, я у цьому – зовсім не експерт, тому скажу абсолютно про інше.
Адже за любуванням середньовічною естетикою сховалося саме оповідання. Від надмірної кількості термінів на квадратний сантиметр тексту читач швидко втомлюється. З певної межі надмірні деталі доводиться пропускати. Читач гортає абзац за абзацом, чекаючи, коли ж почнеться дія, а коли вона, зрештою, починається, хочеться вигукнути вголос: «І це все?».
Сюжет «Все можуть королі» на новизну ніколи не претендував. Цікаве його вирішення у цьому творі. Жіночі дуелі, може явище звичне у середньовіччі, але я, особисто, почув про це вперше. Проте, закінчувати самим фактом дуелі було трохи жорстоко. Хто кого вбив? Що сталося далі? Кінцівка твору – найцікавіше місце оповідання, але видих затримано на середині і місце цікавості займає образа на автора за те, що той знав, та не сказав.
Порада: Спробуйте відсторонитися від гармат та аркебузів і написати щось про сучасність, ставлячи наголос на сюжеті, а не декораціях. Тоді, повернувшись до зручних для себе реалій, не забуватимете настільки про сюжет.
Рекомендовано до ознайомлення: http://www.reddit.com/r/HistoryPorn http://www.reddit.com/r/MilitaryPorn Якось так.
Успіхів!
27автор02-10-2013 15:49
Ви не праві, автор собі непогано уявляє описану добу і, звісно, буде радий дискусії про гусарів, мушкетерів, Адольфа Густава, каре, баталії, треції ітд. Але не в коментарях на цьому конкурсі, а за келихом пива, причому не одним.
ой, проґавив :(
Вони повинні знати по логіці подій - у них це банальні речі. Проте ви праві - цільова аудиторія - саме та, яка уже кохається в цій добі, уявляє себе на колі із пікою та крилами за спиною
М... в тексті оповідання є натяки, які дозволяють однозначно добудувати закінчення. Я подумаю, можливо, їх варто іще підкреслити.
складна порада, мабуть не скористаюсь нею. Якщо написати про сучасні реалії, то в які декорації не переноси - хоч у середньовіччя, хоч у космос - це й будуть тільки сучасні люди вдягнені в маскарадні костюми. Якось інакше треба робити, знати б як саме...
Дякую за відгук, тут є над чим подумати.
28Тракторбек02-10-2013 16:11
У ті часи дуелі були здебільшого на холодній зброї.
29автор02-10-2013 16:21
Різні були дуелі. Одна із найцікавіших - на колунах, які учасники майже не могли підняти. Закінчилась внічию. Інша - на підсвічниках. Тут вибрана дуель на пістолях саме через можливість неявно натякнути на її закінчення - результат дуелі майже однозначний в той час як дуель на... ну нехай шаблях... так же й убити когось можна! А дівчата симпатичні, навіщо з ними так? ;)
30Тракторбек02-10-2013 16:45
На пістолях з тридцяти кроків, розходяться, повертаються, стріляють. Це десь так уже дуельний кодекс, пізніша доба.
31автор05-10-2013 10:41
Була ціла купа дуельних кодексів. В історії відомий випадок, коли батько героїні стрілявся з одним з капітанів свого війська. Втім, може й легенда, хоч і красива. Але так чи інакше, це було щонайменше за 20 років до описаних подій.
І ще - трішки не так. Не розходяться. стріляють - із тих пістолів з відстані 30 кроків попасти можна було хіба що в стіну сараю. випадково (про це вказано в тексті). Тому розходились, а потім починали сходитись, стріляв перший той, у кого не витримували нерви. Якщо промахувався - то стріляв другий. І переважна більшість дуелей тим і закінчувалась. Серйозну дуель, "до смерті" робили на 5 кроках. А Карл ще й змахлював: він не сказав дівчатам, що треба підходити, тому поранити одна одну вони можуть тільки за умов крайнього невезіння. А їм повезе
Втім, ви праві. саме "дуельні кодекси" появились пізніше, до того часу бились як хотіли. Але не забуваємо, що історія альтернативна, а сюжет вимагає деяких умовностей.
32L.L.05-10-2013 14:19
Авторе, а де саме фантастика? Я здогадуюсь, що тут "щось не так" з історією. Але я в ній слабенька, то для мене вийшло звичайне оповідання.
33автор05-10-2013 15:02
Гм... навіть важко відповісти. Наприклад дочка Богдана Хмельницького (жодна) і реальній історії ніколи не була нареченою польського короля. У творі - є. (Сподіваюсь, хто такий Гетьман Русі Богдан Зіновій зрозуміло?). Сигізмунд Ваза, будучи основним претендентом на престол, рано помер, а в творі він готується прийняти владу, ще й одружитись (є навіть варіанти на кому ;) )
Річ Посполита Обох Народів перетворилась в Річ Посполиту Трьох Народів (включаючи руський) надто пізно і довго не проіснувала - у мене на суттєво раніше. Шведський король Адольф Густав помер молодим в бою (перед цим зробивши переворот у військовій науці). У мене він тільки поранений і навіть дочкою обзавівся. Відповідно, повстання Хмельницького може початись з геть інших причин, ніж у реальній історії. Далі - граф де Рошфор служить не французській короні, а польській... Ну, основне, мабуть, усе.
Тобто це - повноправна альтернативна історія: "що могло б статись, якби дещо пішло інакше". Зазвичай альтернативна історія вважається різновидом фантастики, хоч багато в чому наслідує історичний твір.
Було б цікаво поговорити на тему: "яке саме фантприпущення привело до саме такого ходу історії", але це, мабуть, треба бути в колі фанатиків саме цього періоду.
Отже, з фантастикою розібрались. А як сама історія про принца та двох принцес? ;)