Дарунок богів

– Кави, чаю, печива? – у дверях купе стояла чарівна офіціантка у формі провідниці, засліплюючи відвідувачів білосніжною посмішкою.

Аркадій Ясненко посміхнувся у відповідь та промовив:

– Мені кави, а моєму другові – коктейль з японських тигрових креветок і чорноморських рапанів.

– Будуть за хвилину, – дівчина вийшла в коридор і прикрила двері.

Рептилоїд Кркрокр Грігрогр прогарчав щось своєю мовою. Миттєвий перекладач, що висів вишуканою прикрасою на його товстій шиї, озвучив це як «дякую, друже».

Офіціантка нечутно впливла до купе і залишила тацю з напоями на столику.

– Григоре, ми з тобою так давно знайомі! Я дуже радий нашій дружбі, – звернувся Аркадій до гостя.

– Я також щасливий, – відповів рептилоїд через перекладач. – Ми прилетіли сюди випадково, але затрималися на довгих п’ятдесят років. Можна сказати, що сьогодні свято – ювілей нашого знайомства. Вип’ємо за дружбу!

– За дружбу! – вигукнув Аркадій і визирнув у вікно. Чудовий гірський пейзаж простирався до самісінького горизонту. Сяйво засніжених вершин сліпило очі. Трохи нижче коливалися зеленню густі карпатські ліси, сповнені диких звірів та унікальних рослин, притаманних цій місцевості. Подекуди срібними монетами виблискували озера з кришталево-чистою водою, яку вже зараз можна пити без остраху. Час від часу в небі ширяли величезні хижі птахи. – Краса… І за це також ми завдячуємо вам.

– На здоров’я, – пробурмотів Кркрокр.

– Ти куди зараз? – Аркадій зробив ковток зі своєї чашки. – На корабель?

– Так. Ти ж знаєш, що ми мусимо вирушати додому, – гість одним махом вилив до пащі півторалітрову кружку коктейлю.

– І ми більше не побачимось?

Рептилоїд скривився і пересмикнувся з огидою. Аркадій подумав, що, напевно, креветки були несвіжі. Хоча за теперішніх умов це просто неможливо. Всі продукти доставляються майже миттєво.

Кркрокр піднявся і прогарчав:

– Уже час! Прощавай… дрррруже. Обійматися не будемо.

Аркадій просльозився. Він провів Кркрокра до дверей в кінці вагону. На панелі поряд із виходом рептилоїд набрав код свого корабля і за пару секунд зробив крок на нижню палубу космічного крейсера, що курсував на орбіті Землі ось уже пів століття.

Ясненко розрахувався з офіціанткою і, підійшовши до тих самих дверей, набрав код бару «Пуголовок».

Офіціантка прибрала в купе, переодягнулася і таким саме чином вирушила додому.

Спорожнів найдорожчий готель у світі – старовинний паротяг «Стела», що стояв на найвищій горі України – Говерлі.

***

За п’ятдесят років до цього, 1 квітня 2178 року поблизу Місяця наче нізвідки виник величезний зореліт, який почав обертатися навколо планети разом із її прадавнім супутником.

Людство давно мріяло про контакт із позаземними цивілізаціями. Проте, коли це нарешті відбулося, землян охопила паніка. Планетою прокотилися масові акції протестів, коли Всесвітній Уряд оголосив про перший візит чужопланетян. Соціальні мережі зависали від коментарів – як захопливих, так і відверто розлючених. Зустріч транслювали всі найвідоміші телеканали. Інтернет вибухав сотнями тисяч вірусних відео, які набирали мільйони переглядів протягом декількох хвилин.

Потворні зеленошкірі крокодилоподібні істоти, «одягнені» лише у якісь дивні прикраси на шиях, страшно гарчали перед камерами і розмахували кігтястими лапами. Президент Землі Вольдемар Збаровськи здавався просто гномом поряд із цими велетнями. Йому довелося стати на спеціально змонтовану платформу, щоб потиснути лапу послу цивилізації рептилоїдів.

– Шановні громадяни планети Земля! Сьогодні ми стали свідками історичної події! Нашу планету відвідала розумна… ні, геніальна раса! Вони створили зореліт, який здатний подолати… ммм… дуже великі відстані в Космосі. Ми поки що не маємо можливості розуміти їх, але вчені вже працюють над цим, – хриплий голос президента лунав з динаміків, але його глушили сотні тисяч голосів тих, хто прийшов підтримати президента або вимагав негайно припинити цю зустріч. Платформа під Збаровськи хиталася. Охорона, що мала захищати президента, змушена була відступити під тиском натовпу. Раптом з-під платформи повалив червоно-білий дим, металеві опори захиталися, одна з них луснула і Збаровськи покотився вниз, у паніці хапаючись за повітря. Головний рептилоїд підставив лапи і президент упав просто в його обійми.

– Ви… ви врятували мені… життя, – прошепотів Збаровськи, намагаючись зазирнути в очі крокодилоподібного рятівника.

***

– Яким чином ви дісталися нас так швидко? – молодший науковий співробітник Ясненко сидів за комп’ютером і налаштовував програму-перекладач на мову рептилоїдів. Почувся шурхіт у динаміках, наче якийсь здоровезний дядько прочищував горло. Потім кімнату заповнив незрозумілий гуркіт, на який головний рептилоїд відреагував стверджувальним кивком. «Отже, зрозумів, – задоволено подумав Аркадій. – Подивимось, як це працює у зворотному напрямку».

Рептілоїд розкрив пащу й прогарчав щось. Динаміки зашурхотіли і видали фразу: «Мене звуть Кркрокр Грігрогр. Наш корабель прилетів з Галактики Пуголовок. Ми дісталися сюди майже миттєво. У нас є нова технологія переміщення в просторі, яку ми даруємо вам».

Аркадій аж підскочив на місці.

– Що ви нам даруєте?

– Технологію стискання простору. Ми можемо переміщуватись на які завгодно відстані за максимально короткі строки. І ми пропонуємо вам цю технологію в обмін на ваше сміття.

– На що? – Аркадій скуйовдив волосся і почав міряти кімнату кроками. – Чи правильно я вас зрозумів: ви хочете забрати наше сміття? З усієї країни?

– З усієї планети, – Кркрокр також піднявся, розминаючи шипату спину. – Хто у вас відповідає за технології переміщення?

– М-м-міністр транспорту… мабуть, – від хвилювання Аркадій потирав долоні і не знав, що казати. – Вам слід звернутися до нашого Уряду. Але я не знаю як.

***

Величезна прес-конференція, зорганізована Всесвітнім Центром Найсвіжіших Новин під патронатом президента Збаровськи, транслювалася на всю планету. Демонстрація Транс-Воріт прикувала до себе увагу як прихильників, так і противників цієї події.

Аркадій сидів перед відео-панеллю з великою порцією поп-корну.

– Давай, друзяко, покажи їм! – вигукував він, спостерігаючи за Кркрокром Грігрогром. – Ти крутий, братику! Кркр… Гр… Грицьку, давай!

Зображення на відео-панелі розділилося на чотири частини. У лівому верхньому куті Кркрокр потиснув руку Збаровськи і увійшов у Транс-Ворота, які було встановлено біля Золотих воріт у Києві. За мить він з’явився у правому верхньому куті – визирнув з таких само Транс-Воріт на Великому китайському мурі, помахав лапою в камеру і знову зник.

Цього разу вся увага була прикута до майданчика біля Сіднейського оперного театру. У правому нижньому куті відео-панелі Грігрогр визирнув з Воріт, підняв лапи над головою, вигукнув якесь привітання і знову зник за дверима. Кожна поява чужопланетянина викликала цілу бурю емоцій. Оплески не вщухали, натовпи глядачів захлиналися багатомовними вигуками.

Останні Транс-Ворота встановили на голлівудських пагорбах. У нижньому лівому куті екрану Аркадій побачив, як його крокодилоподібний друг вийшов просто з літери «Н». Ще за мить Грігрогр знову з’явився біля Золотих воріт у Києві.

– Це перемога! – кричав Збаровськи і стрибав від радощів. – Це просто науковий прорив! Земляни, я стану найвеличнішим президентом в історії Землі – подарую вам новий транспорт! Оголошую Велике Будівництво!

***

За деякий час у кожному будинку було встановлено Транс-Ворота. Звісно, їхній вигляд трансформувався під людські потреби: тепер це були звичайні двері з панеллю керування. Кожен міг ввести потрібну йому адресу і переміститися туди, лише вийшовши за поріг. Попри безперечну зручність такого способу пересування знайшлося багато незадоволених. Ще б пак: зникла купа необхідних раніше професій! Водії, пілоти, машиністи локомотивів виходили страйкувати ледь не щодня. Згодом до них приєдналися працівники автомайстерень, автозаправок, стюардеси та провідниці. Багато хто продовжував ходити вулицями пішки і не користувався дверима з принципу. Співробітникам машинобудівельних заводів пощастило більше: їхні керівники швидко зорієнтувалися на ринку й перевели свої заводи на виробництво Транс-Дверей. Адже забезпечити цими диво-дверима слід було всю планету!

Рептилоїди також працювали не покладаючи рук… тобто лап і хвостів. Їхні роботи зібрали все сміття з поверхні Землі, вичистили Океан до найглибших його западин, поновили ліси та навіть повернули деяким річкам їхні колишні русла. Не менш важливим стало те, що рептилоїди забрали з Землі всі автівки, літаки, поїзди, розібрали всі залізничні колії, заводи та фабрики, які тепер стали непотрібними. Єдиним пам’ятником старій епосі лишився паротяг 19 століття з одним вагоном, який за допомогою Транс-Дверей доставили на вершину Говерли і зробили найдорожчим готелем у світі. Власне, тепер це був єдиний готель у світі, тому що решта готелів збанкрутіла. Хто ж витрачатиме гроші на дорогі номери, якщо можна за день відвідати Ейфелеву вежу, антарктичну станцію «Академік Вернадський», замок Матсумото в Японії та ввечері повернутися додому? Будівлі готельних комплексів рептилоїди також розібрали та акуратно прибрали все сміття.

Адміністрація президента щодня транслювала відео, на яких Вольдемар Збаровськи відкриває чергові Транс-Двері в садочках, школах, приватних квартирах, щасливо посміхаючись і проголошуючи вічну дружбу людей та рептилоїдів. Щодня прихильників цієї дружби ставало все більше, а опозиція ставала злішою.

За п’ятдесят років людство вже не уявляло іншого способу пересування та транспортування, окрім як Транс-Двері.

***

Після зустрічі з Кркрокром Грігрогром на Говерлі Аркадій сидів у барі «Пуголовок» на розі вулиць Рептилоїдна та Трасферна, недалеко від Арки дружби цивілізацій. На стіні бару транслювали чергове відеозвернення незмінного президента Землі Вольдемара Збаровськи. Біля нього трохи позаду завжди скелею тримався який-небудь рептилоїд. Без цих величних створінь уже неможливо було уявити світ. Усі новини були про них, про дружбу рептилоїдів та людей, про спільне майбутнє, рівність та братерство.

Аркадій хмикнув. До нього підсів його давній друг Микита Гармата. Вони не бачилися з тих пір, як на Землі з’явилися гості.

– Вітаю, науко! – гукнув Микита і злегка стукнув приятеля по плечі.

– Гармато! – Аркадій кинувся обіймати старого друга. – Ти куди зник? Я тебе сто років не бачив.

– Так, давненько, – мовив Микита. – І ти сам знаєш чому.

Аркадій трохи знітився і сів знову. Микита присів поряд і замовив собі кухоль пива.

– Ну чого ти?.. Поглянь лишень, як змінилася Земля! Ліси відновилися! Риби повно, в лісах знову полювати можна! Повітря яке! Ти давно на вулиці був?

– Повітря… Так, знаю. А ти знаєш, що земляни згорнули всі програми космічної галузі? Не будується жоден космічний корабель. Заморожено програму створення безпечного палива. Астрономи вже більше не потрібні! Ніхто не досліджує Космос!

– Стоп-стоп-стоп! – вигукнув Аркадій. – Навіщо нам тепер усе це? Ми маємо унікальну можливість пересуватися Всесвітом без усього цього мотлоху!

Микита примружив очі.

– Ти справді не розумієш?

– Ні.

– Скажи мені, будь ласка, за весь цей час ти хоч раз був на кораблі твого так званого друга?

Аркадій обурливо підхопився з місця, хотів щось сказати, та лише безпомічно хапав ротом повітря.

– Отже, не був. Жоднісінького разу. А Місяць ти коли востаннє відвідував? Чому твій друг не збудував Транс-Двері на Місяці?

– Я тепер керую Департаментом з розвитку міжгалактичних відносин. Ми стільки років працюємо майже цілодобово. Який Місяць? – спробував уникнути відповіді Аркадій.

– Ну-ну. Приріс до них усім нутром.

Друг образився:

– Ти так говориш, наче я зрадник. Вони нам нічого поганого не зробили! Планету врятували від сміття. Подарували нову…

Микита перебив його:

– Подарували? Ти справді в це віриш? Ти справді думаєш, що їм від нас нічого не треба? Ходімо, я дещо покажу тобі, – кинувши на стіл двадцять трансиків, чоловік піднявся і попрямував до Транс-Дверей бару.

Просто звідти друзі потрапили у якийсь бункер. Далі довгими тунелями пробралися до таємної лабораторії. Аркадій не міг збагнути, навіщо так далеко йти пішки. Він уже відвик від подібних подорожей і почав потроху захекуватись. Наче прочитавши його думки, Микита кинув через плече: «Тут немає цих клятих дверей».

Друзі піднялися вузькими сходами до якоїсь вежі й опинилися перед звичайними металевими дверима. Микита дістав з кишені ключі, відімкнув замок і пройшов уперед. У великій кімнаті, заставленій різноманітними комп’ютерами та завішаній таблицями і графіками, Аркадій побачив телескоп – старезний апарат, який працював через комп’ютер і до якого треба зазирати через трубу, щоб побачити небесні об’єкти.

Микита підійшов до комп’ютера, увімкнув телескоп і налаштував його на максимальне збільшення.

– Глянь-но сюди! Що ти бачиш?

Аркадій знехотя подивився у телескоп і остовпів. Перед очима з’явилася поверхня Місяця, завалена сміттям. Повсюди височіли гори бетону, азбесту, вугілля. На місячній орбіті кружляли цілі хмари з пластику, паперу, картону тощо.

– А тепер подивись сюди, – Микита трохи пересунув телескоп, і тепер можна було бачити велетенський корабель прибульців. – Вони готуються до відльоту. Завтра їх тут не буде і щось трапиться.

– Що? – ледь вимовив Аркадій.

– Цього ми не знаємо. Нам відомо лише, що за ці п’ятдесят років рептилоїди завантажили на свій корабель усе залізо, яке забрали з Землі. Не залишилося жодної будівлі з металевим каркасом, жодної автівки, жодної залізничної колії. Усі поклади залізної руди спорожніли. Решту сміття вони покинули на Місяці.

– Дякую, аж підскакую, – прошепотів Аркадій. – А я думав…

– А ти думав, що нового друга знайшов? – гірко посміхнувся Микита. – Наш президент взагалі з них ледь не богів створив. Ходімо додому, поки це ще можливо.

***

Кркрокр Грігрогр перевіряв, чи все готово до повернення додому. За ці п’ятдесят земних років йому ця жалюгідна планета остогидла до живих печінок! І це людисько – дрррруг! Брррр… Огидний слимак, що постійно шкіриться, демонструючи дрібнесенькі ікла! Він не розуміє, яка це неповага – демонстрація того, що має бути сховано від чужих очей!

Коли корабель Грігрогра потерпів аварію і його викинуло з гіперпростору до цієї Галактики, Кркрокр і подумати не міг, що ремонт затягнеться так надовго. Але нарешті все скінчилося! Можна повертатися!

Помічник капітана відзвітував про те, що все залізо завантажено і корабель готовий до гіперстрибка.

– Вимкніть Транс-Поле для цієї планети! Вони й так занадто довго ним користувалися! Ця безмозка раса ніколи більше не вийде у Космос.

Непомітний Транс-Промінь, що огортав Землю прозорою бульбашкою, зник і нутрощах чужопланетного корабля. Величезна махіна розвернулася геть від планети і зникла у невідомому напрямку, забираючи з собою «новітню технологію пересування у просторі».

Люди прокинулися і не змогли вийти зі своїх домівок. Жодна з Транс-Дверей не працювала.

На верхівці Говерли лишився стояти найдорожчий у світі і нікому не потрібний готель – пам’ятник людській дурості.