Аровтоп

— Кевіне, гальмуй! – закричала брюнетка, штурхаючи хлопця за плече, поки той намагався втримати керування. Ну проїхали вони повз юнака у костюмі Адама посеред пустищ Арізони… а раптом він той маніяк, про котрого стрекочуть новини?!

— Кевіне, Ліз права, треба допомогти, - втрутилася кохана Джесіка.

Що поробиш? Довелося здавати назад. Ці калька хвилин Ліз нервово оглядалася то на хлопця, що плівся в невідомість, звісивши голову, та навіть не намагався зупинити їхню автівку, то на старшого брата, що скорчив міну невдоволення, яку бачила в дзеркалі заднього виду. Ліз інколи здавалась йому наївною дурепою, яку він змушений захищати та витягати з халеп, але подяки від неї не дочекаєшся.

— Привіт, чоловіче, - водій вирішив почати розмову першим, бо в дівчат відняло мову від яскравої зовнішності незнайомця. Хоча їх можна було зрозуміти, адже за земними мірками той був справжнім красенем. Вітер грався з кучерями золотавого волосся, куйовдячи його в різні боки, тому мигдалеподібні очі здавалися то синіми у затінку, то смарагдовими на сонці. Ніс був рівним, губи ягідного відтінку, а привітна білосніжна посмішка змусила дівчат соромливо хіхікнути. – Друзі пожартували?

— Родичі, - коротко відповів незнайомець.

— Залазь у тачку, зараз знайду, що накинути, поки дівки зроблять кілька селфі. – Кевін та компанія вилізли з автівки, Джес пішла блукати пустелею, а Ліз жадібно поїдала засмаглий торс юнака очима.

— То як тебе звати? – нарешті не витримала вона.

— Арізона, - пролунало у відповідь після затяжної паузи. Брат прикурив сигарету та поглядом відправив молодшу до Джес.

— Я думала, це жіноче ім’я, - кинула вона наостанок і вже відійшовши, додала, - А мене Елізабет, це Кевін, а то Джесіка.

***

Арізона виявився таким безпосереднім і по-дитячому щирим. Він плутався в датах, іменах президентів чи в назвах предметів, часто називаючи їх чудернацькими словами, але щиро радів кожному прожитому дню, переживав за кожну комашку та з романтичним флером спостерігав за нічним небом. Джес пророкувала йому кар’єру моделі, але він відсахувався від подібних думок. Ніхто не знав, що творилось у його голові, бо він ні з ким не ділився переживаннями. Зрештою, він пішов з їхнього життя, ніби ніколи в його не приходив.

Минали роки, життя йшло своїм звичаєм. Ліз вже закінчувала університет і одного вечора, повертаючись з вечірки, присіла на лавку помилуватись зорями. Потік свідомості повернув її думками у літо вступу до універу, найяскравішою подією якого виявився сором’язливий хлопець із Арізони, що так само любив задивлятися на зірки.

Вона вже думала йти далі, аж раптом помітила щось новеньке на поличці буккросингу. На яскравій обкладинці були зображені якісь однотипні прибульці, що снували туди-сюди, а серед них сірим кольором виділялися прекрасні люди, що мрійливо дивились на третю планету від Сонця. Прекрасні настільки, що на Землі їх знімають в кіно, їм присвячують пісні та закохуються з першого погляду… От якби ж зовнішність не була оманливою, а внутрішня краса була б рівнозначною зовнішній.

Рукопис називався «Аровтоп» авторства Алена Уілсона. На перших сторінках для нотаток були різні відгуки, від «Нудно, відстій» та «Якась маячня, так не буває» до «Хотіла закрити на другому абзаці, але мій ОКР став в нагоді: дочитала до кінця та безмежно рада, що відкрила для себе нового цікавого автора. Пиши ще, я обов’язково куплю твої майбутні твори та буду радити друзям. Марта Х» та «Юначе, у вас талант. Якби мої студенти писали б хоч трохи схоже, я був би найщасливішим у всіх Галактиках. Дж. Пейн»

Якщо вже її суворий та вічно невдоволений тупими студентами професор літератури розтанув від цього «шедевру», то варто почитати. Дівчина перегорнула сторінку та оторопіла.

«Присвячується моїм путівникам Ліз, Кевіну та Джес»

Вона закрила книгу та ще раз перечитала ім’я автора. Ален Уілсон. Не знає вона ніяких Аленів! Хоча… того літа, коли вони подорожували штатами, сором’язливий хлопець запитав, яке б ім’я йому личило, і вона ляпнула: «Ален, як Делон». Та ні, ну бути не може.

«На Аровтопі розвинені технології та міжгалактичні подорожі. Середній рівень IQ мешканців дорівнює 300. Гроші давно не проблема, бо в усіх рівні умови проживання. Одяг непотрібний, бо почуття сорому забуте. Земля в цьому плані пасе задніх, там і досі переймаються думками ближніх, оцінками та кількістю нулів на картці. Різні раси розселені на Ароптопі-1, 2, 3… і дивлячись на Землю, аровтопівці дивуються, що навіть сумісне їх життя на одній планеті видається, ніби на різних.

Загалом планети дуже схожі між собою, бо їх створили майже одночасно в якості експерименту, тільки на Аровтопі швидше відмовились від емоцій. Від природних пологів та свійских тварин, від домашніх харчів та родинного затишку. Готелі заміняють домівки, але їх треба міняти щомісяця, щоб не сформувалась звичка. Діти бавляться з роботами, домогосподарки дивляться шоу «Вісті Землі», де показують катаклізми, викликані випускниками місцевих шкіл. Земля вже давно перестала бути улюбленцем Творця та Старшим Братом, тепер на неї та її жителів дивляться переважно зверхньо. Як і на міжпланетні шлюби. Тому що в таких сім’ях народжуються незвичайні діти, відмінні від інших. І батькам, щоби уникнути сорому та проблем, простіше відправити дитя на сусідню планету. Вони гадають, так буде краще і щиро вірять, що краще буде всім.

На Аровтопі процвітає філософія: «ти мені – я тобі», будь-які стосунки будуються на раціо, тому й ДНК нащадків моделюються заздалегідь, хоча вчені й досі не можуть передбачати ДНК напівкровок. З вірогідністю 99,9% ми будемо зайвими на нашій рідній планеті, бо там непотрібні митці в широкому сенсі слова. У нашій добі 48 годин, але для театру, кіно, музики та художньої літератури часу не вистачає. Наші театри – це зміна низки готельних декорацій; наше кіно – «Вісті з Землі», найпрекрасніша музика – звуки зорельотів, а найкраща література – міжгалактичні стандарти, технічні завдання та відповідна довідкова література.

1379131521-й наш мешканець – легендарний «виродок», тому що йому одному вдалося лишитися на планеті попри його нестандартне личко. Все тому, що кеба варила краще за тодішніх інженерів. Але через походження емоційний стан лишався нестабільним і якщо вірити історії, саме це й стало причиною самопожертви при випробуванні нового зорельоту для колонізації Аровтоп-3. А так би міг жити удвічі більше землян, як кожен нормальний аровтопівець.

Я ж народився 151515-м. З дитинства нас вчать планувати свою подальшу долю, але ще ретельніше планувати потомство. Тому що коли відлік номерів дійде до точки неповернення, станеться щось жахливе. Або кінець світу, або земляни нас обскакають у технологіях.

На Землі в кожного вигнанця є перевага – він розуміє будь-яку мову та здатен швидко адаптуватися до нових умов. Є й труднощі, приміром, надмірна увага, від якої важко сховатися, тут геть інша: половину оточення все ще бісить твоя зовнішність, але всі чомусь вважають тебе красенем. Це дещо дезорієнтує та деморалізує. От уявіть, вам все життя повторюють, що ви страшко згідно існуючих стандартів краси і батьки погоджуються, але змушені від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років готувати вас до переселення. За ці роки ви вже певні, що страшко і є, але все ще не можете змиритися, що будете жити серед таких самих страшків ще й з нижчим рівнем IQ, і вам доведеться приховувати свої знання та вміння, щоб не потрапити на шпальти газет або ще гірше на телебачення. Брод Гіт та Джоді ще ті тролиська! Аповтопівці завжди дивляться на них та регочуть, ніби не розуміють, що так вони змушують їх відчувати хоч якісь емоції: сум, заздрість, гнів, любов до тих, хто поруч…

Яскрава зовнішність вигнанця – це дар і прокляття водночас. Таким, як я, відкрито кілька доріг, але ставати медійним обличчям хочеться одиницям. Стандарти краси – ефемерні. Вони мінливі та відрізняються у різні часи у різних куточках Всесвіту. То чому жителі планет все ще на них орієнтуються?

Легенда говорить, що кілька мільярдів років тому іншопланетяни обирали собі правителя і влаштували конкурс кращого творця. Серед основних претендентів було двоє братів, один з яких створив Землю, а інший її точнісіньку копію. Перший піклувався про землян та у Древності частенько навідував, через що ті любили споглядати на небо та звикли просити порад у вищих неземних сил. Другий брат пустив все на самоплив, а коли навідався до своїх, то вимовив лиш: «Аровтоп», через те, що крутиться вона в інший бік. Добріший брат вирішив допомогти, тому потім були роки просвітництва. Аровтопівці, звичні до жахливих умов буття, мали здатність призвичаюватися до змін, вони швидко вбирали в себе нові знання, тож згодом об’єднали космічну та теологічну теорії походження в єдину, тому колонізували сусідні незаселені планети раніше і тому другий брат зрештою переміг. А після заборонив старшому брату допомагати землянам, створив міжгалактичне реаліті, а решту ви знаєте. Чи не так?»

Ліз вмостилась зручніше, підібгавши ноги під себе, та почала жадно поглинати сторінки. В книзі писалось, що у землян було повно комплексів та давались пояснення, чому їх не було в аровтопівців. Однак в них були інші. Наприклад, комплекс Творця. Саме тому вони трохи зневажали землян, які еволюціонували повільніше за них самих. На Аравтопі панують рівність та стандартизація. Фактично це означає, що рівноправ’я доступне тим, хто зливається з натовпом. А от якщо ти народився особливим – дорога тобі на третю планету від Сонця. І невідомо, як чинитимуть земляни, коли досягнуть рівня розвитку аровтопівців.

«Ви замислювались хоч раз, чому майже всі голлівудські зірки лівші? Або чому не кожна красива людина стає актором? Чому, зрештою, я обрав кар’єру письменника? Коли мене висадили посеред Арізони і я вперше побачив людей та почав призвичаюватися до їхньої мови, я назвався назвою, що першою впала в око, бо вірите чи ні, переживав справжній шок. Вперше один-однісінький я був у незнайомому місті, ба більше – на іншій планеті. І вперше хтось цікавився моїм іменем, а не порядковим номером. Дівчина на ім’я Елізабет кинула мимохіть, що мені підійшло б ім’я Ален, і відтоді мене ще неодноразово називали прибульцем, тому що під земні стандарти я теж не вписувався. Така вже наша людська натура: не любимо, якщо хтось виділяється із натовпу. Адже якщо бунтар буде досить харизматичним, він зможе стати новим лідером, якщо ж занадто слабкодухим – буде викинутим з суспільства.

Чи вважаю я себе слабкодухим? Аніскілечки. З дитинства я захоплювався людьми, котрі можуть покинути все, що мають, і вирушити в нікуди для утілення власної мрії. Вони будують власне життя з нуля, підлаштовуючись під інші стандарти та правила. І я ніколи не міг зрозуміти цей парадокс: аровтопівці можуть пристосовуватись до нових умов, але не до інакших людей навколо. А ті, кому щось не подобалось, мусили добровільно звільнити планету протягом 48 годин».

Ліз замислилась, чи правда все, що тут написано? Арізона, звичайно, видавався дивакуватим, але хто серед її знайомих трохи не дивакуватий? Сусід дядько Тед ходить до магазину у халаті та спідньому, хоча працює у банку, а туди дурбецалів не беруть. Її подруга Мод розмовляє з тваринами та пташками, хоч анітрохи не розуміє їхню мову, проте намагається, а зрештою – вона цілком адекватна. Навіть її брат і той полюбляє романтичні комедії, про що ні за що не зізнається своїй команді з регбі, але факт є фактом - це його «таємна слабкість».

Якщо це правда, то хіба «люди у чорному» вже не зловили б та не допитали цього Алена Уілсона, хай кім би він не був? До того ж, вказані тут знаменитості можуть бути не раді викриттю. А реаліті на Аровтопі, певно, стане ще популярнішим. Чи це такий план? А от якщо це все вигадки, то хтось просто занадто захопився фантастикою.

Автор чорним по білому зізнавався, що вирішив записати спогади на папері, тому що через рік після приземлення пам’ять про Аровтоп стирається і свідомість повністю асимілюється в новому середовищі. Він все ще, можливо, здаватиметься комусь дивакуватим прибульцем, але його спомини зміняться на інші, погоджені з ним батьками через зірки: Ален Уілсон, син Меггі та Гомера Уілсонів, дослідників інших культур. Поки вони мандрують за бозна-скільки земель від нього, він, як кожен підліток його віку, шукає себе, ухиляючись від пропозицій кастинг-менеджерів та інших скаутів. Він намагається уникнути долі своїх попередників, бо не хоче блазнювати перед однокласниками та ріднею, що за всі ці роки вперше згадає про такого невдаху-родича та почне докучати батькам цинічними жартами з холодних уст беземоційних облич. І хай він житиме вдвічі менше, стане звичайним землянином, менш розумним та ще більш емоційним, зате він житиме повноцінним життям, яке його однопланетяни не спроможні зрозуміти.

Ліз незчулася, як просиділа у парку до світанку. Вона хутко зібралась та пішла до гуртожитку, щоб написати свою рецензію:

«Дорогий Алене. Не знаю, чи побачимося ми ще раз і чи згадаєш ти про мене… Але рукопис я прочитала від а до я, а це, повір, багато про що говорить. Якби ти не прилетів, земляни втратили б тебе, як нині назавжди втратили аровтопівці. І я би цього не пережила. Тому що цій планеті конче треба більше таких по-хорошому дивакуватих прибульців, як ти.

З любов’ю Ліз».