Д-12

Дякую за відгуки.

Але ж ці росіянізми! Певно, ніколи їх не подолаю. І скорчений череп - туди ж.

Найцікавіше, що вичитував оповідання разів 20, не менше.

У Вас трохи не та проблема, адже мої русизми Ви помітили.

Кажуть, їх долають редактори/коректори - буцім нічого страшного. Але ж наскільки вони погіршують сприйняття тексту читачем, коли він вимушений спотикатися, а не плавно плисти разом з сюжетом!

Дякую за побажання, навзаєм!

Так, якщо твір нудний, то ти з ним нічого не зробиш. Я от, приміром, навпаки проти будь-якої нудності текстів, навіть штучної. Як згадаю читання, наприклад, "Полковникові ніхто не пише"...

Але, що цікаво. Протягом останнього тижня брався читати конкурсні твори разів з 10. Осилив лиш один. Інші з перших абзаців заганяють в сон. Я не натякаю на те, що не один я з авторів захворів на занудство. Більш імовірно, що це на мене так раптово-холодне міжсезоння діє.

І як півгодини тому вичитував ще один свій твір для конкурсу, то ледь дістався останньої літери. Та-а-а-а-ак, то буде справжнє снотворне, куди там "Д-12"!

А раніше він здавався мені таким живеньким...

Тепер думаю, може, почекати трохи і викласти його під кінець.

і Д-12 ще хоч куди оповідання, порівняно з рештою

Ой, слухайте, ну може годі вже? Вже аж нудно від того, скільки цьому "геніальному" творові тут уваги! І що в ньому такого шедеврального, що аж треба ганити усі інші оповідання? Я от не бачу тут нічого такого, за що його можна так возвеличувати! Ну, бігає хлопець зі зброєю, бо він бравий вояка - геніальний твір! і автор - пуп землі, ага! Чи може ви, engineer, із автором хороші друзі? То похваліть його десь у особистих повідомленнях, нікого публічно не принижуючи. Бо тут уже справжній перебір!

От.. Даруйте за сплеск емоцій.

Після останнього коментаря хочу ще раз побажати всім писати круто за будь-яких обставин, а ще витримки і міцних нервів.

А от мені, шедевральному, здавалось, що мій твір навпаки ганять за русизми, нудотність, "незрозуміло що" і т.д.

А кількість коментарів, якщо Ви, таємний коментаторе, не завважили, добре розбавлена інструкціями з експлуатації МС Офісу.

Ви не хвилюйтесь, це лиш початок конкурсу, ще точно буде багато гарних оповідань. Тож бережіть нерви.

І ще одне. Ми з Інженером - колишнє подружжя, а розлучились, бо обидвоє писали і не терпіли взаємної конкуренції. Зате підтримуємо тепер на конкурсах одне одного по блату. Так ось.

А Ви помітили, що своїм "криком душі" додали моєму шедевральному творінню плюс 5 відгуків?!

Доку (це мій двоюрідній брат - авт.), нас попалили! Тепер адміністрація досліджуватиме ДНК учасників і наша контора більше не попаде до фіналу.

А якщо серйозно, то Ви б не переймалися і не намагалися б образити когось у відповідь.

Я не відповідаю за слова інших коментаторів, крім себе, але й Ви не маєте жодних підстав затикати нам роти. Ми обговорюємо твір, а отже, діємо в межах правил. Дійсно, Д-12 чомусь найбільше обговорюється. І я не міг лишати без відповіді конструктивні відгуки коментаторів.

Якщо бажаєте, я можу зняти цей твір з конкурсу(тільки напишіть і буде зроблено. Я тихенько попрошу адміністрацію і ніхто не знатиме автора, обіцяю. Без пафосу і галасу, спокійненько заберемо Вашого "головного конкурента" з дороги. Насправді я не настільки обожнюю Д-12, як Вам могло здатися.

Лягаю спати. Моя пропозиція лишається у силі.

І чесно кажучи мені тепер трохи ніяково перед іншими учасниками.

Тут уже дійсно перебори з коментарями і їх змістом.

Всім добраніч!

Давайте.

Авторе, я прошу вибачення за перехід на особистості. Правда, самій вже соромно за ці розборки. Тим паче, що мій найперший коментар адресувався engineer, а не автору оповідання.

Вибачення прийнято.

Ви теж мені пробачте, що я попри Ваш стан став знущатися.

Я на Вас абсолютно не злюся. Ви навіть відкрили мені очі на деякі речі й мені тепер соромно.

Споконвіку улюбленим ворогом людини у міжрасових баталіях були комахи. Це пов’язано, напевне, з природньою огидою до представників найчисленнішого класу, серед друзів наших менших. Комах, бажано, збільшити разів у десять, тоді вони будуть здаватися ще страшнішими і ще огиднішими. Ну і плюс до того, коли стріляти в жука, з тіла його вилітають струмені зеленої жижі. Атмосферно, нічого не скажеш.

Кожен жанр літератури, як відомо, має власні засоби. Поєднання жанрів – справа дуже складна, і, в більшості випадків – невдячна. Перша половина твору, там де шматочок бойовичка і марення помираючої людини подані чітко і зі смаком. Хоча мені особисто не вистачило там емоційної складової. Людина помирає, мучиться від голоду, готова з’їсти дитину, але це не відчувається. Тон розповіді не змінюється на приречений, а продовжується в тій самій життєрадісній манері, в якій описувалися неоковирні бійцівські якості головного героя.

Та це ще півбіди. Розуміючи, що закінчити цю всю канитель з помиранням якось треба, а герой ні спускати дух, ні повертатися додому не хоче, автор вводить «Бога з Машини», слов’янина Войтовича, котрий приходить, рятує, а потім ще й «відкриває очі» на все, що відбувається. Настрій Бога міняється від зверхньо-повчального до істеричного «загубили всі полімери!» і, зрештою, щоб полегшити його страждання, наш доблесний снайпер ріже йому горлянку.

Далі катарсис і абсолютно безглузда самопожертва. Я ще розумію, якби він кинувся грудьми на амбразуру, щоб когось врятувати, але ні, гостроту змінено на гіпотетичний захист колишніх однополчан. Не здивуюся, якщо через день погляди на життя головного героя зміняться втретє і він піде здаватися в полон жукам, щоб продовжувати війну вже на іншому боці.

Словом, кінцівка (якщо називати кінцівкою весь текст після появи Войтовича) безнадійно завалена. Подавати факти про світ з уст героїв (якщо це не оповідач) – прийом класичний у своїй помилковості. Читач засинає, коли йому переповідають з третіх рук. Особливо, якщо з третіх рук його намагаються повчати.

Варто зазначити, що світ, так ретельно мальований в першій частині, виглядає досить цікаво. Усі ці самці, самки, кабінки і титули звучать незвично і притягують увагу. (До речі про титули, Той-Хто-Наодинці-Бродить-Пустелею це калька з кальки. Так в американській традиції транслюють імена індіанців. Якщо мова для героя рідна, титул повинен звучати на кшталт «Самотній пустельник»). Але друга частина виглядає, як «короткий переказ наступних десяти серій» і все враження псує.

Порада: Заберіть Войтовича і спробуйте вплести усю сказану ним інформацію в канву розповіді. Якщо вийде – буде мегакруто.

Рекомендовано до ознайомлення: Піщані війни Інгріда і Зоряний Десант Хайнлайна, але, напевне, вже читано-перечитано.

Успіхів!

Тут варто розрізняти поняття. Першу частину можна врятувати, переписавши, хоч зараз вона читається трохи гірше. Другу частину не врятує нічого, хоч і зараз вона, на фоні першої, виглядає краще. Фальшива перевага, що спрямовує на невірні висновки, хоча про смаки, з цим я згоден, не сперечаються.

Альтаїрченко, дякую Вам за відгук! Хоч комусь твір сподобався.

Стосовно ризику мисливців, то можна пригадати "Хижака", де також мисливці і також ризикують. Може, в них інші цінності чи інстинкт самозбереження слабший. Розумію, що щойно зізнався в банальному копіюванні (неофіти навіть назвуть це плагіатом), однак чесно кажу - таке ототожнення тільки зараз, після Вашого запитання прийшло в голову. Тоді б хоча б "мисливцями" їх не називав. Видно, образи голівудських потвор міцно сидять в підсвідомості й вилазять у власній творчості: якщо мисливці - то хижаки, якщо кіборги - то термінатори, якщо потвори - то зомбі, чужі чи зерги зі "Стар крафту" і т.д. Якби я описував саме комах, як це вбачає Ал, то вийшли б неодмінно аналоги жуків із "Зоряного десанта". І не щупальці, не лати, не безліч ніжок та товсті руки не рятують від ототожнення з "хижаками". Треба переробити.